Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №755/17068/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 755/17068/24 Головуючий у суді І інстанції: Гаврилова О.В.

провадження №22-ц/824/16480/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Пустовіт І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Попова Євгена Васильовича, який представляє інтереси Акціонерного товариства «Правекс-Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року в справі за позовом Акціонерного товариства «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Акціонерне товариство «Правекс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просило визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 18 червня 2018 року між відповідачами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В. за реєстровим номером № 331.

Позов мотивований тим, що 23 серпня 2006 року між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 496-005/06Р, за яким остання отримала від банку кошти в розмірі 76 000,00 дол. США для споживчих цілей.

Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі, проте ОСОБА_1 порушила взяті на себе зобов`язання, які передбачені умовами кредитного договору, у зв`язку із чим у неї перед позивачем станом на 03 квітня 2017 року утворилася заборгованість у сумі 109 579,73 доларів США, з яких 65 532,00 доларів США - основна сума боргу, 44 047,73 доларів США - проценти.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 березня 2018 року у справі № 755/6649/17 з ОСОБА_1 на користь АТ «Правекс Банк» стягнуто вказану заборгованість.

01 червня 2018 року банком було отримано виконавчий лист № 755/6649/17, який неодноразово пред`являвся до виконання, однак фактичного стягнення не відбулося.

12 червня 2024 року виконавчий лист було повторно подано приватному виконавцю Русецькому П.С., який відкрив виконавче провадження НОМЕР_3.

В ході здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_4 АТ «Правекс Банк» із інформаційної довідки № 388376801 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 липня 2024 року стало відомо, що у власності ОСОБА_1 перебувала квартира АДРЕСА_1 , яку вона 18 червня 2018 року відчужила на підставі нотаріально посвідченого договору дарування ОСОБА_2 ..

Таким чином, відчуження вказаної квартири відбулося вже за наявності чинного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 березня 2018 року у справі № 755/6649/17 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

При цьому АТ «Правекс Банк» посилалося на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у родинних зв`язках, обидві зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що спірний правочин укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою недопущення звернення стягнення на майно боржника в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням, має ознаки фраудаторності, як такий, що вчинений на шкоду кредитору, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2025 року у задоволенні позову АТ «Правекс банк» відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.03.2025 року.

Не погоджуючись із рішенням суду АТ «Правекс Банк», через свого представника подало апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04.08.2025 року та ухвалити нове яким позовні вимоги АТ «Правекс Банк» задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідачка не виконала зобов`язання за кредитним договором від 23.08.2006 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 109 579,73 доларів США, яка рішенням суду від 07.03.2018 підлягає стягненню, однак фактично не погашена.

Під час виконавчого провадження № НОМЕР_4, відкритого 12.06.2024 року, встановлено, що 18.06.2018 року, після ухвалення рішення суду про стягнення боргу, ОСОБА_1 відчужила належну їй квартиру на користь ОСОБА_2 за договором дарування. Про це банк дізнався лише в межах зазначеного провадження, оскільки раніше боржниця власником квартири вже не значилась.

Зазначено, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 , що підтверджує укладення правочину між близькими родичами. Договір є безоплатним та укладений після виникнення і судового підтвердження боргу, внаслідок чого у боржниці фактично не залишилося майна, на яке може бути звернено стягнення. Таким чином, спірний договір має ознаки фраудаторності, оскільки укладений після пред`явлення вимог кредитора та ухвалення рішення суду; є безоплатним; укладений між близькими родичами; унеможливив реальне виконання судового рішення.

Вважає, що посилання суду першої інстанції на наявність іпотечного майна є безпідставним, оскільки рішення суду про стягнення передбачає грошове виконання і не обмежує кредитора зверненням стягнення виключно на предмет іпотеки. Порядок реалізації майна боржника визначається виключно Законом України «Про виконавче провадження» у межах виконавчого провадження, а не під час розгляду справи по суті.

Посилається на правову позицію Верховного Суду (постанова Великої Палати від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц), яка підтверджує право кредитора оспорювати правочини боржника, вчинені з метою уникнення звернення стягнення, як такі, що суперечать засадам добросовісності та є зловживанням правом.

Також звертає увагу, що вказане вище рішення суду про стягнення заборгованості досі не виконане ОСОБА_1 , що доводить те, що відчуження квартири слугувало інструментом для ухилення від виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості.

З огляду на те, що відчуження майна відбулося після ухвалення рішення суду, за безоплатним договором та на користь близького родича, та призвело до неможливості виконання рішення, договір дарування, хоча формально спричинив перехід права власності, був використаний відповідачами як інструмент виведення майна з-під можливого звернення стягнення та вчинений на шкоду кредитору, що свідчить про його фраудаторний характер і зловживання правом.

12.11.2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_1 - адвоката Осипенка В.Ю., в якому останній просив відмовити в задоволені апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що доводи позивача про те, що договір дарування було укладено для створення механізму невиконання рішення суду є безпідставними, оскільки, на його думку, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність відповідного умислу у сторін правочину.

21.11.2025 року АТ «Правекс Банк» подало відповідь на відзив, у якій зазначило про безпідставність заперечень відповідача. Банк вказав, що договір дарування квартири укладено між близькими родичами (матір`ю та донькою) та є безоплатним, при цьому відчуження майна відбулося 18.06.2018 року, тобто після ухвалення рішення суду від 07.03.2018 року про стягнення заборгованості, що свідчить про спрямованість дій боржниці на уникнення виконання судового рішення.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року апеляційну скаргу АТ «Правекс Банк» задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 18 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В. за реєстровим номером № 331.

Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Осипенко В.Ю., задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду на направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд обгрунтовував свої висновки тим, що апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог, не надав правової оцінки доводам сторін та можливості застосування позовної давності у цій справі, у зв`язку із чим неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем не доведено, що відповідачі уклали оспорюваний правочин без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, з метою ухилення від виконання зобов`язань за кредитним договором, заборгованість за яким стягнута за рішенням суду. При цьому суд першої інстанції послався на те, що вищевказана квартира не була предметом іпотеки, під обтяженням не перебувала, відомості про те, що боржник ОСОБА_1 перешкоджала реалізації прав кредитора, як іпотекодержателя, також не надано.

Такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 23 серпня 2006 року між АКБ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 496-005/06Р, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит в іноземній валюті на суму 76 000,00 доларів США, зі сплатою 13 % річних, строком до 23 серпня 2027 року. Кредит надавався на споживчі цілі. Відповідно до умов договору, ОСОБА_1 зобов`язувалася погашати заборгованість за кредитом та відсотки за користування коштами у термін до десятого числа наступного місяця.

Виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 496-005/06Р від 23 серпня 2006 року забезпечено іпотекою на підставі договору іпотеки №496-005/06Р, 898у від 29 серпня 2006 року. Предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_2 .

Банк свої зобов`язання за кредитним договором № 496-005/06Р від 23 серпня 2006 року виконав в повному обсязі, проте ОСОБА_1 порушила взяті на себе договірні зобов`язання, у зв`язку із чим у неї станом на 03 квітня 2017 року утворилася заборгованість у сумі 109 579,73 доларів США, з яких 65 532,00 доларів США - основна сума боргу, 44 047,73 доларів США - проценти.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 березня 2018 року у справі № 755/6649/17 позов ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором № 496-005/06Р від 23 серпня 2006 року в сумі 109 579,73 доларів США та судовий збір - 44 018,18 грн. Вказане судове рішення набрало законної сили 10 квітня 2018 року.

01 червня 2018 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» отримало у Дніпровському районному суді м. Києва виконавчий лист № 755/6649/17.

04 липня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським А.М. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа № 755/6649/17.

Постановою приватного виконавця від 01 липня 2021 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення не проводились.

09 вересня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кошарським О.В. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6 з примусового виконання виконавчого листа № 755/6649/17.

Постановою приватного виконавця від 31 травня 2024 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_6 виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», залишок нестягненої суми за виконавчим документом - 2 974 749,98 грн.

12 червня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Русецьким П.С. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 755/6649/17.

ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тубольцевою Н.М. 30 червня 2005 року за реєстровим № 265, на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

18 червня 2018 року ОСОБА_1 відчужила зазначену квартиру на підставі нотаріально посвідченого договору дарування на користь ОСОБА_2 ..

Встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 .

Згідно інформації Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної державної адміністрації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 30 жовтня 2024 року № 121587460 та № 121587276 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .

В суді апеляційної інстанції представник позивача пояснив, що на іпотечне майно вони не можуть реалізувати оскільки воно під мораторієм. Крім того, іпотечне майно коштує 74 000 доларів, а розмір заборгованості перевищує його вартість. Також пояснив, що спірна квартира була відчужена у 2018 році до відкриття виконавчого провадження (2019 року), тобто виконавець не бачив її що вона рахується за боржником. І тільки у 2024 році з реєстру речових прав на нерухоме майно дізнався про продаж квартири, саме з цього часу вони дізнались про оспорюваний правочин та своє порушене право. На час розгляду справи заборгованість не погашена.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1-2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц Верховний Суд звертав увагу на те, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).

У пункті 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року в справі № 910/6654/24 (провадження № 12-28гс25) вказано, що Велика Палата Верховного Суду відступає від свого висновку, сформульованого в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, шляхом його такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24), пункт 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року в справі № 910/6654/24 (провадження № 12-28гс25)).

Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (пункт 53 постанови Верховного Суду від 14 січня 2026 року в cправі № 910/14000/24).

Суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду викладені у постанові від 05.08.2026 року у даній справі № 755/17068/24, а саме те, що: « ОСОБА_1 , діючи недобросовісно, здійснила на користь близького родича безоплатне відчуження належного їй на праві власності нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , з метою уникнення стягнення кредитної заборгованості, підтвердженої рішенням суду у справі №755/6649/17, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такий правочин слід вважати фраудаторним. При цьому суд апеляційної інстанції правильно послався на те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 березня 2018 року у справі №755/6649/17 передбачено грошове стягнення заборгованості, водночас не встановлено обов`язку кредитора задовольнити свої вимоги виключно за рахунок предмета іпотеки, яким спірна квартира не є.» (а.с. 100 зворот-101 том 2).

Суд апеляційної інстанції, на підставі досліджених у справі доказів у їх сукупності дійшла висновку, що оспорюваний позивачем договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 18 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В. реєстровим номером № 331, має фраудаторну природу, оскільки укладений з метою ухилення ОСОБА_1 від виконання грошового зобов`язання користь позивача АТ «Правекс Банк», а саме сплати боргу за договором позики у розмірі 109 579,73 доларів США.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 здійснила безоплатне відчуження належного їй нерухомого майна (квартири), знаючи про наявність невиконаного зобов`язання перед позивачем, розуміючи, що на належне їй нерухоме майно може бути звернуто стягнення шляхом реалізації цього майна, передбачив негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості, оскільки дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на приховання цього майна від виконання у майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання перед позивачем шляхом його реалізації.

Твердження відповідачки ОСОБА_1 про те, що вона передала в іпотеку належну їй на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , а тому в даному випадку відсутні підстави вважати, що укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , містить ознаки фраудаторності, суд апеляційної інстанції відхиляє, та враховує наступне.

Так, під час повторного перегляду справи в суді апеляційної інстанції, судом ставилось питання з приводу того чому АТ «Правекс Банк» не реалізує своє право, яку дозволяє іпотекодержателю задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

З цього приводу, представник позивача надав пояснення, в яких зазначив, що реалізація предмета іпотеки неможлива через мораторій встановлений відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а пізніше через Закон України від 15 березня 2022 року №2120-Іх «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнено пунктом 5-2, за змістом якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону (а.с. 151-153 том 2).

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність у ОСОБА_1 іншого майна, достатнього для повного погашення перед позивачем існуючої кредитної заборгованості, відповідачами не доведена, а договір іпотеки №496-005/06Р, 898у, укладений 29 серпня 2006 року, сам по собі ці обставини не підтверджує.

Таким чином укладений оспорюваний договір дарування між відповідачами здійснений на шкоду позивача як кредитора, оскільки після укладення оспорюваного договору дарування у боржника відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення.

Що стосується вказівки Верховного Суду про те, що суд апеляційної інстанції переглядаючи справ не надав правової оцінки доводам сторін та можливості застосування позовної давності у цій справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, під час розгляду в суді першої інстанції у відзиві на позовну заяву, поданому 19 лютого 2025 року до суду першої інстанції, представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Осипенко В.Ю. просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зокрема, через пропуск строку позовної давності.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Осипенко В.Ю. не погоджувався з тим, що позивач лише 25.07.2024 року дізнався про існування у ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , та посилався на те, що з позовною заявою позивач звернувся до суду 25.09.2024 року, оскаржуваний правочин був здійснений - 18.06.2018 року, вперше позивач пред`явив виконавчий лист № 755/6649/17 до виконання 04.07.2019 року, відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про арешт нерухомого майна, в рамках даного виконавчого НОМЕР_7; 02.07.2021 року було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Вперше, виконавчі документи перебували на виконанні, в рамках виконавче провадження № НОМЕР_5 - 2 роки, що свідчить, на думку відповідача, про той факт, що у позивача було достатньо часу для виявлення спірного нерухомого майна та про обізнаність позивача про наявність у ОСОБА_1 нерухомого майна, яке в свою чергу було подароване ОСОБА_2 ..

Тому представник ОСОБА_1 вважав, що за 2 роки перебування на виконанні у приватного виконавця виконавчого листа № 755/6649/17, а саме у період з 04.07.2019 року по 02.07.2021 року, позивач повинен був дізнатися про наявність оскаржуваного договору дарування квартири, проте з позовом до суду позивач звернувся лише 25.09.2024 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановлено, що 18.06.2018 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

04.07.2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5.

02.07.2021 року приватним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

09.09.2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6.

31.05.2024 року приватним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

12.06.2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4.

В суді апеляційної інстанції представник позивача наголошував на тому, що АТ «Правекс Банк» стало відомо про оспорюваний договір дарування квартири лише 25.07.2024 року в ході здійснення виконавчого провадження НОМЕР_3 на підставі інформаційної довідки №388376801 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції враховує ті обставини, що 18.06.2018 року ОСОБА_1 відчужила квартиру АДРЕСА_1 для ОСОБА_2 на підставі договору дарування №331 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В., а тому відповідно на момент відкриття виконавчих проваджень у 2019 році НОМЕР_7 та у 2021 році НОМЕР_8 спірна квартира вже не перебувала у приватній власності ОСОБА_1 і відповідно при перевірці її майнового стану приватними виконавцями не могла бути виявленою.

Тобто у зв`язку з тим що квартира була відчужена до моменту відкриття виконавчих проваджень, приватним виконавцем не була відома інформація, що дана квартира коли-небудь належала ОСОБА_1 , оскільки вона її відчужила до моменту відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовну давність щодо оскарження договору дарування слід відраховувати з 25.07.2024 року, оскільки саме з цієї дати представнику АТ «Правекс Банк» від приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького Павла Сергійовича стало відомо з інформаційної довідки № 388376801 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.07.2024 року, що 18.06.2018 року ОСОБА_1 відчужила квартиру АДРЕСА_1 , для ОСОБА_2 на підставі договору дарування №331 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В..

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції, що позивачем заявлені позовні вимоги в межах строку позовної давності.

З урахуванням встановлених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 18.06.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, відтак висновки суду першої інстанції про відмову позовних вимог є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються із матеріалами справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Таким чином, ухвалене судом першої інстанції рішення, у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, наданні не вірній оцінці доказам, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Щодо судового збору.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.

У зв`язку із скасуванням судового рішення і задоволенням позову відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, апеляційний суд покладає на відповідача витрати позивача по оплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги у розмірі 6056 грн (2422, 40 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви (а.с. 14 том 1) та 3633,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги (а.с. 204 том 1)), тобто по 3028 грн з кожного відповідача.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірному наданні оцінці доказів, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог відповідно до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Попова Євгена Васильовича, який представляє інтереси Акціонерного товариства «Правекс-Банк» задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 18 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В. реєстровим номером № 331.

Стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Правекс-Банк» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 6056 грн, по 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн з кожного з відповідачів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Реквізити сторін:

Позивач: Акціонерне товариство «Правекс-Банк», код ЄДРПОУ: 14360920, місцезнаходження: 02094, м. Київ, проспект Леоніда Каденюка, буд. 23.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст постанови складено «09» жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

В.М. Ратнікова