Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №757/25594/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14180/2026

Справа № 757/25594/25-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 жовтня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухвалене 26 травня 2026 року у складі судді Литвинової І.В. в м. Київ у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У червні 2025 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 194996,16 грн., яка складається із: заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 17906,75 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2721,83 грн., 3 % річних у розмірі 669,66 грн., заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 19573,76 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2975,21 грн., 3 % річних у розмірі 732 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 21686,82 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3296,40 грн., 3 % річних у розмірі 805,68 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 32296,44 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4909,06 грн., 3 % річних у розмірі 1207,80 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 39955,12 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4101,02 грн., 3 % річних у розмірі 1053,36 грн., пеню в розмірі 1281,59 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 31885,38 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4067,56 грн., 3 % річних у розмірі 974,19 грн., пеню у розмірі 1185,27 грн.,

заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 974,81 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 0,00 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., судовий збір у розмірі 3028 грн.

Позов мотивував тим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

Правовідносини у сфері надання послуг з ЦО/ЦПГВ регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до вимог нормативно-правових актів, послуги з ТЕ/ПГВ та послуги з ЦО/ЦПГВ надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на підставі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

На виконання вимог законодавства позивачем на підставі типових договорів підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

Щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ повідомляв, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води. Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і послуг з ТЕ/ПГВ, у тому числі, є отримання послуг споживачем.

Будинок за адресою АДРЕСА_1 в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира за вказаною адресою під`єднана до внутрішньобудинкової системи тепло- та водопостачання, а відповідачі є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року - споживачами з ТЕ/ПГВ.

Відповідачі від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року від послуг з ТЕ/ПГВ не відмовлялися (не відключалися). Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами підтверджується діями сторін: позивач щомісячно надає відповідачам послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року послуги з ТЕ/ПГВ, а відповідачі споживають надані послуги та зобов`язані оплатити вартість, розрахунковим періодом є календарний місяць. Проте відповідачі у порушення вимог законодавства своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 30 квітня 2025 року складає 127535,02 грн., а саме за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 21686,82 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 32296,44 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 39955,12 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 31885,38 грн.

Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживачі послуг з ЦО/ЦПГВ зобов`язані були сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також плату за абонентське обслуговування.

Таким чином, за вищевказаною адресою у відповідачів також існує заборгованість: у період до 31 жовтня 2021 року заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн., заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 974,81 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн.

Крім того, позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18, укладеного ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення в розмірі 17906,75 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 19573,76 грн. Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами № 630 та опублікованого 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).

Наводив зміст ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказував, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення, а загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу.

Отже, згідно норм чинного законодавства позивачем було нараховано розмір 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість у розмірі 194996,16 грн., яка складається із: заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 17906,75 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2721,83 грн., 3 % річних у розмірі 669,66 грн., заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 19573,76 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2975,21 грн., 3 % річних у розмірі 732 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 21686,82 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3296,40 грн., 3 % річних у розмірі 805,68 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 32296,44 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4909,06 грн., 3 % річних у розмірі 1207,80 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 39955,12 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4101,02 грн., 3 % річних у розмірі 1053,36 грн., пеню в розмірі 1281,59 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 31885,38 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4067,56 грн., 3 % річних у розмірі 974,19 грн., пеню у розмірі 1185,27 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 974,81 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 0,00 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., а також судовий збір у розмірі 3028 грн.

В решті позову, а саме в частині вимог до відповідача ОСОБА_1 , відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що оскаржуване рішення безпосередньо порушує її права та охоронювані законом інтереси, оскільки суд першої інстанції фактично не встановив належного боржника у спірних правовідносинах та не перевірив належним чином, яка саме особа відповідно до закону та фактичних обставин має нести обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг. При цьому суд не перевірив відповідність розрахунків даним щодо користування житловим приміщенням та обмежився формальним встановлення обсягу заборгованості, що призвело до неповного з`ясування обставин справи та передчасного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості.

Стверджувала, що суд першої інстанції не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 , викладеним у відзиві на позовну заяву, не перевірив належність, допустимість, достовірність та достатність доказів, наданих позивачем, а також не навів мотивів відхилення заперечень ОСОБА_1 щодо недоведеності заявлених позовних вимог.

Зокрема, суд першої інстанції не перевірив правильність та обґрунтованість розрахунків заборгованості, не надав оцінки доводам щодо пропуску позивачем строку позовної давності стосовно частини заявлених вимог, не дослідив належним чином питання правильності застосування тарифів, обсягів спожитих послуг та підстав для нарахування інфляційних втрат, 3 % річних, пені та плати за абонентське обслуговування, не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 щодо відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження заявленого розміру заборгованості.

Вказувала, що суд першої інстанції дійшов передчасного на необґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог у частині стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період до 01 травня 2018 року, не перевіривши належність та допустимість доказів. Копії витягів з додатків № 1 та № до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року містять виключно загальний розмір заборгованості на не містять відомостей щодо періодів її виникнення, підстав нарахування, обсягів спожитих послуг, застосованих тарифів та інших даних, необхідних для перевірки правильності здійснених нарахувань. Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт споживання відподачами послуг з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання до 01 травня 2018 року, обсяги такого споживання та конкретні періоди, за які здійснено нарахування. Водночас підставою для нарахування плати за житлово-комунальні послуги є факт їх споживання, обсяг споживання за відповідний період та тариф, який підлягає застосуванню. Таким чином, висновок суду першої інстанції про доведеність заборгованості за послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води до 01 травня 2018 року не ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 щодо застосування позовної давності до зазначених вимог. Спірні вимоги стосуються заборгованості, яка виникла до 01 травня 2018 року. При цьому навіть з урахуванням положень законодавства щодо продовження перебігу позовної давності під час карантину та воєнного стану, строк позовної давності щодо таких нарахувань сплив до початку карантину, введеного з 12 березня 2020 року. Однак в оскаржуваному рішенні відсутні мотивовані висновки щодо застосування або незастосування позовної давності до спірних правовідносин. Також суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних, які є похідними від основної заборгованості за період до 01 травня 2018 року.

Також суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року та за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року по 30 квітня 2025 року. Судом не було перевірено правильність здійснених позивачем нарахувань та не надано оцінки доводам ОСОБА_1 щодо відсутності належних і допустимих доказів, які підтверджують обсяг, період та підстави нарахування заборгованості. Так, зі змісту матеріалів справи вбачається наявність будинкових засобів обліку теплової енергії у будинку, що підтверджується корінцями нарядів на включення та відключення опалення. Водночас суд не перевірив та не встановив обставини щодо наявності чи відсутності індивідуального (квартирного) засобу обліку теплової енергії у квартирі АДРЕСА_2 , хоча ці обставини мають істотне значення для правильного визначення порядку нарахування плати. Крім того, судом не досліджено питання правильності застосовуваних позивачем тарифів у їх взаємозв`язку з фактичними умовами обліку спожитої теплової енергії та порядком розподілу обсягів споживання при наявності будинкового лічильника, визначеним нормативними актами.

Суд першої інстанції також не надав оцінки доводам ОСОБА_1 щодо неможливості перевірки правильності розрахунку заборгованості у зв`язку із відсутністю в матеріалах справи документів, які б підтверджували опалювальну площу квартири АДРЕСА_2 та методику її застосування при розподілі спожитої теплової енергії між споживачами будинку.

Відсутність зазначених даних у сукупності з відсутністю їх оцінки судом унеможливлює перевірку правильності визначення розміру заборгованості та свідчить про те, що висновки суду першої інстанції щодо її обґрунтованості є передчасними та не підтверджені належними доказами. Крім того, суд першої інстанції не перевірив та не мотивував висновки щодо похідних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені, які безпосередньо залежать від правильності визначення основної заборгованості.

Вказувала, що суд першої інстанції не перевірив належним чином правильність нарахування заборгованості за послуги централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року та за послуги з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2021 року по 30 квітня 2025 року, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог цій частині.

Посилалася на п. 19 постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води», згідно якого одиницею вимірювання обсягу спожитої споживачем гарячої води є кубічний метр. КП «Київтеплоенерго» у розрахунках застосовувало такі тарифи: з травня 2018 року по жовтень 2021 року - тариф для будинків, не обладнаних підключеними до системи гарячого водопостачання рушинкосушарками, а з листопада 2021 року по квітень 2025 року - тариф для будинків, обладнаних підключеними до системи гарячого водопостачання рушникосушарками. У розрахунку КП «Київтеплоенерго» застосовано тариф для підключеної рушникосушарки, хоча для попередніх періодів по жовтень 2021 року застосовувався тариф за відсутності рушникосушарки.

Суд першої інстанції не перевірив, чи підтверджено належними та допустимими доказами підстави застосування позивачем різних тарифів до одного й того ж об`єкта нерухомості, не дослідив наявності у матеріалах справи технічної документації щодо обладнання будинку (квартири) системою гарячого водопостачання з рушникосушарками або без них, а також первинних документів, на підставі яких здійснено розподіл обсягів спожитої послуги та розрахунок вартості.

Крім того, суд не надав оцінки доводам ОСОБА_1 щодо неможливості перевірки правильності нарахувань у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи документів, які б дозволяли встановити обсяг спожитої послуги та обґрунтованість застосованих тарифів. У рішенні суду відсутні мотиви, з яких ці доводи бути відхилені або не враховані, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи. За відсутності таких доказів та їх належної оцінки судом неможливо встановити правильність і обґрунтованість розрахунку заборгованості. однак у рішенні суду першої інстанції не міститься жодної правової оцінки цим обставинам. Похідні вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені також не перевірені судом належним чином, оскільки їх розмір безпосередньо залежить від правильності визначення основної заборгованості, яка судом фактично не була досліджена.

Також позивачем заявлені вимоги щодо стягнення заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 974,81 грн. та з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн. за період з 01 листопада 2021 року. Разом із тим, суд першої інстанції не перевірив наявність правових підстав для нарахування зазначеної плати та не дослідив, чи укладалися між сторонами відповідні індивідуальні договори, а також яку саме модель договірних відносин застосовано. За відсутності в матеріалах справи зазначених доказів та їх оцінки судом першої інстанції неможливо встановити правомірність нарахування плати за абонентське обслуговування, однак судом ці обставини залишено поза увагою.

Зазначала, що суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 та фактично поклавши обов`язок зі сплати всієї суми заборгованості виключно на ОСОБА_2 , не перевірив належним чином правильність та обґрунтованість такого розподілу заборгованості. Позивачем до матеріалів справи додано копію витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 12 травня 2025 року, згідно з яким у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровано три особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Водночас відповідно до наданих розрахунків заборгованості при визначенні нарахувань позивачем використано показник «кількість прописаних - 4».

Таким чином, подані позивачем докази містять внутрішні суперечності щодо кількості осіб, виходячи з яких здійснювався розрахунок вартості житлово-комунальних послуг, що унеможливлює перевірку правильності визначення розміру заявленої до стягнення заборгованості. Попри це, суд першої інстанції не встановив та не перевірив підстави застосування саме такого розрахункового показника, не з`ясував причини невідповідності між даними витягу з Реєстру територіальної громади та даними розрахунків позивача, а також не перевірив, чи відповідає здійснений розподіл нарахувань фактичному складу споживачів послуг та умовам надання житлово-комунальних послуг.

Звертала увагу, що позивачем до матеріалів справи подано копії письмових доказів, які не підписані та не засвідчені належним чином у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 95 ЦПК України. Надані позивачем копії документів не містять належних реквізитів засвідчення, зокрема відмітки про відповідність копії оригіналу, підпису уповноваженої особи та дати засвідчення, що унеможливлює їх перевірку на предмет відповідності оригінала. За таких обставин зазначені документи не відповідають вимогам ст. 95 ЦПК України, а отже не можуть вважатись належними та допустимими доказами.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.

Частково задовольняючи позов КП «Київтеплоенерго», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_2 , у порушення вимог законодавства у сфері комунальних послуг, своєчасно не сплачував за спожиті послуги з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ, в результаті чого утворилась заборгованість, на яку нараховувалися інфляційні втрати, 3 % річних та пеня, що в сукупному розмірі станом на 30 квітня 2025 року складає 194996,16 грн.

Відмовляючи в частині вимог КП «Київтеплоенерго» до відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що остання фактично не проживає за вказаною адресою та не є споживачем комунальних послуг, які надає позивач.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

На а. с. 19 - 25 наявні копії корінців нарядів щодо включення та відключення опалення в житловому будинку по АДРЕСА_4 на підставі відповідно початку та завершення опалювальних сезонів за 2018 - 2025 роки.

На а. с. 6 - 18 наявні розрахунки заборгованості споживача за адресою АДРЕСА_1 :

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання теплової енергії (ТЕ) за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води (ПГВ) за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення (ЦО) за період 01 січня 2024 року по 30 квітня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання гарячої води (ГВ) за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової, 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової, 3 % річних заборгованості за послуги з постачання гарячої води, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2025 року,

розрахунок заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2025 року послуги з централізованого опалення (ЦО) та централізованого постачання гарячої води (ПГВ),

розрахунок заборгованості за період з 01 листопада 2021 року по 30 квітня 2025 року плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та гарячої води,

розрахунок заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року по 30 квітня 2025 року послуги з постачання теплової енергії (ТЕ) та з постачання гарячої води (ГВ),

розрахунок заборгованості за період з 01 березня 2020 року по 30 квітня 2025 року внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії та гарячої води,

розрахунок заборгованості за період з 01 липня 2015 року по 30 квітня 2025 року за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

На а. с. 28 - 29 знаходиться копія першої та останньої сторінок договору від 11 жовтня 2018 року, сторонами якого зазначені ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів. На а. с. 26 - 27 знаходяться копії витягів з додатку № 1 до цього договору, згідно з якими відступлено право вимоги до споживача з прізвищем ОСОБА_5 : заборгованість за послугу з централізованого опалення в розмірі 17906,75 грн. та за постачання гарячої води в розмірі 19573,76 грн.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 з 08 липня 1976 року, ОСОБА_2 з 09 жовтня 1983 року, ОСОБА_4 з 04 жовтня 1987 року (а. с. 5).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України, який був чинним на момент спірних правовідносин, і передбачений ч. 3 ст. 7 чинного Закону України «Про основні засади житлової політики».

Правовідносини у сфері надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до вимог даних нормативно-правових актів, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ за період з 01 липня 2015 року по 30 квітня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; корінці нарядів за 2018 - 2025 роки, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води, документи, які підтверджують реєстрацію відповідачів за адресою, за якою надаються комунальні послуги.

На підставі наданих доказів судом встановлено, що позивачем надаються комунальні послуги відповідачу ОСОБА_2 як користувачу квартири, і що на час звернення до суду з позовом відповідач має заборгованість перед позивачем, що підтверджується наданими суду розрахунками.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_2 не відмовлявся від отримання послуг з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ за адресою АДРЕСА_1 , і оскільки відповідачем не надано до суду будь-яких заперечень стосовно позову, не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано доказів виконання своїх зобов`язань, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» в частині вимог до ОСОБА_2 підлягають задоволенню в повному обсязі на заявлену до стягнення суму заборгованості 194996,16 грн.

Апеляційний суд враховує, що як позивач КП «Київтеплоенерго», так і відповідач ОСОБА_2 , в частині вимог до якого позов задоволено, погодилися з рішенням суду першої інстанції та не оскаржили його.

Водночас, рішення суду першої інстанції в повному обсязі оскаржене в апеляційному порядку відповідачем ОСОБА_1 , в частині вимог до якої суд першої інстанції відмовив у позові, виходячи з того, що остання фактично не проживає за вказаною адресою та не є споживачем цих послуг.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості вимог та доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 у сукупності з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із такого.

До основних засад (принципів) цивільного судочинства належить диспозитивність, яка полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 подала дану апеляційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2026 року, яким не встановлено наявності у неї заборгованості та не покладено на неї будь-яких обов`язків зі сплати комунальних послуг на користь позивача.

При цьому, оскаржуючи в повному обсязі судове рішення, яким задоволено позовні вимоги до іншого відповідача, ОСОБА_1 не надала доказів того, що зазначеним рішенням порушено її права або охоронювані законом інтереси, або що їй законом відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України надане право звертатись до суду в інтересах інших учасників цієї справи, зокрема відповідача ОСОБА_2 , або що останній уповноважував її в передбаченому законом порядку представляти його інтереси в суді.

У свою чергу, частина перша статті 4 ЦПК України чітко вказує на те, що особа звертається до суду у своїх інтересах. Тому, за відсутності повноважень, передбачених частиною другою статті 4 ЦПК України, особа, якої стосується пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України, звертається до суду самостійно або через свого офіційного та уповноваженого представника. Тобто тільки та особа (її представник) може оскаржувати судове рішення, яке стосується її прав, через незалучення саме її до процесу його прийняття, яка не була залучена, а не будь-яка інша особа, у тому числі учасник відповідної справи. Відповідний правовий висновок також узгоджується, наприклад, з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі № 908/119/22 (пункти 8.12. та 8.25), від 28 жовтня 2020 року у справі № 923/965/19 (пункт 30), від 30 квітня 2025 року у справі № 521/11078/13-ц (пункт 84), від 24 грудня 2025 року у справі № 490/2061/24 (пункт 49).

Відтак, оскільки ОСОБА_1 , якою подано апеляційну скаргу, не наділена повноваженнями представляти інтереси відповідача ОСОБА_2 у судах та замість нього оспорювати законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, вирішувати питання, чи порушені його права, інтереси та/або обов`язки, у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення у справі, а в частині вимог до самої ОСОБА_1 суд першої інстанції відмовив у позові в повному обсязі, дійшовши висновку про їх недоведеність та необґрунтованість, апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги, які зводяться до наступних аргументів.

Так, суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично не встановив належного боржника у спірних правовідносинах та не перевірив належним чином, яка саме особа відповідно до закону та фактичних обставин має нести обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг. Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги із відповідача ОСОБА_2 , визначивши його належним відповідачем, і ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції на оскаржував.

Доводи про те, суд першої інстанції не перевірив відповідність розрахунків даним щодо користування житловим приміщенням та обмежився формальним встановленням обсягу заборгованості, що призвело до неповного з`ясування обставин справи та передчасного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості, відхиляються також, оскільки із відповідача ОСОБА_1 буд-якої заборгованості стягнуто не було.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 , викладеним у відзиві на позовну заяву, не перевірив належність, допустимість, достовірність та достатність наданих позивачем доказів, а також не навів мотивів відхилення заперечень ОСОБА_1 щодо недоведеності заявлених позовних вимог з огляду на те, що врахувавши ці доводи, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову щодо ОСОБА_1 .

Враховуючи ті обставини, що в задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовлено, відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив правильність та обґрунтованість розрахунків заборгованості, не дослідив належним чином питання правильності застосування тарифів, обсягів спожитих послуг та підстав для нарахування інфляційних втрат, 3 % річних, пені та плати за абонентське обслуговування.

Враховуючи, що рішенням суд першої інстанції встановлено відсутність солідарного обов`язку у відповідачів та відмовлено у частині вимог до ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги, що оскаржуване рішення безпосередньо порушує її права та охоронювані законом інтереси, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд також враховує, що за умов відмови у позові щодо відповідача ОСОБА_1 , у суду першої інстанції були відсутні підстави для розгляду по суті поданої нею заяви про застосування позовної давності, оскільки позовна давність застосовується лише відносно обґрунтованого позову.

Наведене вказує на необґрунтованість поданої апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.