Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №759/18627/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13785/2026

Справа № 759/18627/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 жовтня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене 25 грудня 2025 року у складі судді Петренко Н.О. в м. Київ у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 136245,08 грн., яка складається із:

заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 24290,65 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4007,96 грн., 3 % річних у розмірі 970,30 грн., заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 7397,88 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1220,65 грн., 3 % річних у розмірі 295,51 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 29855,55 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4927,17 грн., 3 % річних у розмірі 1192,59 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 11208,72 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1849,44 грн., 3 % річних у розмірі 447,73 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30072,72 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4060,02 грн., 3 % річних у розмірі 967,12 грн., пеню в розмірі 1176,66 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 8846,66 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1148,17 грн., 3 % річних у розмірі 270,24 грн., пеню у розмірі 328,80 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 951,44 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 760,10 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 0,00 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., судовий збір у розмірі 3028 грн.

Позов мотивував тим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

Правовідносини у сфері надання послуг з ЦО/ЦПГВ регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до вимог нормативно-правових актів, послуги з ТЕ/ПГВ та послуги з ЦО/ЦПГВ надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на підставі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

На виконання вимог законодавства позивачем на підставі типових договорів підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

Щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ повідомляв, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води. Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і послуг з ТЕ/ПГВ, у тому числі, є отримання послуг споживачем.

Будинок за адресою АДРЕСА_1 в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира за вказаною адресою під`єднана до внутрішньобудинкової системи тепло- та водопостачання, а відповідач є споживачем послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року - споживачем з ТЕ/ПГВ.

Відповідач від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року від послуг з ТЕ/ПГВ не відмовлявся (не відключався). Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами підтверджується діями сторін: позивач щомісячно надає відповідачу послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року послуги з ТЕ/ПГВ, а відповідач споживає надані послуги та зобов`язаний оплатити вартість, розрахунковим періодом є календарний місяць. Проте відповідач у порушення вимог законодавства своєчасно не сплачував за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 31 травня 2025 року складає 81695,19 грн., а саме за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 29855,55 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 11208,72 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 30072,72 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 8846,66 грн.

Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживачі послуг з ЦО/ЦПГВ зобов`язані були сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також плату за абонентське обслуговування.

Таким чином, за вищевказаною адресою у відповідача також існує заборгованість: у період до 31 жовтня 2021 року заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн., заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 951,44 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 760,10 грн.

Крім того, позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18, укладеного ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення в розмірі 24290,65 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 7397,88 грн. Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами № 630 та опублікованого 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).

Наводив зміст ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказував, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення, а загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу.

Отже, згідно норм чинного законодавства позивачем було нараховано розмір 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 136245,08 грн., яка складається із: заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 24290,65 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4007,96 грн., 3 % річних у розмірі 970,30 грн., заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 7397,88 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1220,65 грн., 3 % річних у розмірі 295,51 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 29855,55 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4927,17 грн., 3 % річних у розмірі 1192,59 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 11208,72 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1849,44 грн., 3 % річних у розмірі 447,73 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30072,72 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4060,02 грн., 3 % річних у розмірі 967,12 грн., пеню в розмірі 1176,66 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 8846,66 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1148,17 грн., 3 % річних у розмірі 270,24 грн., пеню у розмірі 328,80 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 951,44 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 760,10 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 0,00 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., а також судовий збір у розмірі 3028 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02 червня 2026 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2025 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, пояснювала, що є власником квартири з 01 жовтня 2020 року, але ніколи в ній не проживала і не користувалася, ніяких послуг, крім централізованого опалення, не отримувала і не споживала, борги попередніх мешканців (власників та наймачів) відповідно до договору дарування квартири, сплачувати не зобов`язувалася. Факт її непроживання за вказаною адресою підтверджується також доданим до заяви про перегляд заочного рішення актом № 19 ЖБК «Автотранспортник-7» від 08 травня 2026 року про те, що з 2004 року до теперішнього часу місцем її постійного проживання із сім`єю є квартира АДРЕСА_2 .

Втім, позивач просить стягнути з неї заборгованість, що виникла не лише раніше від її права власності на квартиру, але і виходить за межі позовної давності. Стягнення з неї цих боргів, які вона не накопичувала, ненадання можливості заявити про застосування позовної давності та не проведення розрахунку боргу, який утворився до і після 01 жовтня 2020 року, вважає несправедливим.

Посилалася на Порядок проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 року № 151, п. 5, 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно яких у випадку тимчасової відсутності особи за місцем проживання та надання нею відповідних документів вона має право на проведення перерахунку, але суд не надав їй таку можливість та ухвалив передчасне рішення.

Зазначала, що суд першої інстанції не врахував п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України, оскільки її чоловік набув квартиру АДРЕСА_3 у власність в порядку спадкування у 2019 році, а вона набула її на підставі договору дарування у 2020 році.

Крім того, суд першої інстанції не врахував положення ч. 4 ст. 319, ч. 1 ст. 322 ЦК України, оскільки право власності на зазначену квартиру у неї виникло з 01 жовтня 2020 року, а до того часу тягар її утримання несли попередні власники.

Звертала увагу, що суд першої інстанції ухвалив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін всупереч п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, оскільки ціна позову становить 136245,08 грн., що значно перевищує максимальну ціну, встановлену законом для малозначних справ. Таким чином, суд мав призначити справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, додатково врахувавши її думку з цього приводу.

Cуд першої інстанції не дотримався вимог ст. 282 ЦПК України щодо форми і змісту заочного рішення, яке повинно відповідати вимогам, встановленим ст. 263, 265 цього Кодексу, та не постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Всупереч ст. 12, ч. 1-3 ст. 89, ч. 1 ст. 229 ЦПК України суд першої інстанції не дослідив надані із заявою про перегляд заочного рішення докази, що призвело до невірної оцінки всіх наявних у справі доказів у їх сукупності, та порушив принцип змагальності цивільного судочинства.

Звертала увагу, що суд і суддя є споживачами послуг КП «Київтеплоенерго», а будь-який зв`язок між судом та однією із сторін може створити конфлікт інтересів, або викликати сумніви в об`єктивності рішення, і у таких випадках правова система передбачає процедуру відводу (самовідводу) судді або передання справи на розгляд до іншого суду того ж рівня, щоб забезпечити справедливий розгляд справи.

Посилалася на правові висновки Верховного Суду в постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 щодо обов`язку утримувати майно з моменту набуття права власності.

Вказувала, що в ухвалі про відкриття провадження у справі від 25 серпня 2025 року судом встановлено, що сума позовних вимог не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін). Однак Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 Конституційний Суд України визнав неконституційним пункти 1 та 5 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, які автоматично відносили до малозначних справ позови на суму до 100 та до 250 прожиткових мінімумів. Після приведення норм ЦПК у відповідність до цього рішення, відповідно до ст. 19 ЦПК України в чинній редакції малозначними справами вважаються справи, у яких ціна позову не перевищує 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Посилалася на судову практику ЄСПЛ та порушення судом норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: відсутність належної аргументації судового рішення, розгляд справи без участі відповідача, наявність сумнівів у безсторонності судді.

Висловлювала заперечення проти ухвали суду першої інстанції, якою відмовлено в задоволенні її заяви про перегляд заочного рішення, оскільки нею зазначено в заяві докази, що спростовують факт споживання комунальних послуг та набуття права власності на квартиру з 01 жовтня 2020 року.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

На а. с. 23 наявна копія довідка КП «Київтеплоенерго» про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ за адресою м. Київ вул. Мрії, 7.

На а. с. 19 - 22 наявні копії корінців нарядів щодо включення та відключення опалення в житловому будинку по АДРЕСА_4 на підставі відповідно початку та завершення опалювальних сезонів за 2018 - 2025 роки.

На а. с. 6 - 18 наявні розрахунки заборгованості споживача за адресою АДРЕСА_1 :

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення (ЦО) за період 01 січня 2024 року по 31 травня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води (ПГВ) за період з 01 січня 2024 року по 31 травня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання теплової енергії (ТЕ) за період з 01 січня 2024 року по 31 травня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання гарячої води (ГВ) за період з 01 січня 2024 року по 31 травня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової, 3 % річних заборгованості за послуги з постачання гарячої води, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», за період з 01 січня 2024 року по 31 травня 2025 року,

розрахунок інфляційної складової, 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», за період з 01 січня 2024 року по 31 травня 2025 року,

розрахунок заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року послуги з централізованого опалення (ЦО) та централізованого постачання гарячої води (ПГВ),

розрахунок заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року по 31 травня 2025 року послуги з постачання теплової енергії (ТЕ) та з постачання гарячої води (ГВ),

розрахунок заборгованості за період з 01 листопада 2021 року по 31 травня 2025 року плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та гарячої води,

розрахунок заборгованості за період з 01 березня 2020 року по 31 травня 2025 року внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії та гарячої води,

розрахунок заборгованості за період з 01 липня 2015 року по 31 травня 2025 року за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

На а. с. 24 знаходиться копія першої та останньої сторінок договору від 11 жовтня 2018 року, сторонами якого зазначені ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів. На а. с. 25 - 26 знаходяться копії витягів з додатку № 1 до цього договору, згідно з якими відступлено право вимоги до споживача з прізвищем ОСОБА_2 : заборгованість за послугу з централізованого опалення в розмірі 24290,65 грн. та за постачання гарячої води в розмірі 7397,88 грн.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 із 04 листопада 2022 року (а. с. 5).

Відповідачем ОСОБА_1 до заяви про перегляд заочного рішення надано акт № 19 від 08 травня 2026 року, складений мешканцями будинку АДРЕСА_5 , із засвідченням їх підписів головою правління ЖБК «Автотранспортник-7» про те, що в квартирі АДРЕСА_2 з 2004 року проживали та проживають ОСОБА_1 , її діти та чоловік, які зареєстровані за різними адресами у м. Києві (а. с. 47).

Також до заяви про перегляд заочного рішення долучено копію договору дарування квартири від 01 жовтня 2020 року, на підставі якого обдаровувана ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 46).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Задовольняючи позов КП «Київтеплоенерго», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, які постачає позивач. Позивач належним чином виконує свої зобов`язання шляхом надання відповідачу житлово-комунальних послуг, а відповідач в порушення вимог договору та вимог законодавства, своєчасно не оплачував спожиті послуги, які надавалися позивачем, в результаті чого утворилася заборгованість. Надані позивачем розрахунки заборгованості, що складається з основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені, є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи. Відповідач, у свою чергу, не надав жодних доказів, які б спростовували або частково заперечували розмір цієї заборгованості.

Апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із вказаними висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України, який був чинним на момент спірних правовідносин, і передбачений ч. 3 ст. 7 чинного Закону України «Про основні засади житлової політики».

Правовідносини у сфері надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до вимог даних нормативно-правових актів, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ за період з 01 липня 2015 року по 31 травня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; довідку про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води, документи, які підтверджують реєстрацію відповідача за адресою, за якою надаються комунальні послуги.

На підставі наданих доказів судом встановлено, що позивачем надаються комунальні послуги відповідачу як користувачу квартири, і що на час звернення до суду з позовом відповідач має заборгованість перед позивачем, що підтверджується наданими суду розрахунками.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 ніколи не проживала у належній їй квартирі та не користувалась житлово-комунальними послугами, крім централізованого опалення, апеляційний суд враховує таке.

Так, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач надала разом із заявою про перегляд заочного рішення акт № 19 від 08 травня 2026 року, складений мешканцями будинку АДРЕСА_5 , із засвідченням їх підписів головою правління ЖБК «Автотранспортник-7» про те, що в квартирі АДРЕСА_2 з 2004 року проживали та проживають ОСОБА_1 , її діти та чоловік, які зареєстровані за різними адресами у м. Києві (а. с. 47).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Згідно п. 48 Правил надання послуги постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182, виконавець зобов`язаний здійснювати перерахування розміру нарахованої плати за послугу та/або ненарахування її для споживача протягом періоду тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб за умови отримання заяви та документального підтвердження відповідно до умов договору.

Отже, споживач має право не сплачувати вартість комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.

Доводи апеляційної скарги в наведеній частині не спростовують висновків суду першої інстанції в наведеній частині та не звільняють споживача від обов`язку оплати комунальних послуг, оскільки згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , і в матеріалах справи відсутні відомості, що ОСОБА_1 повідомила позивача КП «Київтеплоенерго» про свою відсутність за вказаною адресою.

У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 (провадження № 61-22435св18) викладено правовий висновок, згідно якого проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а посилання ОСОБА_2 на те, що він є неналежним відповідачем спростовуються матеріалами справи, оскільки він зареєстрований у вказаній квартирі, а отже є користувачем наданих послуг.

Також у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 757/37752/18-ц (провадження № 61-11650св19) встановлено, що «звернення позивача із заявою у червні 2016 року, в якій він вказував, що його матір ОСОБА_2 у квартирі не проживає, не може бути підставою для перерахунку заборгованості, яка виникла за минулий час, оскільки таке зменшення розміру плати за послуги може враховуватись лише з часу звернення. Докази про те, що позивач або члени його сім`ї звертались із відповідними заявами до відповідача про зменшення розміру оплати до червня 2016 року, у матеріалах справи відсутні».

Відповідач не відмовлялася від отримання послуг з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ за адресою АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачем на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання на гарячого водопостачання або щодо неотримання нею щомісячних рахунків на сплату послуг. Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 відповідачем суду також не надано. В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до КП «Київтеплоенерго» із заявами про здійснення перерахунку заборгованості в зв`язку з невідповідністю нарахованих позивачем сум оплати житлово-комунальних послуг показникам лічильників або обсягам споживання.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до вимог статті 11 Закону «Про комерційний облік теплової енергії та теплопостачання» та умов пунктів 23, 25 Типового індивідуального договору про надання послуг з постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182, споживач зобов`язаний щомісячно передавати показання вузлів розподільного обліку (індивідуальних квартирних лічильників) виконавцю послуг. У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку, виконавцем послуг протягом трьох місяців приймається середньодобове споживання споживачем відповідної комунальної послуги за попередні 12 місяців. У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку після закінчення тримісячного строку, виконавець послуг зобов`язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами як із споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку. Після отримання фактичних показань вузла розподільного обліку (переданих споживачем або зафіксованих під час контрольного зняття показань виконавцем послуг) виконавець послуг здійснює перерозподіл обсягів наданих послуг між споживачами будинку та перерахунок із споживачем та усіма споживачами будинку.

Отже, оскільки відповідачем не повідомлено та не доведено, що нею передавалися показання лічильника, КП «Київтеплоенерго» правомірно здійснювало нарахування заборгованості, відповідно до вищенаведених положень закону.

Разом із тим, рішення суду першої інстанції не може бути залишене в силі, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 187 ЦПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається строк для подання відповідачем відзиву на позов.

Згідно ч. 1, 2 ст. 191 ЦПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25 серпня 2025 року в справі було відкрите спрощене провадження без виклику (повідомлення) сторін у справі, роз`яснено відповідачу ОСОБА_1 , що вона має право подати відзив на позовну заяву не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї (а. с. 30).

Копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї направлено судом ОСОБА_1 на її адресу, проте лист повернуто до суду з відміткою Укрпошти «За закінченням терміну зберігання» (а. с. 33).

За змістом висновків Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 947/15524/20, від 11 березня 2020 року в справі № 761/8849/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 465/205/17, від 28 жовтня 2021 року в справі № 465/6555/16-ц зазначено, що повернення повістки про виклик до суду з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце розгляду справи.

02 березня 2026 року, не урахувавши зазначених правових висновків Верховного Суду та не вживши заходів щодо повторного направлення зазначених документів на адресу відповідача, направлений якому лист повернуто до суду з відміткою Укрпошти «За закінченням терміну зберігання», судом першої інстанції було ухвалено рішення про задоволення позову за наявними матеріалами справи.

До заяви про перегляд заочного рішення відповідачем надано договору дарування квартири від 01 жовтня 2020 року, на підставі якого обдаровувана ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 46).

Згідно правових висновків Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21, на яку міститься посилання в апеляційній скарзі, позивач не вчиняла правочинів щодо прийняття боргу з оплати послуг за теплопостачання попередніх власників вказаної квартири. На неї не може бути покладено обов`язок зі сплати заборгованості за послуги теплопостачання, надані відповідачем попереднім власникам, що нараховані до 04 червня 2020 року, тобто до укладення нею договору купівлі-продажу квартири.

Новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20); від 15 жовтня 2020 року у справі № 522/19127/18 (провадження № 61-20547св19).

При цьому у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20) зроблено висновок про те, що діючим законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу.

За даних обставин, оскільки відповідач не брала на себе обов`язку сплачувати борги попереднього власника, покладення на ОСОБА_1 обов`язку щодо сплати за житлово-комунальні послуги за період до набуття нею права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 є незаконним.

Апеляційний суд також враховує обґрунтовані доводи апеляційної скарги, що в ухвалі про відкриття провадження від 25 серпня 2025 року судом першої інстанції встановлено, що сума позовних вимог не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому справа є малозначною відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а. с. 30), що не відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023, яким визнано неконституційним пункти 1 та 5 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, які автоматично відносили до малозначних справ позови на суму до 100 та до 250 прожиткових мінімумів.

Станом на час відкриття провадження ч. 6 ст. 19 ЦПК України була викладена в редакції, згідно якої для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про малозначність даної справи відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України є помилковими та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Оцінюючи заперечення апеляційної скарги проти висновків суду першої інстанції в ухвалі від 02 червня 2026 року про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, апеляційний суд враховує, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2025 року, виходячи з його змісту, в якому відсутні вказівки на заочний розгляд справи та не зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд, не є заочним, а отже взагалі не підлягало перегляду в порядку, передбаченому ст. 287 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 282 ЦПК України щодо форми і змісту заочного рішення, та передбаченого ст. 281 ЦПК України порядку заочного розгляду справи, а про те, що рішення є заочним, вона здогадалася сама. Аргументи відповідача, що оскаржуване рішення є заочним, не підтверджуються матеріалами справи і є помилковими.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 136245,05 грн. є передчасними та помилковими, оскільки суд першої інстанції не з`ясував обставини, які мають значення для справи, з якого часу у відповідача ОСОБА_1 виник обов`язок перед позивачем з оплати наданих ним житлово-комунальних послуг, не забезпечив належного повідомлення відповідача щодо розгляду справи, чим допустив порушення норм процесуального права, яке унеможливило вчасне подання відповідачем заперечень проти заявлених вимог, зокрема, в частині періоду утворення заборгованості, та доказів на підтвердження цих обставин, що призвело до неправильного вирішення справи при визначенні розміру заборгованості.

Отже, рішення суду ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин справи та за невідповідності висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, а також з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Разом із тим, апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що суд і суддя є споживачами послуг КП «Київтеплоенерго», а будь-який зв`язок між судом та однією із сторін може створити конфлікт інтересів, або викликати сумніви в об`єктивності рішення, і у таких випадках правова система передбачає процедуру відводу (самовідводу) судді або передання справи на розгляд до іншого суду того ж рівня.

В контексті вищенаведених доводів апеляційний суд наголошує, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Крім того, апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням п. 1 ч. 2 ст. 233 ЦПК України за відсутності учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та всупереч п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у якій зазначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Отже, враховуючи, що категорія справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги не передбачає її обов`язкового розгляду в порядку загального судового провадження, а ціна позову не перевищувала двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, така справа могла бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Крім того, заявляючи в апеляційній скарзі вимогу про скасування рішення суду першої інстанції із направленням справи на новий розгляд, відповідачем не враховано вимоги ст. 374 ЦПК України, якою не передбачено таких повноважень суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи позов по суті, апеляційний суд виходить із того, що позивачем надавалися комунальні послуги відповідачу, і що на час звернення до суду з позовом, відповідач мала заборгованість перед позивачем, що підтверджується наданими суду розрахунками, які відповідачем спростовано не було.

Отже, вимоги КП «Київтеплоенерго» про стягнення заборгованості з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, яка утворилася з моменту набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру, а саме з 01 жовтня 2020 року, а також плати за абонентське обслуговування, з нарахуванням інфляційних втрат, 3 % річних та пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Так, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач своєчасно не сплачувала за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 31 травня 2025 року складає 54145,52 грн., а саме за період з 01 жовтня 2020 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 11960,63 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 3265,51 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 30072,72 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 8846,66 грн.

За період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року на вказану заборгованість нараховано інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме на заборгованість з послуги з централізованого опалення у розмірі 11960,63 грн. нараховано інфляційну складову боргу у розмірі 2185,69 грн., 3 % річних у розмірі 507 грн., на заборгованість за послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 3265,51 грн. нараховано інфляційну складову боргу у розмірі 596,81 грн., 3 % річних у розмірі 139 грн., на заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30072,72 грн. нараховано інфляційну складову боргу у розмірі 4060,02 грн., 3 % річних у розмірі 967,12 грн., пеню в розмірі 1176,66 грн., на заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 8846,66 грн. нараховано інфляційну складову боргу у розмірі 1148,17 грн., 3 % річних у розмірі 270,24 грн., пеню в розмірі 328,80 грн.

У відповідача також у період з 01 листопада 2021 року по 31 травня 2025 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 951,44 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 760,10 грн.

Загальний розмір цієї заборгованості складає 67236,57 грн.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за спожиті після 20 травня 2018 року послуги з ЦО/ЦПГВ та з 01 листопада 2021 року по 31 травня 2025 року - послуги з ТЕ/ПГВ, із нарахованими на суми заборгованості інфляційними втратами, 3 % річних та пенею в загальному розмірі 67236,57 грн.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат.

За подання позову КП «Київтеплоенерго» сплачено судовий збір в розмірі 3028 грн., а відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 4542 грн.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов задоволено на 49 % (стягнуто 67236,57 грн. із заявлених до стягнення 136245,08 грн.), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір пропорційно до задоволення позову в розмірі 1483,72 грн.

Разом із тим, оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено на 51 %, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір пропорційно до задоволення апеляційної скарги в розмірі 2316,42 грн.

Шляхом взаємного зарахування з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 832,70 грн. (2316,42 грн. - 1483,72 грн.).

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ пл. І.Франка 5 код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 67236,57 грн., яка складається із:

за період з 01 жовтня 2020 року по 31 жовтня 2021 року - заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 11960,63 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 2185,69 грн., 3 % річних у розмірі 507 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 3265,51 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 596,81 грн., 3 % річних у розмірі 139 грн.,

за період з 01 листопада 2021 року по 31 травня 2025 року - заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 30072,72 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 4060,02 грн., 3 % річних у розмірі 967,12 грн., пеня у розмірі 1176,66 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 8846,66 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 1148,17 грн., 3 % річних у розмірі 270,24 грн., пеня у розмірі 328,80 грн.

у період з 01 листопада 2021 року - заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 951,44 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 760,10 грн.

В решті позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ пл. І.Франка 5 код ЄДРПОУ 40538421) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 832,70 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.