Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №332/2014/26 — Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/2014/26

Провадження №: 2/332/2607/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді - Завіновської А.П., при секретарі судового засідання - Літвіновій Т.А., за участю представника відповідача – адвоката Тальчук П.І., розглянувши у порядку загального позовного провадження в судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

01.04.2026 року Товариство з обмеженою відповідальність «Бізнес Позика» звернулося до суду з наведеним позовом, в обґрунтування якого зазначало наступне.

22.07.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальність «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 548741-КС-001 про надання кредиту (споживчий кредит), згідно якому останньому надано кредитні кошти в розмірі 50 000 грн., зі сплатою відсотків за користування коштами в розмірі 1 % в день, комісії за надання кредиту в розмірі 10 000 грн., строком на 16 тижнів, тобто до 11.11.2025 року.

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором виконало, надавши відповідачу кредит, водночас останній порушив умови договору, внаслідок чого утворилася заборгованості на загальну суму 93 874, 30 грн., а саме за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 43 405, 20 грн., відсотками за користування коштами – 30 383, 50 грн., відсотками в порядку ст. 625 ЦПК України – 20 085, 60 грн.

Враховуючи, що відповідачем вказана заборгованість за кредитним договором не погашена, позивач просив стягнути з останнього вказану заборгованість та судові витрати.

Ухвалою судді від 08.04.2026 року у справі відкрито провадження і її призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження до підготовчого судового засідання на 11 год. 30 хв. 28.04.2026 року. В подальшому підготовче судового засідання було відкладено на 11 год. 00 хв. 02.06.2026 року.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02.06.2026 року підготовче провадження було закрито і справу призначено до судового розгляду по суті на 12 год. 00 хв. 30.06.2026 року, яке в подальшому неодноразово відкладалось, останній раз на 10 год. 30 хв. 02.10.2026 року.

У відзиві (додаткових поясненнях) представник відповідача – адвокат Тальчук П.І., посилалася на відсутність між сторонами кредитних правовідносин, доказів отримання кредитних коштів відповідачем, нарахування відсотків в завищеному розмірі та фактично непогоджених у кредитному договорі, розподіл коштів за кредитним договором за черговістю, яка суперечить ЗУ «Про споживче кредитування», як то і вимог про стягнення комісії такими, що не відповідають нормам вказаного Закону, нарахування відсотків в порядку ст. 625 ЦК України всупереч положенням п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, за якими вказані відсотки під час воєнного стану стягненню не підлягають. Отже, просила відмовити у задоволені позову, але якщо суд дійде висновку про отримання відповідачем кредитних коштів, з урахуванням внесених останнім платежів, та доводів відзиву про недоведеність вимог щодо стягнення відсотків та комісії, просила вважати, що заборгованість відповідача складає 7 066, 90 грн. (50 000 грн. тіло кредиту – 42 933, 10 грн. часткові оплати), а також стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

У відповіді на відзив (додаткових поясненнях) представник позивача, підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позові.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи у його відсутність, повідомивши, зокрема про те, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав повноваження на представництво його інтересів в суді своєму представнику – адвокату Тальчук П.І.

Виходячи з наведеного, суд доходить висновку про можливість здійснення судового розгляду за відсутності представника позивача та відповідача.

Представник відповідача - адвокат Тальчук П.І. в судовому засіданні підтримала відзив та просила в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав зазначених у ньому.

Перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні в них докази та надавши їм оцінку, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з положень ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі – Закон).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 6статті 11 Закону, передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

22.07.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальність «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 548741-КС-001 про надання кредиту (споживчий кредит), згідно якому останньому надано кредитні кошти в розмірі 50 000 грн., зі сплатою відсотків за користування коштами в розмірі 1 % в день, комісії за надання кредиту в розмірі 10 000 грн., строком на 16 тижнів, тобто до 11.11.2025 року (а.с. 21-24 т. 1).

Договір укладено відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Про укладення договору, зокрема свідчить анкета клієнта (Витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи) та персональні дані відповідача зазначені в договорі про які, кредитор не міг бути обізнаний без їх надання останнім (ІПН, номер паспорта, адреса проживання, номер рахунку, тощо) (а.с. 34).

Факт зарахування коштів на банківську карту ОСОБА_1 , підтверджується довідкою наданою ТОВ «ПрофітГід» про здійснення переказу грошових коштів та банківською випискою по рахунку останнього, з якої вбачається, що на карту відповідача 22.07.2025 о 21:56:08 було зараховано кошти у розмірі 50 000 грн. (а.с. 35, 222-228 т.1).

Щодо доводів представника відповідача про відсутність доказів, які б свідчили про виконання усіх умов для підписання (укладення) кредитного договору зі сторони відповідача, то ці аргументи суд розцінює критично, оскільки клопотання про витребування оригіналу договору представником відповідача, незважаючи на роз`яснення судом процесуального права звернутися до суду з відповідним клопотанням, заявлено не було, водночас суд виходячи з приписів ст. ст. 12, 13 ЦПК України позбавлений повноважень у даній категорії справ самостійно збирати докази.

За наведених вище обставин, суд доходить висновку про наявність кредитних правовідносин між сторонами. Крім того, доказів того, що персональні дані відповідача були використані у незаконній спосіб, суду надано не було.

З розрахунку заборгованості вбачається, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору, утворилася заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в розмірі 43 405, 20 грн., відсотками за користування коштами в розмірі 30 383, 50 грн. (а.с. 12-15 т. 1), з чим погоджується і суд.

При цьому посилання представника відповідача на те, що нараховані позивачем відсотки є завищеними та не відповідають умовам справедливості з огляду на положенням ЦК України та ЗУ «Про споживче кредитування», суд знаходить безпідставними.

Так, умовами п. 2.4 розділу 2 Договору сторони передбачили, що стандартна процентна ставка за кредитом складає 1 %. Процента ставка є фіксована та не може бути збільшена в односторонньому порядку.

З розрахунку заборгованості вбачається, що саме за таким розміром відповідачу нараховувалися відсотки за користування кредитними коштами. Підписуючи договір відповідач погодився з такими умовами і від нього не відмовився, хоча згідно до п. 5.1.2 розділу 5 Договору, мав таку можливість. Розмір відсотків не перевищує розмір основного зобов`язання, а тому суд не вбачає підстав для їх зменшення.

Щодо комісії за надання кредиту в розмірі 10 000 грн., стягнення якої представник відповідача вважав незаконним та просив зарахувати у заборгованість за кредитом, то суд виходить з наступного.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 дійшла наступного висновку:

«10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1 і 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультра активну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

За частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту».

Зазначений висновок відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, враховуючи, що сторони кредитного договору погодили сплату комісії за надання кредиту, яка в подальшому була стягнута з відповідача, то суд не вбачає підстав для зарахування її, як безпідставно стягнутої в заборгованість за кредитом.

Натомість з позовними вимогами про стягнення відсотків, в порядку ст. 625 ЦК України, суд не погоджується та зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.5 Договору у разі прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом та/або комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів (якщо умови додаткової угоди до цього договору передбачають сплату комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів) та/або суми кредиту у визначені цим договором терміни, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 700 000 % (Сімсот тисяч) процентів річних від суми заборгованості в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України. Проценти річних нараховуються за кожен день прострочення на суму заборгованості, що включає прострочені проценти за користування кредитом та/або суму простроченої комісії та/або комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів (якщо умови додаткової угоди до цього договору передбачають сплату комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів) та/або суму неповернутого кредиту, та не нараховуються на раніше нараховані проценти на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. При цьому проценти річних нараховуються на суму заборгованості за кожен день прострочення у сумі, що не перевищує 2 (два) відсотка від неповернутої позичальником суми кредиту.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц).

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1 такого змісту: «6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.

Також, згідно з Законом України «Про внесення змін до ПК України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пункт 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинними.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є ЦК України (частина 2 статті 4 ЦК України).

Отже, частина 2 статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі №6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд виходить із положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки нарахування процентів в розмірі 20 085, 60 грн., на підставі ст. 625 ЦК України, здійснено позивачем під час дії воєнного стану, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України щодо звільнення відповідача від обов`язку сплати заборгованості за процентами на підставі ст. 625 ЦК України.

З урахуванням наведених обставин, безпідставно зараховані позивачем кошти на сплату заборгованості по відсоткам, нарахованим в порядку ст. 625 ЦК України, в розмірі 4 914, 40 грн., підлягають зарахуванню в тіло кредиту.

Отже, до стягненню з ОСОБА_1 підлягає заборгованість на загальну суму 68 874, 30 грн., яка утворилася за основним зобов`язанням (тілом кредиту) – 38 490, 80 грн. (43 405, 20 грн. – 4 914, 40 грн.), відсотками за користування коштами –30 383, 50 грн.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позов ТОВ «Бізнес Позика» слід задовольнити частково та стягнути з відповідача вказану заборгованість за договором.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України та приймаючи до уваги, що позовні вимоги судом задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 953, 40 грн.

Керуючись ст. ст. 207, 526, 549, 610, 611, 626, 628, 638, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 19, 76, 81, 141, 211, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальність «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 548741-КС-001 про надання кредиту від 22.07.2025 р. на загальну суму 68 874, 30 грн., яка утворилася за основним зобов`язанням (тілом кредиту) – 38 490, 80 грн., відсотками за користування коштами – 30 383, 50 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Бізнес Позика» суму сплаченого судового збору в розмірі 1 953, 40 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається, за вебадресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», адреса: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник відповідача: адвокат Тальчук Поліна Іллівна, адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя: А.П. Завіновська