Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №757/26143/24-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/26143/24-ц Головуючий у суді І інстанції: Хайнацький Є.С.

провадження №22-ц/824/14001/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Пустовіт І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Курзіна Олександра Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онопченко Світлана Вікторівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єдігаров Ельвір Михайлович про визнання додаткового строку для прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Онопченко Світлани Вікторівни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єдігаров Ельвіра Михайловича, у якому просив визначити їй додатковий строк у три місяці, з моменту набрання рішенням суду законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті її батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді належної йому трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та дачного будинку, що розташований на земельній ділянці площею 0,0573 га, АДРЕСА_3 .

За життя, 03 січня 2012 року батьком позивачки - ОСОБА_4 було складено заповіт, яким він заповів належну йому трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , своїй доньці - ОСОБА_5 .. Заповіт було посвідчено приватним нотаріусом КМНО Коновал З.Ф. та зареєстровано в реєстрі за № 10.

На час смерті батька позивачка вже певний час мешкала та знаходилась в США. Через всесвітню пандемію COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-Cov-1, вона не змогла прибути ні на похорони батька, ні впродовж встановленого приписами статті 1270 ЦК України строку для подачі нотаріусу заяви про намір прийняти спадщину, оскільки у період з березня 2020 року по 08 листопада 2021 року громадянам України було заборонено виїжджати до США через пандемію. Приїхати до м. Києва позивачка змогла лише після відновлення авіасполучення між США та Європою у травні 2021 року, проте не подала нотаріусу заяву про намір прийняти спадщину, адже вважала, що рідний брат звернувся до нотаріуса для оформлення всіх необхідних документів.

Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер брат позивачки ОСОБА_6 і позивачка дізналась, що він теж не подав заяву про намір прийняти спадщину нотаріусу. Після смерті брата позивачка звернулась до приватного нотаріуса КМНО Онопченко О.В. із наміром подати заяву про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_4 ..

Листом № 12/01-16 від 02 серпня 2022 року приватним нотаріусом КМНО Онопченко О.В. відмовлено у заведенні спадкової справи та видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом через порушення шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Курзін О.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та не надав належну оцінку доказам, зокрема листу медичного центру UC San Diego Health від 15 лютого 2024 року, підписаний менеджером Анатомічної патології ОСОБА_8 , з нотаріально засвідченим перекладом (нотаріус Ковальова Я.В., реєстр № 6281 від 14.03.2024 року). Цим листом офіційно підтверджено: заборону виїзду медичного персоналу за кордон у період з квітня по листопад 2020 року; збереження після листопада 2020 року обов`язкового 14-денного карантину після повернення, що унеможливлювало отримання відпустки; неможливість для позивачки отримати відпустку через тривалість її відсутності.

Представник позивачки зазначав, що суд першої інстанції обмежився формальною констатацією того, що брат позивачки - ОСОБА_6 спадщину фактично прийняв, але юридично не оформив. Проте суд першої інстанції не врахував, що навіть якщо виходити з фактичного прийняття спадщини братом позивачки, ОСОБА_6 як спадкоємець першої черги за законом міг набути право лише на свою частку і лише щодо майна, не охопленого заповітом. Заповідана трикімнатна квартира до обсягу його законного спадкування входити не могла, оскільки персонально заповідана іншій особі - позивачці.

Перехід заповіданого майна до спадкоємців за законом не є автоматичним. Доки не вирішено питання про додатковий строк для позивачки, доля заповіданої квартири залишається юридично невизначеною, а видача свідоцтв за законом на це майно до вирішення такого питання є передчасною.

Наявність чинного заповіту на користь позивачки є істотною обставиною, що підлягала врахуванню при оцінці поважності причин пропуску строку, адже саме заповіт обґрунтовував добросовісне очікування позивачки щодо спадкування саме нею заповіданої квартири.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що факт фактичного прийняття спадщини братом позивачки належно не доведений, зокрема з огляду на те, що відсутність реєстрації брата за адресою спадкодавця разом із відсутністю інших належних доказів його постійного проживання означає, що факт фактичного прийняття ним спадщини залишився недоведеним, а отже підстава для видачі відповідачам свідоцтв про право на спадщину за законом є сумнівною. Тягар доведення факту фактичного прийняття спадщини братом лежав на відповідачах, які виводять із цього факту своє право.

Представник позивача також наголошував, що суд першої інстанції визнав Київську міську раду неналежним відповідачем, пославшись на висновок Верховного Суду, за яким належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, а за їх відсутності - територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування. Апелянт не оспорює цей висновок як такий. Проте у цій справі позов заявлено не лише до Київської міської ради, а й до належних відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які прийняли спадщину. За таких обставин відмова у позові до Київської міської ради як до неналежного відповідача не може автоматично тягнути відмову у позові в цілому. Суд першої інстанції був зобов`язаний вирішити вимоги по суті щодо належних відповідачів, чого не зробив, поширивши відмову на весь позов.

Наявність складеного на користь позивачки заповіту на трикімнатну квартиру створювала її правомірне очікування успадкувати саме це майно. Спір про визначення додаткового строку безпосередньо стосується майнових інтересів позивачки, а відмова у позові остаточно унеможливлює реалізацію цих інтересів. Тому при вирішенні справи суд був зобов`язаний забезпечити справедливий баланс між формальними вимогами щодо строку та правом позивачки на доступ до суду і захист її майнових інтересів.

30 вересня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Древко Н.В., в якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, представник відповідачів зазначала, що позивачем не надано безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не доведено наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що у силу ст. 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. Відповідачі, в свою чергу, надали докази на підтвердження своїх заперечень, зокрема про те, що не було заборони в`їжджати до США через всесвітню пандемію Covid-19 саме з 30.05.2020 року до 30.11.2020 року. Навпаки, відбувся авіарейс до Києва з Нью-Йорка 03.06.2020 року о 08 год. 38 хв., а з 15.06.2020 року були відновлені регулярні авіарейси з Києва до США і з США до Києва, які відбувалися до 24.02.2022 року, що підтверджується доданими скірншотами з сайтів авіаперевізника.

Тому представник відповідачів вважає, що позивачка мала змогу приїхати в Україну і подати заяву про прийняття спадщини після смерті, якщо вона була в той час в США.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку про прийняття спадщини.

Суд першої інстанції зауважив, що позивачка не була позбавлена можливості у встановлений законом строк надіслати відповідному нотаріусу засобами поштового зв`язку заяву про прийняття спадщини, засвідчену консулом у відповідності до Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України у порядку, передбаченому пунктами 2.1, 2.7, 3.5 глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України.

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, які саме карантинні обмеження існували в той період на території США, зокрема штату Каліфорнія, і що в зв`язку із цим нотаріуси США не здійснювали свою діяльність, що виключало можливість його вчасного звернення та оформлення заяви про прийняття спадщини.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав надання позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки наведені позивачем причини не є об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, які відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

При цьому поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини. Якщо у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визнання додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 757/48977/21, від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16-ц, від 28 вересня 2026 року у справі № 563/326/25 (провадження № 61-4051св26).

Не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування в депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.

Подібні за змістом правові висновки неодноразово викладав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17, від 30 червня 2020 року у справі № 431/5782/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 635/4551/18, від 3 березня 2021 року у справі № 145/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18, від 7 грудня 2022 року у справі № 399/570/21, від 13 квітня 2023 року у справі № 522/17537/18, від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування (постанова Верховного Суду від 26 березня 2025 року у справі № 522/18483/21).

У постановах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 607/13549/21, від 17 березня 2026 року у справі № 359/2868/23 зазначено, що перебування спадкоємців за межами країни не є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, які унеможливили чи в інший спосіб перешкодили вчасно здійснити таку дію.

Постановою Верховного Суду від 26 березня 2025 року у справі №522/18483/21 визначено, що карантинні обмеження та перебування за кордоном не є поважними причинами для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, якщо спадкоємець мав можливість подати заяву через консульські установи, поштою або електронним повідомленням. Поважними причинами пропуску строку є лише ті, що пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій щодо прийняття спадщини.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про дипломатичну службу» закордонні дипломатичні установи України є постійно діючими органами дипломатичної служби, основними завданнями яких є представництво України в державах перебування або при міжнародних організаціях та підтримання з ними офіційних відносин, відстоювання національних інтересів України, виконання консульських функцій, у тому числі захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

Закордонними дипломатичними установами України є:

1) Посольство України;

2) Посольство України з резиденцією Надзвичайного і Повноважного Посла України в Києві;

3) Постійне представництво України при міжнародній організації;

4) Представництво України при міжнародній організації;

5) Місія України при міжнародній організації;

6) консульська установа України (Генеральне консульство України, Консульство України, Віце-консульство України та Консульське агентство України).

Згідно зі змістом пункту 3 частини першої статті 6 Закону України «Про дипломатичну службу» одним з основних завдань органів дипломатичної служби є захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

Наказом Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310 затверджено Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України.

Відповідно до пункту 3.11.3 Положення спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати консулу заяву про прийняття спадщини.

Згідно зі змістом пункту 3.11.1 на майно, що переходить за правом спадкування до спадкоємців, консулом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені статтею 1298 ЦК України. Свідоцтва про право на спадщину підлягають обов`язковій реєстрації (через Міністерство закордонних справ України) у Спадковому реєстрі у порядку, встановленому законодавством.

Крім цього, пунктом 3.5. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено, якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса.

У екстрених випадках, коли існує ризик пропущення строку для прийняття спадщини, спадкоємець має право направити нотаріусу за місцем відкриття спадщини електронне повідомлення (аналог телеграми), в якому вказати про прийняття спадщини (пункт 2.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Однак, доказів неможливості з`явитися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном позивач не надала.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_4 , про що складено актовий запис № 196 та Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видано свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_1 .

Факт родинних відносин між позивачем та померлим ОСОБА_4 підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Сталінським РАЦС в м. Києві, серії НОМЕР_2 від 11 жовтня 1960 року; свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим відділом РАЦС Ленінського району м. Києва серії НОМЕР_3 від 14 березня 1987 року, згідно якого позивачка змінила прізвище на ОСОБА_9 .

Після смерті батька позивачки відкрилась спадщина.

Позивачка є спадкоємцем першої черги за законом разом з її братом - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також, позивачка є спадкоємцем за заповітом на нерухоме майно померлого, а саме трикімнатну квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , заповіт посвідчено приватним нотаріусом КМНО Коновал З.І. та зареєстровано в реєстрі за № 10.

З листа відмови № 12/01-16 від 02 серпня 2022 року приватного нотаріуса КМНО Онопченко О.В. вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено щодо заведення спадкової справи та видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно після смерті її батька ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса протягом строку встановленого законом не зверталась і разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини постійно не проживала, до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини не зверталась.

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом, яке посвідчене приватним нотаріусом КМНО Єдігаровим Е.М. 19 січня 2023 року за № 511, згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_6 (брата позивачки) є його дружина ОСОБА_2 та його донька ОСОБА_3 .. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з трьохкімнатної квартири АДРЕСА_4 , яка належала померлому ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Бондаренко Г.А., державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори 10 травня 1995 року, за реєстровим № 8-1863, зареєстрованого Київським містким бюро технічної інвентаризації 17 травня 1995 року, в реєстрову книгу за реєстровим № 269/3027, спадкоємцем якого був його син ОСОБА_6 , який спадщину фактично прийняв, але юридично не оформив.

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом, яке посвідчене приватним нотаріусом КМНО Єдігаровим Е.М. 19 січня 2023 року за № 511, згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_2 та його донька ОСОБА_3 .. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з земельної ділянки площею 0,0573 га, цільове призначення якої для колективного садівництва, кадастровий номер 8000000000:90:590:0030, що розташована за адресою АДРЕСА_3 , яка належала померлому ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шандибою Л.І., приватним нотаріусом КМНО, 11 жовтня 2013 року за реєстровим № 2342, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором - Шандибою Л.І., приватним нотаріусом КМНО, 11 жовтня 2013 року, номер запису про право власності 2839077, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 178843480000 , спадкоємцем якого був його син ОСОБА_6 , який спадщину фактично прийняв, але юридично не оформив.

Таким чином, встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 прийняли спадщину після ОСОБА_6 та є власниками однокімнатної квартири АДРЕСА_5 , трьохкімнатної квартири АДРЕСА_4 , земельної ділянки площею 0,0573 га, цільове призначення якої для колективного садівництва, кадастровий номер 8000000000:90:590:0030, що розташована за адресою АДРЕСА_3 , які також входили до складу спадщини померлого ОСОБА_4 , спадкоємицею якої є також позивач по справі ОСОБА_5 ..

Апеляційний суд, досліджуючи обставини справи, звертає увагу на те, що позивачка звернулась з даним позовом більш ніж через чотири роки з моменту смерті спадкодавця.

Виходячи з викладеного, з урахуванням значного пропуску строку для прийняття спадщини, можливості подати заяву про прийняття спадщини через консульські установи України та/або надіслати поштою, а в екстрених випадках, коли існує ризик пропущення строку для прийняття спадщини, - направити нотаріусу за місцем відкриття спадщини електронне повідомлення (аналог телеграми), в якому вказати про прийняття спадщини, що можливо і при встановленні карантинних обмежень, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачка не довела об`єктивних та непереборних обставин, які позбавили її можливості своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.

Доводи апеляційної скарги про те, що наявність чинного заповіту на користь позивачки є істотною обставиною, що підлягала врахуванню при оцінці поважності причин пропуску строку, адже саме заповіт обгрунтовував добросовісне очікування позивачки щодо спадкування саме нею заповіданої квартири, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки не скасовує обов`язку спадкоємця ретельно ставитися до реалізації своїх спадкових прав та не вчинення юридично значущих дій, пов`язаних з набуттям спадкових прав упродовж тривалого строку (чотири роки), не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Крім того, позивач зазначає, що у 2021 році перебуваючи в Україні вона не зверталась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, вважаючи, що спадщину після батька прийняв її рідний брат.

Встановивши, що позивачка є спадкоємцем першої черги спадкування за законом за правом представлення після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , а відтак незалежно від наявності заповіту на її ім`я, вона, у випадку, якщо бажала би прийняти спадщину, мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, колегія суддів вважає, що відсутність у цій справі підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що до позовної заяви доданий лист медичного центру UC San Diego Health від 15 лютого 2024 року, підписаний менеджером Анатомічної патології ОСОБА_8 , з нотаріально засвідченим перекладом (нотаріус Ковальова Я.В., реєстр № 6281 від 14.03.2024 року, яким офіційно підтверджено: заборону виїзду медичного персоналу за кордон у період з квітня по листопад 2020 року; збереження після листопада 2020 року обов`язкового 14-денного карантину після повернення, що унеможливлювало отримання відпустки; неможливість для позивачки отримати відпустку через тривалість її відсутності, суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне.

Зі змісту вказаного листа встановлено, що: «під час пандемії Covid-19 медичний центр UCSD обмежувала членів команди брати відпустку в період з квітня по листопад 2020 року. Всім основним медичним працівникам не дозволялося виїжджати за кордон, оскільки невизначеність їхнього повернення не була гарантована через ковідні локдауни (блокування) та обов`язкові карантини країн. Після листопада 2020 року, хоча обмеження на поїздки було знято, обов`язковий 14-денний карантин все ще діяв. Це завадило пані ОСОБА_9 поїхати, оскільки їй досі не давали відпустки через тривалість часу її відсутності» (а.с. 20-21 том 1).

Крім того суд апеляційної інстанції враховує, що позивачка у своїй позовній заяві зазначала, що вона змогла приїхати до Києва лише у травні 2021 року після відновлення авіасполучення між США та Європою. Між тим позивачка звернулась до приватного нотаріуса з заявою щодо заведення спадкової справи та видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно після смерті її батька ОСОБА_4 у ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 14,15 том 1). Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачка не вчиняла дій щодо прийняття спадщини і не навела переконливих аргументів про наявність перешкод у зверненні до нотаріуса навіть вже після завершення строку на прийняття спадщини. Колегія також звертає увагу на те, що спадкоємець мала право направити таку заяву за допомогою засобів поштового зв`язку, але цим не скористалася, та не зазначила причин, які б перешкоджали їй вчинити цю дію.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції визнав Київську міську раду неналежним відповідачем, однак позов заявлено не лише до Київської міської ради, а й до належних відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а тому відмова у позові до Київської міської ради як до неналежного відповідача не може автоматично тягнути відмову у позові в цілому, суд апеляційної інстанції відхиляє, як безпідставні, оскільки зі змісту оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції вбачається, що суд першої інстанції розглядаючи даний спір поміж іншого, обгрунтовував свою відмову у задоволенні позовних вимог тим, що позивачка не надала безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довела наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк.

Інші наведені у апеляційній скарзі доводи про пропуск позивачкою строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлої батька з поважних причин зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме у тому контексті, який, на думку позивачки, підтверджує обґрунтованість заявлених нею позовних вимог.

Разом з тим, незгода позивачки із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Отже, вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Курзіна Олександра Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «09» жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

В.М. Ратнікова