Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №752/14648/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №752/14648/25 Головуючий у І інстанції - Кордюкова Ж.І.

апеляційне провадження №22-ц/824/7206/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року

у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, послуги постачання гарячої води, послуги з теплової енергії та абонентське обслуговування,-

установив:

У червні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, послуги постачання гарячої води, послуги з теплової енергії та абонентське обслуговування.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 01.05.2018послуги з надання централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювало ПАТ «Київенерго», яке на підставі договору №602-18 від 11.10.2018 про відступлення права вимоги (цесії) передало право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого та гарячого водопостачання.

Таким чином, воно прийняло право вимоги до відповідача по заборгованості за послуги з централізованого опалення, спожиті до 01.05.2018, у розмірі 33258,86 грн.

З 01.05.2018 воно, КП «Київтеплоенерго», є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .

З 01.11.2021 воно є виконавцем послуг з централізованого постачання теплової енергії та з постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .

Від послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялася (не відключалася).

Відповідач своєчасно не сплачувала за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість: до 01.05.2018 за послуги з централізованого опалення у розмірі 33258,86 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1243,78 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5055,33 грн.; за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 за послуги з централізованого опалення в розмірі 44280,81 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1656,05 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6730,67 грн.; за період з 01.11.2021 за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 53827,88 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1665,41 грн., пеня у розмірі 901,29 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6845,17 грн., зі сплати за абонентське обслуговування за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн., зі сплати за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 513,80 грн., що разом становить 157376,51 грн.

Просило суд, стягнути зі ОСОБА_1 , яка є власником/зареєстрована/проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на свою користь зазначену вище заборгованість та судові витрати.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада2025 року зазначений вище позов задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість за період до 01.05.2018 за послуги з централізованого опалення у розмірі 33258,86 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 1243,78 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5055,33 грн.;

за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 за послуги з централізованого опалення в розмірі 44280,81 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 1656,05 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6730,67 грн.;

за період з 01.11.2021 за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 53827,88 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 1665,41 грн., пеня у розмірі 901,29 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6845,17 грн.;

заборгованість зі сплати за абонентське обслуговування за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн., зі сплати за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 513,80 грн., що разом становить 157376,51грн. тасудовий збір у розмірі 3028 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції неправильно визначив склад учасників провадження, а саме до участі у справі в якості відповідачів не було залучено всіх співвласників кв. АДРЕСА_2 . Внаслідок цього заборгованість з оплати послуг опалення і гарячого водопостачання була неправомірно стягнута тільки з неї, якій належить тільки 1/3 у праві власності на зазначену квартиру.

Вказує, що суд першої інстанції вважав доведеним факт наявності заборгованості з оплати послуг з опалення, абонентського обслуговування, обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення, проте, додані докази наявної заборгованості містять істотні суперечності і не відповідають фактичним обставинам справи. Обсяги споживання теплової енергії в період 01.03.2016 - 30.04.2025, відповідно до яких позивач нараховував плату за послуги з опалення будинку АДРЕСА_3 , не підтверджені належними і допустимими доказами.

Крім того, зазначає, що плата за обслуговування комерційного вузла теплової енергії включається до плати за абонентське обслуговування, її окреме стягнення безпідставне.

Вказує, що до позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01.03.2016 по 01.03.2017 підлягає застосуванню строк позовної давності. Враховуючи, що справа розглянута в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, і вона не мала можливості подати свої доводи, заперечення, заяви через неотримання ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви, є підстави для вирішення апеляційним судом заяви про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

Також, вказує про необхідність прийняти і дослідити судом апеляційної інстанції нових доказів, що долучені до апеляційної скарги, оскільки у неї був відсутній умисел чи недбалість щодо участі у судовому процесі, що є поважною причиною неподання доказів суду першої інстанції, так як, у квартирі останні роки ніхто не проживає, і вона не отримувала копію ухвали про відкриття провадження у справі і копію позовної заяви, строк зберігання яких на поштовому відділенні дуже стислий.

Просила суд, скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Прийняти докази, не надані суду першої інстанції з причин, що не залежали від відповідача, і додані до апеляційної скарги; встановити додатковий строк на подання доказів, які були витребувані адвокатськими запитами.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно частин 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 21.04.1981 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі договору №602-18 від 11.10.2018 про відступлення права вимоги (цесії) ПАТ «Київенерго» передало право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг з централізованого та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018 року з урахуванням оплат, що отримані ПАТ «Київенерго» за період з 01.08.2018 року до дати укладання цього договору - Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».

Відповідно до Витягу (Додатку №1 до договору відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 до позивача перейшло право вимоги за квартирою АДРЕСА_2 у розмірі 33258,86 грн. - заборгованість за послуги з централізованого опалення.

Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, який був опублікований 31.07.2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 року (4511).

Відповідно до п. 45 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загального боргу.

Встановлено, що з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

Позивачем підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085).

Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , до 01.05.2018 обліковується заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 33258,86 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1243,78 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5055,33 грн.

Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , з 01.05.2018 по 31.10.2021 за послуги з централізованого опалення в розмірі 44280,81 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1656,05 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6730,67 грн.

Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , з 01.11.2021 по 31.03.2025 обліковується заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 53827,88 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1665,41 грн., пеня у розмірі 901,29 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6845,17 грн..

Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , обліковується заборгованість зі сплати за абонентське обслуговування за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн., зі сплати за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 513,80 грн.

Як вбачається з розрахунків заборгованості відповідач частково здійснювала оплату за надані послуги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у матеріалах справи, дійшов висновку, що позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» підлягають задоволенню.

Доказів, які б спростували визначений позивачем розмір заборгованості відповідач не надала, як і не надала допустимих доказів належного виконання нею зобов`язань по сплаті за житлово-комунальні послуги.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 21 липня 2005 року №630 (далі - Правила).

Відповідно до п. 8 Правил, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно з п. 11 Правил, надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.

Відповідно до п. 21 Правил, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання, абз.2 п.21 з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно з законодавством.

За правилом п. 18 Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов`язаний, зокрема забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Зі змісту ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вбачається, що споживач, зокрема зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Крім того, зазначений обов`язок споживача оплачувати вчасно та в повному обсязі житлово-комунальні послуги, а також брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території, проведенню ремонту, визначений нормами ЖК України, а саме ст. ст. 68, 156, 162.

За приписами статей 526, 525, 610 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ст. 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договорами або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1); боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач належно виконує свої зобов`язання, а відповідач, у свою чергу, порушує свої зобов`язання, щодо повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Відповідно до додатків до договору про відступлення права вимоги від 11 жовтня 2018 року №602-18, заборгованість відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення складає 33258,86 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості, відповідач має заборгованість за надані послуги спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 з централізованого опалення в розмірі 44280,81 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1656,05 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6730,67 грн.: заборгованість за надані послуги з 01.11.2021 по 31.03.2025 з постачання теплової енергії у розмірі 53827,88 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1665,41 грн., пеня у розмірі 901,29 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6845,17 грн.; заборгованість зі сплати за абонентське обслуговування за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн., зі сплати за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 513,80 грн.

Відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а отже отримує житлово-комунальні послуги та є їх споживачем.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не спростувала розмір заборгованості, нарахований позивачем, належними та допустимими доказами та не надали суду доказів повної чи часткової оплати вказаної заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо застосування до спірних відносин наслідків спливу строку позовної давності оцінюються судом критично.

Так, відповідно до частин 3 і 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (ст. 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини 1 та 2 ст. 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.

Згідно зі ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Частини 3 та 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Вказаний висновок, щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №457/462/16-ц, провадження №61-21807св19.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, §51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), №66610/09, §43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Постановами КМУ від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року №1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався.

Статтею 58 Конституції України, ст. 3 ЦПК України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, з 02 квітня 2020 року визначений ст. 257 ЦК України строк позовної давності продовжений.

Статтею 264 ЦК України визначені випадки переривання строку позовної давності. Зокрема, частина перша вказаної статті передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Частиною третьої цієї статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Таким чином, строк позовної давності обраховується з урахуванням періоду надання послут з централізованого опалення та постачання гарячої води ПАТ «Київнерего» (до 01 травня 2018 року).

В матеріалах справи міститься детальний розрахунок заборгованості, за надані послуги ПАТ «Київнерего» до 01 травня 2018 року на суму 33258,86 грн. (централізоване опалення), який підтверджує нарахування помісячно за увесь період боргу за кожною послугою, що переданий за договором цесії та визначення періоду за який утворилась заборгованість.

Отже, КП «Київтеплоенерго» не було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, спожитих за період надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води ПАТ «Київенерго» до 01 травня 2018 року.

Постановою Кабінету міністрів України від 27 червня 2023 року №651 відмінено карантин з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України

Разом з тим, на момент відміни карантину вже діяв пункт 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу, який встановлював зупинення строків перебігу позовної давності на період дії воєнного стану.

Пункт 19 ЦК України встановлює, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05.02.2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану до 14.05.2024. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.05.2024 року №271/2024 продовжено строк дії воєнного стану до 12.08.2024. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23 липня 2024 року №469/2024 строк дії воєнного стану продовжено з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб.

Таким чином, перебіг строку позовної давності зупинений пунктами 12 та 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу з березня 2020 року по дату подання вказаного позову.

Отже, КП «Київтеплоенерго» не було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води відповідно до норм Закону

Колегія суддів оцінює критично доводи апеляційної скарги про те, що у кв. АДРЕСА_2 останні роки ніхто не проживає, а суд першої інстанції неправильно визначив склад учасників провадження, а саме до участі у справі в якості відповідачів не було залучено всіх співвласників квартири, а тому, заборгованість з оплати послуг опалення і гарячого водопостачання була неправомірно стягнута тільки зі ОСОБА_1 , якій належить тільки 1/3 у праві власності на зазначену квартиру.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із законодавством, споживач має право звернутися для отримання будь-якої інформації, зокрема, щодо заборгованості за житлово-комунальні послуги. У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати (ч. 7 ст. 5 Закону України «Про звернення громадян»).

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України).

Отже, аналіз норм законодавства дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах, щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок, щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Варто зазначити, що відповідач не зверталася до позивача з приводу здійснення неправомірного нарахування заборгованості та/чи перерахунку заборгованості в спірний період.

Відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.

Жодних звернень або претензій від відповідача, щодо неотримання/ненадання/не користування послугами з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води чи/або звернень, щодо перерахунку/невірних нарахувань за надані послуги за адресою: АДРЕСА_1 до КП «Київтеплоенерго» не передавала.

Відповідач ОСОБА_1 жодних заперечень, щодо неотримання/ненадання/не користування послугами з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, за вищевказаною адреосю, також не зазначає. Жодного доказу на спростування розрахунку заборгованості суду не надала, власного розрахунку не навела.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність нарахування плати за обслуговування комерційного вузла теплової енергії, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, зазначена плата пов`язана із забезпеченням функціонування системи комерційного обліку теплової енергії та не є платою за фактично спожитий відповідачем обсяг теплової енергії. Апелянтом не наведено належних правових підстав, які б звільняли її від відповідної плати протягом спірного періоду.

Щодо вимоги апеляційної скарги про прийняття доказів, що не були надані суду першої інстанції з причин, що не залежали від відповідача, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі №264/949/19 (провадження №61-16692св19) вказано, що: «тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356, частин 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.».

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження №61-35488св18) зазначено, що: «частинами 2, 3 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було».

Разом з тим, долучення ОСОБА_1 до апеляційної скарги нових доказів не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про необґрунтованість заявлених позивачем вимог.

Надані відповідачем докази самі по собі не спростовують розрахунок заборгованості, здійснений позивачем, та не містять належного обґрунтування іншого розміру заборгованості. При цьому, відповідачем не надано власного контррозрахунку заборгованості із зазначенням періоду, обсягу спожитих послуг, здійснених оплат та підстав для визначення іншої суми заборгованості.

Таким чином, сам факт долучення відповідачем нових доказів не може свідчити про неправильність розрахунку позивача, оскільки відповідачем не наведено конкретних арифметичних чи правових підстав, які б спростовували його правильність, та не надано альтернативного розрахунку, який би підтверджував інший розмір заборгованості.

Інші доводи апеляційної скарги в цілому ґрунтуються на незгоді відповідача із необхідністю сплачувати вартість наданих житлово-комунальних послуг у належному їй житловому приміщенні за встановленими тарифами, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Доказів порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, матеріали справи також не містять.

Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог КП «Київтеплоенерго», ухвалено обґрунтоване рішення про їх задоволення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року та у зв`язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба