Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №758/8122/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 жовтня 2026 року місто Київ

справа № 758/8122/25

провадження № 22-ц/824/3962/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Феськовим Іваном Володимировичем,

на рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Гребенюка В.В.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року позивач ТОВ «Коллект Центр» звернувся до суду з позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договорами № 77438615 від 8 жовтня 2021 року, № 4015121 від 5 жовтня 2021 року у розмірі 39635,94 грн., судовий збір в сумі 2422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 грн..

Позов обґрунтовано тим, що 8 жовтня 2021 між ТОВ «1Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір № 77438615, відповідно до умов якого остання отримала позику у сумі 2692 грн., процента ставка за користування позикою становить 1,99% за кожний день.

5 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір № 4015121, відповідно до умов якого остання отримала в кредит грошові кошти в сумі 5000 грн., проценти за користування: 15 грн., які нараховуються за ставкою 0,01% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до позичальника ОСОБА_1 на підставі договорів факторингу.

Відповідачка не виконує взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим має заборгованість за договором № 77438615 від 8 жовтня 2021 в сумі 9120,94 грн., яка складається з заборгованості за основним зобов'язанням в сумі 2692 грн. і заборгованості за нарахованими процентами в сумі 6428,50 грн.; та за договором № 4105121 від 05.10.2021 в сумі 30515 грн., з яких заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 7692 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 31943,50 грн.

Відповідачка ОСОБА_1 добровільно погасити заборгованість не бажає, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19 вересня 2025 року позов ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за кредитом у сумі 39 635, 50 грн., 0,44 гривень 3% річних та судовий збір 2 422, 40 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Феськов І.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що про заміну кредитора в зобов`язанні ОСОБА_1 попереджена не була. Позивач не звертався з вимогою до ОСОБА_1 за адресою вказаною в договорі укладеним з первісним кредитором. Таким чином, вважає апелянт, що в даному випадку у позивача не виникло підстав стверджувати, що його права порушені, оскільки він не скористався правом вимоги до відповідача.

Вказує, що у спірних зобов`язаннях позивач доказів повідомлення відповідача про заміну кредитора в зобов`язанні не надав. Також оскільки строк виконання первісного зобов`язання на дату звернення позивача до суду вже був пропущений, без відповідної вимоги в порядку ст. 530 ЦК України, відсутній предмет спору, оскільки відсутні докази порушеного права позивача. Відсутність повідомлення боржника про заміну кредитора та відсутність вимоги в порядку ст. 530 ЦК України суттєво порушило право відповідача на мирне володіння майном.

Також посилається на те, що строк позовної давності сплив для позивача 7 листопада 2024 року та 10 листопада 2024 року, а позов надійшов до суду 3 червня 2025 року, з пропуском таких процесуальних строків та без клопотання про їх поновлення. Пропуск строків позовної давності є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Від позивача ТОВ «Коллект Центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, наводив власні спростування доводів апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2026 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто в порядку статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 8 жовтня 2021 між ТОВ «1Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики№ 77438615, відповідно до умов якого позикодавець зобов`язується надати грошові кошти (позику) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти.

Позику надано позичальнику на наступних умовах.

Згідно п. 1. Договору Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від суми позики.

Відповідно до п. 2 Договору 1: - Сума Позики становить 2692.00 грн. - Процентна ставка (базова, фіксована) становить 1,99 % яка нараховується за кожен день користування Позикою.

У відповідності до Договору 1 Позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення Позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.

За змістом п. 6.5. Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики) у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення Позики та процентів, Позичальнику на таку неповернуту Позику (або її частину) Товариство має право нараховувати Проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування Позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення Позики (або її частини) та Процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування Процентів на Позику (або її частину) за понадстрокове користування Позикою за Договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на Позику за понадстрокове користування.

Позикодавець 1 переказав відповідачу кошти у розмірі 2692,00 грн, що підтверджується листом ТОВ ФК «Фінекспрес» від 7 лютого 2025 року.

Згідно розрахунку заборгованості, борг відповідача перед позикодавцем 1 становить суму 9120,50 грн, яка складається з: 2692,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 6428,50 грн - сума заборгованості за процентами за період з 08.10.2021 по 05.02.2022.

Судом встановлено, що 5 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір № 4015121 (Договір позики 2), за умовами якого позикодавець зобов`язується надати грошові кошти (позику) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти.

Кредит надано позичальнику на наступних умовах.

Згідно п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5000.00 грн.

Кредит надається строком на 30 днів (п. 1.3. Договору 2).

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 15 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. п. 2.3.1.2. Договору передбачено, що Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

Згідно п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та доступний зокрема через сайт Кредитодавця таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Згідно п. 6.2. Договору розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Кредитодавця про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Кредитодавцю електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Кредитодавцем електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт Кредитодавця, мобільний додаток, месенджери або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для позичальника визначено у правилах). Після укладення цей договір надається позичальнику шляхом розміщення в Особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Кредитодавця направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими позичальником Кредитодавцем.

Відповідно до п. 6.3. Договору приймаючи пропозицію Кредитодавця про укладання цього договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) (копії додаються) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Кредитодавцем, що розміщені на сайті Кредитодавця та є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно п. 6.4. Договору укладення Кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Відповідно до п. 6.5. Договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

За змістом Договору 2 позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua за посиланням https://miloan.ua/s/documents і є невід?ємною частиною цього Договору (п. 2.1. Договору кредиту).

Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч, сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту, що визначається як відсоток від поточного залишку кредиту, наведені у таблиці нижче:

Строк продовження, днів та Максимальний розмір комісії, % відповідно.

3 - 3.00%; 7 - 5.00%; 15 - 10.00%.

ТОВ «Мілоан» переказало відповідачу кошти у розмірі 5 000,00 грн, що підтверджується квитанцією №1784532742 від 5 жовтня 2021 року.

Згідно розрахунку заборгованості, борг відповідача перед позикодавцем 2 становить суму 20015,00 грн., яка складається з: 5000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 15015,00 грн. - сума заборгованості за процентами за період з 5 жовтня 2021 року по 13 січня 2022 року.

ТОВ «Вердикт Капітал» здійснено нарахування 10 500,00 грн процентів за період з 13 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року.

Відповідачка ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання по погашенню позики в передбачені строки не виконала, а відтак у неї виникла заборгованість перед позикодавцем.

22 лютого 2022 року було укладено договір №22/02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і відповідачки.

13 січня 2022 року.було укладено договір №13-01/2022-79, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і до відповідачки.

Між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір факторингу № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, за змістом якого, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта на умовах, визначених цим договором.

Згідно з умовами Договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора на наступний календарний день після підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у Додатку до цього договору.

Згідно Реєстру боржників до договору факторингу позивач набув право грошової вимоги до відповідача за: - Договором 1 в сумі 9120,94 грн., яка складається з: 2692,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 6428,50 грн. - сума заборгованості за процентами, 0,44 - 3% річних, та - Договором 2 в сумі 30 515,00 грн., яка складається з: 5000,00 грн. основного боргу та 25515,00 грн процентів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату ухвалення рішення обов`язок по поверненню позики та процентів у заявленому розмірі настав, заборгованість позичальника перед позикодавцем за позикою в розмірі 39635,50 грн. належним чином доведена, документально підтверджена та позичальником не спростована, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягали задоволенню. Відхиляючи доводи сторони відповідача в тій частині, що права позивача не порушені, оскільки він не скористався правом вимоги до відповідача до звернення до суду з позовом, суд першої інстанції зазначив про те, позивачем було обрано спосіб звернення до відповідача з вимогою про повернення боргу шляхом пред'явлення позову, тобто, у встановлений законом спосіб. Відмовляючи відповідачу у задоволенні заяви про застосування позовної давності до вимог позивача, суд першої інстанції виходив із того, що початком перебігу позовної давності для ТОВ «Коллект Центр» є набуття ним права вимоги до відповідача, тобто 10.01.2023 - дата укладення договору факторингу, в суд з позовом позивач звернувся 03.06.2025. Таким чином, суд першої інстанції вважає, що позивач не пропустив позовну давність для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договорами кредиту.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а їх розмір і порядок одержання визначаються договором. Частина перша статті 1049 ЦК України покладає на позичальника обов`язок повернути позику у строк та в порядку, встановлених договором.

Відповідачкою ОСОБА_1 не оспорюється як факт укладення двох договорів, так і факт наявності заборгованості.

Таким чином, у відповідача виникли грошові зобов`язання перед первісними кредиторами, а їх невиконання відповідно до статей 526, 610, 611 ЦК України є порушенням зобов`язання та породжує передбачені договором або законом правові наслідки.

Щодо доводу апеляційної скарги про те, що позивач не звертався до відповідача з вимогою відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, колегія суддів зазначає, що він ґрунтується на неправильному розумінні змісту зазначеної норми.

За змістом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк. Лише якщо строк виконання зобов`язання не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

У цій справі строк виконання грошових зобов`язань був визначений безпосередньо договорами. Договором позики від 8 жовтня 2021 року визначено строк позики та обов`язок позичальника повернути кошти у день закінчення строку позики 7 листопада 2021 року. Договором про споживчий кредит від 5 жовтня 2021 року кредит надано строком на 30 днів, із визначенням строку виконання відповідного грошового зобов`язання 4 листопада 2021 року.

Отже, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина друга статті 530 ЦК України як така, що регулює зобов`язання з невизначеним строком виконання або зобов`язання, строк виконання якого визначений моментом пред`явлення вимоги.

Той факт, що кредитор після настання строку виконання зобов`язання не направив боржнику окрему письмову вимогу про повернення заборгованості, сам по собі не означає відсутності порушеного права кредитора та не є передбаченою законом умовою виникнення права на судовий захист у зобов`язанні, строк виконання якого вже настав.

Інше тлумачення статті 530 ЦК України фактично означало б, що за договором із чітко визначеним строком повернення кредиту кредитор не міг би звернутися до суду після настання цього строку без повторного встановлення боржнику строку виконання, хоча саме настання погодженої сторонами дати вже породжує прострочення боржника.

Відповідно до статей 626, 628, 629 ЦК України договір є домовленістю сторін, його зміст становлять погоджені сторонами умови, а договір є обов`язковим для виконання сторонами. Тому погоджений сторонами строк повернення коштів має юридичне значення саме як строк виконання зобов`язання.

Довід апеляційної скарги про те, що відсутність окремої вимоги відповідно до статті 530 ЦК України свідчить про відсутність предмета спору, є необґрунтованим також з огляду на те, що предметом спору є невиконане відповідачем грошове зобов`язання, строк виконання якого настав.

Не може бути прийнятий і довід апеляційної скарги про те, що неповідомлення відповідача про заміну кредитора припиняє або перешкоджає переходу права вимоги.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора відповідно до частини першої статті 516 ЦК України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина друга статті 516 ЦК України передбачає, що у разі неписьмового повідомлення боржника про заміну кредитора новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, а виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. При цьому закон не встановлює, що неповідомлення боржника саме по собі припиняє право нового кредитора або є підставою для відмови новому кредиторові у позові.

Правовий наслідок, передбачений статтею 516 ЦК України, спрямований на захист боржника від ризику подвійного виконання зобов`язання. Якщо боржник, не знаючи про заміну кредитора, виконає зобов`язання первісному кредиторові, таке виконання є належним. Проте з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 після відступлення права вимоги здійснила будь-яке виконання на користь первісних кредиторів, яке могло б мати наслідком припинення відповідного зобов`язання.

Навпаки, сама ОСОБА_1 заперечувала проти позову, посилаючись на неналежне повідомлення та позовну давність, тобто не стверджувала про виконання нею грошового зобов`язання первісному кредиторові.

У свою чергу, позивач надав суду договори факторингу та реєстр боржників, з яких убачається відступлення йому права вимоги щодо ОСОБА_1 .. За таких обставин відсутність окремого попереднього повідомлення про заміну кредитора не свідчить про відсутність у ТОВ «Коллект Центр» матеріального права вимоги.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факторинг є передбаченим законом способом переходу права грошової вимоги. За статтею 1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнтові за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи. Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, так і майбутня вимога.

Отже, саме укладення договорів факторингу не потребувало згоди відповідача та не залежало від її попереднього повідомлення.

Доводи апеляційної скарги щодо позовної давності також не можуть бути підставою для скасування рішення, однак мотиви суду першої інстанції в цій частині підлягають зміні.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною першою статті 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю три роки. Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення, а відповідно до частини четвертої цієї статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови в позові.

Разом із тим суд першої інстанції помилково зазначив, що перебіг позовної давності почався з моменту укладення договору факторингу 10 січня 2023 року. Заміна кредитора не породжує нового самостійного строку позовної давності та не змінює моменту, з якого почався її перебіг.

Згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно, заміна кредитора не має наслідком початку нового трирічного строку позовної давності, оскільки новий кредитор набуває право вимоги в тому обсязі та на тих умовах, які існували у первісного кредитора.

Таким чином, довід апелянта про те, що загальна позовна давність щодо першого зобов`язання почала спливати після закінчення визначеного договором строку повернення, а щодо другого зобов`язання - після закінчення тридцятиденного строку кредитування, у своїй принциповій частині є правильним. Проте апелянт помилково вважає, що із цього випливає пропуск позивачем позовної давності на дату подання позову.

При вирішенні цього питання колегія суддів зобов`язана врахувати законодавство, яке регулювало перебіг позовної давності у відповідні періоди.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії карантину було передбачено продовження строків позовної давності, визначених, зокрема, статтею 257 ЦК України, на строк дії такого карантину. Верховний Суд у своїй практиці звертав увагу на те, що зазначене законодавче регулювання поширювалося на загальну та спеціальну позовну давність.

Карантин, установлений Кабінетом Міністрів України у зв`язку з COVID-19, припинився 30 червня 2023 року. Водночас із 17 березня 2022 року набрали чинності законодавчі положення щодо перебігу позовної давності в умовах воєнного стану.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану строки позовної давності продовжувалися на строк його дії. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX, який набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 було викладено в редакції, за якою перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупинявся на строк дії воєнного стану.

Саме така послідовність законодавчого регулювання була врахована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24, у якій зазначено, що якщо позовна давність не спливла до початку відповідного законодавчого продовження, її перебіг у період карантину та воєнного стану підлягав відповідному продовженню або зупиненню.

Особливо важливим для цієї справи є те, що Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключив пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Водночас цей Закон набрав чинності лише 04 вересня 2025 року.

Отже, на момент подання позову 03 червня 2025 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України ще був чинним і передбачав зупинення перебігу позовної давності на час дії воєнного стану. Тому твердження апелянта про те, що станом на 03 червня 2025 року трирічна позовна давність уже сплинула, не відповідає законодавству, яке діяло на момент звернення позивача до суду.

Так само необґрунтованим є посилання апелянта на те, що карантин або воєнний стан самі по собі нібито не припиняли роботу судів чи діяльність позивача. Законодавець установив спеціальне правило щодо перебігу позовної давності без поставлення його застосування в залежність від фактичної можливості конкретного кредитора працювати або звернутися до суду. Тому з`ясування того, чи продовжував позивач фактично працювати в період карантину або воєнного стану, для застосування пунктів 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України саме у цій справі правового значення не має.

Отже, хоча суд першої інстанції неправильно визначив момент початку позовної давності, пов`язавши його з датою набуття позивачем права вимоги за договором факторингу, ця помилка не призвела до неправильного вирішення справи, оскільки на момент подання позову 03 червня 2025 року перебіг позовної давності був зупинений відповідно до чинного на той час пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Колегія суддів також враховує, що Закон № 4434-IX набрав чинності 04 вересня 2025 року, тобто вже після подання позову у цій справі. Сам факт набрання ним чинності до ухвалення рішення судом першої інстанції не означає, що позивач на момент звернення до суду пропустив позовну давність. Юридично значущим для вирішення питання про своєчасність пред`явлення позову є встановлення того, чи мав позивач право на судовий захист на момент звернення до суду з урахуванням законодавства, яке регулювало перебіг відповідного строку.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності є правильним за результатом, хоча мотивування цього висновку щодо моменту початку перебігу позовної давності підлягає зміні в порядку апеляційного перегляду.

В той же час колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем наданого розрахунку заборгованості, незважаючи на відсутність в апеляційній скарзі доводів щодо цієї обставини.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В даному випадку при розрахунку заборгованості по нарахованим відсоткам суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.

За таких обставин колегія суддів вважає можливим вийти за межі доводів апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 жовтня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики, за яким відповідачу надано 2 692,00 грн., зі строком повернення - 7 листопада 2021 року. З матеріалів справи вбачається, що позикодавець виконав свій обов`язок щодо надання коштів, що підтверджується листом ТОВ ФК «Фінекспрес» від 07 лютого 2025 року. Відповідач доказів повернення отриманої суми позики або належного виконання інших передбачених договором грошових зобов`язань суду не надала.

Позивачем проценти нараховувалися до 5 лютого 2022 року, і складають суму , яку просить стягнути позивач, в розмірі 6428,50 грн.

Також встановлено, що 5 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4015121, відповідно до якого відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 5 000,00 грн строком на 30 днів. Факт надання кредитних коштів підтверджується відповідною квитанцією і не заперечується самою відповідачкою, яка доказів повернення отриманої суми позики або належного виконання інших передбачених договором грошових зобов`язань суду не надала.

Договором № 4015121 передбачено обов`язок позичальника повернути кредит та сплатити передбачені договором проценти. Відповідно до п.1.5.2 проценти за користування кредитом: 15 грн., які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичн6ого залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Відповідно до п.1.6 стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст.625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитора.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту в сумі 5000 грн та заборгованість за процентами в розмірі 25 515 грн, які розраховані за період з 5 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Однак, у цій справі, таких позовних вимог не заявлено, попри те, що у п. 4.2 кредитного договору сторони погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п.1.6 цього договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відтак колегія суддів зазначає, що у позивача відсутнє право вимоги на стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками поза межами дії строку кредитного договору.

Зважаючи на п.1.5.2, яким визначений розмір процентів в сумі 15 грн., саме така сума заборгованості за нарахованими процентами підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Аналогічна позиція застосовується і до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 8 жовтня 2021 року № 77438615 (строк кредиту 30 днів, процента ставка 1,99 %).

Заборгованість відповідача за нарахованими відсотками перед позикодавцем становить 1607,12 грн.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем, з урахуванням перерахованих процентів, за договором від 5 жовтня 2021 року становить 5015 грн, за договором від 8 жовтня 2021 року - 4299,12 грн.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення загальної суми заборгованості з 39635,50 коп. до 9314,56 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись статями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Феськовим Іваном Володимировичем, задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 вересня 2025 року змінити, зменшити заборгованість за кредитом, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», з 39635,50 коп. до 9314,12 грн.

В решті рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус