Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №480/7696/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р.Справа № 480/7696/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2026, головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець, повний текст складено 31.07.26 по справі № 480/7696/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.08.2025 №7 «Про результати службового розслідування», який було зареєстровано у СЕДО за №7/нод від 06.09.2025 09:06.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що саме голова Адміністрації, а не командир рівнозначної бригади, мав право призначити службове розслідування щодо командира бригади у військовому званні полковника та накласти на нього дисциплінарне стягнення. Вказує, що суд першої інстанції помилково застосував підпункт 4.4.4 Інструкції з організації та здійснення міжнародного співробітництва в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом МО України від 23.07.2021 №218, кваліфікувавши відрядження до Естонії як захід міжнародного співробітництва. Стверджує, що як вбачається зі змісту листа Bibamus OU від 24.06.2025, метою відрядження була оцінка придатності інженерної машини «Koparki Frezowej MDK-2, numer fabryczny 7803007» - предмета пожертви, проходження інструктажу та огляд запасних частин. Зі змісту договору пожертви №07-07-2025 вбачається, що Bibamus OU передає, а Військова частина НОМЕР_2 приймає у пожертву самохідну інженерну машину та запчастини до неї. Правова природа цих відносин врегульована статтями 729, 730 ЦК України та Законом України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», а не нормами Інструкції №218. Відповідач не довів, що відрядження було пов`язане із завданнями пункту 2.7 Інструкції №218 та здійснювалось у одній із форм пункту 2.13 Інструкції №218. Пункт 4.4.4 Інструкції №218 вимагає погодження лише для участі в заходах міжнародного співробітництва. Оскільки відрядження таким заходом не було, ця норма не підлягала застосуванню. Обов`язок доказування зворотного відповідно до частини 2 статті 77 КАС України лежить на відповідачеві, але він його не виконав. Звертає увагу, що командир Військової частини НОМЕР_2 є прямим начальником усього особового складу та наділений правом видавати накази. Саме у межах цих повноважень і для виконання службового завдання щодо прийняття пожертви позивач видав наказ від 29.06.2025 №234. Зауважує, що акт службового розслідування підписано особами, які здійснювали розслідування, 24.08.2025, тоді як він датований 26.08.2025 – внутрішня суперечність документа. Наголошує, що до акту долучені матеріали, які не можуть прийматись як докази: пояснення майорів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки не містять їхніх підписів про роз`яснення статті 63 Конституції України та даних особи, яка відбирала пояснення; службові характеристики ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки не містять дати складання; довідки-доповіді не містять підпису виконавця; лист ГУ військового співробітництва ЗСУ від 23.07.2025 №315/6/ВихЗПІ адресовано невстановленій особі, а не відповідачу, та не містить підпису виконавця. Посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно погодився з правомірністю вибору виду дисциплінарного стягнення, попри повну відсутність його мотивування у наказі та акті службового розслідування. Зазначає, що суд першої інстанції порушив статті 79 та 161 КАС України, незаконно прийнявши докази та пояснення, подані відповідачем після закінчення підготовчого провадження.

Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 без змін. Зазначає, що командир Військової частини НОМЕР_1 є прямим начальником позивача та користується стосовно підлеглих військовослужбовців дисциплінарною владою командувача військ оперативного командування, тому наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.08.2025 №7 «Про результати службового розслідування» прийнято у відповідності до вимог Дисциплінарного статуту ЗСУ. Вказує, що лист естонської компанії Bibamus OU від 24.06.2025 стосувався передачі техніки Військовій частині НОМЕР_2 – фактично здійснення зовнішньоекономічної операції гуманітарного характеру. При цьому, будь-яке відрядження військовослужбовців Державної спеціальної служби транспорту за кордон для взаємодії з іноземною стороною у межах міжнародного співробітництва потребує погодження голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту. Звертає увагу, що підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного правопорушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.

ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що наказ №429, яким Військова частина НОМЕР_1 визначена регіональним органом, є підзаконним актом і не може розширювати структуру, встановлену законом та указом Президента, що суперечить частині другій статті 19 Конституції України, на яку відповідач сам посилається у відзиві. Вказує, що відповідач не спростував той факт, що ані зі змісту листа Bibamus OU, ані з договору пожертви №07-07-2025 не вбачається жодного зв`язку відрядження із завданнями пункту 2.7 Інструкції №218 чи формами, переліченими в пункті 2.13 Інструкції №218. Обов`язок доказування цієї обставини відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладався на відповідача; цей обов`язок відповідач не виконав ні в суді першої інстанції, ні у відзиві на апеляційну скаргу. Стверджує, що відповідач не навів жодних заперечень по суті доводу апелянта про те, що навіть за умови визнання голови Адміністрації Держспецтрансслужби єдиним керівником військового формування в розумінні пункту 2-15 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, це виключає компетенцію командира Військової частини НОМЕР_1 приймати відповідне рішення, а отже виключає й відповідальність позивача за непогодження саме з командиром Військової частини НОМЕР_1 . Наведений відповідачем опис процедури погодження відряджень лише підтверджує, що кінцеве рішення в будь-якому випадку належить голові Адміністрації, а не командиру Військової частини НОМЕР_1 , що є додатковим підтвердженням позиції апелянта.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції задовольнити вимоги скарги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги позивача, просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі в Військовій частині НОМЕР_2 Державної спеціальної службі транспорту.

Як зазначає позивач, 26.06.2025 на адресу Військової частини НОМЕР_2 , командиром якої був позивач, надійшов лист від Віbаmus OU (Естонія), згідно до якого, просив направити двох компетентних представників військової частини за місцезнаходженням предмету пожертви.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.06.2025 №234, у відрядження до країни Естонія, терміном 8 діб з 29.06.2025 по 06.07.2025, для виконання службового завдання, було направлено: солдата ОСОБА_4 та солдата ОСОБА_5 .

Вищевказані військовослужбовці до військової частини з відрядження не повернулись.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2025 №143 «Про призначення службового розслідування», на підставі доповідної записки від 10.07.2025 №758, з метою уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню командиром Військової частини НОМЕР_2 полковником ОСОБА_1 правопорушення під час оформлення службового відрядження до країни Естонія та видання наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.06.2025 №234 щодо вибуття у відрядження до країни Естонія військовослужбовців Військової частини НОМЕР_2 , а також встановлення ступеня вини військовослужбовця, призначено службове розслідування стосовно командира Військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_1 .

Проведення службового розслідування доручено комісії у складі: голова комісії - начальник групи безпеки Військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_6 ; члени комісії: старший офіцер відділу озброєння логістики Військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_7 ; начальник групи психологічної підтримки персоналу Військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_8 ; офіцер відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_9 ; офіцер відділу тилу логістики Військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_10 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.08.2025 №162 «Про продовження строку проведення службового розслідування» на підставі доповідної записки від 06.08.2025 №865 продовжено строк проведення службового розслідування, призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2025 №143 «Про призначення службового розслідування» до 25.08.2025.

За результатами проведеного службового розслідування, комісією складено акт службового розслідування.

З огляду на те, що під час проведення службового розслідування встановлено порушення командиром Військової частини НОМЕР_2 полковником ОСОБА_1 вимог підпункту 4.4.4. Інструкції з організації та здійснення міжнародного співробітництва в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 23.07.2021 №218, комісією за результатами проведеного службового розслідування було запропоновано командиру Військової частини НОМЕР_1 притягнути полковника і ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

За результатами проведеного службового розслідування наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.08.2025 №7 «Про результати службового розслідування» командиру Військової частини НОМЕР_2 полковнику ОСОБА_1 за порушення вимог статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 2-15 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, підпункту 4.4.4. Інструкції з організації та здійснення міжнародного співробітництва в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 23.07.2021 №218 (зі змінами) щодо видання наказу (по стройовій частині) від 29.06.2025 №234 про направлення підпорядкованого особового складу у відрядження за кордон без рішення голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту оголошено сувору догану.

Вважаючи зазначений наказ неправомірним та протиправним, позивач звернувся до суду з позовом, який є предметом розгляду у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.08.2025 №7 «Про результати службового розслідування», який не підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).

Частиною 1 ст.1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Частинами 2-4 ст.2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №2232--ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни, які перебувають на військовому обліку та мають вищу, фахову передвищу, професійну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили базову військову службу, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку і вирішили вступити на військову службу за контрактом, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з дотриманням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі по тексту - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Так, за приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Відповідно до ст.3 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна досягається шляхом: виховання високих бойових і морально- психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов`язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов`язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з`єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально- побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова служба зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

Згідно з ч.1 ст.45 Дисциплінарного статуту ЗСУ, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку, командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Наведені норми Дисциплінарного статуту ЗСУ дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.

Відповідно до ст.83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Відповідно до ст.84 Дисциплінарного статуту ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове, розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно з приписами статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ, на військовослужбовців можуть бути накладені такі стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових, навчальних закладів, військових навчальних, підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

З огляду на викладені норми Дисциплінарного статуту, підставою для застосування до військовослужбовця дисциплінарного стягнення є невиконання або неналежне виконання військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.

Положення наведеного законодавства, не містять жодних застережень щодо необхідності дотримання послідовності при застосуванні до осіб дисциплінарних стягнень, а передбачають необхідність застосування до особи, якою вчинено дисциплінарний проступок, дисциплінарного стягнення, співрозмірного з вчиненим нею проступком та з урахуванням обставин його скоєння.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №816/70/16.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-ХІУ «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі по тексту - Статут внутрішньої служби ЗСУ).

Відповідно до ст.11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно за ст.11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до ст.16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

З аналізу наведених норм законодавства слідує, що в основі поведінки військовослужбовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Правила поведінки та обов`язки, покладені на військовослужбовців, зокрема, стосовно неухильного дотримання вимог Конституції України та Законів, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, поширюються на військовослужбовця не лише під час несення ним служби, а й у вільний від несення служби час.

Статтею 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Згідно зі ст.86 Дисциплінарного статуту ЗСУ якщо вину військовослужбовця, повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Відповідно до ч.7 ст.85 Дисциплінарного статуту ЗСУ порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період. Правовими засадами діяльності Державної спеціальної служби транспорту є Конституція України, цей та інші закони України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, накази та директиви Міністра оборони України, спільні накази Міністерства оборони України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури, а також накази та директиви начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, що регулюють відносини щодо планування застосування сил оборони та організації підготовки військ.

Пунктом 11 Положення про Державну спеціальну службу транспорту, затвердженого Указом Президента України від 06.08.2024 №873/2004 «Питання Державної спеціальної служби транспорту» визначено, що керівництво Державної спеціальної служби транспорту здійснює Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Державної спеціальної служби транспорту (далі - Держспецтрансслужба), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначається Порядком проведення службового розслідування у Державній спеціальній службі транспорту, затверджений наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 26.07.2022 №90 (далі по тексту – Порядок №90).

Згідно з абз.11 п.1 розділу І Порядку №90 службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Порядок виїзду за кордон у службові відрядження регламентовано Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі по тексту – Правила №57).

Відповідно до п.215 Правил №57 у разі введення в Україні воєнного стану пропуск військовослужбовців через державний кордон здійснюється уповноваженими особами Держприкордонслужби на підставі прийнятих Міністром оборони, керівником іншого утвореного відповідно до закону військового формування, керівником правоохоронного органу спеціального призначення, керівником розвідувального органу рішень щодо виконання завдань у сфері безпеки і оборони.

Інструкцією з організації та здійснення міжнародного співробітництва в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 23.07.2021 №218 (далі – Інструкція №218) визначено механізм організації та здійснення міжнародного співробітництва Міністерством оборони України, Збройними Силами України та Державною спеціальною службою транспорту з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями за воєнно-політичним, військово-технічним, військовим та іншими напрямами.

Відповідно до пунктів 1.2-1.3 Інструкції №218 міжнародним співробітництвом в системі Міністерства оборони України є складова зовнішніх відносин України, Міністерства оборони України, в тому числі окремого структурного підрозділу Державної спеціальної служби транспорту, що реалізується для захисту національних інтересів у сфері оборони та воєнній сфері з метою запобігання збройній агресії, зміцнення обороноздатності України, посилення спроможностей та нарощування боєздатності Збройних Сил шляхом установлення, підтримання і розвитку зв`язків з відповідними органами іноземних держав, міжнародними організаціями та іншими іноземними партнерами.

Пунктом 4.4.4 Інструкції №218 встановлено, що рішення про службові відрядження за кордон особового складу для участі в заходах міжнародного співробітництва приймають Міністр оборони України, заступники Міністра оборони України, державний секретар Міністерства оборони України, Головнокомандувач Збройних Сил України та його заступник, Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, начальник Генерального штабу Збройних Сил України та його заступники (відповідно до повноважень щодо прийняття рішень про проведення заходів міжнародного співробітництва).

Відповідно до п.4.2.4 Інструкції №218 заступники Міністра оборони України, державний секретар Міністерства оборони України приймають рішення на проведення заходів міжнародного співробітництва щодо:

планових заходів в Україні та за кордоном за участю представників структурних підрозділів Міноборони та безпосередньо підпорядкованих органів військового управління, установ та організацій (відповідно до розподілу повноважень), делегацій;

позапланових заходів за участю представників структурних підрозділів Міноборони та безпосередньо підпорядкованих органів військового управління, установ та організацій (відповідно до розподілу повноважень), делегацій, які. не потребують витрат коштів Міноборони, а також позапланових заходів в Україні, які потребують витрат коштів Міноборони тільки на буфетне обслуговування та сувенірну продукцію (у межах видатків, передбачених у кошторисі Міноборони на зазначені цілі).

З матеріалів справи встановлено, що лист естонської компанії Віbаmus OU від 24.06.2025 стосувався передачі техніки військовій частині НОМЕР_2 , тобто, фактично здійснення зовнішньоекономічної операції гуманітарного характеру.

Відповідно, суд погоджується з твердженнями відповідача стосовно того, що будь-яке відрядження військовослужбовців Державної спеціальної служби транспорту за кордон для взаємодії з іноземною стороною у межах міжнародного співробітництва потребує погодження Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів вважає, що командир військової частини НОМЕР_2 полковник ОСОБА_1 не мав повноважень самостійно ухвалювати рішення про направлення особового складу у закордонне відрядження.

Щодо тверджень позивача про відсутність у командира військової частини НОМЕР_1 повноважень призначати службове розслідування і накладати дисциплінарне стягнення на позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Завдання, функції військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту, права та обов`язки її керівника визначенні Положенням про військову частину НОМЕР_1 , затвердженого наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 05.11.2024 №429 (далі по тексту – Положення про військову частину НОМЕР_1 ).

Відповідно до п.1 Положення про військову частину НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_1 є регіональним органом військового управління Державної спеціальної служби транспорту.

Згідно з пп.1.4 п.1 Положення про військову частину НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_1 призначена для скерування діяльністю та управління виконання завдань військовими частинами (бригадами, полками, окремими батальйонами), базами, центрами, закладами, установами (організаціями) Державної спеціальної служби транспорту, які перебувають в її підпорядкуванні та входять до структури Державної спеціальної служби транспорту (далі - підпорядковані підрозділи Держспецтрансслужби).

Абзацом 2 п.7 Положення про військову частину НОМЕР_1 визначено, що командир військової частини НОМЕР_1 підпорядковується Голові Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту і є прямим начальником усього особового складу військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих підрозділів Держспецтрансслужби.

Відповідачем було надано до матеріалів справи докази того, що на виконання пункту 1 наказу Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 23.12.2024 №518 «Про призначення комісій з приймання та передачі військової частини НОМЕР_2 у підпорядкування військовій частині НОМЕР_1 » командиром військової частини НОМЕР_1 було прийнято у підпорядкування військову частину НОМЕР_2 .

Відповідно до пп.1.4. п.1 Положення про військову частину НОМЕР_2 (попередня редакція), затвердженого наказом Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 08.04.2025 № 214 (далі - Положення про військову частину НОМЕР_2 ) військова частина НОМЕР_2 підпорядковується військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з п.7 Положення про військову частину НОМЕР_2 (попередня редакція) визначено, що командир військової частини НОМЕР_2 підпорядковується командиру військової частини НОМЕР_1 і є прямим начальником усього особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до пп.1.4. п.1 Положення про військову частину НОМЕР_2 (чинна редакція), затвердженого наказом Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 17.07.2025 №413 (далі - Положення про військову частину НОМЕР_2 ) військова частина НОМЕР_2 підпорядковується військовій частині НОМЕР_1 .

Пунктом 7 Положення про військову частину НОМЕР_2 (чинна редакція) визначено, що командир військової частини НОМЕР_2 підпорядковується командиру військової частини НОМЕР_1 і є прямим начальником усього особового складу військової частини НОМЕР_2 .

За приписами абз.4 ст.12 Дисциплінарного статуту ЗСУ керівники (начальники) регіональних (територіальних) органів і регіональних (територіальних) органів управління військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями користуються стосовно підлеглих військовослужбовців дисциплінарною владою командувача військ оперативного командування.

Враховуючи, що військова частина НОМЕР_1 є регіональним органом військового управління Державної спеціальної служби транспорту, а командир військової частини НОМЕР_1 відповідно є керівником такого органу військового управління, останній відповідно користується стосовно підлеглих військовослужбовців дисциплінарною владою командувача військ оперативного командування у відповідності до абзацу четвертого статті 12 Дисциплінарного статуту ЗСУ.

Відповідно до ст.7 Дисциплінарного статуту ЗСУ застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.

Статтею 56 розділу 3 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що командир корпусу, командувач військ оперативного командування, командувач виду, окремого роду військ (сил) Збройних Сил України має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами "а"-"ґ", а також пунктами "д"- "ж" (до підполковника включно) статті 48 цього Статуту.

Суд погоджується з твердженнями відповідача стосовно того, що сама конструкція статті 56 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачає застосування командиром корпусу, командувачем військ оперативного командування, командувачем виду, окремого роду військ (сил) Збройних Сил України дисциплінарних стягнень до підлеглих військовослужбовців, передбачених пунктами "а"-"ґ" статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ (зауваження; догана; сувора догана; позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби)), а також пунктами "д"-"ж" (до підполковника включно) статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ (пониження в посаді; пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів)).

У свою чергу, командиром військової частини НОМЕР_1 дисциплінарні стягнення передбачені пунктами "д"-"ж" статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ до позивача, який має військове звання полковник, не застосовувалися.

Накладене дисциплінарне стягнення (сувора догана) відповідає статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ та застосовна в межах дисциплінарної влади командира військової частини, визначеної статтею 56 Дисциплінарного статуту ЗСУ.

Отже, твердження позивача про те, що у командира військової частини НОМЕР_1 відсутні повноваження накладати на нього дисциплінарне стягнення є необгрунтованими та безпідставними.

Враховуючи, що командир військової частини НОМЕР_1 є прямим начальником позивача, та відповідно користується стосовно підлеглих військовослужбовців дисциплінарною владою командувача військ оперативного командування, наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.08.2025 №7 «Про результати службового розслідування» було прийнято у відповідності до вимог Дисциплінарного статуту ЗСУ.

При цьому, на спростування аргументів позивача про не підпорядкованість командира військової частини НОМЕР_2 командиру військової частини НОМЕР_1 , відповідач надав до матеріалів справи докази беззаперечного виконання командиром військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 розпоряджень командира військової частини НОМЕР_1 (а.с.7-20, ІІ том).

Так, до суду надано відповідні розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , до яких додано доповіді командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 .

Надані відповідачем докази підтверджують визнання позивачем факту підпорядкованості військової частини НОМЕР_2 (зокрема і командира даної військової частини) командирові військової частини НОМЕР_1 , тому твердження позивача про відсутність у командира військової частини НОМЕР_1 повноважень призначати службове розслідування та накладати дисциплінарне стягнення на позивача, є безпідставними.

Щодо посилання позивача на те, що відповідачем не було враховано відсутність у позивача дисциплінарних стягнень, а також те, що дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, а не зауваження, не відповідає співвідношенню справедливого балансу інтересів позивача і загальнодержавного блага - інтересів і завдань військової служби, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) особисто приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Колегія суддів звертає увагу, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду має враховуватись характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Поряд з цим, аналізуючи доводи позивача щодо необґрунтованості накладеного на нього дисциплінарного стягнення (сувору догану), слід зазначити, що відповідно до приписів Дисциплінарного статуту ЗСУ підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного правопорушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2018 у справі №807/1325/16 зазначив, що Дисциплінарний статут не визначає конкретної послідовності та черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості. Це, в свою чергу, наділяє уповноважену особу правом самостійно визначати вид стягнення за його суворістю в залежності від конкретних обставин дисциплінарного правопорушення.

Суд вважає правомірною позицію відповідача стосовно того, що враховуючи характер порушення, яке призвело до самовільного направлення особового складу у службове відрядження за кордон (двох військовослужбовців, які не повернулись по даний час), дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани є виправданим та обґрунтованим заходом дисциплінарного впливу.

Отже, обраний командиром військової частини НОМЕР_1 вид дисциплінарного стягнення як «сувора догана», що, в свою чергу, не є найсуворішим дисциплінарним стягненням, не викликає сумнівів щодо його пропорційності та співмірності складу дисциплінарного правопорушення позивача.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що оскаржуване дисциплінарне стягнення (сувора догана) відповідає статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ та застосовна до позивача в межах дисциплінарної влади командира військової частини НОМЕР_1 , визначеної статтею 56 Дисциплінарного статуту ЗСУ.

Посилання апеляційної скарги позивача на те, що акт службового розслідування підписано особами, які здійснювали розслідування, 24.08.2025, тоді як він датований 26.08.2025, а також до акту долучені матеріали, які не можуть прийматись як докази: пояснення майорів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки не містять їхніх підписів про роз`яснення статті 63 Конституції України та даних особи, яка відбирала пояснення; службові характеристики ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки не містять дати складання; довідки-доповіді не містять підпису виконавця; лист ГУ військового співробітництва ЗСУ від 23.07.2025 №315/6/ВихЗПІ адресовано невстановленій особі, а не відповідачу, та не містить підпису виконавця, колегія суддів зазначає, що формальні недоліки деяких матеріалів розслідування не є самостійною підставою для визнання протиправними його результатів, якщо встановлено сам факт дисциплінарного проступку, що підтверджується належними та допустимими доказами.

Інші аргументи, зазначені учасниками справи, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 по справі № 480/7696/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий