Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №520/18092/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Бідонько А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р.Справа № 520/18092/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Фоміної Л.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/18092/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області) , в якому просила суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №057350009860 від 16.06.2026р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати період роботи з 05.11.1990р. по 06.04.1993р. машиністом конвеєрів основного виробництва 2 розряду ЦЗФ «Донецьквуглезбагачення» до страхового стажу ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пільгову пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 16.06.2026;

допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовної заяви позивачка зазначила, що відповідач протиправно відмовив у зарахуванні до страхового стажу період роботи з 05.11.1990 по 06.04.1993 машиністом конвеєрів основного виробництва 2 розряду ЦЗФ «Донецьквуглезбагачення».

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №057350009860 від 16.06.2026р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати період роботи з 05.11.1990 по 06.04.1993 машиністом конвеєрів основного виробництва 2 розряду ЦЗФ «Донецьквуглезбагачення» до страхового стажу ОСОБА_1 .

Зобов`зано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років від 16.06.2026, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 532 грн. (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки визначальним для вирішення питання про призначення пенсії є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №057350009860 від 16.06.2026 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати період роботи з 05.11.1990 по 06.04.1993 машиністом конвеєрів основного виробництва 2 розряду ЦЗФ «Донецьквуглезбагачення» до страхового стажу ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Разом із тим, суд вважав, що вимоги про зобов`язання зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пільгову пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 16.06.2026 не підлягають задоволенню, оскільки вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією органів пенсійного фонду, тому з метою ефективного захисту прав позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років від 16.06.2026, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.

Стосовно вимог про допуск до негайного виконання рішення суду в частині стягнення пенсії в межах суми стягнення за один місяць, суд зважаючи на те, що предмет судового розгляду в цій справі не стосується стягнення з відповідача на користь позивача конкретної суми пенсії, дійшов висновку, що такі не підлягають задоволенню.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2026 по справі №520/18092/26, ухвалити нове рішення по даній справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом при ухваленні Рішення від 06.08.2026 у справі №520/18092/26 розглядалося та дано правову оцінку щодо незарахування до страхового стажу період роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 13.10.1987р. з 05.11.1990 р. по 06.04.1993, однак правових підстави щодо призначення пенсії за вислугу років судом в оскаржуваному рішенні не було зазначено. Також судом не надано правової оцінки того, що в електронній пенсійній справі відсутні документи для призначення пенсії за вислугу років та підставою відмови в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. "а" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ОСОБА_1 в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №057350009860 від 16.06.2026 зазначено саме відсутність необхідного спеціального стажу, який дає право для призначення пенсії за вислугу років, при цьому жодних зобов`язань суду щодо зарахування періодів роботи позивача до спеціального стажу, який дає право для призначення пенсії за вислугу років, в рішенні суду не зазначено.

Вважає, що при прийнятті рішення Харківським окружним адміністративним судом від 06.08.2026 по справі №520/18092/26 судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального права, що привело до ухвалення незаконного рішення.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивачка не скористалась правом надання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .

Позивачка повідомлена про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду рекомендованими листами, які відповідно до повідомлень про вручення поштового відправлення нею отримано. Відповідач повідомлений шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , 16.06.2026 звернулась через Веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років (відповідно до п. «а» ст.55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991р.).

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке прийняло рішення від 23.06.2026 №057350009860 про відмову у призначенні пенсії.

Відповідно до змісту вказаного рішення вік заявниці: 57 років.

В електронній пенсійній справі відсутні документи для призначення пенсії за вислугу років.

Загальний страховий стаж з урахуванням інформації в індивідуальних відомостях про застраховану особу становить 21 рік 02 місяці 04 дні.

До страхового стажу не зараховано період роботи з 05.11.1990 по 06.04.1993 за записами у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 13.10.1987, оскільки наявне виправлення в наказі про звільнення з роботи, яке не завірено належним чином.

Стаж робота за вислугою років станом на 10.10.2017 - відсутній.

Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити ОСОБА_1 в призначені пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення" та Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку із відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, що дає право на пенсію за вислугу років.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV).

За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Суд звертає увагу, що Закон №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).

Слід зазначити, що Закон № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно зі статтею 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону №1788-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII (в редакції, чинній до 01 квітня 2015 року) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно з приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) .

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, статті 62 Закону України №1788-XII та пункту 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивачки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 (далі - Інструкція № 162), відповідно до пункту 1.1 якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).

Згідно з пунктом 2.12 Інструкції № 162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місце роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).

В оскаржуваному рішенні відповідач посилається, зокрема, на те, що до страхового стажу не може бути зараховано періоди роботи з 05.11.1990 по 06.04.1993 згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 13.10.1987, оскільки наявне виправлення в наказі про звільнення з роботи, яке не завірено належним чином.

Дослідивши записи, наявні в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 13.10.1987, апеляційний суд зазначає, що відповідно до запису №6 - 05.11.1990 - прийнята машиністом конвеєрів основного виробництва (Пр.№101к від 01.11.1990); запис №7 - 06.04.1993 - звільнена за власним бажанням (32/к від 01.04.1993).

Дійсно запис про номер наказу про звільнення позивачки містить виправлення, проте колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на позивачку не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Вказані недоліки щодо виправлення номеру наказу не можуть бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивачки, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Вказане відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 26.06.2019 року у справі №607/4243/17.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок.

Відповідачем не враховано, що не всі недоліки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

З огляду на викладене, до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 13.10.1987 з 05.11.1990 по 06.04.1993, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, виправлення в номері наказу про звільнення, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення трудової книжки покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, не може бути підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи.

Стосовно доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не надав оцінку підставі відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії, а саме: через відсутність необхідного страхового стажу на посадах, що дає право на пенсію за вислугу років, колегія суддів зазначає, що дійсно у спірному рішенні підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії за вислугою років вказано відсутність необхідного стажу роботи за вислугою років, проте зі змісту вказаного рішення не можливо встановити підстав та мотивів неврахування до пільгового стажу позивачки періодів її роботи.

Також колегія суддів звертає увагу на ключову обставину, що впливає на результат розгляду цієї справи, а саме те, що в межах розгляду цієї справи не погоджується з висновками суду першої інстанції відповідач, який вважає, що позивачка взагалі не має права на пенсію за вислугою років, при цьому позивачкою жодної незгоди з прийнятим рішенням не висловлено.

Враховуючи вказане, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2026 по справі № 520/18092/26 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко Л.О. Фоміна