Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №337/2313/26 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

02.10.2026

ЄУН 337/2313/26

2/337/1980/2026

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді – Мурашової Н.А.

за участю секретаря – Туяк О.К.

представника позивача – адвоката Гришко І.І.

представників третьої особи – Островської К.О., Бондаренко М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікотек», виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області, треті особи - Міністерство юстиції України, Акціонерне товариство «Банк Форвард», про скасування реєстраційних дій та визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

10.04.2026 позивач ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Гришко І.І. звернувся до суду через систему «Електронний суд» з позовом, в якому просить: 1) зобов`язати виконавчий комітет Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області скасувати рішення державного реєстратора Христенка Є.В. від 17.04.2019 №46519291 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – нежитлове приміщення (літ.Б) за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Вікотек» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16.06.2006 приватним нотаріусом Токмацького міського нотаріального округу Лопатюк Н.І., реєстровий №858; реєстраційну дію щодо перенесення до розділу №1813156323110 з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку від 02.09.2011 №11570130; реєстраційну дію щодо перенесення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону від 02.09.2011 №11570142, 2) визнати за ним право власності на нежитлове приміщення, площею 243,50кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 561884023110.

Позов мотивував тим, що він є власником нежитлового приміщення, площею 243,50 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного 26.04.2016 з АТ «Банк Форвард» як іпотекодержателем іпотечного майна ТОВ «Вікотек». Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном М.Б. та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.04.2016, рішення про державну реєстрацію прав №2942466, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 561884023110. Однак в подальшому ТОВ «Вікотек» подало до Міністерства юстиції України скаргу на дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості спочатку за АТ «Банк Форвард», а потім за ним. За результатами розгляду цієї скарги Мінюст видав 10.04.2019 наказ №1180/5, яким скасував, серед іншого, рішення державного реєстратора від 26.04.2016 №29424665 про державну реєстрацію права власності на вказане нежитлове приміщення за ним. Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.03.2020 у справі № 910/6088/19 було частково задоволено позов АТ «Банк Форвард» до Міністерства юстиції України, а саме, визнано протиправним та скасовано наказ від 10.04.2019 №1180/5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі №910/6088/19 вказане рішення залишено без змін. За його зверненням на виконання цих судових рішень Мінюст провів новий розгляд скарги ТОВ «Вікотек» та 25.05.2021 прийняв наказ №1693/7, яким у задоволенні скарги відмовив. З метою поновлення державної реєстрації свого права власності він в листопаді 2025 року звернувся до Міністерства юстиції України, однак останній своїм листом повідомив йому про неможливість вчинення таких дій, оскільки в порядку виконання наказу № 1180/5 від 10.04.2019 записи про право власності АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 на вказане нежитлове приміщення були скасовані, на вказаний об`єкт нерухомості відкрито новий розділ №1813156323110 із здійсненням державним реєстратором виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенком Є.В. державної реєстрації права власності ТОВ «Вікотек» на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.2006, посвідченого приватним нотаріусом Токмацького міського нотаріального округу Лопатюк Н.І., реєстровий №858, перенесенням до розділу №1813156323110 з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку від 02.09.2011 №11570130; перенесення до розділу №1813156323110 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження від 02.09.2011 № 11570142. У зв`язку з цим є неможливим скасування реєстраційних дій щодо даного нежитлового приміщення, які були вчиненні на виконання наказу, скасованого рішенням суду. Отже, наразі право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за ТОВ «Вікотек», чим фактично порушується, не визнається його право власності, за захистом якого він вимушений звернутися до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 15.04.2026 позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

27.04.2026 на виконання вказаної ухвали від позивача надійшли відповідні документи.

Ухвалою суду від 29.04.2026 відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за цим позовом та призначено підготовче судове засідання.

08.05.2026 від представника третьої особи Міністерства юстиції України Островської Н.О. до суду через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких представник зазначив, що 10.04.2019 на підставі скарги учасника ТОВ «Вікотек» ОСОБА_2 було видано наказ №1180/5, яким скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення (реєстраційний номер об`єкта нерухомості №561884023110). Зазначений наказ став правовою підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про припинення права власності ОСОБА_1 , що фактично призвело до повернення об`єкта в попередній юридичний стан (до моменту відчуження банком). Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.03.2020 у справі № 910/6088/19 вказаний наказ Міністерства визнано протиправним та скасовано, оскільки він був прийнятий без належного врахування всіх фактичних обставин справи, зокрема, без перевірки факту наявності правомірних підстав для набуття права власності позивачем. Суд дійшов висновку, що Міністерство вийшло за межі своїх повноважень, скасувавши реєстраційну дію, яка мала під собою законну договірну основу. На виконання зазначеного рішення суду Міністерством було проведено новий розгляд скарги ОСОБА_2 та видано наказ №1693/7 від 25.05.2021, яким у задоволенні скарги було відмовлено повністю. Таким чином, на сьогодні Міністерство визнає, що правові підстави для скасування права власності Позивача, які були предметом розгляду скарги ОСОБА_2 , відсутні. Попри скасування наказу №1180/5 Міністерство не має повноважень в адміністративному порядку «повернути» стан реєстру до первісного. Це пов`язано з тим, що 17.04.2019 державним реєстратором виконавчого комітету Комишуваської селищної ради було відкрито новий розділ №1813156323110 за ТОВ «Вікотек». Відповідно до ст. 26 Закону № 1952-IV у разі скасування рішення судом державний реєстратор виконує таке рішення. Проте в даній ситуації наявний конфлікт реєстраційних записів у різних розділах реєстру, що унеможливлює поновлення права власності позивача.

18.05.2026 від представника відповідача ТОВ «Вікотек» Амірової Ю.В. до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав, пославшись на те, що 10.04.2019 Міністерством юстиції України видано наказ №1180/5, яким було скасовано, серед іншого, реєстраційні дії щодо зазначеного нежитлового приміщення, зокрема рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.04.2016 №29424665 про реєстрацію права власності ОСОБА_1 12.04.2019 цей наказ було виконано, а саме, скасовано в Державному реєстрі прав записи про право ПАТ «БАНК ФОРВАРД», ОСОБА_3 та відкрито розділ №561884023110 на нежитлове приміщення, площею 243,50 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 року у справі №910/6088/19 за позовом АТ «Банк Форвард» до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватне підприємство «Компендіум», та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТОВ «ВІКОТЕК» та ОСОБА_2 , про визнання протиправним і скасування наказу від 10.04.2019 №1180/5, зобов`язання вчинити дії та визнання права власності та за позовом Приватного підприємства «Компендіум» як третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу від 10.04.2019 року 1180/5 позов задоволено частково, а саме визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 10.04.2019 року №1180/5. Водночас суд відмовив у задоволенні вимог про зобов`язання Міністерства юстиції України відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно індексні записи рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасовані наказом Міністерства, «оскільки у Міністерства відсутні відповідні повноваження. Для відновлення індексних записів, скасованих наказом Міністерства, позивачам необхідно звернутися до відповідного органу державної реєстрації, уповноваженого на здійснення реєстраційних дій». Вказане рішення залишено в цій частині без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021. На виконання судового рішення Міністерство юстиції України видало наказ від 25.05.2021 №1693/7 «Про відмову у задоволенні скарги». Як вбачається зі змісту листа Міністерства юстиції України №174424/194930-33-25/33.3 вiд 03.12.2025, у Міністерства відсутні повноваження на скасування реєстраційних дій щодо даного нежитлового приміщення, які були вчиненні на виконання наказу, скасованого рішенням суду. Отже, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про зобов`язання виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області скасувати реєстраційні дії, вчинені щодо зазначеного нерухомого майна, та визнання права власності позивача на це майно. Але ТОВ «Вікотек» не оспорює право власності позивача на нежитлове приміщення, площею 243,50 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Права ОСОБА_1 мали бути відновлені на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 у справі № 910/6088/19, в якій він брав участь в якості третьої особи на стороні позивача, шляхом скасування наказу Міністерства юстиції України від 10.04.2019 року №1180/5, яким були скасовані реєстраційні дії про набуття ним права власності. Проте фактично це не відбулось з через те, що чинна редакція ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачала механізму відновлення записів, які були скасовані Міністерством юстиції України, але в подальшому такі дії Міністерства визнані судом протиправними, а також через технічні особливості внесення записів до ДРРПНМ. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 14, ч. ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування реєстраційних дій може мати місце за рішенням суду, що дозволить здійснити відповідні реєстраційні дії. Позовні вимоги, заявлені позивачем у цій справі щодо зобов`язання виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області скасувати реєстраційні записи, є похідними від позовних вимог у попередній справі №910/6088/19 і за своєю правовою природою відносяться до негаторного позову. Тобто задоволення судом цієї позовної вимоги дозволить привести стан Державного реєстру речових прав у відповідність до фактичних обставин, встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 року у справі №910/6088/19, та створить умови для подальшої належної реалізації цього рішення суб`єктами реєстраційних дій. В той же позовна вимога про визнання права власності «заново», якщо воно не оспорюється і наявні всі правоустановчі документи, не є необхідним для відновлення прав позивача, а задоволення такої вимоги суперечитиме нормам про те, що дата і час державної реєстрації набуття речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, скасованої у встановленому порядку, та наявні в Реєстрі, залишаються незмінними. З огляду на викладене, ТОВ «Вікотек» не є належним відповідачем у цьому спорі,

оскільки права позивача мають бути відновлені відповідачем 2 як суб`єктом реєстраційних дій, а визнання права власності не є необхідним і ефективним способом захисту, оскільки ТОВ «Вікотек» не оспорює таке право позивача. Просить в позові саме до ТОВ «Вікотек» відмовити повністю.

18.05.2026 від представника третьої особи АТ «Банк Форвард» Бондаренко М.Г. до суду через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких представник зазначив, що наразі Банк перебуває в стадії ліквідації і керування ним здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідно до інформації, що знаходиться в розпорядженні Фонду, зобов`язання ПАТ «Світ Електроніки» перед АТ «БАНК ОРВАРД» за кредитним договором №005-3 від 15.07.2011 було погашено в повному обсязі 06.02.2024. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №005-3 від 15.07.2011 між Банком та ТОВ «Вікотек» було укладено договір іпотеки №014-13 від 02.09.2011. За умовами договору іпотеки в забезпечення було передано нежитлове приміщення, площею 243,50 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 27.04.2016 року відбувся продаж Банком даного нежитлового приміщення. 26.04.2016 між АТ «БАНК ФОРВАРД» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення. Дане приміщення належало продавцю на праві власності на підставі Договору іпотеки №014-13 від 02.09.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р., реєстраційний №640. Забезпечення банком було списано 27.04.2016, у зв`язку з продажем нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, на виконання приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» АТ «БАНК ФОРВАРД» здав, а архів Національного банку України прийняв на зберігання всі наявні документи Банку з 2005 по 2024 роки, а також довідковий апарат до них, про що складено відповідні акти. У зв`язку з цим, у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб відсутні первинні документи АТ «БАНК ФОРВАРД» за зазначений період.

08.06.2026 від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Гришко І.І. до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відзив відповідача ТОВ «Вікотек», за змістом яких позивач вважає доводи відповідача безпідставними. Зокрема, посилається на те, що на даний момент право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ТОВ «Вікотек». Реєстрація права власності на вказане нерухоме майно здійснювалась за заявою та на підставі документів, які надавались Товариством державному реєстратору. В той же час, починаючи з моменту набрання судовими рішеннями господарського суду законної сили та станом на теперішній час Товариство не вчиняло жодних дій, направлених на відновлення права власності ОСОБА_1 на спірне нежитлове приміщення. Оскільки право власності зареєстровано за ТОВ «Вікотек», чим порушуються права та інтереси позивача, відповідно вказане Товариство є належним відповідачем у цій справі.

Ухвалою суду від 22.06.2026 підготовче провадження закрито, справа призначена до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Гришко І.І. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених заявах по суті, просив їх задовольнити. Додатково пояснив, що іншого способу захисту порушеного права власності позивача на нерухоме майно немає. Договір купівлі-продажу майна, на підставі якого він набув право власності, є чинним, недійсним не визнаний, що не заперечується іншою стороною цього договору АТ «Банк Форвард». Після укладання вказаного договору його право власності було зареєстровано в державному реєстрі, але в подальшому цей запис було скасовано на підставі наказу Міністерства юстиції та поновлено запис про реєстрацію права власності ТОВ «Вікотек» з відкриттям нового розділу реєстру. Але в подальшому вказаний наказ Мінюста було скасовано рішенням суду. При повторному розгляді Мінюстом скарги одного із засновників ТОВ «Віктотек» в скасуванні запису про державну реєстрацію права власності позивача на вказаний об`єкт нерухомості було відмовлено. Разом з тим, поновити цей запис в реєстрі технічно є неможливим, що підтверджено представником Мінюста. Таким чином, фактично правомірно набуте позивачем право власності оспорюється/не визнається державою. Єдиним способом поновлення права власності позивача є скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності ТОВ «Вікотек» та визнання за позивачем права власності за рішенням суду з подальшою його реєстрацією в державному реєстрі.

Представник відповідача ТОВ «Вікотек» в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, в якій також зазначив, що Товариство не оспорює право власності позивача на зазначене нежитлове приміщення і відповідно не заперечує проти повного задоволення позву.

Представник відповідача виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області в судове засідання не прибув за невідомими причинами, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників відповідачів.

Представник третьої особи Міністерства юстиції України Островська К.О. в судовому засіданні підтримала позицію, викладену в письмових поясненнях, і додатково зазначила, що дійсно технічно поновити в реєстрі запис про державну реєстрацію права власності позивача неможливо, оскільки при виконанні скасованого в подальшому наказу №1180/5 від 10.04.2019 на вказаний об`єкт нерухомості було відкрито новий розділ, що пов`язано з первісною реєстрацією права власності ТОВ «Вікотек» в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, який діяв до 2013. Можливості самостійно скасувати такі реєстраційні дії у державного реєстратора немає. При цьому, Міністерство юстиції не оспорює право власності позивача на цей об`єкт нерухомості.

Представник третьої особи АТ «Банк Форвард» Бондаренко М.Г. в судовому засіданні підтримала позицію, викладену в письмових поясненнях, і додатково зазначила, що Банк наразі перебуває в стадії ліквідації та дії перед керуванням уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів. Обставини, зазначені позивачем в обґрунтування позову, Банк не оспорює. Дійсно в 2016 Банк продав позивачу вказаний об`єкт нерухомості за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу. В свою чергу, Банк набув право власності на це нерухоме майно в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за відповідним іпотечним договором, укладеним з ТОВ «Вікотек». Банк не оспорює дійсність договору купівлі-продажу та правомірність набуття за ним права власності позивачем.

Вислухавши пояснення представника позивача, представників третіх осіб, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, зокрема, шляхом визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до усталеної позиції Європейського суду з прав людини, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, проаналізувавши вимоги діючого законодавства, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Так, ст.41 Конституції України гарантує, що кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з ст.316,317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст.319,321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При цьому, відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа – добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року).

Відповідно до ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснюється згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01.07.2004 (далі – Закон).

Згідно з ст.2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно – це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження; реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.

Згідно з ч.2,4 ст.3 Закону речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Згідно з ч.1 ст.14 Закону розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, зокрема, в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ (п.5), визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону (п.6). Закритий розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа не підлягають поновленню.

У разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру прав у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав (ч.7 ст.14 Закону).

Відповідно до абз.2 ч.3 ст.26 Закону у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

В цій справі суд вважає встановленим та доведеним, що позивач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 26.04.2016 з Акціонерним товариством «Банк Форвард», код ЄДРПОУ 34186061, набув у власність нежитлове приміщення, площею 243,50 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном М.Б., реєстровий №726, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.04.2016, рішення про державну реєстрацію прав № 29424665, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 561884023110.

Вказаний договір на момент розгляду справи є чинним, недійсним не визнаний, що підтвердив в суді представник третьої особи АТ «Банк Форвард», який є іншою стороною вказаного договору купівлі-продажу.

За результатами розгляду скарги учасника ТОВ «Вікотек» ОСОБА_2 на рішення державного реєстратора 10.04.2019 Міністерством юстиції України видано наказ №1180/5, яким, серед іншого, скасовано рішення державного реєстратора від 26.04.2016 №29424665 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказане нежитлове приміщення.

На виконання вказаного наказу 12.04.2019 державним реєстратором виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенком Є.В. з Державного реєстру було вилучено запис про право власності позивача ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно та відкрито новий розділ №1813156323110 на вказаний об`єкт нерухомості, здійснена державна реєстрації права власності за ТОВ «Вікотек» на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.2006, посвідченого приватним нотаріусом Токмацького міського нотаріального округу Лопатюк Н.І., реєстровий №858, перенесено з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку від 02.09.2011 №11570130 та з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону відчуження від 02.09.2011 № 11570142.

Після цього АТ «Банк Форвард» звернувся до Господарського суду м.Києва з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватне підприємство «Компендіум», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ «Вікотек», ОСОБА_2 , про визнання протиправним і скасування наказу №1180/5 від 10.04.2019, зобов`язання вчинити дії та визнання права власності, Приватне підприємство «Компендіум» як третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу року 1180/5 від 10.04.2019.

У справі №910/6088/19 за вказаним позовом рішенням Господарського суду м.Києва від 02.03.2020 позов було задоволено частково, а саме визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №1180/5 від 10.04.2019, у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Міністерства юстиції України відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно індексні записи рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасовані наказом Міністерства, відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі №910/6088/19 вказане рішення залишено без змін, отже набрало законної сили 14.01.2021.

Таким чином, вказаними судовими рішеннями встановлена протиправність скасування рішення державного реєстратора від 26.04.2016 №29424665 про державну реєстрацію права власності позивача на спірне нежитлове приміщення, що не підлягає додатковому доведенню в цій справі в силу ч.4 ст.82 ЦПК України.

На виконання рішення Господарського суду м.Києва від 02.03.2020 Міністерство юстиції України здійснило новий розгляд скарги учасника ТОВ «Вікотек» ОСОБА_2 , за наслідками якого 25.05.2021 видало наказ №1693/7 про відмову у задоволенні скарги.

В листопаді 2025 року позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою стосовно поновлення в державному реєстрі державної реєстрації за ним права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом №174424/194930-33-25/33.3 вiд 03.12.2025 Міністерство юстиції України повідомило позивачу про неможливість скасування реєстраційних дій, вчинених на виконання скасованого судовим рішенням наказу №1180/5 від 10.04.2019, оскільки в державному реєстрі були проведені реєстраційні дії: - державна реєстрація права власності ТОВ «Вікотек» на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.2006, посвідченого приватним нотаріусом Токмацького міського нотаріального округу Лопатюк Н.І., реєстровий №858, рішення державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Христенка Є.В. про державну реєстрацію №46519291 від 17.04.2019, з відкриттям розділу №1813156323110; - перенесення до розділу №1813156323110 з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку від 02.09.2011 №11570130; - перенесення до розділу №1813156323110 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження від 02.09.2011 № 11570142. Відповідно до п.5 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями є підставою для відмови в державній реєстрації прав.

В судовому засіданні представник третьої особи Міністерства юстиції України підтвердила вказані обставини та додатково зазначила, що неможливість поновлення запису про державну реєстрацію права власності позивача пов`язана з технічними особливостями функціонування державного реєстру, зокрема тим, що закритий на підставі скасованого рішення державного реєстратора розділ не підлягає поновленню у разі, якщо на підставі такого рішення державного реєстратора було відкрито новий розділ. В даному випадку запис про державну реєстрацію права власності позивача було вчинено в розділі №561884023110, після скасування цього запису державним реєстратором було відкрито новий розділ №1813156323110 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Вікотек» з перенесенням записів про іпотеку та заборону відчуження. Скасування цих записів можливе лише в судовому порядку.

Отже, на даний час право власності на спірний об`єкт продовжує бути зареєстрованим за ТОВ «Вікотек» на підставі протиправного наказу Мінюсту №1180/5 від 10.04.2019, що встановлено рішенням Господарського суду м.Києва від 02.03.2020, в той час, коли право власності на це майно правомірно набуте позивачем в 2016 році на підставі чинного договору купівлі-продажу і було протиправно скасовано державним реєстратором на підставі зазначеного наказу Мінюста.

При цьому, позивач на даний час позбавлений можливості поновити державну реєстрацію свого права власності на спірний об`єкт нерухомості в позасудовому порядку, оскільки запис про державну реєстрацію його права власності №561884023110 було скасовано державним реєстратором на виконання наказу Мінюсту №1180/5 від 10.04.2019 із відкриттям нового розділу реєстру №1813156323110 про реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомості за ТОВ «Вікотек».

Скасування судом вказаного наказу Мінюсту та прийняття останнім нового наказу №1693/7 від 25.05.2019 про відмову в задоволенні скарги учасника ТОВ «Вікотек» на дії державного реєстратора не призвело до реального відновлення прав позивача через технічні особливості функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В даному випадку описана ситуація створила невизначеність у взаємовідносинах позивача як власника нежитлового приміщення, яке він правомірно набув в 2016 році, з іншими суб`єктами правовідносин і подання цього позову має на меті усунення вказаної невизначеності, створення необхідних умов для реалізації позивачем своїх прав на вказану нерухомість й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Таким чином, неможливість позивача зареєструвати своє право власності перешкоджає йому у вільному володінні, користуванні та розпорядженні своїм майном, чим порушується (не визнається) його право власності, яке підлягає судовому захисту.

Щодо ефективного способу захисту порушених прав позивача, суд зазначає.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У постановах від 09.02.2022 у справі №910/6939/20 та від 16.11.2022 у справі №911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 69/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц та від 16.11.2022 у справі №911/3135/20.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 16.11.2022 у справі №911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, як правило, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (постанови від 20.06.2023 у справі №362/2707/19 та від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна чи ні. Тому власник не втрачає права володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, в результаті державної реєстрації права власності за особою така особа стає володільцем нерухомого майна, а особа, за якою право власності було зареєстроване раніше, втрачає володіння нерухомим майном.

В разі скасування (анулювання) Міністерством юстиції рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за певною особою до Реєстру вноситься новий запис про реєстрацію права власності за тією особою, за якою воно було зареєстроване раніше (до державної реєстрації на підставі анульованого рішення державного реєстратора). Внаслідок цього особа, яка стала володільцем нерухомого майна в результаті державної реєстрації за нею права власності на підставі анульованого рішення державного реєстратора, втрачає володіння, і воно повертається особі, за якою право власності було зареєстроване раніше.

Якщо ж позивач (особа, яку було позбавлено володіння майном на користь попереднього володільця на підставі наказу Міністерства юстиції) вважає такий наказ незаконним, то інтерес позивача полягає у поверненні володіння майном шляхом державної реєстрації за собою права власності на це майно. Судове рішення про визнання наказу Міністерства юстиції незаконним чи про скасування наказу само собою не може бути підставою для такої реєстрації, оскільки вона (реєстрація) має наслідком не тільки введення позивача у володіння майном, а й одночасно позбавлення володіння актуального володільця.

Отже, для ухвалення судового рішення, яке є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, необхідно принаймні встановити, що право власності і досі зареєстроване за особою, чия скарга була задоволена наказом Мінюсту. Цю обставину суд установлює під час розгляду справи за позовною вимогою до такого скаржника про право цивільне.

Ухвалюючи рішення, суд також враховує, що в силу положень ч.1 ст.15 та ст.392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом зазначеної статті судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача таке право, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за ст.392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст.392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №363/4852/17 зроблено висновок, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, вона виступає лише засобом офіційного визнання державою права власності, з чим пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах (від 04.09.2019 у справі №823/2042/16, від 01.04.2020 у справі №520/13067/17, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц) неодноразово зазначала, що якщо позивач вважає себе власником майна, яке зареєстроване за іншою особою, належним та ефективним способом захисту є саме позов про визнання права власності у поєднанні зі скасуванням рішення/запису про реєстрацію за відповідачем. Сама по собі вимога про скасування рішення реєстратора без визнання власного права в даному випадку не розв`язує майновий спір. Якщо запис про право відповідача буде скасовано, а право позивача не буде прямо визнано судом у цьому ж рішенні, майно фактично зависне в «повітрі», що неприпустимо. Судові рішення не повинні призводити до правової невизначеності.

На підставі вищевикладеного, оцінивши фактичні обставини справи, суд вважає, що порушене право власності позивача ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за відповідачем ТОВ «Вікотек» та пов`язаних з цим реєстраційних дій (перенесення записів про іпотеку та заборону відчуження) з одночасним визнанням права власності на спірний об`єкт за позивачем, що, в свою чергу, в силу положень ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є прямою підставою для здійснення державної реєстрації права власності позивача та припинення права власності відповідача ТОВ «Вікотек».

Такий спосіб захисту відповідає вимогам закону та змісту відповідних правовідносин, є справедливим та ефективним, оскільки забезпечує остаточне вирішення спору.

Щодо складу відповідачів, суд виходить з того, що за принципом диспозитивності визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у господарському чи цивільному судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача/співвідповідача до участі у справі. Водночас установлення належності відповідачів є обов`язком суду, який той виконує під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (тобто ex officio), та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №686/20282/21).

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.02.2020 у справі №304/284/18 та від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово (постанови від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 12.02.2020 у справі № 1840/3241/18 та від 17.02.2021 у справі № 821/669/17) доходила висновку про те, що спір про скасування наказу Мінюсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права, має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на майно іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо цього майна. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Реєстрі. Участь Мінюсту та державного реєстратора як співвідповідачів (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Беручи до уваги, що нерухоме майно, яке є предметом позову ОСОБА_1 наразі зареєстровано на праві власності саме за ТОВ «Вікотек», що достовірно встановлено судом у цій справі, виходячи з правової природи спірних відносин, суд вважає, що скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності ТОВ «Вікотек» на спірне майно та визнання права власності на нього за позивачем може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси вказаного Товариства як сторони у спірних правовідносинах щодо такого майна, тому він є належним відповідачем за цим позовом. Відповідні заперечення представника відповідача ТОВ «Вікотек» суд відхиляє як безпідставні.

В той же час, в цій категорії справ державний реєстратор не є належним відповідачем у справі, оскільки є спеціальним суб`єктом, наділеним державою владними повноваженнями щодо здійснення реєстраційних дій. Він виконує виключно публічно-владні функції, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не є учасником матеріально-правових відносин з приводу спірного майна, не претендує на це майно і не оспорює права позивача.

Оскільки позивач заявляє вимоги, спрямовані на оспорювання речових прав іншої особи (відповідача), належним відповідачем у такій категорії спорів є саме особа, право якої оспорюється (у цьому випадку — попередній/поточно зареєстрований власник), а не державний реєстратор. Повноваження суду щодо скасування рішення реєстратора реалізуються через вирішення матеріально-правового спору між сторонами, а не шляхом притягнення реєстратора до відповідальності як відповідача.

В постановах від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 від 01.04.2020 у справі №520/13067/17 Велика Палата чітко вказала, що спір про правомірність реєстрації прав третіх осіб на нерухоме майно є спором про право, а не про протиправність дій державного реєстратора. Тому належним відповідачем є особа, за якою зареєстровано право, а державний реєстратор не є відповідачем, він може бути залучений виключно як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Крім того, в силу чітких приписів ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо суд скасовує рішення реєстратора про реєстрацію прав або визнає право власності з одночасним припиненням права іншої особи, реєстраційні дії вчиняються безпосередньо на підставі такого рішення суду. Необхідності зобов`язувати державного реєстратора скасувати рішення про державну реєстрацію немає, оскільки такий спосіб не відповідає змісту чинного законодавства та обставинам спору, а також заявлений до неналежного відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає необхідним в задоволенні позовних вимог до виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області про зобов`язання державного реєстратора скасувати рішення та проведені супутні реєстраційні дії слід відмовити у зв`язку з неналежним процесуальним статусом відповідача.

Таким чином, позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

Керуючись ст.41 Конституції України, ст.15,16,182,316,317,319,321,328,392 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,258,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікотек», виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області – задовольнити частково.

Скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області Христенка Є.В. від 17.04.2019 №46519291 про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікотек» на нерухоме майно – нежитлове приміщення (літ.Б), площею 243,50кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16.06.2006 приватним нотаріусом Токмацького міського нотаріального округу Лопатюк Н.І., реєстровий №858.

Скасувати реєстраційну дію державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області Христенка Є.В. щодо перенесення до розділу №1813156323110 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку №11570130 від 02.09.2011.

Скасувати реєстраційну дію державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області Христенка Є.В. щодо перенесення до розділу №1813156323110 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження №11570142 від 02.09.2011.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на нежитлове приміщення, площею 243,50кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.А.Мурашова