Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №367/312/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13283/2026

Справа № 367/312/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 жовтня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області в складі судді Шестопалової Я.В., постановлену в м. Ірпені 26 травня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Комунальне підприємство «Управління житлового комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради, приватний виконавець Валявський Олександр Анатолійович, на протиправні дії та рішення приватного виконавця,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною скаргою, просила суд зобов`язати приватного виконавця надати повний фінансовий звіт щодо руху коштів у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2, повернути незаконно утримані кошти у сумі 4747,91 грн., повернути приховані та необґрунтовано утримані кошти у сумі 828,21 грн., скасувати незаконне утримання винагороди у сумі 356,33 грн.

Скаргу мотивувала тим, що вона була боржником у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2, відкритому приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Валявським О.А. У межах виконавчого провадження приватним виконавцем вчинено низку протиправних дій, а саме: незаконно стягнуто з її рахунків грошові кошти у сумі 4747,91 грн., при цьому в постанові про закінчення виконавчого провадження відсутня будь-яка інформація про долю зазначених коштів та їх перерахування стягувачу, приховано факт утримання грошових коштів в сумі 828,21 грн., які не відображені у фінансових документах виконавчого провадження та не обґрунтовані жодною постановою, утримано винагороду у сумі 356,33 грн., що є незаконним з огляду на скасування судового наказу та закриття виконавчого провадження.

У постанові про закриття виконавчого провадження відсутнє рішення щодо повернення незаконно стягнутих коштів боржнику, що суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Зазначені дії порушують її права як боржника та суперечать вимогам законодавства України.

18 квітня 2026 року ОСОБА_1 направила до суду заяву, в якій повідомила, що в березні цього року звернулася до приватного виконавця з письмовою заявою про надання детального звіту про витрати виконавчого провадження, а саме переліку поштових відправлень із зазначенням дат, адресатів та вартості кожного (з копіями чеків), переліку отриманих витягів із державних реєстрів із зазначенням вартості (з копіями квитанцій), інших фактичних витрат, включених до складу витрат, із підтверджуючими документами. Вказана заява була надіслана приватному виконавцю електронною поштою, однак станом на день подання цієї скарги відповіді на її звернення не отримано, детальний звіт про витрати виконавчого провадження не надано.

Керуючись ст. 42, 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 19 Конституції України, просила визнати незаконною бездіяльність приватного виконавця Вялявського О.А., що полягає у ненаданні відповіді на звернення боржника та ненаданні детального звіту про витрати виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2, зобов`язати приватного виконавця надати їй детальний письмовий звіт про витрати виконавчого провадження, який має містити перелік поштових відправлень із зазначенням дат, адресатів та вартості кожного (з копіями чеків), перелік отриманих витягів із державних реєстрів із зазначенням вартості (з копіями квитанцій або інших підтверджуючих документів), інших фактичних витрат, включених до складу витрат виконавчого провадження, із зазначенням їх розміру та підтверджуючих документів.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26 травня 2026 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Заявник ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість ухвали, просила скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 26 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким визнати неправомірними дії приватного виконавця та зобов`язати його перерахувати кошти в розмірі 1184,81 грн. на її актуальний банківський рахунок.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги пояснювала, що її скарга була мотивована тим, що після скасування судового наказу у справі № 367/1886/25 приватний виконавець зобов`язаний був повернути їй кошти (витрати виконавчого провадження в розмірі 828,48 грн. та основну винагороду в розмірі 356,33 грн.).

25 березня 2026 року приватний виконавець перерахував ОСОБА_1 кошти виконавчого провадження на закритий ще 18 листопада 2025 року банківський рахунок. 26 березня 2026 року зазначені платежі було повернуто на рахунок приватного виконавця в зв`язку із закриттям рахунку отримувача. Таким чином, станом на день подання цієї апеляційної скарги минуло більше двох місяців з момент, коли кошти повернулися приватному виконавцю, однак гроші на її рахунок не надійшли та перебувають у його розпорядженні. Приватний виконавець приховав цей факт, не повідомивши її та суд про повернення коштів, та не вчинив жодних дій для повторного перерахування коштів протягом більш ніж двох місяців, що є протиправною бездіяльністю, не перевірив актуальність банківських реквізитів, не вжив заходів для повторного перерахунку.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло, проте від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій ОСОБА_1 викладала власні аргументи щодо необґрунтованості відзиву.

В судове засідання учасники справи не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронного кабінету.

Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи у її відсутності.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що дії приватного виконавця Валявського О.А. в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 були вчинені відповідно до закону, в межах повноважень приватного виконавця, підстави для задоволення скарги відсутні.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 21 лютого 2025 року у справі №367/1886/25 Ірпінським міським судом Київської області було винесено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради заборгованості по оплаті наданої житлової послуги у розмірі 14 899 грн. 22 коп., інфляційні втрати в сумі 1516 грн. 18 коп., 3% річних в сумі 356 грн. 12 коп. - загальна сума 16 771 грн. 52 коп. та судовий збір у розмірі 302 (триста дві) грн. 80 коп.

Стягувач Комунальне підприємство «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради звернулося до приватного виконавця Валявського Олександра Анатолійовича із заявою про прийняття на виконання судового наказу №367/1886/25 від 21.02.2025 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті наданої житлової послуги (а. с. 51 зворот), виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання вищевказаного судового наказу.

14 листопада 2025 року приватним виконавцем Валявським О.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а. с. 53).

14 листопада 2025 року приватним виконавцем Валявським О.А винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 397,50 грн., постанову про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 1707,43 грн., які разом з постановою про відкриття виконавчого провадження направлені боржникові 14 листопада 2025 року (а. с. 55 - 57).

17 листопада 2025 року приватним виконавцем Валявським О.А. винесено постанову про арешт коштів боржника, яку направлено для виконання банкам та боржнику до відома (а. с. 60).

17 листопада 2025 року приватним виконавцем Валявським О.А. винесено постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (а. с. 58).

Згідно наданих ОСОБА_1 виписок з рахунків, платіжних інструкцій з матеріалів виконавчого провадження та пояснень приватного виконавця Валявського О.А., наданих суду, в рамках виконавчого провадження з боржника стягнено кошти у розмірі 4748,18 грн., які були розподілені та перераховані: 828,48 грн. - перераховано як витрати виконавчого провадження, 356,33 грн. - перераховано як основна винагорода приватного виконавця, 3563,37 грн. - перераховано стягувачу Комунальному підприємству «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради в рахунок погашення боргу (а. с. 8, 9, 49, 50, зворот 62 , 63, зворот 63).

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області №367/1886/25 від 04 грудня 2025 року було скасовано судовий наказ, виданий Ірпінським міським судом Київської області 21 лютого 2025 року (а. с. 65).

Приватним виконавцем Валявським О.А. долучено до матеріалів справи копії платіжних інструкцій № 61821 від 25 березня 2026 року та № 61822 від 25 березня 2026 року разом із поясненням від 27 квітня 2026 року, за змістом якого він, врахувавши вік, складне матеріальне становище боржниці, її перебування за кордоном, самостійно прийняв рішення про повернення у повному обсязі ОСОБА_1 стягнутої ним з боржниці основної винагороди та витрат виконавчого провадження, що підтверджується платіжними інструкціями (а. с. 87 - 89).

Наведене підтверджується матеріалами справи.

Крім того, до апеляційної скарги ОСОБА_1 долучено довідку АТ «Сенс Банк», згідно якої належний їй банківський рахунок № НОМЕР_1 було закрито 18 листопада 2025 року, а зазначені приватним виконавцем Валявським О.А. платежі було повернуто на рахунок відправника 26 березня 2026 року в зв`язку з закриттям рахунку отримувача.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Нормами ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження») визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки (п. 1-5 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

З аналізу наведених вимог закону вбачається, що ними не покладено на приватного виконавця обов`язку подавати фінансовий звіт щодо руху коштів у виконавчому провадженні, крім того, складання фінансових звітів не віднесено до виконавчих дій, які він уповноважений вчиняти, а отже невчинення приватним виконавцем дій щодо складання фінансового звіту права боржника у виконавчому провадженні не порушено.

Судом першої інстанції правомірно виснувано з урахуванням вимог ст. 451 ЦПК України, що за результатами розгляду скарги не передбачено постановлення ухвали про зобов`язання приватного виконавця надати фінансовий звіт щодо руху коштів у виконавчому провадженні, і апеляційна скарга не містить аргументів проти зазначених висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 444 ЦПК України якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він:закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Відповідно до ч. 3 ст. 171 ЦПК України в ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку встановленому статтею 444 цього Кодексу.

Згідно з ч. 5 ст. 444 ЦПК України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

Згідно ч. 6 ст. 444 ЦПК України, до заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 зазначив, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна, оскільки правова підстава для набуття майна відпала.

Поворот виконання - це спосіб захисту прав боржника, який полягає у поверненні йому стягувачем всього одержаного за скасованим рішенням.

Поворот виконання можливий, у разі якщо: а) позивач (стягував) одержав від відповідача (боржника) в порядку виконання рішення майно або грошові кошти; б) виконане рішення скасовано судом чи змінено із задоволенням позовних вимог в меншому розмірі. За змістом наведених норм закону поворот виконання скасованого рішення суду допускається у разі його фактичного виконання і ухвалення судом нового рішення у справі.

Розглядаючи вимогу ОСОБА_1 про повернення незаконно утриманих коштів у сумі 4747,91 грн., суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що дії приватного виконавця Валявського О.А. в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання вищевказаного судового наказу №367/1886/25 від 21 лютого 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті наданої житлової послуги були вчинені відповідно до закону та в межах повноважень приватного виконавця, оскільки кошти стягувались з боржника у період після відкриття виконавчого провадження та до скасування судом судового наказу.

При цьому приватний виконавець не мав законних підстав та повноважень самостійно повертати кошти, які були стягнуті в рамках виконавчого провадження, відкритого на підставі судового наказу, виданого Ірпінським міським судом Київської області 21 лютого 2025 року у справі № 367/1886/25, в зв`язку з чим суд першої інстанції роз`яснив, що повернення стягнутих коштів на підставі судового наказу, який було скасовано, вирішується в порядку повороту виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 ЦПК України.

Апеляційна скарга не містить аргументів на спростування зазначених висновків суду першої інстанції.

Крім того, в межах даної скарги ОСОБА_1 просила зобов`язати приватного виконавця Валявського О.А. повернути на її користь стягнуту суму витрат основної винагороди приватного виконавця в розмірі 356,33 грн. та витрат виконавчого провадження в розмірі 828,48 грн., оскільки судовий наказ, на примусове виконання якого було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2, наразі скасований.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

В межах розгляду даної скарги суд першої інстанції врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 19 грудня 2024 року у справі № 640/29622/20, згідно яких «Системний аналіз норм 31 Закону № 1403-VIII та Порядку № 643 дає підстави для висновку, що за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є фактично винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення.

Водночас основна винагорода приватного виконавця та виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча і виступають формами винагороди виконавців, однак не є однаковими поняттями.

Так, згідно з приписами статті 45 Закону № 1404-VIII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюються окремими правовими нормами. Спільним для виконавчого збору та основної винагороди є порядок їх стягнення, а не умови, підстави чи механізм визначення».

Відтак, положення ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» щодо повернення виконавчого збору у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, у даному випадку - судового наказу, виданого Ірпінським міським судом Київської області 21 лютого 2025 року у справі № 367/1886/25, не застосовуються до основної винагороди приватного виконавця.

Крім того, Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено повернення витрат виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 , заявляючи вимоги про зобов`язання приватного виконавця повернути їй кошти виконавчого провадження, водночас не просить визнати протиправними дії чи бездіяльність приватного виконавця в цій частині, а також не оскаржує будь-яких його рішень, в тому числі щодо визначення розміру основної винагороди та витрат виконавчого провадження від 14 листопада та 17 листопада 2025 року.

В зв`язку із наведеним є правильними висновки суду першої інстанції, що дії приватного виконавця Валявського О.А. в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 були вчинені відповідно до закону, в межах повноважень приватного виконавця, а тому підстави для задоволення скарги відсутні.

Враховуючи вищевикладене та за встановлених судом обставин, дії приватного виконавця Валявського О.П., спрямовані на добровільне повернення ним коштів виконавчого провадження, не врегульовані положеннями Закону України «Про виконавче провадження» або Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, вчинені ним на власний розсуд, а тому не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги та відхиляються апеляційним судом доводи ОСОБА_1 , що приватний виконавець перерахував їй кошти виконавчого провадження на закритий банківський рахунок, і зазначені платежі було наступного дня повернуто на рахунок приватного виконавця в зв`язку із закриттям рахунку отримувача, однак приватний виконавець приховав цей факт, не повідомивши її та суд про повернення коштів, не перевірив актуальність банківських реквізитів, не вжив заходів для повторного перерахунку.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати неправильним застосування судом норм процесуального права та підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 26 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.