Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №369/24324/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №369/24324/25 Головуючий у І інстанції - Пінкевич Н.С.

апеляційне провадження №22-ц/824/10671/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 квітня 2026 року, постановлену за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно,-

установив:

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.

У березні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про забезпечення зазначеного вище позову.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, посилався на те, що системний аналіз викладеної практики, у поєднанні з фактичними обставинами справи, щодо системного порушення норм чинного законодавства при оформлення спірного свідоцтва про права на спадщину та ознаки дій, визначених ст. 366 ККУ, що підтверджуються матеріалами справи, є обґрунтованими підставами вважати, що відчуження спірного майна призведе до значного утруднення виконання рішення суду уразі задоволення позовних вимог.

Обставини та зміст судової справи №369/8873/20, свідчать про очевидні дії відповідача ОСОБА_1 по виділенню спірного нерухомого майна в окремий об`єкт нерухомості, що вочевидь вчиняється з метою полегшення його відчуження.

Зазначені обставини підтверджують наявність ризиків, визначених ст. 149 ЦПКУ, як підстав до застосування заходів забезпечення позову.

Просив суд, вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний об`єкт нерухомого майна домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 в ДРРП №1678044732224, шляхом заборони його відчуження та заборони здійснення будь яких реєстраційних дій з таким майном суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно всіх форм власності.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 квітня 2026 року зазначену вище заяву задоволено частково.

Накладено арешт на частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1678044732224, яка належить ОСОБА_1 . В іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, зазначив, що суд першої інстанції не дослідив достатнім чином заяву про забезпечення позову подану позивачем, розглянув її, незважаючи на наявне порушення вимог ст. 151 ЦПК України, та частково задовольнив її, замість повернення.

Вказує, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Проте, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі обмежився лише твердженням, що з матеріалів справи вбачається існування реального спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі у випадку задоволення позову; співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами.

Однак, судом першої інстанції не проведено повного аналізу аргументів та доказів позивача, якими останній обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Зазначає, що позивач вже протягом шести років ініціює різного роду судові процеси, однак не досягає бажаного результату. На його думку, з боку позивача наявне злісне зловживання процесуальними правами.

Вказує, що фактично позивач у даній справі просив вжити заходи забезпечення позову з метою перешкоджання виконання судового рішення, яке набрало законної сили, в іншій справі з приводу іншого спору, що виходить за межі мети забезпечення позову, яка полягає у вжитті судом, у проваджені якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення у випадку задоволення заявлених позовних вимог саме у даній справі.

Обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично зупиняє виконання судового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2025 року (справа №369/8873/20). Разом з тим, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Просив суд, скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони, яка з`явилась в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем обґрунтовано наявність зв`язку зі таким способом забезпечення позову як накладення арешту на майно та предметом позовних вимог, оскільки зазначений захід забезпечення позову є адекватним та ефективним способом забезпечення позову, не суперечить положенням процесуального закону, узгоджується з предметом спору та відповідає меті вжиття заходів щодо забезпечення позову. Невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист прав.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; І'1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 у справі №910/16868/19).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника, щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого.

Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його.

Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Саме по собі накладення арешту на об`єкт нерухомого майна без наміру власника його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права і законні його інтереси.

У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/45074/17, Верховний Суд, зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Свою незгоду із оскаржуваною ухвалою апелянт обґрунтовує тим, що під час накладення арешту на майно не було з`ясовано того, чи існує будь-яка загроза невиконання чи утруднення виконання майбутнього судового рішення, оскільки судом першої інстанції не проведено повного аналізу аргументів та доказів позивача, якими останній обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів апеляційного суду не може прийняти вказані доводи апелянта, оскільки заявником обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та предметом позовних вимог, а невжиття вказаного заходу забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду та ефективно захистити права позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Окрім того, зазначаючи про невиправдане обмеження прав власника майна, який не вчиняв жодних дій, направлених на відчуження майна, апелянт таких своїх тверджень належним чином не обґрунтував, доказів на підтвердження такої позиції суду не надав.

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 , як власник майна, може безперешкодно відчужувати його третім особам, які набудуть у власність зазначене майно, як добросовісні набувачі.

У такому випадку, у разі задоволення позову, майбутнє рішення суду неможливо буде виконати, що призведе до формальності існування судового рішення, яке не відновить порушені права позивача, що в свою чергу буде прямим проявом неефективності судового контролю загалом.

Натомість, забезпечення позову спрямоване виключно на збереження предмета спору до остаточного вирішення питання. Без такого заходу мета судового розгляду може бути нівельована, а його результат - позбавлений практичного значення.

Крім того, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що заходи забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, їх значення полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Власник нерухомого майна, який є на даний час, може вчинити у будь-який час дії, щодо відчуження спірного майна і такі дії не потребують значного часу.

Метою забезпечення позову є саме попередження недобросовісних дій відповідача.

При цьому, обраний вид забезпечення позову (арешт майна) не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , оскільки обмежується лише можливість розпорядитися майном до виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову фактично призведе до зупинення виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2025 року у справі №369/8873/20, яке набрало законної сили, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, застосований судом захід забезпечення позову не спрямований на припинення чи зупинення виконання зазначеного вище рішення суду, а має самостійну процесуальну мету - забезпечення ефективного захисту прав позивача у даній справі.

При цьому, арешт майна не позбавляє відповідача права володіння та користування ним, а обмежує можливість його розпорядження, що відповідає правовій природі такого заходу забезпечення позову.

Посилання апелянта на те, що накладення арешту на частину житлового будинку перешкоджає виконанню рішення суду в іншій справі, за відсутності наведених конкретних обставин, має характер припущення та не спростовує висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову.

Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба