Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №756/5770/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13622/2026

Справа № 756/5770/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 жовтня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Луценка О.М. в м. Київ 07 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У квітні 2025 року позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 200325629 від 12 лютого 2021 року в розмірі 84867,20 грн., покласти на відповідача судові витрати в розмірі 2422,40 грн. судового збору.

Позов мотивував тим, що 12 лютого 2021 року АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 було підписано кредитний договір (оферту) № 200325629, відповідно до умов якого відповідачу було відкрито рахунок для надання, повернення та обліку кредитних коштів та заборгованості за кредитним договором та надано кредит в сумі 78720,63 грн. на строк 789 днів з 13 лютого 2021 року по 13 квітня 2023 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього договору. Відповідно до п. 1.1 та 1.2 кредитного договору позичальник просить відкрити рахунок, що буде використовуватися для надання, повернення та обліку кредитних коштів та заборгованості за кредитним договором та надати йому кредит шляхом зарахування суми кредиту на рахунок та її подальшого безготівкового перерахування з рахунку згідно з дорученням клієнта.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в обсязі та у строк, визначені умовами кредитного договору, в безготівковому порядку з рахунку банку на відкритий в банку на ім`я позичальника банківський рахунок.

25 липня 2024 року АТ «Банк Форвард» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, за умовами якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлися боржниками АТ «Банк Форвард», у тому числі ОСОБА_1 за кредитним договором № 200325629 від 12 лютого 2021 року.

Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 200325629 від 12 лютого 2021 року становила 84867,20 грн., а саме заборгованість за тілом кредиту 68046,18 грн., заборгованість за відсотками 16821,02 грн., заборгованість за комісією 0 грн.

Оскільки термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» вимушене звернутися з даним позовом до суду.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 травня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 200325629 від 12 лютого 2021 року в розмірі 84867,20 грн. та судовий збір у розмірі 2422,40 грн., в решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд першої інстанції не дослідив питання пропуску позивачем строку позовної давності. Кредитні зобов`язання, що стали предметом спору, виникли багато років тому, і строки звернення до суду щодо них безповоротно спливли, що є самостійною підставою для відмови в позові згідно ст. 267 ЦК України.

Крім того, суд розглянув справу за відсутності відповідача, який не зміг з`явитися в судове засідання з поважних причин, пов`язаних із розірванням трудових відносин та необхідністю особистої присутності за місцем попередньої роботи для належного оформлення кадрових документів. Позбавивши відповідача можливості подати свій відзив та заяву про застосування строків позовної давності, суд порушив базові принципи рівності сторін та змагальності процесу.

Від позивача ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наводив власні спростування доводів апеляційної скарги.

Щодо строку позовної давності, наводив зміст ст. 257, 261, 266, 267, 264 ЦК України, судову практику ЄСПЛ щодо інституту позовної давності, вказував, що 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено п. 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України встановлений карантин. Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє до 30 червня 2023 року.

До 04 вересня 2025 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким було виключно п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжувались на строк його дії. Отже, позивачем не пропущено строк для звернення з даним позовом до суду.

Наводив зміст ст. 12, 81 ЦПК України щодо змагальності сторін, ст. 76 - 78 ЦПК України щодо доказування.

ОСОБА_1 направив відповідь на відзив на апеляційну скаргу, вказуючи на те, що позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає неправильний номер кредитного договору, що, на його думку, свідчить про генерування позивачем процесуальних документів автоматизованим шаблонним способом без з`ясування реальних обставин справи.

Посилався на недоведеність у позивача прав вимоги, оскільки до матеріалів справи долучені неналежні копії договору про відступлення прав вимоги. Копія договору про відступлення прав вимоги самостійно засвідчена представником позивача, без надання оригіналу чи нотаріально засвідченого витягу. Доданий витяг з реєстру боржників є роздруківкою окремого рядка з таблиці, виготовленою та засвідченою самою фінансовою компанією, а не первинним кредитором чи Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. В матеріалах справи відсутні докази здійснення розрахунку за придбаний портфель вимог. Відсутність первинних доказів переходу права вимоги робить позивача неналежним, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Посилався на відсутність первинного електронного документа - кредитного договору з КЕП відповідача та прийняття судом недопустимих доказів. Вказував, що кваліфікованим електронним підписом представника Галіяш В.Р. підписано виключно файл позовної заяви та пакет додатків як єдиний файл передачі. В матеріалах справи відсутній первинний електронний документ самого кредитного договору, підписаний КЕП/ЕЦП або електронним одноразовим ідентифікатором безпосередньо відповідача. Відсутній протокол створення та перевірки КЕП відповідача під текстом кредитного договору.

Наголошував, що він послідовно та добросовісно вживав заходи для реалізації своїх процесуальних прав у суді першої інстанції, подавши заяву про надання доступу до матеріалів справи від 29 квітня 2025 року та клопотання про відкладення розгляду справи. Суд першої інстанції ухвалив рішення в спрощеному провадженні без забезпечення повноцінного дослідження доказової бази. Лише після безпосереднього ознайомлення з матеріалами справи відповідачем було виявлено, що позовні вимоги ґрунтуються на звичайних фотокопіях без підтверджених протоколів перевірки КЕП відповідача, без належних доказів відступлення права вимоги та із суперечливими реквізитами договорів.

Вважав, що зазначене свідчить про порушення судом першої інстанції принципів змагальності, рівності сторін та права та справедливий судовий розгляд.

Вказував, що позивачем не надано жодного первинного банківського документа, який би підтверджував факт реального перерахування кредитної суми на рахунок відповідача. Наданий розрахунок заборгованості є внутрішнім документом позивача і не має статусу первинного бухгалтерського документа в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, позивач у відзиві не спростував доводів щодо протиправності нарахування штрафних санкцій та додаткових відсотків у період дії воєнного стану та карантинних обмежень відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що 12 лютого 2021 року АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 200325629, на виконання умов якого банк надав відповідачу грошові кошти у розмірі 78720,63 грн. на відкритий в банку рахунок, в порушення вимог законодавства та умов договору відповідач належним чином своїх зобов`язань не виконав, що призвело до утворення заборгованості. Зазначена заборгованість за тілом кредиту 68046,18 грн. та за відсотками у розмірі 16821,02 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», до якого перейшли права вимоги до ОСОБА_1 на підставі договору відступлення права вимоги № GL1N426202/1 від 25 липня 2024 року, укладеного з АТ «Банк Форвард».

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Як вбачається з матеріалів справи, досліджених апеляційним судом у підсистемі «Електронний суд», 12 лютого 2021 року АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферту) № 200325629 шляхом підписання оферти.

Підписавши оферту № 200325629, ОСОБА_1 просив банк відкрити рахунок, що буде використовуватися для надання, повернення та обліку кредитних коштів та заборгованості за кредитним договором, та надати йому кредит шляхом зарахування суми кредиту на рахунок та її подальшого безготівкового перерахування з рахунку згідно з дорученням клієнта.

Згідно положень оферти № 200325629 передбачено наступні умови кредитування: сума кредиту - 78720,63 грн.; строк кредиту - 789 днів, з 13 лютого 2021 року по 13 квітня 2023 року.

Згідно виписки по особовому (банківському) рахунку ОСОБА_1 у АТ «Банк Форвард», 12 лютого 2021 року на рахунок ОСОБА_1 було здійснено безготівковий переказ грошових коштів у розмірі 78720,63 грн.

25 липня 2024 року АТ «Банк Форвард» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, згідно умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Банк Форвард», згідно договору про відступлення прав вимоги.

Так, згідно п. 2 договору, за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів відповідно до п. 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами.

В матеріалах справи наявна копія платіжної інструкції про оплату за договором про відступлення права вимоги № GL1N426202/1 від 25 липня 2024 року.

Відповідно до витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами станом на 25 липня 2024 року (додаток № 1 до договору № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги), ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200325629 від 12 лютого 2021 року.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 200325629 від 12 лютого 2021 року, складеного АТ «Банк Форвард», заборгованість відповідача станом на 24 липня 2024 року становить 84867,20 грн., а саме заборгованість за тілом кредиту 68046,18 грн., заборгованість за відсотками 16821,02 грн., заборгованість за комісією 0 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Апеляційний суд враховує, що кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

У свою чергу позичальник наділений правом заперечувати як укладення кредитного договору, так і факт отримання коштів. Проте, у разі твердження про повне чи часткове виконання зобов`язання, позичальник повинен підтвердити це належними доказами, які свідчать про своєчасне повернення суми кредиту та сплату нарахованих відсотків.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 12 лютого 2021 року уклали кредитний договір № 200325629, на виконання якого АТ «Банк Форвард» перерахував на користь позичальника на відкритий у банку рахунок грошові кошти в розмірі 78720,63 грн.

Доводи ОСОБА_1 , що позивач не надав доказів укладення кредитного договору, не ґрунтуються на доказах, наявних у справі, та відхиляються апеляційним судом, оскільки обставини укладення кредитного договору в письмовій формі підтверджуються його копією із підписом позичальника, належність якого ОСОБА_1 останнім не спростовано.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність в кредитному договорі КЕП/ЕЦП відповідача відхиляються апеляційним судом як безпідставні, з огляду на те, що договір укладено не в електронній, а в простій письмовій формі.

Крім того, на підтвердження обставин отримання відповідачем кредитних коштів, позивач надав виписку з рахунку у АТ «Банк Форвард», згідно якої 12 лютого 2021 року на рахунок ОСОБА_1 було здійснено безготівковий переказ у розмірі 78720,63 грн.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаним положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

За пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року в справі № 760/7792/14-ц, від 25 травня 2021 року в справі № 554/4300/16, від 27 лютого 2025 року в справі № 522/18779/15, від 18 травня 2026 року в справі № 727/701/25, від 30 червня 2026 року у справі № 225/3645/20, від 08 липня 2026 року у справі № 344/2425/21 та інших, що свідчить про усталеність правової позиції Верховного Суду з даного питання.

Згідно правових висновків Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2019 року у справі № 353/614/15-ц (провадження № 61-14701св18), виписка з особового рахунка клієнта банку може слугувати як документ, що підтверджує суму витрат на оплату банківських послуг з розрахунково-касового обслуговування, підтвердження видачі та погашення кредиту, за умови зазначення в ній інформації про надання банком таких послуг, сум операцій та заповнення обов`язкових реквізитів. Отже, інформація з автоматизованої банківської системи (банківські виписки) є належним доказом факту укладання та виконання кредитного договору.

Апеляційний суд враховує, що надана позивачем виписка по рахунку містить усі необхідні реквізити, що дають можливість ідентифікувати платника, одержувача, дату проведення операції, суму коштів, а також призначення платежу, що у своїй сукупності підтверджує фактичний рух грошових коштів та їх зарахування на рахунок позичальника.

Таким чином, наявні у матеріалах справи виписки з особових рахунків позичальника, яким суд першої інстанції дав оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість за кредитом, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів суд першої інстанції установив, що первісний кредитор АТ «Банк Форвард» свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.

За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Для підтвердження факту відступлення права вимоги заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 02 березня 2026 року у справі № 2-3467/12).

Як встановлено судом першої інстанції, права вимоги до ОСОБА_1 перейшли до позивача на підставі договору відступлення права вимоги № GL1N426202/1 від 25 липня 2024 року, укладеного останнім з АТ «Банк Форвард», і дані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією зазначеного договору, копією платіжної інструкції № 4170 від 23 липня 2024 року, згідно якої ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» перерахувало на рахунок АТ «Банк Форвард» 70 122 419,74 грн. як оплату за лот GL1N426202, переможець ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», ціна продажу 70 122 419,74 грн. без ПДВ, а також витягом з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами станом на 25 липня 2024 року, згідно якого до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 200325629 від 12 лютого 2021 року на загальну суму 84867,20 грн.

За даних обставин, доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем прав вимоги у нього до ОСОБА_1 спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Доводи апеляційної скарги, що копія договору про відступлення прав вимоги самостійно засвідчена представником позивача, без надання оригіналу чи нотаріально засвідченого витягу, а доданий витяг з реєстру боржників є роздруківкою окремого рядка з таблиці, виготовленою та засвідченою самою фінансовою компанією, а не первинним кредитором чи Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, з огляду на положення ч. 5 ст. 95 ЦПК України, згідно якої учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із засвідченням дати такого засвідчення, та положення ч. 2 ст. 95 ЦПК України, якою передбачено, якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

У даному випадку позивачем ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було надано саме витяг з реєстру боржників, оскільки обставини набуття ним права вимоги до інших боржників, перелік яких та реквізити укладених з ними кредитних договорів наведено у повному реєстрі, не входять до предмету доказування в даній справі.

Доводи апеляційної скарги в частині протиправності нарахування штрафних санкцій та додаткових відсотків у період дії воєнного стану та карантинних обмежень відхиляються апеляційним судом як неспроможні, з огляду на те, що вимоги про стягнення будь-яких штрафних санкцій та додаткових відсотків ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» в межах даного позову не заявлялися, і судом першої інстанції, відповідно, не стягувалися.

Оцінюючи доводи відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності, апеляційний суд виходить із наступного.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Однак під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і був відновлений з 04 вересня 2025 року.

Підсумовуючи, Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 зазначав, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» стосуються заборгованості, яка виникла з 13 лютого 2021 року, а відтак, з урахуванням вищевикладеного, знаходяться в межах позовної давності.

Крім того, апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції ї ухвалив рішення в спрощеному провадженні без забезпечення повноцінного дослідження доказової бази, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Враховуючи, що категорія справи про стягнення заборгованості за кредитним договором не передбачає її обов`язкового розгляду в порядку загального судового провадження, а ціна позову не перевищувала двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, така справа могла бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, який не зміг з`явитися в судове засідання з поважних причин, пов`язаних із розірванням трудових відносин та необхідністю особистої присутності за місцем попередньої роботи для належного оформлення кадрових документів, апеляційний суд враховує, що в день судового засідання 07 травня 2026 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тим, що він не може з`явитися в судове засідання у зв`язку з виконанням посадових обов`язків на новому місці роботи, і відсутність на робочому місці в перші дні працевлаштування може призвести до негативних наслідків для подальшої роботи та його матеріального стану (а. с. 67).

Отже, аргументи відповідача в зазначеній частині не відповідають фактичним обставинам справи.

Оскільки до клопотання про відкладення розгляду справи ОСОБА_1 не було долучено будь-яких доказів на підтвердження викладених обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про можливість розгляду справи у його відсутності, що відповідає положенням п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якою передбачено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.