Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №440/13976/23 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р.Справа № 440/13976/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2026, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, повний текст складено 30.07.26 року по справі № 440/13976/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 адміністративний позов у справі задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням індексу споживчих цін для розрахунку індексації – січень 2008.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням індексу споживчих цін для розрахунку індексації – січень 2008.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.12.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 скасовано в частині, якою судом відмовлено у задоволені вимог ОСОБА_1 про: визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 31.12.2014 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до вимог абзацу п`ятого пункту п`ятого Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 31.12.2014 з урахуванням січня 2008 як базового місяця для проведення індексації і та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до вимог абзацу п`ятого пункту п`ятого Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з прийняттям нового судового рішення про задоволення означених вимог.

Визнано протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 31.12.2014 та щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до вимог абзацу п`ятого пункту п`ятого Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 31.12.2014 з урахуванням січня 2008 як базового місяця для проведення індексації.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до вимог абзацу п`ятого пункту п`ятого Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 без задоволення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 набрало законної сили : 27.12.2024.

29.07.2026 до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Заява обґрунтована приписами статті 382 КАС України. Так, заявник вказує на те, що на даний час судове рішення залишається невиконаним в частині нарахування і виплати індексації грошового забезпечення, чим порушуються права позивача (стягувача). На думку позивача, за таких обставин судовий процес не може вважатися завершеним, оскільки остаточне судове рішення залишається невиконаним. А тому з метою належного виконання судового рішення, слід встановити судовий контроль за його виконанням шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 відмовлено у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 у справі № 440/13976/23.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Судом першої інстанції не досліджувалось питання виконання (невиконання) рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 27.12.2024 у справі № 440/13976/23. Суд відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, виходив з того, що заявником не вичерпано всіх передбачених законодавством засобів щодо належного та повного виконання судового рішення. Посилається на те, що висновки суду першої інстанції про те, що встановлення судового контролю можливе, якщо заходи з примусового виконання рішення в порядку Закону України Про виконавче провадження" не призвели до належного виконання судового рішення, є безпідставними, оскільки судовий контроль за виконанням рішення суду встановлюється без прив`язки до вчинення дій щодо примусового виконання рішення. Також, судом першої інстанції не враховано приписи абз. 2 ч. 1 ст. 382 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення. Отже, судом допущено порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення заяви про встановлення судового контролю за виконання рішення суду, висновки суду першої інстанції є передчасними.

Військовою частиною НОМЕР_1 до суду подано заяву про розгляд справи без участі представника відповідача. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу відмову в задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 440/13976/26 суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на даний час триває примусове виконання рішення суду, а державний виконавець має встановлені законом повноваження щодо впливу на боржника (накладення штрафу, постановлення питання про притягнення до кримінальної відповідальності), відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду за заявою позивача в порядку статті 382 КАС України.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 440/13976/23, з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Також Конституційний Суд України у рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

19.12.2024 набрав чинності Закон України від 21.11.2024 № 4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі – Закон України № 4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції та доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

За приписами частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частинами першою-третьою статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Відповідно до частин першої, другої статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.

Звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення; 5) відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; 6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення; 7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.

За приписами частин першої-третьої, десятої та одинадцятої статті 382-3 КАС України визначено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

У разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Отже, судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, може встановити суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.

Поряд з цим, у разі невиконання судового рішення звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування, а також відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення.

Розглядаючи звіт суб`єкта владних повноважень про виконання рішення, суд повинен перевірити, чи досягнуто мети, задля якої постановлено судове рішення, тобто, чи відбулося фактичне відновлення порушеного права.

Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.05.2021 у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03.03.2025 по справі № 160/5259/20.

Аналіз викладених норм права свідчить про те, що, вирішуючи питання про прийняття або відмову у прийнятті звіту, суд повинен перевірити, чи виконано суб`єктом владних повноважень усі покладені на нього судовим рішенням обов`язки, чи досягнуто мети судового захисту порушеного права позивача, а також чи підтверджуються наведені у звіті відомості належними та допустимими доказами.

Отже, предметом судового контролю на стадії розгляду звіту є не сам факт його подання, а реальне, повне та своєчасне виконання судового рішення. Відтак ухвала про прийняття звіту має ґрунтуватися на встановлених судом обставинах виконання рішення та оцінці відповідних доказів, із наведенням мотивів, з яких суд дійшов висновку про належне виконання суб`єктом владних повноважень покладених на нього обов`язків.

У контексті наведеного суд апеляційної інстанції зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 звернула увагу, що визначене абзацом першим частини першої статті 382 КАС України диспозитивне право суду щодо встановлення судового контролю використовується залежно від наявності об`єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами. При цьому встановлення судового контролю за цією нормою здійснюється з урахуванням стадійності порядку судового контролю.

Предметом розгляду стадії судового контролю щодо розгляду заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є виключно наявність об`єктивних обставин, які ставлять під сумнів належне виконання рішення суб`єктом владних повноважень.

Іншими словами, метою цієї стадії є лише встановлення доцільності самого контролю, що прямо слідує зі змісту положень частини другої статті 382-1 КАС України, згідно з якою за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення та зобов`язання подати звіт. Для задоволення такої заяви суду не потрібно на цій стадії надавати остаточну оцінку діям суб`єкта владних повноважень щодо виконання судового рішення, слід лише встановити ознаки його невиконання або неповного виконання.

Тлумачення норм статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з положеннями статті 372 цього Кодексу свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження). Зокрема, до таких підстав належать випадки, якщо: рішення суду ще не виконано, зокрема в порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення або дають підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку тощо (див. ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 754/12702/14-а, від 11.05.2023 у справі № 640/9835/20, від 07.05.2024 у справі № 160/5259/20, від 11.12.2024 у справі № 380/9974/23).

Тобто на стадії заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення суд має перевірити лише наявність ознак невиконання (неповного виконання) судового рішення, на які вказує заявник, не вдаючись при цьому до аналізу причин невиконання чи правильності дій боржника. Факт невиконання судового рішення власне є достатньою і самостійною підставою для задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення (пункти 71-75 постанови Великої Палати Верховного Суду по справі № 990/282/24)

Колегією суддів встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 адміністративний позов у справі задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням індексу споживчих цін для розрахунку індексації – січень 2008. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням індексу споживчих цін для розрахунку індексації – січень 2008. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.12.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 скасовано в частині, якою судом відмовлено у задоволені вимог ОСОБА_1 про: визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 31.12.2014 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до вимог абзацу п`ятого пункту п`ятого Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 31.12.2014 з урахуванням січня 2008 як базового місяця для проведення індексації і та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до вимог абзацу п`ятого пункту п`ятого Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з прийняттям нового судового рішення про задоволення означених вимог. Визнано протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 31.12.2014 та щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до вимог абзацу п`ятого пункту п`ятого Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 31.12.2014 з урахуванням січня 2008 як базового місяця для проведення індексації. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до вимог абзацу п`ятого пункту п`ятого Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 без задоволення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 набрало законної сили: 27.12.2024.

В обґрунтування заяви про встановлення судового контролю позивач зазначає, що на даний час судове рішення залишається невиконаним в частині нарахування і виплати індексації грошового забезпечення, чим порушуються права позивача (стягувача).

Колегія суддів зауважує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень.

Наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи судом встановлюється на підставі доказів, якими є будь-які дані. Відповідно до статей 73 та 74 КАС України докази мають бути належними та допустимими.

За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду, обставини виконання (невиконання) судового рішення (нарахування та виплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення) судом не досліджувалися та відповідні докази не витребовувались у відповідача.

Наведеним обставинам належна оцінка судом першої інстанції не надавалася, незважаючи на доводи позивача, викладені у заяві щодо невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, судом першої інстанції належним чином не досліджувалось питання виконання (невиконання) рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 у справі № 440/13976/23.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України «Про виконавче провадження», внаслідок невиконання рішення в добровільному порядку. Суд зазначив, що оскільки на даний час триває примусове виконання рішення суду, а державний виконавець має встановлені законом повноваження щодо впливу на боржника (накладення штрафу, постановлення питання про притягнення до кримінальної відповідальності), відсутні підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду за заявою позивача в порядку статті 382 КАС України

Колегія суддів вказує на помилковість таких висновків суду першої інстанції та зазначає, що аналіз норми статті 382 КАС України в її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 цього Кодексу, дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав, безвідносно до факту відкриття виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення (ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 813/5500/14, від 01.12.2021 у справі № 200/3958/19-а, від 11.05.2023 у справі № 640/9835/20).

Оскільки виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється як добровільно (самим боржником), так і в примусовому порядку (органами державної виконавчої служби), то судовий контроль за виконанням судового рішення безпосередньо не залежить від тієї обставини, чи відкрито станом на час вжиття заходів такого контролю виконавче провадження та чи звертався позивач до державного виконавця з виконавчим листом.

Звернення позивача до суду на підставі статті 382 КАС України та примусове виконання рішення суду у порядку виконавчого провадження є окремими самостійними процедурами, спрямованими на виконання судового рішення, та можуть застосовуватися одночасно, а тому, посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не вичерпано заходи примусового виконання судового рішення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у розумінні статті 382 КАС України не є підставою, яка обмежує право заявника на подачу заяви про встановлення судового контролю задля забезпечення виконання рішення суду, а отже, суд в цій частині припустився довільного тлумачення норм процесуального права.

Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2026 у справі № 990/282/24.

Інших висновків про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суд першої інстанції фактично не навів та, відповідно, обставини наявності або відсутності підстав для зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення не досліджувалися, оцінка ним не надавалась.

Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, однак останні залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги позивача приймаються колегією суддів в якості належних.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 382 КАС України знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що в постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що ухвала про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення за своєю правовою природою належить до судових рішень, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, оскільки вона приймається на стадії виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, і не зупиняє рух справи. Тому в суду апеляційної інстанції немає правових підстав для направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на підставі статті 320 КАС України.

Натомість відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Тож у разі скасування ухвали про відмову в установленні судового контролю апеляційний суд наділений повноваженнями самостійно вирішити питання по суті.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до частини другої-третьої статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову в задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Враховуючи встановлені судом обставини та вжиття відповідачем заходів з метою виконання судового рішення, з урахуванням триваючої збройної агресії російської федерації проти України та введення воєнного стану, колегія суддів вважає достатнім строком для надання звіту у цьому випадку три місяці з дня отримання цієї ухвали, у зв`язку з чим розглядувана заява підлягає задоволенню.

Судова колегія враховує, що вирішення питання про зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання рішення у розумінні статті 382 КАС України віднесено до компетенції суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, яким в даному випадку є Полтавський окружний адміністративний суд.

Зважаючи на передчасність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 по справі № 440/13976/23 та ухвалення нового судового рішення про задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яким слід зобов`язати відповідача протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до суду першої інстанції звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2022 у цій справі.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 по справі № 440/13976/23 скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 440/13976/23 задовольнити.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 440/13976/23.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко