Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №200/2078/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року справа №200/2078/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 200/2078/26 (головуючий суддя у І інстанції – Духневич О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану»;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він відповідає усім вимогам, визначеним нормами постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» та має право на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 1 млн. гривень, передбаченої цією Постановою.

Наголошує, що 10.02.2026 адвокат Комаса О.В. звернувся в інтересах позивача до відповідача з адвокатським запитом про виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 1 млн. гривень, проте листом від 23.03.2026 відповідач повідомив про відсутність підстав для виплати спірної винагороди, оскільки позивач станом на 24.02.2022 вже перебував на військовій службі за контрактом, спеціального контракту, передбаченого Постановою № 153 не укладав, а тому він не набув права на виплату такої винагороди.

Відтак, позивач вважав бездіяльність відповідача, що полягає у відмові виплатити таку допомогу, протиправною.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.05.2026 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції констатував, що перебування позивача станом на 24.02.2022 на військовій службі не впливає на набуття права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153, оскільки як в редакції на момент її прийняття, так і в подальшому в редакції внесених до неї змін, Постанова № 153 не містить таких умов та/або обмежень у виплаті спірної грошової винагороди щодо осіб, які до введення на території України воєнного стану вже проходили військову службу, а в подальшому під час воєнного стану, перебуваючи на військовій службі продовжили дію контракту про проходження військової служби.

Суд першої інстанції зауважив, що тлумачення абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 у значенні на якому наполягає відповідач, тобто лише відносно певних військовослужбовців, буде дискримінаційним відносно осіб, які уклали контракт про проходження військової служби у віці до 25 років та продовжили військову службу при настанні обставин, визначених Постановою № 153.

Відтак, суд першої інстанції виснував, що ОСОБА_1 відповідає умовам нарахування та виплати одноразової грошової винагороди, визначеним пунктами 3, 4 Постанови № 153, а бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 гривень, передбаченої нормами вказаної постанови є протиправною.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт зауважує, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом та зарахований до списків особового складу військової частини 12.08.2021, тобто позивач вступив на військову службу до початку повномасштабного вторгнення рф та, відповідно, до початку запровадження воєнного стану в Україні.

Відтак, за позицією апелянта, у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової винагороди на підставі пункту 4 Постанови № 153.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача – адвокат Комаса О.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Зауважив, що ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби 12.08.2021 строком на 3 (три) роки. Тобто, строк дії контракту за яким, він вступив на військову службу сплив 12.08.2024.

В свою чергу, у зв`язку зі введення в Україні воєнного стану та встановлені у зв`язку з цим законодавчі обмеження контракт з позивачем було продовжено до оголошення демобілізації. Відтак, на момент дії воєнного стану було продовжено дію контракту про проходження позивачем військової служби до оголошення демобілізації, що свідчить на фактичне виникнення нових правовідносин. По суті така ситуація є рівнозначною укладенню позивачем нового контракту на тих самих умовах, але зі строком дії «до оголошення демобілізації».

Адвокат наголошує, що правовідносини щодо продовження строку дії контракту позивача до оголошення демобілізації виникли після 24.02.2022, під час дії воєнного стану в Україні, до набрання чинності Постановою № 153, та станом на 12.08.2024 ОСОБА_1 було повних 24 роки, що відповідає віковій категорії військовослужбовців, зазначеній у Постанові № 153, відтак, у відповідача виник обов`язок здійснити нарахування та виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, чого він протиправно не зробив.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2026 справу передано судді-доповідачу – Пивовар І.В.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 30.06.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Відповідь на запит матеріалів адміністративної справи надійшла на адресу апеляційного суду з суду першої інстанції 18.09.2026.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , 12.08.2021 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу строком на три роки.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2026 № 08/387 позивач – матрос ОСОБА_1 у період з 11.03.2022 по 14.03.2022 брав безпосередню участь в бойових діях в районі ведення бойових дій, перебуваючи в місті Маріуполь Донецької області. Станом на 24.04.2025 випадків притягнення позивача до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення – не обліковано. Дисциплінарних стягнень за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни та строк дiї яких не закінчився – не обліковано. Військовослужбовець має захворювання, поранення (травму, контузію, каліцтво), одержані під час захисту Вітчизни. Військовослужбовець перебував у полоні.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії про встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень та травм протокол № 445 від 16.07.2025, позивачу встановлено причинний зв`язок за діагнозами: «Розлад адаптації, асоційований з бойовим стресом. Церебростенічний синдром. Хронічна вертеброгенна люмбалгія, м`язово-тонічний синдром, больовий синдром. Хронічний гастродуоденіт». Захворювання, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини. «Наслідки перенесеної вибухової травми (березень 2022): акубаротравми вигляді лівобічної сенсоневральної приглухуватості». Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини.

Довідкою Служби безпеки України від 06.01.2025 № 34/Р-115д підтверджується, що у період з 03.04.2022 по 30.12.2024 позивач перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. Вказане також підтверджено довідкою Державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» № 09-07/148 від 03.01.2025.

24.04.2025 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби на підставі п.п. «д» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), що підтверджується записом у військовому квитку серії НОМЕР_3 від 01.12.2021.

10.02.2026 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом у якому просив повідомити причини невиплати позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 153.

Листом відповідача від 23.03.2026 представника позивача повідомлено, що підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги передбаченої Постановою № 153 відсутні, оскільки позивач уклав контракт на проходження військової служби у 2021 році до прийняття цієї постанови.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, а також дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про необхідність ухвалення судового рішення з огляду на такі мотиви та положення законодавства.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 67 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває й до теперішнього часу.

На підставі статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ, у редакції, чинній на час спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, зокрема, підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби.

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність обов`язку. Форма його власника до виконання військового , порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

До видів військової служби положеннями частини шостої статті 2 Закону № 2233-ХІІ віднесено:

базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Пунктом 10 статті 2 Закону № 2233-ХІІ визначено, що на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період у визначеному цим Законом порядку для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань призиваються громадяни України, які уклали контракти про проходження служби у військовому резерві та/або зараховані до військового оперативного резерву.

Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону № 2232-ХІІ (встановлено, що базова загальновійськова підготовка для громадян, визначених підпунктом 7 пункту 2 розділу ІІ Закону № 3633-IX від 11.04.2024, розпочинається з 01.09.2025) базова загальновійськова підготовка проводиться з метою здобуття громадянами України військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Згідно з частинами першою та другою статті 15 Закону № 2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку. Зазначені громадяни України можуть один раз обрати рік проходження базової військової служби до досягнення ними 24-річного віку.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку призовників, у добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.

На підставі частини першої статті 20 Закону № 2232-ХІІ на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби:

особи рядового складу з числа військовослужбовців базової військової служби, які пройшли базову загальновійськову підготовку, проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, фахову передвищу, професійну (професійно-технічну), повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі та/або пройшли базову загальновійськову підготовку - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Аналіз наведених конституційних та законодавчих приписів свідчить, що захист Вітчизни, її суверенітету та територіальної цілісності в умовах воєнного стану є найважливішою функцією держави та конституційним обов`язком громадян, який реалізується через систему військового обов`язку та проходження військової служби у Збройних Силах України чи інших нормативно визначених військових формуваннях. При цьому правове регулювання порядку комплектування таких формувань особовим складом, а також визначення видів і умов проходження військової служби покладено на законодавця та уповноважені органи державної влади з метою забезпечення обороноздатності країни. На виконання зазначених завдань та з метою правового врегулювання окремих аспектів залучення громадян до виконання військового обов`язку, державою впроваджуються відповідні спеціальні механізми.

У контексті дослідження наведених базових норм права колегія суддів зазначає, що національним законодавством чітко розмежовано форми і шляхи залучення громадян до виконання військового обов`язку – або в обов`язковому порядку за призовом (направленням), або в добровільному порядку за контрактом. Водночас, незалежно від безпосереднього способу первинного залучення, особа, яка була правомірно зарахована до складу Збройних Сил України і безперервно перебуває у списках особового складу військової частини, наділена єдиним, неподільним та триваючим юридичним статусом військовослужбовця. Подальше добровільне укладення контракту такою особою безпосередньо під час перебування на службі та за відсутності факту звільнення у запас із виключенням зі списків частини є не первинним вступом на службу, а лише зміною форми (модусу) виконання військового обов`язку всередині системи військового управління. Зазначена трансформація характеру правовідносин свідчить про безперервний характер проходження особою військової служби та збереження її загального правового статусу.

Разом з тим, встановлення конкретних видів військової служби, визначення категорій військовослужбовців та умов комплектування військових формувань особовим складом є виключною прерогативою держави і здійснюється з урахуванням безпекових потреб країни в особливий період. Відтак, усі нормативні інструменти, що регулюють порядок проходження служби та супутні правові чи соціальні гарантії, мають тлумачитися судом з урахуванням їхньої цільової спрямованості, яка полягає у забезпеченні ефективної оборони держави та стимулюванні громадян до належного виконання військового обов`язку на різних етапах його реалізації.

Так, законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII).

За змістом частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України 11.02.2025 прийнято Постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (набрала чинності 13.02.2025), якою затверджено однойменний Порядок (далі Порядок № 153).

У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 до зазначеного нормативно-правового акта внесено зміни, у зв`язку з чим його назву викладено в такій редакції «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі Постанова № 153, у редакції станом на час спірних правовідносин).

У пункті 1 зазначеного нормативно-правового акту Кабінет Міністрів України постановив погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 153 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Як визначено пунктом 2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років (далі - окремі категорії громадян).

Відповідно до пункту 3 Постанови № 153 встановлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Національна гвардія;

Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно з пунктом 4 Постанови № 153 встановлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;».

Відповідно до пункту 2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років; до пункту 2-1 Порядку № 153 громадяни України віком від 18 до 25 років в рамках реалізації експериментального проекту можуть бути прийняті на військову службу до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби за контрактом осіб рядового складу на посади, пов`язані з експлуатацією безпілотних систем, строком на два роки.

Громадяни України, зазначені в пункті 2, 2-1 цього Порядку, укладають контракт, форма якого затверджена Постановою № 153.

Контракт з громадянами України, зазначеними в пункті 2 цього Порядку, укладається строком на один рік з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту (абзац перший пункту 7 Порядку № 153).

Контракт з громадянами України, зазначеними у пункті 2-1 цього Порядку, укладається строком на два роки з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше дванадцяти місяців протягом дії контракту (абзац другий пункту 7 Порядку № 153).

Аналізуючи структуру й зміст постанови Кабінету Міністрів України № 153 у системному зв`язку із затвердженим нею Порядком реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, суд зазначає, що цим нормативно-правовим актом закріплено дві правові моделі грошового заохочення військовослужбовців, які розмежовуються за видом грошової виплати, суб`єктним складом, умовами набуття права на виплату й процедурами реалізації такого права.

Положеннями пункту 4 Постанови запроваджено такий вид виплати, як одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах. За сутнісним та юридичним змістом цей пункт є самостійною матеріально-правовою нормою, якою врегульовано умови, підстави виникнення права на таку грошову виплату, коло осіб, яким виплачується винагорода, а також обмеження щодо її виплати.

Аналіз положень абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 дає підстави стверджувати, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень можлива виключно за умови дотримання встановлених вимог, які мають існувати в сукупності, а саме:

суб`єктний склад у взаємозв`язку з характером служби: проходження особою військової служби; належність особи до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення.

віковий критерій призову (прийняття на службу): імперативною умовою виникнення права на виплату є залучення особи до проходження служби у віці до 25 років;

часовий критерій призову (прийняття на службу): юридичний факт призову особи за мобілізацією або її прийняття за контрактом має відбутися в чітко визначений проміжок часу – під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, та виключно до моменту набрання чинності цією постановою (тобто до 13.02.2025 року); при цьому законодавцем застосовано принцип альтернативності щодо безпосереднього виду (форми) залучення особи до виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із безпосередньою участю у бойових діях (бойових завданнях);

темпоральний статус особи: особа проходить військову службу станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025);

базовий бойовий стаж: брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Водночас, положеннями пункту 4 Постанови № 153 передбачено додаткові позитивні умови, які розширюють базові вимоги до бойового стажу особи, а саме:

пропорційне виникнення права: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

пільгове виникнення права в повному обсязі: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Окрім цього, нормотворцем визначено додаткову негативну умову, яка унеможливлює реалізацію права особи на отримання виплати (імперативну підставу для відмови у її виплаті):

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, для виникнення у військовослужбовця права на виплату грошової винагороди станом на 13.02.2025 обов`язковим є одночасне існування всіх перелічених вище «позитивних» умов у їх сукупності та одночасна відсутність «негативної» умови.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 21 року прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 (три) роки у Військову частину НОМЕР_1 з 12.08.2021; брав безпосередню участь в бойових діях у період з 11.03.2022 по 14.03.2022 (довідка Військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2026 № 08/387); відомостей про притягнення позивача до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення у відповідача не обліковано, дисциплінарних стягнень за порушення військової дисципліни не обліковано; має захворювання, поранення (травму, контузію, каліцтво), одержані під час захисту Вітчизни (витяг із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень та травм протокол № 445 від 16.07.2025); у період з 03.04.2022 по 30.12.2024 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України (довідка Служби безпеки України від 06.01.2025 № 34/Р-115д та довідка ДП «Український національний центр розбудови миру» № 09-07/148 від 03.01.2025).

Підставою для відмови позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди, згідно листа Військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026, наданого у відповідь на адвокатський запит від 10.02.2026, став факт того, що позивача було прийнято на військову службу за контрактом 12.08.2021, тобто до початку дії воєнного стану та прийняття Постанови № 153.

Аналізуючи вказану підставу відмови, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 1 та частини другої статті 2 Закону № 2232-XII прийняття в добровільному порядку (за контрактом) є однією з форм виконання військового обов`язку та проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, фахову передвищу, професійну (професійно-технічну), повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку і вирішили вступити на військову службу за контрактом, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт про проходження військової служби.

Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 19 Закону № 2232-XII).

Своєю чергою, поняття та умови укладення контракту про проходження військової служби деталізовано у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Так, відповідно до абзацу другого пункту 15 Положення № 1153/2008 контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби;

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів свідчить, що контракт про проходження військової служби за своєю юридичною природою є письмовою угодою публічно-правового характеру, визначальним та обов`язковим елементом якої є принцип добровільності (вільного волевиявлення особи) як при первинному вступі на службу, так і при укладенні кожного нового контракту на новий строк

Пункт 4 Постанови № 153 однією з обов`язкових ознак відповідності її вимогам визначає факт прийняття або призову особи на військову службу під час дії воєнного стану, при цьому будь-яких застережень чи обмежень щодо повторного прийняття на службу (зокрема, внаслідок продовження попереднього контракту на нових строкових та інших умовах) нормотворець не встановив.

Поряд із цим, одним із правових наслідків закінчення строку дії контракту про проходження військової служби за загальним правилом (у мирний час) є звільнення військовослужбовця зі служби (підпункт «а» пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII).

Матеріалами справи підтверджується та не оспорюється відповідачем, що ОСОБА_1 , 12.08.2021 (у віці 21 року) був прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 (три) роки у Військову частину НОМЕР_1 з 12.08.2021.

Відтак, вказаний контракт діяв до 12.08.2024, а позивач перебував у полоні держави-агресора в період з 03.04.2022 по 30.12.2024 (довідка Служби безпеки України від 06.01.2025 № 34/Р-115д, довідка ДП «Український національний центр розбудови миру» № 09-07/148 від 03.01.2025) та в подальшому, 24.04.2025 був звільнений з військової служби на підставі п.п. «д» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Однак, у зв`язку із запровадженням в Україні з 24.02.2022 правового режиму воєнного стану та внесенням відповідних законодавчих змін, строк дії вказаного контракту позивача було імперативно продовжено Державою в односторонньому порядку. Вказаний факт відповідач не оспорює.

На переконання суду, у спірних правовідносинах фактично відбулася зміна істотних умов контракту, що за своєю правовою суттю та наслідках для особи є укладенням нової угоди (за відсутності обопільної згоди сторін на пролонгацію та порушення принципу добровільності проходження служби за контрактом), а відтак у даному випадку наявні всі правові підстави стверджувати про укладення з позивачем нового контракту про проходження військової служби на новий строк й за нових умов звільнення зі служби.

Оцінюючи зазначені зміни умов, суд керується принципом превалювання суті правовідносин над формою, через яку вони реалізуються, у зв`язку з чим доходить висновку, що Державою за її одностороннім волевиявленням було укладено з позивачем новий контракт про проходження військової служби безпосередньо під час дії воєнного стану, як того й вимагають приписи пункту 4 Постанови № 153.

Крім того суд наголошує на положеннях статті 65 Конституції України про те, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Цьому громадянському обов`язку кореспондує обов`язок Держави виплачувати гідне грошове забезпечення військовослужбовцю, а в умовах воєнного стану вага виконання обома сторонами (громадянами/державою) власних обов`язків невимовно зростає адже ціною виконання таких обов`язків для обох сторін стає життя/збереження державності нашої Батьківщини.

Отже, колегія суддів, у свою чергу, вважає, що запроваджений Урядом країни експеримент по залученню до військової служби осіб віком від 18 до 25 років жодним чином не може обмежувати в праві на отримання грошової винагороди, встановленою Постановою № 153, осіб, які станом на 24 лютого 2022 року вже проходили військову службу у віці від 18 до 25 років, і продовжили таку службу після 24 лютого 2022 року, ставши на захист Держави. В протилежному випадку порушується принцип справедливості у взаємовідносинах «держава-людина» та рівноправності громадян, які до настання мобілізаційного віку добровільно стали на захист суверенітету країни.

Зрештою судова колегія, повертаючись до обставин цієї справи, беручи до уваги викладені вище обставини та норми законодавства, констатує про дотримання ОСОБА_1 визначених Постановою № 153 умов для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, оскільки він:

1) належав до осіб сержантського складу та до 24.04.2025 проходив військову службу;

2) залучений до проходження військової служби у віці до 25 років (станом на 12.08.2024 мав повних 24 роки);

3) прийнятий на військову службу під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, та до набрання чинності Постановою № 153;

4) станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ;

5) не притягувався до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення;

6) перебував та був звільнений з полону.

Позаяк, інше тлумачення, на переконання суду не відповідатиме меті прийняття Постанови № 153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану.

З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови № 153 є протиправною.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов.

Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційних скарг відповідача та представника позивача відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційних скарг, тому з урахуванням положень статті 139 КАС України судові витрати у справі перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 200/2078/26 – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 200/2078/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 12 жовтня 2026 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному статтею 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя І.В. Пивовар

Судді А.А. Блохін

І.В. Геращенко