Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №760/30441/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 760/30441/25

провадження № 22-ц/824/4991/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Кошель К. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Фесик Марії Олексіївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , стягувач ОСОБА_2 , за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Фесик Марії Олексіївни на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року в складі судді Кицюк В. С.,

установив:

31.10.2025 приватний виконавець Фесик М. О. звернулась до суду з поданням, в якому просила встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до повного виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом №369/9570/20 від 28.12.2021 року, що видав Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Подання обґрунтовано тим, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик М. О. знаходиться виконавче провадження НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа №369/9570/20 від 28.12.2021 року, що видав Києво-Святошинський районний суд Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму грошових коштів в розмірі 52 000 дол. США за договором позики №1 від 20 липня 2020 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 11 350 грн.

30 грудня 2021 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2.

Того ж дня винесено постанови про стягнення з боржника основної винагороди, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та про арешт майна боржника, а саме накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника.

Зазначені постанови надіслано боржнику 30 грудня 2021 року рекомендованим листом за адресою вказаною у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_1 .

Крім того, 01 листопада 2024 року боржник звернувся до приватного виконавця зі заяво про визначення банківського рахунку для здійснення видаткових операцій, яка приватним виконавцем задоволена та винесено постанову про визначення рахунку НОМЕР_1 , відкритого у АТ КБ «ПриватБанк» для здійснення видаткових операцій.

З огляду на вказане, боржник за виконавчим провадженням є належним чином повідомлений про відкриття щодо нього виконавчого провадження.

17 серпня 2023 року приватним виконавцем повторно винесено постанову про арешт коштів боржника, однак у ході вчинення виконавчих дій приватним виконавцем встановлено, що за боржником відсутні кошти на які можливо звернути стягнення в рамках виконавчого провадження.

За результатами обробки запиту до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, за боржником на праві власності зареєстровані транспортні засоби не перебувають. У відношенні боржника встановлено, що боржник отримує пенсійні виплати, однак станом на сьогоднішній день немає можливості звернути стягнення на пенсію боржника.

За боржником зареєстровано нерухоме майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на яку накладено обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна (іпотека).

З інформації, наданої стягувачем у заяві про відкриття виконавчого провадження та згідно з інформаційною довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, боржник є співзасновником та має частку статутного капіталу в ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА «НОВОТЕХБУД».

Постановою приватного виконавця від 30 грудня 2021 року в рамках ВП НОМЕР_2 накладено арешт на вказану частку у статутному капіталі ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА «НОВОТЕХБУД».

Відповідно до відповіді з Державної прикордонної служби України, боржник в останнє перетинав державний кордон за напрямком «виїзд» - 19.08.2024 та за напрямком «в`їзд» - 21.08.2024. В період з 2021 по 2024 років боржник перетнув державний кордон України у кількості 54 разів.

Отже, вказана інформація свідчить про те, що боржник вільно може перетинати державний кордон України в умовах воєнного стану, незважаючи на обмеження встановленні законодавством.

Таким чином, боржником у добровільному порядку вимоги стягувача не задоволені та приватним виконавцем Фесик М. О. проведені всі можливі заходи по виконавчому провадженню, однак вони не призвели до задоволення вимог стягувача, що заподіює суттєву шкоду його охоронюваним інтересам.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року в задоволенні вказаного подання відмовлено.

26.11.2026 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Фесик М. О. через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року та прийняти нову ухвалу, якою задовольнити подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Фесик М. О. Судові витрати щодо сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на боржника ОСОБА_1 .

Посилається на те, що боржник за виконавчим провадженням є належним чином повідомленим про відкриття щодо нього виконавчого провадження та відверто ігнорує вимоги виконавця, ухиляється від виконання рішення та не виявляє жодного наміру повністю чи частково виконувати рішення суду.

Судом першої інстанції не взято до уваги наявні докази ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, а саме:

- боржником неодноразово здійснювався перетин Державного кордону України у період з 30.12.2021 по 31.10.2025 року згідно відповіді Державної прикордонної служби України, щодо перетину боржником державного кордону, а саме 54 перетини (в`їзд та виїзд), що свідчить про фінансову спроможність боржника;

- боржник не виконуючи вимоги приватного виконавця не з`являвся до виконавця, не надавав пояснення з приводу невиконання ним зобов`язань за виконавчим документом, що суперечить вимогам ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження»;

- боржник не подав декларацію про доходи та майно, що суперечить вимогам ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження».

Своїми діями та бездіяльністю боржник ухиляється від виконання рішення суду та чинить перешкоди приватному виконавцю у його виконанні, наявність отримання доходу, неодноразовий перетин Державного кордону України боржником, свідчить про можливість боржника частково чи повністю погашення боргу перед стягувачем ОСОБА_2 .

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

14.08.2026 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Фесик М. О. звернулась до суду з заявою про залишення апеляційної скарги без розгляду, оскільки подання апеляційної скарги втратило свою актуальність у зв`язку з погашенням боржником заборгованості у межах виконавчого провадження.

Вказана заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відкликати її до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. За відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження.

Отже, після відкриття апеляційного провадження, учасник справи має право виключно на відмову від апеляційної скарги, що тягне за собою закриття апеляційного провадження.

З огляду на викладене, правові підстави для залишення апеляційної скарги без розгляду після відкриття апеляційного провадження відсутні.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Києво-Святошинським районним судом Київської області 28 грудня 2021 року видано виконавчий лист №369/9570/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми грошових коштів в розмірі 52 000 дол. США за договором позики №1 від 20 липня 2020 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 11 350 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Фесик М. О. від 30 грудня 2021 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 на підставі виконавчого листа №369/9570/20, виданого 28 грудня 2021 року.

Того ж дня приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та на частку статутного капіталу в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Новотехбуд» в розмірі 11 100,00 грн, що становить 60% від загального розміру статутного капіталу, яка належить боржнику ОСОБА_1 . Державним реєстраторам встановлено заборону щодо вчинення реєстраційних дій з вищевказаними частками статутних капіталів боржника.

17 серпня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Фесик М. О. винесено постанову про арешт коштів боржника.

Постановою від 01 листопада 2024 року приватним виконавцем визначено для ОСОБА_1 поточний рахунок, відкритий у АТ КБ «ПриватБанк», для здійснення видаткових операцій на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року.

Відмовляючи в задоволенні подання приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що приватним виконавцем не надано суду докази вчинення всіх можливих заходів забезпечення виконання рішення суду, передбачених ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», перш ніж застосовувати обмеження боржника ів праві виїзду за межі України. Крім цього, приватним виконавцем документально не підтверджено що боржник не з`являєтеся до виконавця та приховує належне йому на праві власності майно.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Згідно з ст. 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Стецов проти України» від 11 травня 2021 року Європейський суд вважає, що, по-перше, намір боржника у разі несплати судового боргу важко встановити та значною мірою така оцінка суб`єктивна; по-друге, це не може бути єдиною підставою для обмеження, яке є предметом спору, якщо воно триває довше, аніж протягом короткого початкового періоду. Відповідна служба має бути спроможна пояснити, яким чином заборона на поїздки може сприяти стягненню заборгованості з урахуванням конкретного випадку заявника та інших обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 19 ч. 3 ст. 18 вказаного Закону України встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.

Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню відповідно до положення ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України.

Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 3 ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів визначається судом.

Мотивування судового рішення про обмеження права лише двома складовими: наявністю статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу в добровільному порядку, що зумовлюють необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчих документів не відповідає вимогам законодавства.

Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов`язань, а не за наявність факту їх невиконання.

При цьому, під ухиленням від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов`язків.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Разом з тим, під ухиленням від виконання зобов`язання варто розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об`єктивних обставин, які перешкоджають виконанню.

У зв`язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених законом, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Крім того, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином.

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalov. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes andFoldesne Hajlikv. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Подання приватного виконавця не містить посилань на конкретні факти, які б свідчили про навмисне чи інше свідоме невиконання обов`язку боржника та доказів на підтвердження цих фактів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що боржник своїми діями та бездіяльністю ухиляється від виконання рішення та чинить перешкоди виконавцю у його виконанні колегія суддів відхиляє, оскільки невиконання рішення суду добровільно у визначений приватним виконавцем строк і наявність самого лише зобов`язання не наділяє виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон, якщо не доведений факт ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення подання.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. 353, 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Фесик Марії Олексіївни залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук