Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №947/16947/24 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/16947/24

Провадження № 2-др/947/144/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2026 року

Київський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого – судді Гниличенко М.В.

при секретарі –Тіщенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Одеси клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Куценко Людмили Василівни про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, суд -

ВСТАНОВИВ:

24.05.2024 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , якою вона просить стягнути на її користь з відповідача ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 9300 доларів США та витрати по сплаті судового збору.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2024 року справу за вказаним позовом було розподілено судді Бескровному Я.В.

04.12.2024 року Київським районним судом м.Одеси було винесено заочне рішення, згідно якого позов ОСОБА_1 було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 9120 доларів США та судові витрати 3664,20 грн.

25.12.2025 року до Київського районного суду м.Одеси з заявою звернулась представник заявника ОСОБА_2 адвокат Жуган Л.В. про перегляд заочного рішення по цивільній справі, якою просила поновити строк для подання заяви про перегляд заочного рішення та скасувати заочне рішення, призначити справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2026 року вищевказану справу було розподілено судді Київського районного суду м.Одеси Гниличенко М.В.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Одеси від 08.01.2026 року було прийнято до провадження заяву про перегляд заочного рішення та призначено судове засідання.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 22.01.2026 року заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 04.12.2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу було скасовано та справу призначено у порядку загального позовного провадження.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 16.09.2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 23.01.2021 року у розмірі 9120,00 доларів США, а також 3% річних за період з 24.05.2021 року по 23.02.2022 року у розмірі 206 доларів США 88 центів, в загальному розмірі 9326,88 доларів США та судовий збір у розмірі 4682,90 грн. В решті позовних вимог – відмовлено.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України – розгляд витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну ухвалу. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Судом встановлено, що у первісній позовній заяві позивачем ОСОБА_1 було зазначено, що орієнтована сума судових витрат, які позивач очікує понести з розглядом цієї справи складає витрати на судовий збір в розмірі 3664,20 грн., орієнтованого розміру витрат на правничу допомогу, яку позивач поніс або очікує понести, не зазначено.

У подальшому, 05.03.2026 року у справу вступає адвокат Куценко Л.В., як представник позивача ОСОБА_1 , що вбачається із ордеру серії ВН № 1434390 від 03.03.2026 року./т.1, а.с.184/.

10.03.2026 року представником позивача адвокатом Куценко Л.В. через систему «Електронний суд» було подано позовну заяву про стягнення грошових коштів у порядку ст.49 ЦПК України, якою було змінено предмет позову шляхом збільшення позовних вимог. Крім того, в даній заяві було зазначено, що судові витрати, які складаються з судового збору і витрат на правничу допомогу, документальне підтвердження розміру судових витрат, будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення у відповідності з ч.8 ст.141 ЦПК України.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 16.09.2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, повний текст судового рішення складено та підписано 17.09.2026 року.

21.09.2026 року через систему «Електронний суд» адвокатом Куценко Л.В. було подано заяву про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 26000 грн. До вказаної заяви надано ордер серії ВН №1434390 від 03.03.2026 року; Договір про надання юридичних послуг від 01.03.2026 року; Акт прийому наданих послуг до цивільно-правового договору від 21.09.2026 року; додаток до акту виконаних робіт по справі № 947/16947/24 Деталізований розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 21.09.2026 року; квитанції № 7 від 01.03.2026 року, № 9 від 16.06.2026 року; № 18 від 21.09.2026 року.

29.09.2026 року через систему «Електронний суд» представником відповідача адвокатом Жуган Л.В. було подано заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, мотивуючи тим, що витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 26000 грн. є недоведеними та неспівмірними зі складністю справи, судовий спір не потребував значного обсягу правового аналізу, ґрунтується на усталеній практиці та незмінних нормах права. Крім того, представник відповідача звертає увагу суду на можливість зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідно до критеріїв, встановлених ст.137 ЦПК України.

Також, представник відповідача звертає увагу суду на ордер адвоката Куценко Л.В., наявний в матеріалах справи та доданий до клопотання про ухвалення додаткового рішення серії ВН № 1434390 від 03.03.2026 року, виданий на підставі «Договору про надання правничої допомоги №7 від 03.03.2026 року». Натомість до клопотання про ухвалення додаткового рішення додано інший документ – Договір про надання юридичних послуг від 01.03.2026 року, який не має номера та укладений в іншу дату ніж зазначено у ордері. Тим самим не підтверджується, що саме наданий договір є тією підставою, на якій адвокат Куценко Л.В. представляла інтереси позивачки у цій справі, а отже, і зв`язок заявлених витрат з розглядом справи. Також, представник відповідача зазначає, що адвокат Куценко Л.В. не має законних повноважень на ведення справи та підписання процесуальних документів, оскільки нею подано застарілий бланк ордеру, який було офіційно вилучено із типової форми ордера рішенням Ради адвокатів України від «07» червня 2025 року № 66, що свідчить про недоведеність процесуального статусу представника.

Щодо обґрунтування вимог про стягнення витрат, зазначених у Договорі про надання юридичних послуг від 01.03.2026 року, яким передбачено: 10000 грн – за послуги, передбачені пунктом 1.2.1 (усне та письмове консультування), при підписанні договору; 2000 грн. за кожну представницьку дію та 1100 грн. на пальне; 15000 грн. гонорару після набрання законної сили рішенням суду, чого на даний час ще не відбулося.

Тобто, договір не передбачає погодинної оплати, ставки 2000 грн. за годину, окремої оплати «аналізу матеріалів», «складання уточненої позовної заяви» чи «підготовки до судових засідань».

Проте, у «Детальному розрахунку» від 21.09.2026 року вартість послуг визначена за довільними позиціями, із зазначенням послуг, які не передбачені умовами договору, тобто доданий «Детальний розрахунок» не відповідає умовам укладеного договору. Квитанції про оплату (№ 7 від 01.03.2026 року на 10000 грн, № 9 від 16.06.2026 року на 8000 грн., № 18 від 21.09.2026 року на 8000 грн.) також не відповідають жодному з передбачених договором платежів, оскільки договір не передбачає платежів по 8000 грн. Документ сформований в системі «Електронний суд» 28.09.2026 року. Сплата 8000 грн. 16.06.2026 року «за участь у 4 судових засіданнях» протирічить передбаченим договором платежам та послугам, зазначеним у Акті прийому наданих послуг від 21.09.2026 року, підписаному адвокатом Куценко Л.В. та ОСОБА_1 .

Представник відповідача зазначає, що у доданому Акті прийому наданих послуг від 21.09.2026 року зазначено лише такі послуги: 1) консультація щодо ознайомлення з заявою про скасування заочного рішення, доказами, визначення правової позиції; 2) складання уточненої позовної заяви, надсилання її поштою, оформлення в кабінеті електронного суду, складання заперечень проти клопотання про допит свідків. Тобто такий акт не містить ні участі адвоката в судових засіданнях, ні «підготовки до судових засідань», ні кількості витрачених годин, ні вартості окремих послуг. Водночас, у доданому Детальному розрахунку, складеному адвокатом Куценко Л.В. тією ж датою – 21.09.2026, до стягнення заявлено 5 000 грн. за «підготовку до судових засідань» та 8 000 грн за «участь у 4 судових засіданнях». Такі заявлені вимоги теж не підтверджені актом, та підписаним сторонами договором наявним у матеріалах справи, що свідчить про недоведеність надання вказаних послуг.

Представник відповідача також вказує на той факт, що послуги щодо «аналізу матеріалів» у розмірі 10000 грн. не пов`язані з розглядом справи по суті та явно завищені. Згідно з розрахунком, 10000 грн. заявлено за «ознайомлення з заявою про перегляд заочного рішення, документами, що підтверджують докази і підстави для скасування заочного рішення, визначення правової позиції» (5 годин). Проте, перегляд заочного рішення вирішено ухвалою суду від 22.01.2026 року – більше ніж за місяць до укладення договору (01.03.2026 року). Тобто робота щодо стадії перегляду заочного рішення завершилася ще до виникнення договірних відносин, тому заявлена не може бути витратою, пов`язаною з розглядом справи в межах цього договору. Адвокат вступила у справу на стадії, коли всі фактичні обставини та докази вже були визначені сторонами.

Представник відповідача звертає увагу суду на той факт, що позивач понад чотирнадцять років професійно надає правничу допомогу і є діючим адвокатом. Ця обставина має істотне значення для оцінки заявлених витрат за критеріями реальності, необхідності та розумності, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Позовну заяву від 24.05.2024 року, з якою розпочато провадження у справі, позивачка подала від власного імені задовго до укладення договору з адвокатом Куценко Л.В. (01.03.2026 року), особисто брала участь у підготовчому засіданні 23.08.2024 року, а після укладення договору з адвокатом особисто склала та підписала відповідь на відзив від 01.05.2026 року – основний процесуальний документ зі своєю правовою позицією, заперечення на клопотання про допит свідків, а також подала заяву про відвід судді від 09.06.2026 року. Тобто, позивачка фактично сама вела свою справу, використовуючи власну професійну кваліфікацію; – «консультування», «аналіз матеріалів», «визначення правової позиції», «пошук практики Верховного Суду» та «формування доказової позиції», за які заявлено 15 000 грн. (позиції 1 та 3 розрахунку), не могли бути об`єктивно необхідними для позивачки, яка сама є практикуючим адвокатом і в цій же справі самостійно складала процесуальні документи з посиланнями на практику Верховного Суду.

Підсумовуючи заперечення, представник відповідача вважає, що за відсутності в договорі чітких умов щодо розміру та порядку обчислення гонорару суд може відмовити у відшкодуванні витрат. Оскільки повноваження адвоката Куценко Л.В. у справі №947/16947/24 не підтверджені належним та допустимим доказом – ордером оформленим відповідно до вимог Закону № 5076-VI, тому будь-які її дії в даному судовому процесі не створюють правових наслідків. Відповідно, витрати на "правничу допомогу", надану адвокатом Куценко Л.В. без належно оформлених повноважень, не можуть бути стягнуті взагалі з відповідачки, тому просить відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

04.10.2026 року представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Куценко Л.В. через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на заперечення представника відповідача, якою вона просила задовольнити у повному обсязі заяву про ухвалення додаткового рішення.

04.10.2026 року також представником позивача адвокатом Куценко Л.В. було подано клопотання про долучення додаткового доказу до клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у вигляді Угоди № 7 про надання правової допомоги від 03.03.2026 року, укладеної між адвокатом Куценко Л.В. та позивачем ОСОБА_1

12.10.2026 року представником позивача адвокатом Куценко Л.В. надано заява про розгляд справи за її відсутності, вимоги клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підтримує та просить задовольнити.

У вказаній відповіді адвокат Куценко Л.В. зазначає, що поданий нею до матеріалів справи ордер серії ВН № №1434390 від 03.03.2026 року був згенерований до 07.06.2025 року, зокрема Рішення РАУ № 66 від 07.06.2025 року прямо передбачило, що ордера згенеровані до внесення змін до типової форми, залишаються чинними та такими, що відповідають вимогам законодавства. Сам по собі факт подання вищевказаного адвокатського ордеру не робить його недійсним. Більш того, чинне Положення передбачає, що облік згенерованих ордерів здійснюється автоматично, а історія їх генерування зберігається в особистому кабінеті адвоката та в ЄРАУ.

Представник позивача звертає увагу суду на постанову ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15, якою при визначенні витрат на правничу допомогу оцінюються реальність, необхідність і розумність витрат, а ні професія клієнта. Той факт, що позивач за фахом є адвокат, сам по собі не є законною підставою для зменшення компенсації витрат на професійну правничу допомогу. Якщо позивач уклав договір з адвокатом, отримав від нього правничу допомогу і поніс відповідні витрати, то для розподілу судових витрат визначальними є фактичність їх понесення та документальне підтвердження, обсяг виконаної роботи, складність справи, час витрачений адвокатом, значення справи. Саме такі критерії передбачає ч.4 ст.137 ЦПК України, професія або наявність у позивача статусу адвоката до цього переліку не входить. Доводи представника відповідача про необхідність зменшення заявлених позивачем витрат на правничу допомогу з посиланням на те, що позивач є адвокат, є необґрунтованими та не ґрунтуються на законі.

Також, представник позивача зазначає, що саме посилання сторони відповідача на завищений розмір витрат на правничу допомогу, не є належним обґрунтуванням їх неспівмірності. Отже, якщо позивачем надано Договір про надання правничої допомоги, ордер, детальний опис виконаних робіт, розрахунок вартості послуг та документи, що підтверджують понесення або обов`язок понесення відповідних витрат, а відповідач не довів їх не співмірності, правові підстави для їх зменшення відсутні.

Що стосується різниці в датах, представник позивача зазначає, що спочатку був підписаний загальний договір від 01.03.2026 року, ордер від 03.03.2026 року, та це не означає, що ордер недійсний або що витрати не підлягають відшкодуванню. Первісно був підписаний договір з врахуванням виплат гонорару, а 03.03.2026 року був підписаний договір для участі у справі. Посилання представника відповідача на те, що договір про надання правничої допомоги укладений 01.03.2026 року, тоді як ордер адвоката датований 03.03.2026 року, як на підставу для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, є необґрунтованим. Дата укладення договору про надання правничої допомоги та дата видачі (генерування) ордеру не повинні бути тотожними. Представник підсумовує, що укладення договору про надання правничої допомоги 01.03.2026 року та 03.03.2026 року та оформлення ордера 03.03.2026 року не свідчить про суперечності між зазначеними документами.

У подальшому, представник позивача у клопотанні про долучення доказів від 04.10.2026 року зазначив, що раніше до клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 21.09.2026 року з технічних та організаційних причин не було додано окремий документ, а саме Угоду про надання правничої допомоги від 03.03.2026 року.

Також, представником позивача до матеріалів справи було надано переклад квитанцій про оплату гонорару на українську мову. Представник позивача просить заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити у повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином у порядку ст.ст.128, 131 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явилась, належним чином повідомлялась, причини неявки суду невідомі.

Представник позивача адвокат Куценко Л.В. до судового засідання не з`явилась, належним чином повідомлялась, письмово повідомила про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Жуган Л.В. до судового засідання не з`явились, належним чином повідомлялись, причини неявки суду невідомі.

Суд вважає, що докази, які є в матеріалах справи є повними та достатніми для розгляду справи в частині вирішення клопотання про ухвалення додаткового рішення щодо розміру витрат на правничу допомогу, за відсутністю учасників процесу, належним чином повідомлених.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 246 ЦПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати.

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

При вирішенні питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В постанові Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц вказано, що при обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

В постанові Об`єднаної палати Касаційного Господарського Суду Верховного суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 вказано, що у розумінні положень частини п`ятої статті 141 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № № 910/12876/19 від 07.07.2021.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду.

У разі недотримання вимог щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат, зокрема стороною відповідача було надано заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, де зазначено питання зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Аналізуючи вищевказані норми закону, суд доходить висновку, що доведення здійснення витрат на правничу допомогу адвоката є обов`язком сторони, яка заявляє вимогу про стягнення таких витрат, якою, у цьому випадку, є сторона позивача.

На підтвердження витрат на правничу допомогу стороною позивача було надано – ордер серії ВН № 1434390 від 03.03.2026 року, Договір про надання юридичних послуг від 01.03.2026 року, Акт прийому наданих послуг до цивільно-правового договору від 21.09.2026 року, Деталізований розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 21.09.2026 року; квитанції про сплату грошових коштів на загальну суму 26000 грн.

Договір про надання правничої допомоги це офіційна письмова домовленість між адвокатом (адвокатським бюро чи об`єднанням) та клієнтом, яка є головною підставою для здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничих послуг. Без укладення цього договору адвокат не має права представляти інтереси клієнта в судах чи інших органах. Договір повинен фіксувати, які саме дії має вчинити адвокат (консультації, складання, документів, представництво в суді). Відповідно до умов договору встановлюється розмір та порядок виплати винагороди (гонорару) адвокату, а також відшкодування фактичних витрат. Договір є одним із документів (поряд з ордером та довіреністю), якими адвокат підтверджує свої повноваження перед судом та державними органами.

Згідно із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI та Положенням про ордер на надання правничої/правової/ допомоги від 12.04.2019 року із змінами, ордер обов`язково має містити назву договору про надання правничої допомоги, його дату та номер, якщо він присвоювався.

На підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача адвокатом Куценко Л.В. було надано Договір про надання юридичних послуг від 01.03.2026 року та ордер серії ВН № 1434390 від 03.03.2026 року, в якому зазначено, що він виданий на підставі Договору про надання правничої допомоги № 7 від 03.03.2026 року.

Судом встановлено невідповідність у вказаних документах, на що звернула увагу суду і представник відповідача, зокрема в назві договору, його номеру та дати (Договір про надання юридичних послуг від 01.03.2026 року та Договір про надання правничої допомоги № 7 від 03.03.2026 року). Тобто, між данними ордера та договором про надання юридичних послуг формально та суттєво відсутній зв`язок між повноваженнями адвоката, підтвердженими ордером та фактично наданими послугами за конкретним договором, який заявляється як підстава для компенсації витрат. Більш того, представник позивача у відповіді на заперечення представника відповідача зазначив про існування двох договорів про надання правничої допомоги та пояснив, що спочатку був підписаний загальний договір від 01.03.2026 року та на підставі його виписаний ордер від 03.03.2026 року. Первісний договір був підписаний з врахуванням виплат гонорару, а 03.03.2026 року був підписаний інший договір для участі у справі. Проте, вказані пояснення вперше було надано стороною позивача лише у відповіді на заперечення представника відповідача на заяву про ухвалення додаткового рішення та є голослівними, нічим не підтвердженими. У подальшому, сторона позивача 04.10.2026 року подала клопотання про долучення додаткового доказу та надала копію Угоди № 7 про надання правової допомоги від 03.03.2026 року.

Однак, вказане клопотання про долучення додаткового доказу, яке подане зі спливом строків встановлених законом, судом не може бути прийнято з огляду на норми ч.8 ст.141 ЦПК України - розгляд витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну ухвалу. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд може сприймати вищевикладені розбіжності у договорі та ордеру, як недоведеність належності та допустимості доказів понесення витрат саме у межах розгляду цієї справи за участю цього адвоката на підставі конкретного наданого суду ордеру та договору, оскільки неможливо ідентифікувати, за яким саме договором здійснювалось представництво.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що з 05.03.2026 року адвокатом Куценко Л.В. через систему «Електронний суд» було подано/згенеровано копії 7 однакових ордерів серії № 1434390 від 03.03.2026 року про надання правничої допомоги ОСОБА_1 на підставі Договору про надання правничої допомоги № 7 від 03.03.2026 року у Київському районному суді м.Одеси адвокатом Куценко Л.В., повноваження якої як адвоката не обмежуються.

Дослідивши обставини справи, суд виходить з наступного.

Держава не має чинити правових чи практичних перешкод для реалізації особою права звернутися до суду з будь-якого питання, в даному випадку з питання стягнення витрат на правничу допомогу, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості.

Відповідно до практики ЄСПЛ, держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду. Такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (§ 57 рішення у справі «Ashingdane v. the United Kingdom» від 28.05.85, § 96 рішення у справі «Krombach v. France» від 13.02.2001).

Також, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Walchli v. France» від 26.07.2007).

Суд зауважує, що повноваження адвоката Куценко Л.В. як представника позивача підтверджуються, зокрема, ордером, виданим відповідно до Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ордер є належним та достатнім доказом, що підтверджує наявність у адвоката повноважень на представництво інтересів позивача у цій справі.

Верховний Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Судом встановлено, що фактично адвокат Куценко Л.В. вступила в справу з 05.03.2026 року, на даному етапі вже було розглянуто заява представника відповідача про перегляд заочного рішення, сформована позиція позивача ОСОБА_1 у вигляді надання заперечень щодо перегляду заочного рішення, надано основні докази у вигляді квитанцій та скриншотів спілкування сторін, розглянуто заяву позивача про забезпечення позову, отримано від позивача відповідь на відзив з численними додатками, тобто фактично представником позивача було подано лише заяву про збільшення позовних вимог в порядку ст.49 ЦПК України та наявна її участь у п`яти судових засіданнях -05.03.2026 року, 16.04.2026 року, 27.04.2026 року, 10.06.2026 року, 25.06.2026 року, проте 05.03.2025 року судове засідання було відкладено з метою ознайомлення сторони відповідача з уточненою позовною заявою.

Суд зазначає, що аналіз матеріалів справи у вигляді ознайомлення з заявою про перегляд заочного рішення, документами, що підтверджують докази і підстави для скасування заочного рішення, визначення правової позиції, на що витрачено 5 годин та зазначено суму в 10000 грн. не знайшло свого доказового підтвердження, оскільки адвокат Куценко Л.В. вступила у справу через 1.5 місяця після прийняття судом ухвали про перегляд заочного рішення від 22.01.2026 року, тому в дослідженні питання перегляду заочного рішення та сформування позиції потреба була відсутня.

Також, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що у «Детальному розрахунку» від 21.09.2026 року вартість послуг визначена за довільними позиціями, із зазначенням послуг, які не передбачені умовами договору, договір не передбачає погодинної оплати, тобто доданий «Детальний розрахунок» не відповідає умовам укладеного договору.

Крім того, в п.4.3 договору зазначено, що замовник зобов`язується сплатити виконавцю гонорар у розмірі 15000 грн. після набрання сили рішення Київського районного суду м.Одеси. Однак, суд зазначає наступне, факт фактичної оплати на момент розгляду справи не обов`язковий, Верховний Суд чітко вказував, що витрати на правничу допомогу – це не лише фактично сплачені кошти, а й ті, які клієнт зобов`язаний сплатити відповідно до умов договору.

Проте, суд не може стягувати «автоматично» гонорар у сумі 15000 грн., навіть якщо він прописаний у договорі, суд оцінюватиме його за принципами співмірності зі складністю справи та обсягом виконаної роботи, розумності та реальності розміру витрат, необхідності таких дій.

В даному випадку позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики у 2024 році, по справі було винесено заочне рішення суду, яке набрало законної сили, позивачем було отримано виконавчий лист, який перебував на примусовому виконанні, у подальшому заочне рішення суду було скасовано 22.01.2026 року та розгляд справи почався заново, адвокат Куценко Л.В. вступила у справі як представник позивача у березні 2026 року, тому суд вважає за можливе стягнути витрати на правничу допомогу за фактичні надані послуги адвокатом Куценко Л.В.- підготовка та складання уточненої позовної заяви 2 години – 3000 грн. та участь у чотирьох судових засіданнях по 2000 грн. кожне – 8000 грн., в загальному розмірі 11000 грн., участь у так званому «гонорарі успіху» внаслідок сумісних дій позивача ОСОБА_1 та фактичних дій її представника ОСОБА_3 з дати її вступу в справу 05.03.2026 року, в розмірі 15000 грн. суд вважає недоведеним та завищеним.

Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Зменшення розміру витрат, що підлягають розподілу, не є втручанням у договірні відносини між позивачем та адвокатом (адвокатським бюро), оскільки суд не змінює погоджений сторонами розмір гонорару, а лише визначає суму, яка може бути компенсована за рахунок іншої сторони відповідно до критеріїв, встановлених ст.137 ЦПК України. Відповідне тлумачення ст.137 ЦПК України викладено у постанові Верховного Суду від 19.11.2025 року по справі № 753/2606/24.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04 заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне заяву представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково в розмірі 11000 грн., та вважає, що вказаний розмір витрат на правничу допомогу є співмірним та обґрунтованим, в решті вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 246, 263-265, 268, 270, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Куценко Людмили Василівни про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою у розмірі 11000 / одинадцять тисяч/ гривень 00 копійок.

В решті вимог про стягнення правничої допомоги – відмовити.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст додаткового рішення складено та підписано 12.10.2026 року

Суддя М. В. Гниличенко