Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №501/2410/26 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 12.10.2026

Справа № 501/2410/26

2/501/2087/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеського району Одеської області цивільну справу за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ КАПІТАЛ»

до

відповідача: ОСОБА_1

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

Через систему «Електронний суд» представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ КАПІТАЛ» (далі позивач) 25.05.2026 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором №1661000 від 10.12.2019 у розмірі 20790 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 10.12.2019 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем укладено Договір про надання споживчого кредиту №1661000, який разом з Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким відповідач був попередньо ознайомлений. Відповідно до умов договору первісний кредитор надав відповідачу 7000,00 грн.

Однак, відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, відсотків, за ним утворилась заборгованість у розмірі 20790 грн., з яких заборгованість за кредитом – 7000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків – 9450 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту – 840 грн., заборгованість по штрафах/пені – 3500 грн.

27.03.2020 між первісним кредитором та позивачем укладено Договір факторингу №49-МЛ, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до боржників, у тому числі до відповідача за кредитним договором №1661000 від 10.12.2019.

В зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, позивач просив суд стягнути кредитну заборгованість, а також понесені судові витрати по справі.

Відповідач відзиву на позов не надав.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 25.05.2026 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.32).

Ухвалою судді від 17.06.2026 відкрито провадження у справі (а.с.34-35).

Відповідач відзив або заперечення на позов до суду не надав, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання на його адресу ухвали суду про відкриття провадження, проте на адресу повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 20.07.2026 поштового відправлення (а.с.36), а тому на підставі ст.128-130 Цивільного-процесуального кодексу України (далі ЦПК України), особа вважається такою, що належним чином повідомлена про розгляд справи.

Частиною 8 ст.128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності сторін за наявними матеріалами справи.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, 10.12.2019 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем укладено Договір про надання споживчого кредиту №1661000, який разом з Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким відповідач був попередньо ознайомлений. Відповідно до умов договору первісний кредитор надав відповідачу 7000,00 грн.

Однак, відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, відсотків, за ним утворилась заборгованість у розмірі 20790 грн., з яких заборгованість за кредитом – 7000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків – 9450 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту – 840 грн., заборгованість по штрафах/пені – 3500 грн.

27.03.2020 між первісним кредитором та позивачем укладено Договір факторингу №49-МЛ, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до боржників, у тому числі до відповідача за кредитним договором №1661000 від 10.12.2019.

ІV. Оцінка Суду.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положенням статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтями 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Також, відповідно до частини першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Згідно статті 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно статті 642 ЦК - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 10.12.2019 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем укладено Договір про надання споживчого кредиту №1661000, який разом з Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким відповідач був попередньо ознайомлений. Відповідно до умов договору первісний кредитор надав відповідачу 7000,00 грн.

Однак, відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, відсотків, за ним утворилась заборгованість у розмірі 20790 грн., з яких заборгованість за кредитом – 7000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків – 9450 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту – 840 грн., заборгованість по штрафах/пені – 3500 грн.

27.03.2020 між первісним кредитором та позивачем укладено Договір факторингу №49-МЛ, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до боржників, у тому числі до відповідача за кредитним договором №1661000 від 10.12.2019.

Отже, кредитний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством та матеріалами справи безспірно стверджується дійсність грошової вимоги по стягненню заборгованості по кредитному договору.

Відповідач правильність здійснення позивачем розрахунку невиконаного зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів не спростував.

Позивачем за договором нараховано комісію пов`язану з наданням кредиту у розмірі 840 грн.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У Постанові ОП КЦС ВС від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 172/410/21 (провадження № 61-17842св21), в якій суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку про те, що за відсутності рішення суду про визнання правочину чи його окремих частин недійсними діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), тобто всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені зобов`язання, в тому числі і обов`язок позичальника сплачувати комісію - підлягали виконанню.

У разі, якщо договір та додаткові угоди до нього не містять переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням кредитних коштів, вимога про стягнення комісії є безпідставною та порушує ч.1 та ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначені висновки також наведені у постанові КЦС ВС від 09 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що позивачем здійснювалося цілодобове надання позичальнику актуальної облікової інформації шляхом розміщення її в особистому кабінету позичальника.

В цілому, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що споживач звертався до позивача задля надання такої інформації.

Не надано доказів на підтвердження того, що споживач через особистий кабінет здійснював миттєвий безкоштовний переказ для погашення заборгованості.

Не доведено, що позивачем направлялися позичальнику текстові повідомлення з будь-яких питань, що стосуються обслуговування кредиту.

Оскільки, позивачем не доведено, що первісним кредитором надавалися основні та додаткові послуги, пов`язані із наданням кредиту, суд вважає, що нарахування позивачем комісії пов`язану з наданням кредиту у розмірі 840 грн., є безпідставною та порушує ч.1 та ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому, зазначена вимога задоволенню не підлягає.

Крім того, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу (неустойки) за порушення виконання зобов`язань за укладеним договором у розмірі 3500,00 грн. задоволенню не підлягають з огляду на п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Як встановлено судом, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким внесено вищевказані зміни, набув чинності 17.03.2022.

Наказом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 на території України було введено воєнний стан, дію якого на момент розгляду справи не припинено.

Отже, вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідно платіжної інструкції № 31902 від 19.05.2026 (а.с.1) позивачем сплачено 2662,40 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно долі задоволених вимог у розмірі 2106,61 грн. (16450/20790)*2662,40.

Також, представник позивача просить відшкодувати позивачу понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн..

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

01.07.2025 між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Апологет» укладений договір про надання правничої допомоги (а.с.29).

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають судові витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень.

Керуючись ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 89, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ: 35234236) заборгованість за кредитним договором №1661000 від 10.12.2019 у розмірі 16450 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2106,61 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Чорноморського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко