Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №1510/8676/12 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 1510/8676/12

Провадження № 2/946/332/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді - Бурнусуса О.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Коробко О.Д.,

позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 ;

відповідача - ОСОБА_3 , представника відповідача - ОСОБА_12,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» про усунення перешкод у користуванні житловий будинком, знесення будівель, встановлення земельного сервітуту та стягнення моральної шкоди, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» про поділ житлового будинку, що є у спільній частковій власності та про усунення перешкод та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області і визнання недійсними договорів дарування та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, державного акту на право приватної власності на землю та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який згодом був уточнений заявою від 10.10.2014 року та доповнений заявою від 28.11.2016 року та яким просить зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні належною йому на праві власності частиною житлового будинку по АДРЕСА_1 , а саме: зменшити розміри другого поверху прибудови відповідача до розмірів прибудови першого поверху (6,0 х 3,2 м), при цьому демонтувати металлобетонну балку, яка спирається на перемичку кухні позивача, виконати якісний ремонт системи організаційного водостоку, встановити земельний сервітут для можливості огляду та ремонту західної стіни жилого будинку, яка належить ОСОБА_1 та знаходиться на території ОСОБА_3 , зобов`язати ОСОБА_3 знести самовільні будови: санвузол площею 6,7 кв.м., веранду площею 1,5 кв.м., кухню площею 14,8 кв.м., веранду площею 20,0 кв.м., вхід до підвалу, стягнути понесені судові витрати у розмірі 10 505, 84 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, який згодом уточнила заявою від 17.11.2022 року та просила здійснити поділ в натурі житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , виділивши ОСОБА_3 в окремий об`єкт нерухомості 1/2 частину, у складі житлового будинку - літ. «А» наступні приміщення: 1-й поверх квартира АДРЕСА_3 : І-веранда площею 1,5 кв.м., 1 - санвузол площею 6,7 кв.м., 3 - кухня площею 14,8 кв.м., 4- коридор площею 4,8 кв.м., 5 - житлове приміщення площею 11,9 кв.м., 6 - житлове приміщення площею 19,4 кв.м., ІІ- сходова клітка площею 12,4 кв.м.; 2-й поверх квартира АДРЕСА_3 : 7-коридор площею 5,9 кв.м., 8 - житлове приміщення площею 13,2 кв.м., 9 - житлове приміщення площею 18,5 кв.м., IV-сходова клітка площею 12,4 кв.м., V-веранда площею 20,0 кв.м., загальною площею 141,5 кв.м., у томі числі житлової - 63,0 кв.м., господарські будівлі: гараж - літ. «Б», вбиральні - літ. «Ж», сарай - літ. «Е», які розташовані на земельній ділянці площею 335 кв.м., визнати за ОСОБА_3 право власності на виділений в окремий об`єкт нерухомості житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з: житлового будинку - літ. «А» до складу якого входять наступні приміщення: 1-й поверх квартира АДРЕСА_3 : І-веранда площею 1,5 кв.м., 1 - санвузол площею 6,7 кв.м., 3 - кухня площею 14,8 кв.м., 4- коридор площею 4,8 кв.м., 5 - житлове приміщення площею 11,9 кв.м., 6- житлове приміщення площею 19,4 кв.м., ІІ- сходова клітка площею 12,4 кв.м.; 2-й поверх квартира АДРЕСА_3 : 7-коридор площею 5,9 кв.м., 8 - житлове приміщення площею 13,2 кв.м., 9 - житлове приміщення площею 18,5 кв.м., IV-сходова клітка площею 12,4 кв.м., V-веранда площею 20,0 кв.м., загальною площею 141,5 кв.м., у томі числі житлової - 63,0 кв.м., господарські будівлі: гараж - літ. «Б», вбиральні - літ. «Ж», сарай - літ. «Е», які розташовані на земельній ділянці площею 335 кв.м. та припинити між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Судові витрати стягнути з відповідача ОСОБА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач та відповідач є співвласниками житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , однак належність їй та відповідачу по справі майна на праві спільної часткової власності не дає можливості вільно розпоряджатися ним, оскільки при цьому необхідно враховувати думку іншого співвласника.

ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом, який був уточнений 18.02.2022 року, яким просить визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 618 від 04.10.1990 року «Про затвердження актів прийому в експлуатацію побудованих і реконструйованих індивідуальних домоволодінь», в частині затвердження акта приймання в експлуатацію на побудоване домоволодіння по АДРЕСА_4 ОСОБА_4 та визнання за ОСОБА_4 права власності на домоволодіння по АДРЕСА_4 житловою площею 63 кв.м. та корисною площею 116,2 кв.м., визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений Ізмаїльською державною нотаріальною конторою 25.12.1996 року за № 2-7685, зареєстрований Ізмаїльським МБТІ 17.02.1997 року за № 4-101, визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 13.05.1997 року, посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Черненко С.М., зареєстрованого в реєстрі за № 3-2017 та стягнути судові витрати з відповідача.

Крім цього, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 02.12.1997 року №1240 «Про передачу земельних ділянок у спільну сумісну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель» зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 01.07.1999 № 532 «Про внесення змін в рішення виконкому», до якого внесено зміни рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 11.09.2000 року № 976 «Про внесення змін в рішення виконкому» та зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 07.03.2001 № 238 «Про внесення змін в рішення виконкому», визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ОД № 034817, виданий 26 жовтня 2001 року на ім`я ОСОБА_6 , зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2185, яким посвідчувалося право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0335 га, розташовану в АДРЕСА_5 з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою під домоволодінням по АДРЕСА_4 шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_3 привести земельну ділянку у стан, що існував до 1983 року, тобто знести всі самочинні будівлі, споруди та огорожі, споруджені на земельній ділянці та стягнути з відповідачів судові витрати.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просять позови задовольнити, у задоволенні позову ОСОБА_3 просять відмовити та заперечують у його задоволенні.

В судовому засіданні відповідач за первісним позовом та позивач за своїм позовом ОСОБА_3 та її представник уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали у повному обсязі, просили відмовити у задоволенні його позовних вимог, свої позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник відповідача за зустрічним позовом, виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, причину неявки не повідомив надав письмові пояснення, якими просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та заперечувала проти задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 02.12.1997 року № 1240 «Про передачу земельних ділянок у спільну сумісну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель» зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 01.07.1999 № 532 «Про внесення змін в рішення виконкому», до якого внесено зміни рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 11.09.2000 року № 976 «Про внесення змін в рішення виконкому» та зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 07.03.2001 № 238 «Про внесення змін в рішення виконкому», визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю ІІ-ОД № 034817, виданого 26 жовтня 2001 року на ім`я ОСОБА_6 , зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2185 посилаючись на наступне. На підставі рішення Ізмаїльського міського суду від 13.01.2000 року у цивільній справі № 2-1563-2000 про поділ земельної ділянки, і були внесені рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 11.09.2000 року № 976 «Про внесення змін в рішення виконкому» зміни до рішення виконкому від 02.12.1997 року № 1240 і були передані земельні ділянки у приватну власність окремо ОСОБА_6 (площею 337 кв.м.) та окремо ОСОБА_1 (площею 381 кв.м.). Рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 07.03.2001 року № 238 була тільки змінена площа земельної ділянки (замість 337 кв.м. зазначено 335 кв.м.) після проведення геодезичних документів. При цьому ані рішення виконавчого комітету, ані державний акт про право на приватну власність ніяким чином не порушують права ОСОБА_1 . Посилання ОСОБА_1 на те, що право користування земельною ділянкою ОСОБА_7 не перейшло, оскільки за договором купівлі-продажу від 14.10.1983 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , перейшло тільки право власності на половину незавершеного будівництвом будинку (від ОСОБА_4 право власності перейшло ОСОБА_6 за договором дарування), є безпідставним, оскільки суперечить принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруд. Таким чином, представник відповідача вважає, що оскаржуваними рішеннями виконавчого комітету та вищезгаданим державним актом на ім`я ОСОБА_6 жодним чином права, свободи і інтереси позивача не порушуються.

Представник третьої особи, КП «Ізмаїльське МБТІ» в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, причину неявки не повідомив.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Пепеляшкова С.М. від 08.01.2013 року було відкрито провадження у цивільній справі № 1510/8676/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Пепеляшкова С.М. від 11.02.2013 року було відкрито провадження у цивільній справі № 500/388/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайнного суду Одеської області Пепеляшкова С.М. від 11.02.2013 року цивільну справу № 1510/8676/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод та цивільну справу № 500/388/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності об`єднано в одне провадження та присвоєно номер № 1510/8676/12.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайнного суду Одеської області Пепеляшкова С.М. від 11.02.2013 року по цивільній справі № 1510/8676/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності призначено судову будівельно - технічну експертизу.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайнного суду Одеської області Пепеляшкова С.М. від 23.12.2014 року по цивільній справі № 1510/8676/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності призначено судову будівельно - технічну експертизу.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайнного суду Одеської області Пепеляшкова С.М. від 17.09.2013 року по цивільній справі № 1510/8676/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності призначено додаткову судову будівельно - технічну експертизу.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайнного суду Одеської області Пепеляшкова С.М. від 14.04.2017 року по цивільній справі № 1510/8676/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності призначено додаткову судову будівельно - технічну експертизу.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Грубіян Л.І. від 21.06.2018 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділ частки в натурі та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності та про усунення перешкод.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайнного суду Одеської області Грубіян Л.І. від 05.02.2019 року по цивільній справі № 1510/8676/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділ частки в натурі та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності та про усунення перешкод призначено судову будівельно - технічну експертизу.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Бурнусус О.О. від 13.10.2021 року було прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» про усунення перешкод та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності та про усунення перешкод.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.06.2022 року було прийнято до провадження зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення і визнання недійсними договорів дарування. Об`єднано в одне провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» про усунення перешкод та позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності та про усунення перешкод з зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення і визнання недійсними договорів дарування.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Бальжик О.І. від 19.07.2022 року було відкрито провадження по цивільній справі № 946/3835/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, державного акту на право приватної власності на землю та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.07.2022 року матеріали справи 946/3835/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, державного акту на право приватної власності на землю та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою передано судді Бурнусус О.О. для вирішення питання щодо об`єднання в одне провадження зі справою № 1510/8676/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» про усунення перешкод, позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності та про усунення перешкод та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення і визнання недійсними договорів дарування.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23.01.2023 року цивільну справу № 1510/8676/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» про усунення перешкод та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ в натурі частки, що є у спільній частковій власності та про усунення перешкод та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення і визнання недійсними договорів дарування та цивільні справу № 946/3835/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, державного акту на право приватної власності на землю та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою об`єднано в одне провадження та присвоєно єдиний унікальний номер - № 1510/8676/12 (провадження 2/946/638/23).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06.03.2023 року було залучено в якості третьої особи - комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ в натурі частки, що є у спільній частковій власності та про усунення перешкод.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.07.2023 року було закрито підготовче провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» про усунення перешкод, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» про виділ в натурі частки, що є у спільній частковій власності та про усунення перешкод та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, державного акту на право приватної власності на землю та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Фактичні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно договору купівлі-продажу від 14.10.1976 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Широквасовою Г.К., зареєстрованого в реєстрі за № 1-3305, ОСОБА_1 придбав житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_4 .

14.10.1983 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 1/2 частку незавершеного будівництвом житлового будинку з виконанням будівельних робіт на 65 відсотків, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено договором купівлі-продажу, посвідченим 14.10.1983 року державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Богдан О.М., зареєстрованим за реєстровим номером № 2/5531.

Відповідно рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради народних депутатів № 658 від 26.12.1985 року, було надано дозвіл ОСОБА_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_5 , здійснити капітальний ремонт своєї частини будинку з переобладнанням та збільшенням житлової площі до 63 кв.м. Сім`я складається 7 осіб, наявна житлова площа 51,1 кв.м. (а.с.56, том І).

Відповідно рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради народних депутатів № 618 від 04.10.1990 року, було затверджено акт прийому в експлуатацію побудованої домобудівлі - ОСОБА_4 , АДРЕСА_4 та визнано право власності за ОСОБА_4 по АДРЕСА_4 , житлова площа 63,0 кв.м., загальна (корисна) 116, 2 кв.м. (а.с.57, том І)

Згідно договору дарування від 25.12.1996 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Богдан О.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2/7685 ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно договору дарування від 13.05.1997 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Черненко С.М., зареєстрованого в реєстрі за № 3-2017 ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_6 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 28.07.2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області, було укладено шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , та ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_9 » (а.с.90 т.1).

Згідно виписки з рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 1240 від 02.12.1997 року, передано ОСОБА_1 та ОСОБА_6 земельну ділянку по АДРЕСА_4 , площею 0,0676 га, безоплатно у спільну сумісну власність ( а.с. 87 т.1).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 532 від 01.07.1999 року, внесено зміни в рішення виконкому № 1240 від 02.12.1997 року,визначено площу земельної ділянки, переданої безоплатно в спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_6 по АДРЕСА_4 ( по фактичним межам) - 718 кв.м. та вирішено видати громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_6 державний акт на право спільної сумісної власності на землю ( а.с. 93 т.4).

Рішенням Ізмаїльського міського суду Одеської області від 13.01.2000 року по цивільній справі № 2-1563-2000 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визначення порядку користування земельною ділянкою, було здійснено розділ земельної ділянки, закріпленої за домоволодінням по АДРЕСА_2 . Виділивши у користування ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 381 кв.м. з виходом на АДРЕСА_4 та в користування ОСОБА_6 виділено земельну ділянку площею 337 кв.м. з виходом на АДРЕСА_5 (а.с. 95 т. 4).

Рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 976 від 11.09.2000 року, внесено зміни в рішення виконкому № 532 від 01.07.1999 року та вирішено вважати земельну ділянку по АДРЕСА_2 , передану в спільну сумісну власність громадян та в приватну власність ОСОБА_6 площею 337 кв.м., ОСОБА_1 - площею 381 кв.м. (а.с.94 т.4).

Згідно рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 238 від 07.03.2001 року, було внесено зміни в рішення виконкому № 1240 від 02.12.1997 року та вважати земельну ділянку по АДРЕСА_2 переданою не в спільну сумісну власність громадян, а в приватну власність громадян для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель по фактичним межам: ОСОБА_6 площею 335 кв.м. та присвоїти адресу АДРЕСА_5 , ОСОБА_1 площею 381 кв.м. та присвоїти адресу АДРЕСА_4 . Видати громадянам ОСОБА_6 та ОСОБА_1 державні акти на право приватної власності на землю. (а.с.96 т.4).

Згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 034817, виданого 26.10.2001 року Ізмаїльською міською радою народних депутатів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2185, земельна ділянка площею 0,0335 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , передана для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель належить ОСОБА_6 (а.с.97 т.4).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 047625, виданого 10.11.2004 року Ізмаїльським міським відділом земресурсів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку за № 010450700037, земельна ділянка площею 0,0383 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , передана для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер земельної ділянки - 5110600000:01:026:0191, належить ОСОБА_1 (а.с.75 т.2).

Згідно висновку № 3317/24 судової будівельно-технічної експертизи, складеного 30.09.2014 року судовим експертом ОНДІСЕ Гончар Н.В.:

1.Можливий виділ в натурі частки житлового будинку садибного типу ОСОБА_10 , яка складається з частини житлового будинку - квартири АДРЕСА_3 , літньої кухні літ. «В», вбиральні літ. «Ж», теплиці літ. «К», розташованих на земельній ділянці площею 335 кв.м. Вищевказані будівлі та приміщення, що знаходяться у власності ОСОБА_10 , здатні самостійно функціонувати і можуть бути виділені в самостійну одиницю з присвоєнням окремої поштової адреси: АДРЕСА_5 у зв`язку з тим, що: розташовані на ізольованій земельній ділянці площею 335 кв.м. мають самостійний вхід з боку АДРЕСА_5 , відповідають вимогам ДБН, мають повний набір житлових і підсобних приміщень, підключені до самостійних інженерних мереж.

2. Згідно наданого висновку: санвузол будинку не відповідає вимозі п. 8.11 ДБН «Реконструкція, ремонт, реставрація об`єктів будівництва. Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» - допускається улаштовувати вхід у суміщені санітарні вузли, ванні кімнати і вбиральні з будь-яких приміщень квартири, крім кухонь. Для забезпечення даної вимоги рекомендовано вхід в санвузол обладнати з веранди, або з приміщення кухні, за допомогою перегородки влаштувати коридор, з якого буде забезпечений вхід в санвузол. Таким чином за допомогою обладнаного коридору, будуть розмежовані приміщення санвузлу та кухні.

Кухня даної частини будинку не відповідає вимозі п. 8.11 ДБН «Реконструкція, ремонт, реставрація об`єктів будівництва. Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» - допускається улаштовувати вхід у суміщені санітарні вузли, ванні кімнати і вбиральні з будь-яких приміщень квартири, крім кухонь. Для забезпечення даної вимог рекомендовано вхід в санвузол обладнати з веранди, або з приміщення кухні, за допомогою перегородки влаштувати коридор з якого буде забезпечений вхід в санвузол. Таким чином, за допомогою обладнаного коридору, будуть розмежовані приміщення санвузлу та кухні.

Вхід до підвалу відповідає нормативним вимогам по доброму технічному стану табл. 5.1 «Правил визначення фізичного зносу житлових будинків». Для приведення входу в підвал до нормативних будівельних вимог, необхідно стіни фундаменту прибудови літ. «а1» заштукатурити та виконати гідроізоляцію згідно п. 9.4 м ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт». Вхід в підвал повинен бути обладнаний козирком.

3. Ймовірні причини утворення тріщин в будівлі ОСОБА_3 : відсутність деформаційного шву; можлива глибина закладання фундаменту існуючого житлового будинку та двоповерхової прибудови.

4. Влаштування бетонної балки, яка опирається на надвіконну перемичку кухні, яка належить ОСОБА_1 не відповідає нормам ДБН В.1.2-2:2006 «Системи забезпечення надійності та безпеки будівельних об`єктів. Навантаження і впливи. Норми проектування». Під час проведення обстеження, деформації та тріщини, які виникли в результаті неправомірного обпирання бетонної балки на надвіконну перемичку приміщення, що належить ОСОБА_1 не виявлені. Для забезпечення надійної експлуатації надвіконної перемички необхідно виконати наступне: надвіконну перемичку приміщення кухні, яке належить ОСОБА_1 влаштувати таким чином, щоб обпирання вище розташованих конструктивних елементів відбувалось на одну із полок швелера, а не на станину, демонтувати бетонну балку, зменшивши навантаження на кінець залізобетонної плити за допомогою демонтажу огорожі балкону.

5,6. Згідно розрахунку інсоляції приміщення кухні в частині домоволодіння по АДРЕСА_4 кут АДРЕСА_5 , який виконаний ПП «Еленсан» «В результаті розрахунку встановлено, що будівництво прибудови максимальної точки +6,400 на ділянці по АДРЕСА_2 , порушує норми по інсоляції приміщення кухні в житловому будинку по АДРЕСА_2 , розташованого на суміжній ділянці». Визначено, що тривалість інсоляції приміщень кухонь не нормується.

7. Для забезпечення обслуговування стін приміщення кухні та сходової клітини, що належать ОСОБА_1 та виходять на земельну ділянку, власником якої є ОСОБА_3 , рекомендовано по всій довжині встановити тимчасовий (на час обслуговування даних стін: ремонтних робіт, митті вікна та інше) - земельний сервітут, шириною 1,0 м. Тимчасовий сервітут встановлюється, як правило, на певний час (1 неділя) та в теплий період року.

8. При обстеженні частини житлового будинку літ. «А», які належать ОСОБА_1 , ушкодження, які викликані деформацією будівель ОСОБА_3 не виявлені, у зв`язку з чим, кошторис ремонтно-будівельних робіт по усуненню пошкоджень приміщень та будівлі, що належить ОСОБА_1 не виконується.

Відповідно до висновку № 02/2015 додаткової судової будівельно-технічної експертизи, складеного 14.05.2015 року судовим експертом Скибінською Т.М.: можливий виділ в натурі 1/2 частки житлового будинку з надвірними спорудами: розташованого по АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_1 , у складі: частки житлового будинку літ. «А», яка складається з наступних приміщень: ІІ підвал площею 12,5 кв.м., ІІІ вхід в підвал площею 7,7 кв.м., 2-1 передпокій площею 10,9 кв.м., 2-2 ванна площею 6,1 кв. м., 2-3 житлова площею 19,5 кв.м., 2-4 житлова площею 8,6 кв.м., 2-5 житлова площею 19,5 кв.м., 2-6 коридор площею 5,8 кв.м., 2-7 кухня площею 12,5 кв.м., 2-8 ліст.клітина площею 15,9 кв.м., 2-9 лістн. клітина площею 15,9 кв.м., 2-10 коридор площею 5, 2 кв.м., 2-11 веранда площею 11,8 кв.м., загальною площею 151,9 кв.м., в томі числі житловою 47,6 кв.м., літня кухня літ. «В» площею забудови - 14,0 кв.м., навіс літ. «Г» площею забудови - 7,6 кв.м., гараж літ. «Д» площею забудови - 17,7 кв.м., сарай літ. «З» площею забудови 18,2 кв.м. В результаті проведеного візуально-інструментального огляду, експертом було встановлено, що в приміщенні № ІІ - підвал, яке належить ОСОБА_1 є пошкодження, а саме: підвищена вологість штукатурного шару на стінах, який при дотику відшаровується, але визначити чи веде це до руйнування фундаменту розбите мощення ОСОБА_1 уздовж межі будинку, на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_3 , експерту не надається можливим, оскільки не був наданий доступ до об`єкту дослідження.

Висновком № 048/2019 від 04.06.2019 року, складеного судовим експертом Скибінською Т.М. було зазначено, що в процесі виконання дорученої експертизи експертом було досліджено надані матеріали цивільної справи № 1510/8676/12, в результаті чого було встановлено, що документи, які необхідні для успішного проведення експертизи, після виконання первинної судової будівельно-технічної експертизи та виготовлення висновку № 02/2015 від 14.05.2019 року до матеріалів цивільної справи сторонами не надавались, в зв`язку з чим відповісти на поставлені питання експерту не надається можливим.

Згідно до листа № 679, виданого 28.10.2024 року КП «Ізмаїльське МБТІ», існує лише одна інвентаризаційна справа № 5998 з адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний об`єкт нерухомості розташований у 247 кварталі м. Ізмаїла на розі АДРЕСА_6 . Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи КП « Ізмаїльське МБТІ» № 5998, вказаний житловий будинок має самостійний адресний номер: АДРЕСА_1 , однак міститься правовстановлюючий документ, а саме договір дарування від 13.05.1997 року, реєстр № 3-2017, посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Черненко С.М., в якому зазначено подвійну адресу: АДРЕСА_2 . За вказаним договором дарування зареєстрована ОСОБА_11 , а її співвласником є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14.10.1976 р., реєстр 1-3305, посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Широквасовою Г.К., за адресою: АДРЕСА_1 право власності за яким станом на 31.12.2012 року не зареєстроване. Інші власники об`єкта нерухомості по АДРЕСА_1 - відсутні. Крім того, вказаний об`єкт нерухомості мав колишню адресу: АДРЕСА_7 . Інвентаризаційна справа з адресою по АДРЕСА_8 в матеріалах архіву КП «Ізмаїльське МБТІ» - не заводилась (а.с.214-216 т.5).

Щодо позовних вимог про усунення перешкод в користуванні належною на праві власності ОСОБА_1 частиною житлового будинку по АДРЕСА_1 , знесення будівель та стягнення моральної шкоди.

Щодо усунення перешкод у користуванні частиною житлового будинку та знесення самочинно побудованих приміщень.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості належить особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Суд вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження істотних порушень ОСОБА_3 будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб. Натомість у висновку № 3317/24 судової будівельно-технічної експертизи, складеного 30.09.2014 року судовим експертом ОНДІСЕ Гончар Н.В., яка досліджувала спірні приміщення зазначається про можливість та шляхи приведення вищезгаданих приміщень у відповідність до державних будівельних норм.

Таким чином, в зв`язку з недоведеністю позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в частині знесення самочинно побудованих: санвузлу площею 6,7 кв.м., веранди площею 1,5 кв.м., кухні площею 14,8 кв.м., веранди площею 20,0 кв.м., входу до підвалу.

На підтвердження позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні житловим будинком, позивач надав акт обстеження від 2012 року складений МЧП «ХХІ век» (т.1., а.с. 22).

При цьому суд зазначає, що позивачем не було надано доказів на підставі чого МЧП «ХХІ век» проводили візуальне обстеження домобудування розташованого за адресою: АДРЕСА_4 та чи був сповіщений відповідач про проведення такого огляду, оскільки обстеження проведено у відсутність відповідача.

Однак, згідно висновку № 3317/24 судової будівельно-технічної експертизи, складеного 30.09.2014 року судовим експертом ОНДІСЕ Гончар Н.В: влаштування бетонної балки, яка опирається на надвіконну перемичку кухні, яка належить ОСОБА_1 не відповідає нормам ДБН В.1.2-2:2006 «Системи забезпечення надійності та безпеки будівельних об`єктів. Навантаження і впливи. Норми проектування». Під час проведення експертом обстеження, деформації та тріщини, які виникли в результаті неправомірного обпирання бетонної балки на надвіконну перемичку приміщення, що належить ОСОБА_1 не виявлені. Для забезпечення надійної експлуатації надвіконної перемички необхідно виконати наступне: надвіконну перемичку приміщення кухні, яке належить ОСОБА_1 влаштувати таким чином, щоб обпирання вище розташованих конструктивних елементів відбувалось на одну із полок швелера, а не на станину, демонтувати бетонну балку, зменшивши навантаження на кінець залізобетонної плити за допомогою демонтажу огорожі балкону.

У зв`язку з чим, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог тільки в частині демонтажу бетонної балки, з урахуванням висновку № 3317/24 судової будівельно-технічної експертизи, складеного 30.09.2014 року судовим експертом ОНДІСЕ Гончар Н.В., а саме зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 частиною житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 шляхом забезпечення надійної експлуатації надвіконної перемички: влаштувати надвіконну перемичку приміщення кухні, яка належить ОСОБА_1 таким чином, щоб обпирання вище розташованих конструктивних елементів відбувалось на одну із полок швелера, а не на станину та демонтувати бетонну балку, зменшивши навантаження на кінець залізобетонної плити за допомогою демонтажу огорожі балкону.

Щодо встановлення земельного сервітуту.

Позивач ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 047625, виданого 10.11.2004 року Ізмаїльським міським відділом земресурсів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку за № 010450700037, являється власником земельної ділянки площею 0,0383 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , переданої для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер земельної ділянки - 5110600000:01:026:0191 (а.с.75 т.2).

Відповідач ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 034817, виданого 26.10.2001 року Ізмаїльською міською радою народних депутатів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2185, являється власницею земельної ділянки площею 0,0335 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , переданої для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (а.с.97 т.4).

Земельні ділянки призначені для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Позивач просить встановити земельний сервітут, який полягає в можливості огляду та ремонту західної стіни житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу та знаходиться на території земельної ділянки, що належить ОСОБА_3 .

Приписами статті 395 ЦК України визначено види речових прав на чуже майно, якими є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Згідно з частиною першою статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (частина друга статті 401 ЦК України).

Відповідно до статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

За приписами частин першої-третьої статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (частина п`ята статті 403 ЦК України).

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина друга статті 404 ЦК України).

Спосіб використання земельної ділянки повинен відповідати виду сервітуту, що визначається та здійснюється у відповідності до затверджених порядків і правил, а тому повинен вважатися таким, що є найменш обтяжливим для відповідача, як постійного землекористувача.

Згідно зі статтею 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

При цьому, спосіб встановлення сервітуту впливає на можливість обрання способу захисту і, як вбачається, якщо законом передбачено можливість встановлення сервітуту як договором, так і рішенням суду, то, відповідно, і способами захисту в такому випадку можуть бути як звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним, так і з вимогою про встановлення сервітуту за рішенням суду (наведене підтверджується практикою Верховного Суду, відповідно до якої переглядались рішення у справах з вимогами як про визнання укладеним договору сервітуту (постанови Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 918/370/17, від 03.12.2020 у справі № 925/27/18), так і про встановлення сервітуту судом без укладення відповідного договору (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 911/2701/17, Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 915/483/17, від 29.01.2020 у справі № 920/1204/17).

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без визначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою встановлення земельного сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки у ефективному її використанні. При цьому однією з основних ознак сервітуту, який підлягає встановленню за рішенням суду, є неможливість задоволення такої потреби землекористувача у будь-який інший спосіб у ситуації, коли власник і потенційний сервітуарій не можуть досягнути згоди щодо встановлення сервітуту або способу його здійснення, плати тощо.

Таким чином, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої заінтересованої особи, у тому числі й у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном сервітуту (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 917/267/24).

Як зазначає позивач, його західна частина житлового будинку знаходиться на території земельної ділянки відповідача ОСОБА_3 , оскільки в них дуже складні стосунки, відсутня будь-яка конструктивна можливість вирішення спорів, у зв`язку зі створенням відповідачем перешкод у нормальному користуванні належному позивачу на праві власності нерухомим майном, є необхідність у встановленні земельного сервітуту. Ці обставини знайшли своє підтвердження у судових засіданнях, вирішення спорів добровільно неможливе, оскільки між сторонами відсутня будь-яка конструктивна комунікація, враховуючи багаторічні судові спори.

Згідно висновку № 3317/24 судової будівельно-технічної експертизи, складеного 30.09.2014 року судовим експертом ОНДІСЕ Гончар Н.В., для забезпечення обслуговування стін приміщення кухні та сходової клітини, що належать ОСОБА_1 та виходять на земельну ділянку, власником якої є ОСОБА_3 , рекомендовано по всій довжині встановити тимчасовий (на час обслуговування даних стін: ремонтних робіт, митті вікна та інше) - земельний сервітут, шириною 1,0 м. Тимчасовий сервітут встановлюється, як правило, на певний час (1 неділя) та в теплий період року.

Враховуючи вищезгадане, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині встановлення тимчасового (на час обслуговування стіни: ремонтних робіт, митті вікна та інше) безоплатного земельного сервітуту, шириною 1,0 м, для можливості огляду та ремонту ОСОБА_1 західної стіни частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та знаходиться на території земельної ділянки, площею 0,0335 га, розташованої в АДРЕСА_5 з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 034817, виданого 26.10.2001 року Ізмаїльською міською радою народних депутатів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2185.

Щодо стягнення моральної шкоди.

Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно зі ст. 23 ЦК України вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті. Таким чином, відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Обґрунтовуючи вимоги в частині заподіяння моральної шкоди, позивач посилався на те, що дії відповідача ОСОБА_3 завдають йому моральну шкоду, яка виражається в психічних стражданнях, у зв`язку з порушенням звичайного способу життя, тривалими відвідуваннями інстанцій, матеріальними витратами по захисту власності, вчинення страждань та хвилювань його сім`ї, у зв`язку з чим визначив моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Тягар доказування в сфері компенсації моральної шкоди покладається у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, на позивача, який повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок та на відповідача, який доводить відсутність протиправності та вини.

Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування.

Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Позивач лише посилається на те, що йому було спричинено моральну шкоду. При цьому будь яких доказів, які б свідчили про перенесення ним моральних страждань або членами його родини, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, суду надано не було, що на підставі ст. 81 ЦПК України, є процесуальним обов`язком позивача.

Отже, позивачем ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований, у зв`язку з чим суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправним рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 618 від 04.10.1990 року, визнання недійсним договору дарування від 25.12.1996 року та визнання недійсним договору дарування від 13.05.1997 року.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивачем жодним чином не обґрунтовані та не вмотивовані позовні вимоги в частині визнання договорів недійсними, а також не спростовано у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Позивач реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи вищенаведене, оскільки позивачем не надано суду доказів порушення вимог ст.203 ЦК України при укладенні спірного договору, не надано жодних доказів порушення саме його прав та законних інтересів у зв`язку з укладенням даних договорів, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Крім цього, ОСОБА_3 було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності при розгляді позовних вимог щодо визнання протиправним рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 618 від 04.10.1990 року, визнання недійсним договору дарування від 25.12.1996 року та визнання недійсним договору дарування від 13.05.1997 року.

Суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, що визначено ст. 256 ЦК України.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Посилання позивача на те, що йому не було відомо про вищезгадані договори та рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, суд до уваги не бере, оскільки, як було встановлено у судових засіданнях, позивач, реалізуючи свої процесуальні права на власний розсуд безумовно знав про нібито порушення свого права та неодноразово звертався до суду із позовними заявами про визначення порядку користування земельною ділянкою, порядку перерозподілу часток житлового будинку та всі ці обставини знайшли своє підтвердження у рішенні Ізмаїльського міського суду Одеської області від 13.01.2000 року у цивільній справі № 2-232-2000.

Таким чином, перебіг позовної давності до позовних вимог сплив у 2003, а з позовом до суду позивач звернувся у 2022 році, тобто після спливу строків позовної давності.

Отже, зважаючи на наведене вище, з урахуванням заяви ОСОБА_3 про застосування позовної давності, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих приписів правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Зазначені норми права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відтак, при вирішенні спору важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.

Водночас, якщо суд дійде переконання про порушення прав, свобод чи інтересів позивача, він має надати оцінку обраному позивачем способу захисту та з`ясувати, чи є цей спосіб правомірним та ефективним, оскільки обрання способу захисту, що не відповідає цим критеріям, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Правилами частини першої статті 81 ЗК України визначено такі способи набуття права власності на земельні ділянки: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі статтею 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства.

У частинах другій, третій статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Також суд враховує положення, які містяться у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Статтею 1 Першого протоколу передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справах "Rysovskyy v. Ukraine", заява № 29979/04; від 16 лютого 2017 року "Kryvenkyy v. Ukraine", заява № 43768/07).

ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку в порядку, визначеному чинним законодавством, на підставі наступного: рішенням Ізмаїльського міського суду Одеської області від 13.01.2000 року по цивільній справі № 2-1563-2000 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визначення порядку користування земельною ділянкою, було здійснено розділ земельної ділянки, закріпленої за домоволодінням по АДРЕСА_2 , рішення суду набрало законної сили та не оскаржувалося. На підставі рішення суду було прийнято рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 238 від 07.03.2001 року, яким було внесено зміни в рішення виконкому № 1240 від 02.12.1997 року та передано земельну ділянку по АДРЕСА_2 не в спільну сумісну власність громадян, а в приватну власність громадян для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель по фактичним межам: ОСОБА_6 площею 335 кв.м. та присвоєно адресу АДРЕСА_5 , ОСОБА_1 площею 381 кв.м. та присвоєно адресу АДРЕСА_4 , вирішено видати громадянам ОСОБА_6 та ОСОБА_1 державні акти на право приватної власності на землю, на підставі чого ОСОБА_10 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 034817, виданий 26.10.2001 року Ізмаїльською міською радою народних депутатів, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2185, земельна ділянка площею 0,0335 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , передана для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Згодом державний акт на право власності на земельну ділянку серії ОД № 047625, виданий 10.11.2004 року Ізмаїльським міським відділом земресурсів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку за № 010450700037, земельна ділянка площею 0,0383 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , передана для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер земельної ділянки - 5110600000:01:026:0191, отримав ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що саме за позовом ОСОБА_1 було судом вирішено питання щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, закріпленої за домоволодінням по АДРЕСА_2 . Тобто на час звернення до суду ОСОБА_1 визнавав право користування ОСОБА_3 вищезгаданою земельною ділянкою та звернувся саме для визначення порядку користування спільною земельною ділянкою та визначення розмірів кожної окремої земельної ділянки, оскільки сторони окремо та за згодою користуються своєю частиною прибудинкової території. Також у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що домобудівля за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної власності йому та відповідачці по 1/2 частині та між ними склався добровільний порядок користування земельною ділянкою.

Суд враховує, що матеріали справи не містять доказів, що саме внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 порушені права ОСОБА_1 та які саме права, поведінка ОСОБА_1 у період з продажу 1/2 частини будинку, моменту визначення порядку користування земельною ділянкою та розгляду цивільної справи у суді, має суперечливий характер та змінюється у часі.

Крім цього, ОСОБА_3 було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності при розгляді позовних вимог визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, що визначено ст. 256 ЦК України.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Посилання позивача на те, що йому не було відомо про вищезгадані договори та рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, суд до уваги не бере, оскільки, як було встановлено у судових засіданнях, позивач, реалізуючи свої процесуальні права на власний розсуд безумовно знав про нібито порушення свого права та неодноразово звертався до суду із позовними заявами про визначення порядку користування земельною ділянкою, порядку перерозподілу часток житлового будинку та всі ці обставини знайшли своє підтвердження у рішенні Ізмаїльського міського суду Одеської області від 13.01.2000 року у цивільній справі № 2-232-2000.

Таким чином, перебіг позовної давності до позовних вимог сплив у 2003, а з позовом до суду позивач звернувся лише у 2022 році, тобто після спливу строків позовної давності.

Отже, зважаючи на наведене вище, з урахуванням заяви ОСОБА_3 про застосування позовної давності, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про поділ в натурі житлового будинку, що є у спільній частковій власності.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Верховний суд неодноразово розглядав питання виділу в натурі часток житловою будинку, що перебуває у спільній частковій власності. Згідно з усталеною судовою практикою, виділ можливий за умови, що кожному співвласнику може бути надана відокремлена частина будинку з окремим виходом або існує технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

В постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року по справі№ 501/2148/17, від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 (провадження № 61-7153св20) зроблено висновок про те, що поділ та виділ не є тотожними поняттями. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється.

Виділ частки можливий, якщо:

- Кожному співвласнику може бути надана відокремлена частина будинку з окремим виходом;

- Існує технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які відповідають розміру часток співвласників.

Статтею 367 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна таке питання вирішується судом.

Враховуючи те, що після поділу майна, що є спільною частковою власністю, право спільної часткової власності припиняється, кожному із співвласників має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого співвласника, мати окремий вхід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України.

За змістом частини третьої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу з нього частки формується нова реєстраційна справа з відкриттям відповідного розділу в Державному реєстрі прав.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20 сформулювала такі висновки.

У результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень також з врахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК, частини першої статті 50 Житлового кодексу України.

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що у разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається.

Із цього також зроблено висновок, що за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір відокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві.

Поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо поділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Крім того, ВП ВС раніше вже виснувала, що окрема вимога припинити право спільної часткової власності є неефективним способом захисту. Постанова ВП ВС від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 445/442/16 (провадження № 61-13434св19) зроблено висновок, що допустимим доказом про технічну можливість поділу в натурі об`єкта нерухомого майна є висновок експерта або уповноваженого суб`єкта господарювання саме щодо технічної можливості такого поділу. З такого ж висновку виходив Верховний Суд у постанові від 17 травня 2022 року у справі № 570/2438/19 (провадження № 61-11448св20).

Аналізуючи встановлені у судовому засіданні обставини справи, суд приходить до висновку, що за адресою: АДРЕСА_1 , розташований двоповерховий житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 298,1 кв.м., житловою площею 110,6 кв.м., станом на останню технічну інвентаризацію, яка була проведена 17.10.2012 року КП «Ізмаїльське МБТІ». Згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленого 17.10.2012 року КП «Ізмаїльське МБТІ» проводилася інвентаризація житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.92-97 т.І). Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи КП «Ізмаїльське МБТІ» № 5998, вказаний житловий будинок має самостійний адресний номер: АДРЕСА_1 , однак міститься правовстановлюючий документ, а саме договір дарування від 13.05.1997 року, реєстр № 3-2017, посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Черненко С.М., в якому зазначено подвійну адресу: АДРЕСА_2 . За вказаним договором дарування зареєстрована ОСОБА_11 , а її співвласником є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14.10.1976 р., реєстр 1-3305, посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Широквасовою Г.К., за адресою: АДРЕСА_1, право власності за яким станом на 31.12.2012 року не зареєстроване.

ОСОБА_3 заявлені позовні вимоги щодо здійснення поділу та виділення в окремий об`єкт нерухомості 1/2 частки житлового будинку - літ. А., а саме приміщення, які складають квартиру АДРЕСА_3 . Також згідно висновку № 3317/24 судової будівельно-технічної експертизи, складеного 30.09.2014 року судовим експертом БТ та ЕД ЛІТВД ОНДІСЕ Гончар Н.В. зроблено висновок щодо виділу квартири АДРЕСА_3 , однак з досліджених в судовому засіданні письмових доказів вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 являються співвласниками житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, ці частки не є квартирами у розумінні ст. 382 ЦК України, державна реєстрація таких прав не відбулася.

Відповідно до вимог ст. 382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Суд критично сприймає висновки № 3317/24 судової будівельно-технічної експертизи, складеного 30.09.2014 року судовим експертом ОНДІСЕ Гончар Н.В., оскільки зазначається лише про можливість виділу саме квартири АДРЕСА_3 , без зазначення наявності чи відсутності самочинного будівництва, також вказується про наявність невідповідності нормам ДБН санвузла, площею 6,7 кв.м. та кухні площею 14,8 кв.м. та необхідність приведення їх у відповідність до діючого законодавства. Також зазначається, що в ході експлуатації ОСОБА_3 до своєї частини житлового будинку були добудовані наступні додаткові приміщення: санвузол, площею 6,7 кв.м., веранда, площею 1,5 кв.м., кухня, площею 14,8 кв.м., веранда, площею 20,0 кв.м., вхід до підвалу.

Крім цього, згідно вищезгаданого висновку зазначається, що можливий виділ в натурі частки житлового будинку садибного типу ОСОБА_10 , яка складається з частини житлового будинку-квартири АДРЕСА_3 , літньої кухні літ. «В», вбиральні літ. «Ж», теплиці літ. «К», розташованих на земельній ділянці, площею 335 кв.м. Однак не перелічені приміщення з яких саме складається частина житлового будинку - квартира АДРЕСА_3 , відсутній сарай літ. «Е» у складі господарських будівель, літня кухня літ «В» зазначена, однак вона належить на праві власності ОСОБА_1 та зазначена теплиця літ. «К», яку ОСОБА_3 не вказує у складі господарських споруд.

Судом встановлено, що згідно висновку № 02/2015 додаткової судової будівельно-технічної експертизи, складеного 14.05.2015 року судовим експертом Скибінською Т.М. визначено можливий виділ в натурі 1/2 частки житлового будинку з надвірними спорудами: розташованого по АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_1 , експертом досліджувалась можливість виділення саме 1/2 частки житлового будинку, а не окремої квартири.

У двох висновках в яких досліджувалася можливість поділу житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_4 існують розбіжності у визначенні відокремлених часток (квартира АДРЕСА_3 - без зазначення приміщень, з яких складається квартира та 1/2 частка житлового будинку), дублюється літня кухня літ. «В» (власником зазначається ОСОБА_3 у висновку № 3317/24 та власником зазначається ОСОБА_1 у висновку № 02/2015). Докази державної реєстрації права власності на відповідні частки спірного житлового будинку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суду надані не були.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

За змістом цієї статті право кожного із співвласників пов`язується із часткою у праві спільної власності, і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна в цілому.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частина третя статті 358 ЦК України).

Згідно із частиною четвертою статті 358 ЦК України, якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

За частинами першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

За наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір відокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві (див. пункт 7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20).

У постанові від 23 вересня 2025 року у справі № 372/1281/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

У постанові 26 липня 2023 року у справі № 201/1346/18 Верховний Суд зазначив, що визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. У той же час порядок користування будинком підлягає врахуванню при поділі будинку.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції, поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

За наявності самочинно збудованих (реконструйованих, перепланованих) об`єктів нерухомого майна документи щодо виділу готуються тільки після визнання права власності на них відповідно до закону (пункт 3.11 Інструкції).

Таким чином, виділ в натурі частки із спільної власності на нерухоме майно унеможливлюється наявністю самочинних об`єктів будівництва або у складі будинку, з якого визначаються частки співвласників, або у складі частки, що виділяється.

Враховуючи, що за змістом статей 316,317 ЦК України,право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва, відповідно до частини другої статті 367 цього Кодексу, не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно з цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України,самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Поняття реконструкції об`єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм України В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22 липня 2009 року № 295, згідно з яким реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Отже, норма частини першої статті 376 ЦК України застосовується й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо) (розділ 3.4 Методичних рекомендацій).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України, правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

З такими висновками погодилась Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 25 березня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 14-43цс20).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи при вирішенні питання про поділ житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у даній цивільній справі, експертом досліджувались приміщення, які були побудовані з порушеннями норм ДБН та зазначено, яким чином можливо привести їх до відповідності ДБН, встановлено технічну можливість виділення співвласникам ізольованих приміщень, однак у висновку експерта № 3317/24 від 30.09.2014 року взагалі відсутній перелік приміщень, які входять до складу 1/2 частки житлового будинку, яка належить ОСОБА_3 , тобто у суду не має можливості зробити висновок щодо складу досліджуваних приміщень частки житлового будинку - квартири АДРЕСА_3 та які саме приміщення враховувалися експертом при складенні висновку про можливість виділення саме квартири АДРЕСА_3 , оскільки експерт склав висновок враховуючи фактичне користування будівлями та спорудами, що фактично наявні, не досліджуючи їх правовий статус.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №127/6698/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі №489/6157/15-ц та від 28 жовтня 2020 року у справі №2114/2-3819/11.

Таким чином, при вирішенні питання про поділ житлового будинку суд враховує: наявність приміщень капітальний ремонт, яких зроблено з порушеннями ДБН, неможливість поділу житлового будинку таким чином, щоб виділити одному співвласнику приміщення, які складають квартиру, а іншому приміщення, які складають 1/2 частку житлового будинку та наявність розбіжностей у зазначенні адреси спірного житлового будинку та належним чином проведеної державної реєстрації права власності об`єктів нерухомості за кожним зі співвласників та приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про поділ житлового будинку та визнання права власності на окремий об`єкт нерухомості.

Щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує вимоги п. 2 ч. 2 ст.141 ЦПК, за змістом яких у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, зокрема судовий збір, покладається на позивача.

Також положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при розподілі витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Так, представником позивача заявлено до відшкодування судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 92000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Представництво інтересів ОСОБА_1 у справі здійснював адвокат Панченко А.В., відповідно до договору № 4 про надання правової допомоги від 01.02.2017 року (а.с. 217 т.2).

При цьому, згідно з детальним описом робіт (наданих послуг) вартість наданих послуг адвокатом Панченко А.В. по справі № 1510/8676/12 складається з: розробка позовної заяви - 12 год. - 4500 грн., розробка заяви про збільшення позовних вимог -16 год. - 4800 грн., розробка відзиву на заяву про збільшення позовних вимог - 5 год. - 1800 грн., розробка клопотання про витребування доказів - 2год. - 900 грн., розробка відповіді на відзив - 12 год. - 5600 грн., заперечення щодо строку позовної давності - 4 год. - 1300 грн., заперечення - 7 год. - 2800 грн., участь у судових засіданнях - 70 год. - 70 300 грн., всього в розмірі 92000 грн.

Також згідно наданих квитанцій ОСОБА_1 сплатив судовий збір та інші судові витрати на загальну суму 10505,84 грн. Всі суми згідно до наданих квитанцій були сплачені

ОСОБА_1 наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що адвокатом були виготовлені всі зазначені процесуальні документи та додані до них копії доказів згідно з додатками. У судових засіданнях адвокат брала особисту участь в режимі відеоконференції.

При цьому, суд враховує, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру тощо.

Разом з тим, з урахуванням викладеного, а також принципу співмірності і розумності судових витрат, категорії справи, частки задоволених позовних вимог та частки у яких було відмовлено, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, сплату судового збору та інших судових витрат та визначення їх на рівні 30 000 грн.

Представництво інтересів ОСОБА_10 у справі здійснювало адвокатське об`єднання «Славицька та Партнери» відповідно до договору № 03-01/19 про надання професійної правничої допомоги від 04 лютого 2019 року та додаткової угоди № 21-02/22 про надання професійної правничої допомоги від 19 серпня 2022 року визначено суми винагороди адвокатів у розмірі 65 000 грн. Відповідно до наданих квитанцій у виконання умов договорів про правничу допомогу ОСОБА_3 було сплачено 30 000 грн. та до укладення договорів 4000 грн. сплачені адвокату Козаку Ф.І.

Разом з тим, з урахуванням викладеного, а також принципу співмірності і розумності судових витрат, категорії справи, частки задоволених позовних вимог та частки у яких було відмовлено, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, сплату судового збору та інших судових витрат та визначення їх на рівні 30 000 грн.

Покласти на кожну сторону витрати на професійну правничу допомогу, сплату судового збору та інших судових витрат у розмірі по 30 000 (тридцять тисяч) грн.

Провести взаємозалік понесених сторонами судових витрат, у зв`язку з чим, сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній розмір таких витрат.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 133, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області 09 грудня 1998 року, РНКОПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області 20 вересня 2007 року, РНКОПП НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_9 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» (місцезнаходження: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Ізмаїл, вул. Героїв Ізмаїла, б. 36, код ЄДРПОУ - 03350309) про усунення перешкод у користуванні житловий будинком, знесення будівель, встановлення земельного сервітуту та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області 20 вересня 2007 року, РНКОПП НОМЕР_5 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_9 ) усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 частиною житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 шляхом забезпечення надійної експлуатації надвіконної перемички, а саме влаштувати надвіконну перемичку приміщення кухні, яка належить ОСОБА_1 таким чином, щоб обпирання вище розташованих конструктивних елементів відбувалось на одну із полок швелера, а не на станину та демонтувати бетонну балку, зменшивши навантаження на кінець залізобетонної плити за допомогою демонтажу огорожі балкону.

Встановити тимчасовий (на час обслуговування стіни: ремонтних робіт, митті вікна та інше) безоплатний земельний сервітут, шириною 1,0 м, для можливості огляду та ремонту ОСОБА_1 західної стіни частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та знаходиться на території земельної ділянки, площею 0,0335 га, розташованої в АДРЕСА_5 з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 034817, виданого 26.10.2001 року Ізмаїльською міською радою народних депутатів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2185.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області 20 вересня 2007 року, РНКОПП НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_9 ) до ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області 09 грудня 1998 року, РНКОПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» (місцезнаходження: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Ізмаїл, вул. Героїв Ізмаїла, б. 36, код ЄДРПОУ - 03350309) про поділ житлового будинку, що є у спільній частковій власності та про усунення перешкод - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області 09 грудня 1998 року, РНКОПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області 20 вересня 2007 року, РНКОПП НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_9 ) про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області і визнання недійсними договорів дарування - відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області 09 грудня 1998 року, РНКОПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області 20 вересня 2007 року, РНКОПП НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_9 ), виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (місцезнаходження: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Ізмаїл, пр. Незалежності, б. 62, код ЄДРПОУ - 26569223) про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, державного акту на право приватної власності на землю та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Провести взаємозалік понесених сторонами судових витрат, у зв`язку з чим, сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній розмір таких витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.10.2026 року.

Суддя:О.О.Бурнусус