Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №369/22401/25 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 369/22401/25

Провадження № 33/824/2197/2026

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2026 року, прийняту відносно

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

за ст. 124 КУпАП,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до протоколу серії ЕПР1 № 521487 - 23.11.2025 року о 14.30 водійка ОСОБА_2 керувала автомобілем «Dodge Nitro», р/н НОМЕР_1 , автодорогою М-06 сполученням Київ - Чоп та на 25 км вказаної дороги не вибрала в установлених межах безпечну швидкість руху, не дотрималась безпечної дистанції та зіткнулась керованим нею транспортним засобом з автомобілем «Ford Fiesta», р/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , яка в свою чергу від неконтрольованого руху наїхала на металевий відбійник, автомобілі отримали пошкодження. Своїми діями ОСОБА_2 порушила п.12.1, 13.1 ПДР, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2026 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - відсутність події та складу адміністративного правопорушення.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, 19 березня 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2026 року та відповідно до ч. 1 ст. 280 КУпАП з`ясувати та встановити вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, притягнути ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.

У судовому засіданні, 20 серпня 2026 року, ОСОБА_1 та її захисник - Муха О.О. підтримали доводи наведені в апеляційній скарзі, просили апеляційну скаргу задовольнити. Натомість ОСОБА_3 та її захисник Мотузюк Б.М. проти доводів апеляційної скарги заперечували, наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків:

Суд першої інстанції ухвалюючи оскаржувану постанову, прийшов до висновку, що під час складення протоколу стосовно ОСОБА_2 і в судовому засіданні не здобуто доказів, що 23.11.2025 року водій ОСОБА_2 їхала з небезпечною швидкістю та не дотрималась безпечної дистанції до автомобіля під керуванням водійки ОСОБА_1 . Так само не здобуто доказів, що водій ОСОБА_1 при зміні напрямку руху була уважна та не повинна була пропускати автомобіль під керуванням ОСОБА_2 . Характер пошкоджень транспортних засобів в ДТП ці обставини також не доводять.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

В суді першої інстанції ОСОБА_2 свою вину не визнавала та пояснила, що вона рухалась у крайній лівій смузі автодорогою М-06 у напрямку м. Житомира зі швидкістю близько 80 км/год, що вважала безпечною швидкістю у дозволених межах, водійка автомобіля «Ford Fiesta», р/н НОМЕР_2 , різко змінила напрямок руху з правої смуги в ліву, тому вона, ОСОБА_2 , не встигла загальмувати.

Водночас, ОСОБА_1 не заперечувала, що вона змінювала напрямок руху, проте вказала, що після безпечної зміни напрямку руху проїхала ще близько 100 метрів, а потім відбулось зіткнення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що у момент зіткнення її автомобіль «Ford Fiesta» знаходився посередині третьої смуги руху та абсолютно паралельно лініям дорожньої розмітки, що її визначають, і це у свою чергу вказує на те, що вона вже довгий час перед зіткненням рухалась у третій смузі руху.

Таким чином в даному випадку обидва учасника пригоди висували свою версію розвитку подій, що обумовили ДТП, обидві версії розвитку подій є протилежними і встановлюють вину в пригоді іншого учасника.

За приписами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Обов`язок доказування вини у справах про адміністративні правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП), покладається на орган, уповноважений складати протокол про правопорушення.

Суд (суддя), у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.

Разом з тим, жодна з висловлених учасниками пригоди версій розвитку подій, які обумовили настання пригоди, не знайшли як підтвердження, так і спростування. По суті матеріали справи не містять жодних доказів, які б могли встановити пріоритет позиції однієї сторони ДТП над позицією іншої.

Враховуючи принцип доведення поза розумним сумнівом, для притягнення особи до відповідальності мала би бути беззаперечним чином спростована його версія розвитку подій, яка виключає його відповідальність, і доведено, що саме порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, й спричинило ДТП. В той же час беззаперечних доказів з даного приводу матеріали справи не містять.

За таких умов суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та констатує, що обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, не були належним чином беззаперечно доведені.

При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо встановлення в оскаржуваній постанові її вини, оскільки жодна частина оскаржуваної постанови не містить інформації щодо вини ОСОБА_1 .

Більш того, апеляційний суд звертає увагу апелянта на те, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення.

Таким чином при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має право робити висновки щодо наявності чи відсутності вини виключно щодо особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, та в межах висунутого їй обвинувачення у вчиненні конкретного правопорушення, та водночас позбавлений можливості робити висновок щодо дій іншої особи.

Також в апеляційній скарзі апелянт вказував на допущення судом першої інстанції процесуальних порушень під час розгляду справи, що виразились у проведенні судового засідання 10.03.2026 року та прийняття оскаржуваної постанови без участі апелянта, що в свою чергу позбавило останню можливості заявити клопотання про призначення експертизи. Відтак, клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта було заявлене скаржником в апеляційній скарзі.

Апеляційний суд звертає увагу, що обидві сторони в ході розгляду апеляційної скарги підтвердили, що в суді першої інстанції відбувалися судові засідання, в одне з яких сторони з`явилися, проте воно не відбулося, однак апелянтом було подано доказ, який міститься в матеріалах справи, в іншому ж судовому засіданні сторони приймали участь, виступали та надавали свої пояснення з приводу дорожньо-транспортної пригоди. З врахування вказаного, суд апеляційної інстанції констатує, що сторона апелянта була представлена в суді першої інстанції та мала можливість подавати свої докази та висловлювати свою позицію.

Разом з тим, оскільки матеріали справи дійсно не містять доказів виклику апелянта в судове засідання, в якому була прийнята оскаржувана постанова, апеляційний суд вважає за можливе прийняти поданий ОСОБА_1 висновок експерта до матеріалів справи.

Аналізуючи вказаний висновок апеляційний суд вказує, що слід розрізняти обставини, які встановлює експерт, що відноситься до його компетенції, і надання правової оцінки позиціям сторін, що до компетенції експерта не відноситься. Більш того, кожний висновок експерта має бути мотивованим та не має наперед встановленого значення чи юридичної сили, такий висновок повинен бути оцінений судом саме з точки зору та в аспекті його обґрунтованості та вмотивованості.

З представленого апелянтом висновку вбачається, що експерт проаналізував склад пошкоджень обох автомобілів і зробив висновок, що в момент пригоди обидва автомобілі рухалися в одному напрямку. В той же час, з якого моменту переднє авто почало рухатися в цьому напрямку (чи безпосередньо перед самим зіткненням чи завчасно до цього) експерт відповідно до представлених матеріалів не зазначає і відповідь з цього приводу не може і не надає. Хоча в резолютивній частині він зазначає про технічну неспроможність пояснень одного учасника пригоди і технічну спроможність пояснень іншого учасника пригоди, разом з тим дослідження не містять опису та обґрунтування, у зв`язку з чим і враховуючи що він робить такі висновки. По суті в даній частині висновки є декларативними.

Як вже зазначено вище єдиним обґрунтованим висновком є те, що безпосередньо перед зіткненням вектори руху обох авто співпадали. В той же час з точки зору апеляційного суду цей висновок не посвідчує належність або неспроможність різних позицій представлених учасниками пригоди, оскільки автомобіль «Ford Fiesta», як вже зазначалося вище міг тривалий час знаходитися на полосі, де сталося зіткнення, і тоді водій автомобіля, який рухався в цій смузі руху в попутному напрямку, мав можливість і обов`язок враховувати дорожню обстановку шляхом обрання безпечної швидкості руху.

Також вказаний висновок щодо співпадіння векторів руху не спростовує можливості, що автомобіль «Ford Fiesta» виїхав на смугу зіткнення безпосередньо перед самим зіткненням, встиг вирівняти вектор руху по смузі, однак час коли він здійснив цей маневр не давав можливості водію автомобіля, який рухався в цій смузі завчасно обрати швидкість руху та уникнути ДТП.

Тому апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є належною, оскільки матеріали справи не дають можливість визначити реальні обставини, що передували ДТП. При цьому, як вже зазначалося вище, жодного висновку стосовно того, чи правильно діяв водій автомобіля «Ford Fiesta» - ОСОБА_1 , суд в рамках цієї справи взагалі надавати не може, оскільки у справі про притягнення до адміністративної відповідальності він робить висновок лише стосовно тієї особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.

Підсумовуючи вказане, апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.О. Журба