Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №520/13615/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Сліденко А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р.Справа № 520/13615/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/13615/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошового забезпечення за період з 01.01.2025 року по 23.05.2025 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та реалізувати виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період: з 01.01.2025 року по 23.05.2025 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 1 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що відповідач протиправно не здійснив перерахунку його грошового забезпечення із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 роз`єднано позовні вимоги в адміністративній справі №520/13269/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Вимоги про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошового забезпечення за період з 01.01.2025 року по 23.05.2025 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та реалізувати виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період: з 01.01.2025 року по 23.05.2025 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 1 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум було виділено в окреме провадження, за наслідками виконання вимог п. 15.2 Розділу VII КАС України справі було присвоєно номер №520/13615/26.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про відмову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з пунктом 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 (у період 29.01.2020 як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 – 20.05.2023 як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023 №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017 №704.

Суд зауважив, що положення статті 22 Закону України від 02.12.2021 №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Закону України від 03.11.2022 №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", статті 20 Закону України від 19.11.2024 №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", статті 40 Закону України від 03.12.2025 №4695-ІХ "Про Державний бюджет України на 2026 рік" містять ідентичне по суті правило, у силу якого відсутність бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, унеможливлює зростання (підвищення) заробітної плати (грошового забезпечення) усіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів. Під час розгляду справи судом достеменно з`ясовано, що у межах спірних правовідносин відсутні обставини виділення бюджетних асигнувань для обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017 №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи понад - "1.762,00грн.".

Попри викладені вище міркування та приписи відповідного закону про державний бюджет України (якими унеможливлено збільшення грошового забезпечення за відсутності бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті), а також попри загальновідомість у розумінні ч.3 ст.78 КАС України обставин відсутності у державному бюджеті України бюджетних призначень на оплату часу публічної служби у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад - "1.762,00грн.", окружний адміністративний суд вважав би за необхідне віддати пріоритет у застосуванні правовим висновкам Верховного Суду про наявність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 грошового забезпечення як підстави для видачі довідки про підвищене грошове забезпечення і станом на 01.01.2024, і станом на 01.01.2025, і станом на 18.06.2025, і станом на 01.01.2026.

Проте, 16.07.2026 Верховним Судом була ухвалена постанова у справі №320/29450/24, якою визнано законність постанови КМУ від 12.05.2023 №481 про внесення змін до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 і запровадження правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.", що безумовно припиняє і суб`єктивне право заявника (і будь-які розумні очікування чи обґрунтовані сподівання) на обчислення грошового забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 після 20.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величину - "1.762,00грн.".

Застосовуючи положення наведених норм процесуального права до оцінки обставин спірних правовідносин, суд дійшов до переконання про те, що постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 установлено обставини (факт) законності постанови КМУ від 12.05.2023 №481, а постанова судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 по справі №520/5814/24 містить оціночні судження (правову оцінку) обставинам відповідності закону постанови КМУ від 12.05.2023 №481, відтак, постанова суду у справі №320/29450/24 не може спричинити набуття учасниками суспільних відносин будь-яких розумних очікувань та легітимних сподівань на отримання збільшеного грошового забезпечення за рахунок застосування у механізмі обчислення показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величини - "1.762,00грн.", позаяк постанова КМУ від 12.05.2023 №481 визнана такою, що відповідає закону, а тому підлягає застосуванню до усіх правовідносин протягом строку дії як чинний нормативно-правовий акт, який не суперечить закону.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026р. у справі № 520/13615/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції виходив виключно із того чи була чинною в період спірних правовідносин постанова Кабміну від 12.05.2023 № 481, однак з огляду на визначені в частинні третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.

Вважає, що пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.

Вказує, що до періоду з 20.05.2023 по 18.06.2025 (тобто період дії постанови КМУ від 12.05.2023 № 481) суд не може застосовувати норми правового акта який був неправомірним (що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили), навіть в період чинності очевидно протиправного акта.

Звертає увагу, що предметом спору у справі №320/29450/24, на яку посилався суд першої інстанції, була правомірність дій Кабінету Міністрів України під час прийняття постанови від 12 травня 2023 року № 481 та вимога про скасування пункту 2 цієї постанови як нормативно-правового акта, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 та у вказаній справі Верховний Суд досліджував передусім межі нормотворчої компетенції Кабінету Міністрів України у сфері встановлення грошового забезпечення діючих військовослужбовців. Зауважує, що у постанові від 16 липня 2026 року Верховний Суд сам визнав відмінними правовідносини у справі №320/29450/24 від правовідносин у справі №440/6017/21, в якій безпосередньо вирішувалося питання про обов`язок уповноваженого органу видати довідку для перерахунку пенсії станом на 1 січня календарного року та Верховний Суд не заявив про відступ від висновку у справі №440/6017/21, а мотивував його незастосування саме неподібністю правовідносин.

Вважає, що при вирішенні цієї справи підлягають застосуванню релевантні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах №440/6017/21 та №520/5814/24 (від яких Верховний суд не відступав).

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

09.09.2026 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що на момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивач погодився з проведеним розрахунком всіх виплат, які йому були виплачені військовою частиною НОМЕР_1 , жодних зауважень щодо проведених з ним розрахунків не зазначив, однак за вирішенням спірного питання позивач звернувся до суду більше ніж через 5 років після виникнення спірних правовідносин, що свідчить про пропуск встановленого місячного строку звернення до суду.

Вказує, що 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 Верховний Суд ухвалив постанову, яка визнала законним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 481.

Зауважує, що розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом № 2262-ХІІ у 2020 році, в 2021 – 2025 роках є незмінним (2102 грн). Вперше збільшення розміру прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців відбулося у 2020 році, а далі залишалося незмінним. У 2021-2025 роках не відбулось підвищення розміру грошового забезпечення за рахунок використання для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 через його збільшення на відповідний рік.

Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 року у справі № 520/13615/26 залишити без задоволення, а рішення суду – без змін .

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету учасників справи.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач з 25.11.2020 по 23.05.2025 проходив військову службу на штатній військовій посаді в організаційній структурі Військової частини НОМЕР_1 ; згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2020 №255 старшого сержанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Збройних Сил України від 19.11.2020 №103-РС, з 25 листопада 2020 року зараховано до списків особового складу частини з установленням посадового окладу в розмірі 2.910,00 грн. (тарифний розряд 6), шпк «молодший сержант», та виплатою надбавки за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років згідно з наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та рішенням Міністерства оборони України від 14.01.2020 №248/291.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2025 №134 старшого сержанта ОСОБА_1 , старшого оператора радіолокаційної станції радіолокаційного вузла військової частини НОМЕР_3 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20 травня 2025 року №22-РС з військової служби у відставку за підпунктом “б” пункту третього частини п`ятої (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, вважати таким, що 23 травня 2025 року справи та посаду здав, з 23 травня 2025 року виключити зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з довідкою відповідача від 28.05.2026 №225/56/844/1фс грошове забезпечення заявника за січень 2025 року становило - 24.680,65грн., а саме: 1) оклад за військовим званням - 810,00грн.; 2) посадовий оклад - 2.910,00грн.; 3) надбавка за вислугу років - 1.860,00грн.; 4) надбавка за таємність - 291,00грн; 5) надбавка за особливості проходження служби - 3.627,00грн.; 5) премія - 14.928,30грн.; 6) індексація - 254,35грн.

Вважаючи протиправним обчислення відповідачем грошового забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.", позивач звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі Закон України № 2011-XII).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону України № 2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону України № 2011-ХІІ).

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону України № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб”.

Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до Постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”. Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як “розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018”.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року”, а не “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018”.

У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів “прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018” не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Отже, з 29.01.2020 редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року”, а не “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року”.

Водночас 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704”, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року” запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.

В подальшому, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Разом з тим, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року.

Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” відмовлено.

При цьому Верховний Суд у названій постанові зазначив, що:

"У жодних з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що, відповідно, не дозволяє суду констатувати, що вносячи зміни до Постанови № 704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноважень, установлених статтею 20 Закону № 794-VII.

Окрім цього, за сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 15 вересня 2021 року у справі № 640/33771/20 та від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19, передбачено, що питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень КМУ.

Тобто, саме Уряду делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Законом № 2011-ХІІ.

При цьому, під "умовами" слід розуміти встановлення КМУ необхідних обставин, які роблять можливим здійснення нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям та іншим, прирівняним до них осіб.

Під "порядком" розуміється, що Уряд має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методу здійснення нарахування грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Під "складовими грошового забезпечення" слід розуміти посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, щомісячні (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення. При цьому, базовий критерій для визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця є визначальною величиною, оскільки саме від цього показника (шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти) обчислюються основні види виплат при розрахунку грошового забезпечення.

Отже, колегія суддів констатує, що за відсутності базового спеціального закону, норми та положення щодо структури, складових розрахунку та розмірів грошового забезпечення для певних категорій осіб (зокрема, військовослужбовців,) встановлюються та регулюються актами КМУ, а саме Постановою № 704, якою, зокрема, й було затверджено конкретний механізм визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а також встановлення базового критерію для розрахунку такого грошового забезпечення.

Як наслідок, Верховний Суд уважає помилковими твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що КМУ не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі, оскільки таке не передбачено та не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили (Закону № 1774-VІІІ)".

Колегія суддів зазначає, що скасоване судове рішення не породжує будь-яких правових наслідків з моменту його ухвалення, крім тих, що пов`язані з його скасуванням.

Отже, положення пункту 4 Постанови КМ України №481, якими установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 є чинними з 20.05.2023 року та підлягають застосуванню під час вирішення спору, що розглядається в межах цієї справи.

Таким чином, до визначення розміру грошового забезпечення позивача у спірний період з 01.01.2025 по 23.05.2025 підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.

Отже, оцінюючи правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2025 року по 23.05.2025, колегія суддів доходить висновку, що розраховуючи розмір грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями), виходячи з базового розміру 1762 гривні, як встановлено пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 (у редакції Постанови КМУ № 481 від 12.05.2023), відповідач діяв правомірно.

Враховуючи наведене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

У аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 по справі № 520/13615/26 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко