Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №362/1782/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 362/1782/24 Головуючий у суді І інстанції Дорошенко В.М.

Провадження № 33/824/4757/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді Голуб С.А., перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - адвоката Погрібної Тетяни Сергіївни на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення,

в с т а н о в и в:

Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2024 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, а також стягнуто судовий збір на користь держави у розмірі 605,50 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 17 вересня 2026 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Погрібна Т.С. звернулася з апеляційною скаргою, в якій порушила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Клопотання мотивоване тим, що оскаржувану постанову суду першої інстанції ухвалено за відсутності ОСОБА_1 , який про розгляд справи не знав, оскільки, за його твердженням, не був учасником події, що мала місце 29 лютого 2024 року, а за кермом транспортного засобу перебував його рідний брат ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу з 28 січня 2023 року по теперішній час, у зв`язку з чим у період, який має безпосереднє значення для цієї справи, перебував на військовій службі та безпосередньо виконував завдання, пов`язані із забезпеченням оборони України.

Крім того, про існування оскаржуваної постанови ОСОБА_1 дізнався лише після фактичного стягнення накладеного штрафу в примусовому порядку з його банківського рахунку, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження № 75349947 від 26 червня 2024 року. Після того як у нього з`явилася реальна можливість зайнятися питанням захисту своїх прав, ОСОБА_1 самостійно ознайомився з текстом оскаржуваної постанови в Єдиному державному реєстрі судових рішень та звернувся за професійною правничою допомогою.

Перевіривши матеріали справи та аргументи клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником та в окремих випадках прокурором. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні цього строку відмовлено.

За змістом положень ч. 2 ст. 294 КУпАП строк на апеляційне оскарження постанови судді, пропущений із поважних причин, може бути поновлений особі, яка звертається із відповідним клопотанням.

При цьому під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали чи ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року в справі № 9901/546/19, у якій також зазначено, що приписами процесуального закону чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Визначаючи зміст поняття «поважні причини», апеляційний суд бере до уваги й висновки щодо застосування норм права, викладені у рішенні Верховного Суду України від 13 вересня 2006 року у справі №6-26370кс04, де зазначено, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим.

Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв`язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено.

Як убачається з матеріалів справи, постанову суду першої інстанції ухвалено 05 квітня 2024 року.

Відповідно до супровідних листів від 30 травня 2024 року завірену копію оскаржуваної постанови Васильківським міськрайонним судом Київської області направлено до Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області для виконання (а.с. 20-21).

Постановою старшого державного виконавця Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Новальської Ю.А. від 26 червня 2024 року виконавче провадження № 75349747 з примусового виконання постанови закінчено у зв`язку зі сплатою штрафу, виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій у повному обсязі (а.с. 24).

Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами захисника Терещенка П.М. про те, що про існування оскаржуваної постанови він дізнався лише після звернення за професійною правничою допомогою та самостійного ознайомлення з її текстом у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Як убачається з матеріалів справи, постанову суду першої інстанції від 05 квітня 2024 року було направлено до органу державної виконавчої служби для виконання 30 травня 2024 року. Надалі постановою державного виконавця від 26 червня 2024 року виконавче провадження № 75349747 закінчено у зв`язку зі сплатою ОСОБА_1 штрафу, виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій у повному обсязі.

Отже, саме з моменту здійснення примусового стягнення та закінчення виконавчого провадження ОСОБА_1 був обізнаний про застосування до нього відповідного стягнення, що об`єктивно надавало йому можливість з`ясувати підстави його накладення, отримати копію постанови суду першої інстанції та, за наявності відповідних підстав, реалізувати право на її апеляційне оскарження.

Водночас, після того, як, за твердженням сторони захисту, з банківського рахунку ОСОБА_1 було фактично стягнуто кошти, він не звернувся до суду першої інстанції для отримання копії постанови, не оскаржив її та не вчинив інших дій, спрямованих на захист своїх прав, протягом понад двох років. Натомість з апеляційною скаргою захисник звернулася лише 17 вересня 2026 року.

Посилання захисника на те, що ОСОБА_1 у цей період проходив військову службу та виконував завдання, пов`язані із забезпеченням оборони України, саме по собі не свідчить про наявність об`єктивних перешкод для звернення до суду протягом усього зазначеного періоду. При цьому військову службу він проходить і на час звернення з апеляційною скаргою, однак саме у вересні 2026 року знайшов можливість звернутися за професійною правничою допомогою та реалізувати право на апеляційне оскарження.

Таким чином, наведені ОСОБА_1 обставини не надають розумного пояснення причин його бездіяльності протягом більш ніж двох років після того, як йому стало відомо про застосоване до нього стягнення та його примусове виконання, а тому не можуть бути визнані достатніми для виправдання такого тривалого пропуску строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до глави 21 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її захисник зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У абзацах другому, третьому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 верховенство права охарактеризовано як панування права в суспільстві. Верховенство права, за позицією Суду, вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У пункті 40 справи «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Сутність цього принципу полягає у тому, що в разі винесення судом рішення, що набрало законної сили, воно не може бути піддане сумніву.

Окрім цього 20 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Завалій та інші проти України» (заяви № 23342/14, 42968/15, 1686/17, 64516/17; далі також Рішення), у якому зазначив, що вже встановлював порушення принципу юридичної визначеності за подібних обставин у рішеннях у справах «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, від 03.04.2008) та «Устименко проти України» (заява № 32053/13, від 29.10.2015). І, беручи до уваги обставини заяв, Суд не вбачає підстав для іншого висновку в цій справі. Суди, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження.

Апеляційний суд звертає увагу й на практику Європейського суду з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30 червня 2006 року у справі «Каменівська проти України» (заява №18941/04), у якій наголошено, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guйrin v. France, рішення від 29.07.1998, п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998-VIII, с. 3255, п. 45).

Захисник ОСОБА_1 - адвокат Погрібна Т.С. не навела змістовних і вагомих аргументів щодо вчинення всіх необхідних і можливих дій, які вказували б на бажання реалізувати процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку, не довела, що в цій справі можливість вчасного подання апеляційної скарги не мали суб`єктивного характеру, тобто не залежали від волевиявлення ОСОБА_1 .

В клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало останньому реалізувати право на апеляційне оскарження судового рішення першої інстанції протягом встановленого законом і розумного строку з наданням доказів того, що він вживав відповідних заходів, спрямованих на захист прав та інтересів в судовому порядку.

Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку учасника провадження щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку.

За таких обставин, надаючи оцінку доводам захисника ОСОБА_1 - адвоката Погрібної Т.С. щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності та співставленні, апеляційний суд вважає, що такі причини є неповажними, а відтак відмовляє у поновленні процесуального строку та з підстав, передбачених ч. 2 ст. 294 КУпАП, повертає апеляційну скаргу з доданими до неї матеріалами особі, яка її подала.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_1 - адвоката Погрібної Тетяни Сергіївни про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2024 року у справі № 362/1782/24 відмовити.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Погрібної Тетяни Сергіївни на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення, разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.А. Голуб