Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №369/7505/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 369/7505/26 Головуючий у суді першої інстанції - Патієвич А.Б.

Номер провадження № 33/824/2988/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі судді Яворського М.А., за участю секретаря судового засідання Марченко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою захисником Гаврилюк Мариною Вадимівною, на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2026 року щодо притягнення :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання (перебування) - АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 513 від 09 квітня 2026 року ОСОБА_1 , обіймаючи посаду секретаря судового засідання Святошинського районного суду міста Києва, будучи державним службовцем категорії «В», відповідно до підпункту «в» пункту 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», примітки до ст. 172-6 КУпАП, являючись суб`єктом відповідальності, на якого поширюється дія даного Закону, у порушення вимог абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», 04 січня 2021 року припинивши діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, 11 березня 2026 року о 16:04 несвоєчасно, без поважних причин подав декларацію особи, яка припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за період не охоплений раніше поданими деклараціями (при звільненні) (далі Декларація), шляхом заповнення електронної форми через мережу Інтернет з використанням програмних засобів Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі Реєстр) у власному персональному електронному кабінеті, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 850 грн в дохід держави. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665, 60 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, захисник ОСОБА_1 - Гаврилюк М.В. подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. У випадку визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, звільнити останнього від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що наказом № 167/ос від 31 грудня 2020 року ОСОБА_1 було призначено на посаду помічника судді із звільненням з посади секретаря судового засідання, однак конкретної дати звільнення наказ не містить. За таких обставин, з урахуванням положень трудового законодавства, днем звільнення слід вважати останній день роботи на посаді секретаря судового засідання - 31 грудня 2020 року, а не 04 січня 2021 року, як зазначено судом.

Вказує, що днем звільнення є останній робочий день працівника.

Крім того, зазначений висновок підтверджується документами Святошинського районного суду міста Києва, зокрема довідкою судді та листом суду від 11 травня 2026 року, згідно з якими ОСОБА_1 виконував обов`язки секретаря судового засідання до 31 грудня 2020 року включно, а з 01 січня 2021 року ці обов`язки виконував інший працівник. Суд також прямо зазначив, що ОСОБА_1 звільнено з посади секретаря 31 грудня 2020 року.

Таким чином, вважає, що висновок суду про звільнення ОСОБА_1 04 січня 2021 року не відповідає фактичним обставинам справи та наданим доказам.

Вказує, що факт несвоєчасного подання декларацій при звільненні не доведений поза розумним сумнівом, оскільки наявні докази не підтверджують дату звільнення, покладену судом в основу висновку про наявність складу адміністративного правопорушення.

Крім того, зазначає, що судом не враховано повний зміст наказу № 167/ос від 31 грудня 2020 року, зокрема обставину призначення ОСОБА_1 на посаду помічника судді на період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 , що свідчить про тимчасове заміщення відсутнього працівника.

Чинне законодавство не передбачає можливості одночасного перебування особи на державній службі та призначення на іншу оплачувану посаду. Відповідно, висновок суду про звільнення ОСОБА_1 04 січня 2021 року фактично передбачає його одночасне перебування на державній службі та виконання обов`язків помічника судді, що суперечить вимогам антикорупційного законодавства.

При цьому матеріали справи не містять заяви останнього про звільнення 04 січня 2021 року, його згоди на таке звільнення чи інших доказів, які б підтверджували припинення державної служби саме цією датою.

Таким чином, апелянт вважає, що висновок суду про дату звільнення ґрунтується на припущенні та не узгоджується з вимогами законодавства і наявними доказами.

У зв`язку з цим апелянт зазначає про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, оскільки декларацію за відповідний період ним було подано 19 січня 2021 року у встановлений законом строк.

Крім того, наголошує, що сам протокол про адміністративне правопорушення не має наперед установленої доказової сили та не може бути достатньою підставою для висновку про винуватість особи без підтвердження іншими належними й допустимими доказами. Матеріали справи не містять доказів наявності умислу ОСОБА_1 на несвоєчасне подання декларації, що також виключає наявність суб`єктивної сторони інкримінованого правопорушення.

Судом не було з`ясовано всіх істотних обставин справи, зокрема момент припинення державної служби ОСОБА_1 та зміст наказу № 167/ос від 31 грудня 2020 року, який містить суперечливі відомості щодо призначення та звільнення. Невизначеність щодо дати припинення державної служби мала тлумачитися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Натомість суд фактично витлумачив наявні суперечності проти ОСОБА_1 , чим порушив принцип презумпції невинуватості.

Подання 11 березня 2026 року декларації за період з 01 січня 2021 року по 03 січня 2021 року було здійснено виключно на виконання вимоги НАЗК від 05 березня 2026 року. ОСОБА_1 не мав підстав вважати себе таким, що перебував на державній службі у цей період, що підтверджується документами Святошинського районного суду міста Києва. Крім того, він неодноразово проходив спеціальні перевірки та подавав декларації, не приховуючи відомостей про свою діяльність.

За таких обставин відсутні докази прямого чи непрямого умислу, необхідного для притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Відсутність умислу виключає склад інкримінованого правопорушення.

Водночас, навіть у разі встановлення складу адміністративного правопорушення, апелянт вважає його малозначним. ОСОБА_1 не мав наміру ухилитися від фінансового контролю чи приховати будь-які відомості, самостійно подав декларацію, не спричинив негативних наслідків або шкоди державним чи суспільним інтересам, раніше до адміністративної відповідальності не притягувався та позитивно характеризується.

З огляду на характер правопорушення, обставини його вчинення, ступінь вини особи та відсутність істотної шкоди, наявні підстави для застосування ст. 22 КУпАП та звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю із оголошенням усного зауваження. Стаття 22 КУпАП не містить заборони щодо її застосування до правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, зазначивши що дійсно він працював на посаді секретаря судового засідання Святошинського районного суду міста Києва до 31 грудня 2020 року. В цей день, який фактично був останнім робочим днем виконання ним обов`язків секретаря судового засідання він подав заяву про його звільнення та припинив фактичне виконання обов`язків секретаря, передавши в цей день всі справи уповноваженій особі і в 2021 році починаючи з першого робочого дня 04 січня 2021 року він приступив до виконання обов`язків помічника судді. Тобто в період із 01 по 04 січня 2021 року він не міг виконувати обов`язків секретаря судового засідання ні фактично, ні теоретично, оскільки 01 січня 2021 року був святковим/неробочим днем, а 2 та 3 січня 2021 року також були неробочі дні - вихідні субота та неділя. У зв`язку з тим, що він припинив виконувати обов`язки секретаря судового засідання в останній робочий день 2020 року - 31 грудня тому ним 19 січня 2021 року був виконаний обов`язок та подано декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави за період із 01 січня по 31 грудня 2020 року. В подальшому він як кандидат на посаду прокурора окружної прокуратури отримував від НАЗК результати спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей зазначених ним в деклараціях особи уповноваженої на виконання функції держави і ніяких порушень не було встановлено. Лише у 2026 році на електронну пошту він отримав від НАЗК вимогу №47-2/13648-26 05 березня 2026 року щодо необхідності подачі ним декларації як особи, уповноваженої на виконання функцій держави за період із 01 січня по 03 січня 2021 року, що і вимушений був зробити, оскільки вказане повідомлення містило попередження про кримінальну відповідальність за невиконання вище вказаних дій.

Захисник ОСОБА_1 , адвокат Гаврилюк М.В. при судовому засідання підтримала доводи, викладені нею в апеляційній скарзі та просила її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у вказаній справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Звертає увагу на те, що згідно до пункту 2.26 «Інструкції про порядок ведення трудових працівників» (далі - Інструкція) затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.27 Інструкції запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи. Таким чином останнім днем роботи ОСОБА_1 на посаді секретаря судового засідання і є 31 грудня 2020 року день видачі наказу №167/ос. Тому посилання суду на одночасність звільнення та прийняття його на роботу помічника судді 04 січня 2021 року є помилковим.

При апеляційному розгляді справи прокурор Кузьо Н.В. заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив залишити подану апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін. При цьому наполягав на законності висновку суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря судового засідання та призначення його на посаді помічника судді Святошинського районного суду міста Києва відбулося одномоментно тобто 04 січня 2021 року тому висновок суду першої інстанції про наявність складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 172-6 ч.1 КУпАП є законним та правомірним.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які з`явились на розгляд до суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого статтею 172-6 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.

Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Також стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особа, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Постанова судді суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Положеннями ч. 1 ст. 172-6 КУпАП встановлено, що несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вказана норма є бланкетною і при кваліфікації дій правопорушника за цією статтею необхідно керуватись спеціальним Законом.

Так, згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони або обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч. 1 ст. цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Згідно до частини 2 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» (Закон №1700-VII від 14.10.2014 в редакції, що діяла на час звільнення ОСОБА_1 ) було визначено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Особи, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у підпунктах "а" і "в" пункту 2 частини першої статті 3, зобов`язані наступного року після припинення діяльності подавати в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

Відповідно до підпункту 2 пункту 5 розділу ІІ «Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 10 червня 2016 року № 3 (у редакції наказу Національного агентства з питань запобігання корупції від 12 грудня 2019 року № 168/19) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2019 р року за № 1300/34271, декларація перед звільненням - декларація, яка подається відповідно до абзацу першого частини другої статті 45 Закону не пізніше двадцяти робочих днів з дня припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншої діяльності, зазначеної у підпунктах "а", "в" пункту 2 частини першої статті 3 Закону.

Така декларація охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими суб`єктом декларування, та містить інформацію станом на останній день такого періоду. Останнім днем такого періоду є день припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншої діяльності, зазначеної у підпунктах " а", "в" пункту 2 частини першої статті 3 Закону. Під раніше поданими деклараціями розуміються декларації, що були подані до Реєстру відповідно до Закону.

Апеляційний суд зауважує, що склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП є формальним, тобто таким, який не передбачає обов`язкових елементів об`єктивної сторони - мети, мотивів та наслідків, для констатації наявності якого встановлення суспільно небезпечних наслідків не вимагається.

Для визнання зазначеного правопорушення закінченим не потрібне настання наслідків - воно вважається умисним за умови усвідомлення особою протиправного характеру своїх дій чи бездіяльності.

Таке, усвідомлення презюмується, адже особа, зазначена в п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», була допущена у встановленому законом порядку до виконання функцій держави, пройшла спеціальну перевірку, була попереджена і виконувала вимоги законодавства щодо фінансового контролю.

Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, що починаючи з 23 серпня 2016 року ОСОБА_1 працював на різних посадах у Святошинському районному суді міста Києва, що підтверджується наказами цього ж суду (а.с. 26 - 31).

Відповідно до наказу Святошинського районного суду міста Києва від 31 грудня 2020 року № 167/ос ОСОБА_1 призначено на посаду помічника судді (патронатна служба) Кириленко Т.В. , за її поданням на період її повноважень, як судді Святошинського районного суду міста Києва та на період відсутності основного помічника. (а.с. 32).

Вказаний наказ доведено до відома ОСОБА_1 в день його видачі, тобто 31 грудня 2020 року.

В пункті 1 вказаного наказу зазначено « ПРИЗНАЧИТИ ОСОБА_1 з 04 січня 2021 року на посаду судді (патронатна служба) Кириленко Т.В. за її поданням, на період її повноважень як судді Святошинського районного суду міста Києва , з посадовим окладом згідно штатного розпису, на період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 , звільнивши з посади секретаря судового засідання».

Пункт 2 вказаного наказу передбачав «ВСТАНОВИТИ з 04 січня 2021 року ОСОБА_1 надбавку за вислугу років у державних органах у розмірі 10% посадового окладу, оскільки стаж за вислугу років у державних органах складає 4 роки 2 місяці.»

Пунктом 1 розділу XVIII Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України № 814 від 20 серпня 2019 року (далі - Інструкція), передбачено, що наказ - це розпорядчий документ, який є обов`язковим для виконання підлеглими; розпорядчий документ набирає чинності з моменту його підписання і реєстрації, якщо в тексті не встановлено інші строки.

Згідно абзацу 2 пункту 2 розділу І Інструкції роботи з управлінськими документами здійснюється в судах з урахуванням вимог наказу Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 «Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 року за № 736/27181 (далі - Правила), інших нормативно-правових актів.

За змістом пункту 7 глави 8 Розділу ІІ «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», у розпорядчих документах з кадрових питань (особового складу) розпорядча частина починається, як правило, з дієслова у формі інфінітива: «ПРИЙНЯТИ», «ПРИЗНАЧИТИ», «ПЕРЕВЕСТИ», «ЗВІЛЬНИТИ», «ВІДРЯДИТИ», «НАДАТИ», «ОГОЛОСИТИ» тощо. Далі зазначаються великими літерами прізвище працівника, на якого поширюється дія розпорядчого документа, і малими - його ім?я та по батькові. Формулювання пунктів повинні бути чіткими, конкретними, відповідати нормам Кодексу законів про працю України (КЗпП) або іншим правовим актам.

У разі призначення або звільнення працівника зазначаються повна дата (число, місяць, рік) фактичного виходу працівника на роботу (припинення трудових відносин), розміри його посадового окладу відповідно до штатного розпису, надбавок та доплат. У кожному пункті розпорядчого документа з кадрових питань (особового складу) зазначається підстава щодо його видання (заява працівника, контракт, доповідна записка, рішення атестаційної комісії тощо).

Пунктом 10 глави 8 Розділу ІІ «Правил ….» розпорядчий документ набирає чинності з моменту його підписання і реєстрації, якщо в тексті не встановлено інші строки.

У наказі № 167/ос від 31 грудня 2020 року не було чітко зазначено дату звільнення ОСОБА_1 із посади секретаря судового засідання, а у статтях 83, 86 Закону України «Про державну службу» містяться лише загальні положення щодо припинення державної служби, у тому числі за ініціативою державного службовця або за угодою сторін.

Вказані норми Закону не містять чіткого визначення того який день слід вважати днем звільнення державного службовця із займаної посади (припинення державної служби), в той же час згідно частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Таким чином днем припинення трудових відносин та повного розрахунку при звільненні є днем ознайомлення з наказом, а саме 31 грудня 2020 року.

Згідно із пунктом 2.26 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» (далі - Інструкція) затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.27 «Інструкції запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Враховуючи викладене, у разі відсутності у наказі роботодавця чіткої інформації про день звільнення, таким днем вважається останній робочий день.

Подібні правові висновки неодноразово були зроблені Верховним Судом під час розгляду трудових спорів, зокрема в постанові від 26 січня 2022 року у справі №755/867/20, постанові від 8 травня 2024 року у справі №760/5835/22, постанові від 17 липня 2024 року у справі №305/2514/22, постанові від 24 листопада 2024 року у справі №552/7015/22 та ряді інших.

Також, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного суду від 24 жовтня 2019 року у справі №821/1226/16, від 10 вересня 2020 року у справі №806/1149/16, від 3 грудня 2020 року у справі №140/3179/19 день звільнення працівника є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня.

Даючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо неможливості одночасності і звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря судового засідання з 04 січня 2021 року і призначення його в цей же день на посаду помічника судді Святошинського районного суду міста Києва, а також запереченням прокурора Кузьо Н.В., який підтримував висновки суду першої інстанції щодо можливості одномоментності вказаних подій, суд апеляційної інстанції враховуючи обставини вказаної справи доходить до висновку про неможливість виконання ОСОБА_1 обов`язків секретаря судового засідання (державного службовця) та обов`язків помічника судді (патронатна служба) 04 січня 2021 року, оскільки дане суперечить положенням пункту 1 частини 1 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції».

Беручи до уваги зміст наказу №167/ос від 31 грудня 2020 року ОСОБА_1 призначено на посаду помічника судді Кириленко Т.В. саме із 04 січня 2021 року (пункт 1 наказу) тому саме із вказаної дати - 04 січня 2021 року ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків помічника судді.

Попереднім робочим днем, а відповідно останнім робочим днем виконання ОСОБА_1 функцій держави та датою звільнення останнього слід вважати 31 грудня 2020 року дата видачі наказу про звільнення (п. 2.27 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» (далі - Інструкція) затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110).

Таким чином висновки суду про призначення ОСОБА_1 саме з 04 січня 2021 року на посаду помічника судді, звільнивши його з посади секретаря судового засідання суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення не надав належної оцінки та дійшов помилкового висновку про винуватість ОСОБА_1 та наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Склад адміністративного правопорушення - це наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.

Суд вважає, що при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, залишилось недоведеним форма вини, мета і мотив його вчинення. Жоден з доказів, які суд першої інстанції поклав в основу свого рішення щодо ОСОБА_1 не підтверджує поза розумним сумнівом наявності у його діях умислу несвоєчасного подання без поважних причин декларації особи, яка припиняє діяльність пов`язану з виконанням функції держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями (при звільненні).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до пояснень до НАЗК від 03 квітня 2026 року, ОСОБА_1 зазначив, що оскільки станом на 31 грудня 2020 року останньою поданою ним декларацією була за 2019 рік (охоплювала період часу з січня 2019 року по 31 грудня 2019 року), у зв`язку з чим, 19 січня 2021 року, в межах визначеного Законом строку, ним було подано декларацію типу «При звільненні» за період часу з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, оскільки саме цей період не був охоплений раніше поданими ним деклараціями.

Апеляційний приймає до уваги те, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 просив звільнити його з посади секретаря саме з 04 січня 2021 року, а також матеріали справи не містять доказів, що була згода ОСОБА_1 та роботодавця на звільнення з посади секретаря судового засідання з 04 січня 2021 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, і той факт, що Національне агентство з питань запобігання корупції на своєму сайті розмістило (на час подій за які відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення) роз`яснення щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю (подання декларацій та повідомлень про суттєві зміни в майновому стані) в якому даючи роз`ясненню питанню: Які типи декларацій існують, коли їх слід подавати і який звітний період вони охоплюють? В пункті 2 зазначили: Декларація особи, яка припиняє діяльність (декларація «перед звільненням») - декларація, яка подається відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону не пізніше 20 робочих днів з дні припинення діяльності. Декларація «перед звільненням» охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими таким суб`єктом декларування. Під раніше поданими деклараціями розуміються декларації, що були подані відповідно до ст. 45 Закону. Днем припинення діяльності є останній день виконання суб`єктом декларування публічних функцій.

Дані роз`яснення повністю узгоджуються із підпунктом 2 пункту 5 розділу ІІ «Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 10 червня 2016 року № 3 (у редакції наказу Національного агентства з питань запобігання корупції від 12 грудня 2019 року № 168/19) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2019 р року за № 1300/34271.

Враховуючи дату видачі наказу №167/ос - 31 грудня 2020 року і також ті обставини, що 1, 2, 3 січня 2021 року не були робочими днями, тому необхідно дійти висновку, що саме 31 грудня 2020 року є днем звільнення з посади секретаря судового засідання Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 та відповідно і днем припинення діяльності особи, яка уповноваження на виконання функцій держави.

Сукупність наведених вище обставин доводить невідповідність прийнятої судом постанови вимогам закону, свідчить про односторонній та формальний підхід суду щодо об`єктивного, неупередженого та законного розгляду справи на підставі з`ясування всіх обставин, що мають значення для її правильного вирішення та неупередженої оцінки всіх доказів у справі у їх сукупності та взаємопов`язаності.

При цьому, з пояснень ОСОБА_1 , наданих ним апеляційному суду під час розгляду, у тому числі вищенаведених, вбачається, що умислу на подання без поважних причин декларацій особи, яка припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями (при звільненні), вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення не мав. Апеляційний суд також вважає, що вказані вище пояснення ОСОБА_1 матеріалами справи та прокурором в судовому засіданні не спростовані.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, відсутність у діях ОСОБА_1 умислу на ухилення від виконання обов`язку з декларування, про що свідчить той факт, що 19 січня 2021 року, ним було подано декларацію: «перед звільненням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (охоплює період, який не був охоплений раніше поданими деклараціями)» за період 01 січня 2020 року - 31 грудня 2020 року та 30 березня 2021 року «після звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (охоплює попередній рік)» щорічну за 2020 рік, а також те, що 03 серпня 2022 року ним подано щорічна за 2021 рік особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (охоплює попередній рік), що демонструє його добросовісне виконання вимог антикорупційного законодавства.

Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення ЄСзПЛ «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Таким чином, наявні всі підстави вважати, що «поза розумним сумнівом» не доводиться факт несвоєчасного подання без поважних причин ОСОБА_1 декларацій особи, яка припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями (при звільненні).

Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд вважає, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять достатніх та достовірних доказів, що беззастережно, поза розумним сумнівом спростовували б у тому числі письмові пояснення ОСОБА_1 про недоведеність його вини у скоєнні правопорушення і вказували б на наявність у його діях складу передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що надані до протоколу про адміністративне правопорушення докази не підтверджують наявності умислу у вчиненні даного адміністративного правопорушення, що свідчить про відсутність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2026 року неможливо визнати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю, у зв`язку із недоведеністю наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, а саме із підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись положеннями статті 284, 294 КУпАП, Київський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану захисником Гаврилюк Мариною Вадимівною, задовольнити.

Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2026 року щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП - скасувати, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення від 09 квітня 2026 року - закрити із підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Київського

апеляційного суду М.А. Яворський