Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №600/1893/26-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Чернівці Справа № 600/1893/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 КНП “Міська поліклініка № 2”, військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування наказу, довідки, зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

визнати протиправним, нікчемним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 “Про призов військовозобов`язаних та резервістів та на військову службу під час мобілізації, на особливий період”, та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до поіменного списку;

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 74 від 12.03.2026 в частині зарахування до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначення солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

зобов`язати уповноважену службову/посадову особу військової частини НОМЕР_1 (командира, його заступника, тощо) видати наказ по стройовій частині, яким виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з дня набрання рішенням суду законної сили;

визнати протиправною та скасувати довідку постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 КНП “Міська поліклініка № 2” № 2026-0311-1305-3566-7 від 11.03.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що процедура проходження ВЛК була порушена, позивачу не було проведено належний медичний огляд та не надано достатньо часу для проведення всіх необхідних обстежень та встановлення об`єктивного діагнозу. Зазначені у Довідці ВЛК діагнози: “Арахноїдальна лікворна кіста правої скронево-лобної ділянки з незначним порушенням функції. Радикулопатія грудного відділу хребта з корінцево-больовим синдромом. Незначне порушення функції нервової системи” були “встановлені” комісією лікарів виключно зі слів позивача. Не зважаючи на скарги на здоров`я, а також відсутність з собою медичної документації, що підтверджує стан здоров`я, відповідач прийняв рішення про визнання його придатним до військової служби на підводних човнах, на надводних кораблях, у морській піхоті, Десантно-штурмових військах, спеціальних спорудах, підрозділах спеціального призначення. Таким чином, внаслідок неврахування стану здоров`я, він був неправомірно включений до наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 “Про призов на військову службу за загальною мобілізацією” та як наслідок неправомірно включений до поіменного списку військовозобов`язаних від 11.03.2026, направлених до військової частини НОМЕР_1 . Позивач вважає такі дії відповідача щодо призову на військову службу під час мобілізації протиправними.

За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі – відповідач-1) подав до суду відзив, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог. Наголошував, що Військово – лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно до вимог Закону були проведені заходи з обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного позивача для визначення придатності до військової служби. За результатами, медичного обстеження та медичного огляду позивач був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 від 11.03.2026 № 2025-0311-1305-3566-7. Беручи до уваги придатність до військової служби та відсутність права на відстрочку відповідно до ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” позивача було призвано на військову службу та направлено для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 . Таким чином, призов позивача був здійснений в ході виконання заходів загальної мобілізації. Крім того, оскаржуваний наказ є актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Починаючи з 11.03.2026 позивач являється військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 . З моменту зарахування позивача до особового складу військової частини його вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_4 є безпідставними, оскільки у зв`язку з втратою особою статусу військовозобов`язаного та виникненням нових правовідносин щодо проходження військової служби, останні регулюються спеціальними нормативно-правовими актами. З огляду на зазначене, відповідач-1 вважає, що вимоги позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Військова частина НОМЕР_1 (далі – відповідач 2) заперечуючи проти повозу подала до суду відзив, в якому вказувала, що факт неотримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, яка визначає виключний перелік таких підстав. На переконання відповідача, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 не відповідає суті порушеного права позивача, задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права, а тому висновки суду про задоволення позовної вимоги у цій частині є помилковим. У контексті вказаного наголошує, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Комунальне некомерційне підприємство “Міська поліклініка № 2” Чернівецької міської ради (далі – відповідач 3) надало до суду витребувані докази. Правом передбаченим ст. 162 КАС України відповідач-3 не скористався, відзив до суду не надав.

З`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

Згідно Довідки військово-лікарської комісії від 11.03.2026 № 2026-0311-1305-3566-7, солдату (запасу) ОСОБА_1 , встановлено діагноз: “Арахноїдальна лікворна кіста правої скронево-лобної ділянки з незначним порушенням функції. Радикулопатія грудного відділу хребта з корінцево-больовим синдромом. Незначне порушення функції нервової системи. За результатами огляду визнано: “Придатний до військової служби” (а.с. 23, 53).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.03.2026 № 1159, позивача призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується поіменним списком від 11.03.2026 (а.с. 27, 78 на звороті).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 74 від 12.03.2026, позивача зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення, відповідно до поіменного списку та призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки (а.с. 26, 71).

За наслідками розгляду адвокатського запиту, 09.04.2026 військовою частиною НОМЕР_1 направлено на адресу представника позивача лист, в якому щодо направлення на ВЛК солдата ОСОБА_1 для визначення стану здоров`я у зв`язку із наявною арахноїдальною кістою правої півкулі повідомлено, що надано направлення згідно електронної черги до військової частини НОМЕР_3 « ІНФОРМАЦІЯ_7 » на 16.04.2026 10.30 (а.с. 28).

Доказів проходження позивачем ВЛК 16.04.2026 сторони до суду не надали .

Вважаючи дії та рішення щодо проходження ВЛК, призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, а також зарахування в списки особового складу військової частини протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.

Указом Президента України № 69/2022 “Про загальну мобілізацію” від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

За ст. 1 Закону України "Про оборону України" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, визначає Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинні на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно ч. 1 ст. 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

За ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок охоплює: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII).

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії, зокрема: призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (частина дев`ята цієї ж статті).

За ч. 1 ст. 39 Закону № 2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - № 3543-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Статтею 1 наведеного Закону визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно ч. 5 ст. 22 Закону № 3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, перелік яких визначено у ст. 23 Закону № 3543-XII (відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації).

За змістом наведених норм Закону № 3543-XII можна зробити висновок, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Пунктом 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Надаючи правову оцінку позивним вимогам позивача щодо визнання протиправними та скасування наказів про призов та зарахування його до списків особового складу військової частини, суд виходить з наступного.

Порушення порядку призову позивача на військову службу за мобілізацією не є взаємопов`язаним із діяннями командування військових частин щодо зарахування позивача до списків особового складу військової частини, а також виключення його з цих списків .

Пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №2-зп від 23.06.1997 у справі №3/35-313 вказано, що “… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію”.

У пункті 5 рішення Конституційного Суду України №9-рп/2008 від 22.04.2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи “правового акта індивідуальної дії” правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що “правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)” стосуються окремих осіб, “розраховані на персональне (індивідуальне) застосування” і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до приписів пунктів 4-7 Положення № 1153/2008 громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина 3 ст. 24 Закону №2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

З наведеного слідує, що оскаржувані накази є актами індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Після видання спірних наказів виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008. Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, Верховний Суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).

За таких обставин суд зауважує, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваних позивачем актів індивідуальної дії про його призов та призначення до військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, при тому, що порушення порядку призову позивача на військову службу за мобілізацією не встановлено.

Суд констатує, що позивач почав проходити військову службу за призовом під час мобілізації та набув статусу військовослужбовця.

При цьому, підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період визначені ст.26 Закону №2232-ХІІ.

Отже, після видання спірного наказу про призов виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням № 1153/2008.

Цими актами законодавства не передбачено звільнення чи виключення з військової служби шляхом скасування наказу про призов. Цей наказ вже реалізований, та позивач був зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

В контексті викладеного також вище варто наголосити, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23.

Оскільки підстави для звільнення з військової служби, передбачені ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII, у позивача відсутні, сама по собі протиправність призову не породжує автоматичного обов`язку звільнення особи з військової служби.

З огляду на вказане, наведені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог доводи стосовно протиправності дій працівників територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які стали наслідком його призову на військову службу, не спричиняють відновлення його попереднього становища.

До того ж, слід зауважити, що жодних доказів на підтвердження застосування працівниками ТЦК та СП до позивача примусу під час мобілізації матеріали справи не містять.

Стосовно доводів позивача про не проведення медичного огляду та скасування довідки постійно діючої військово-лікарської , суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 13 ст. 2 Закону № 2232-XII встановлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов`язковий медичний огляд.

Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.

Так, наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 за № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України № 1109/15800 від 17.11.2008 (далі - Положення № 402).

Відповідно до пункту 1.2 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Вищевказаними положеннями пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402 визначено, що військово-лікарська експертиза - це:

- медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;

- визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;

- встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402 визначено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Згідно із підпунктом 2.3.3 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402 на ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також, зокрема, контроль за лікувально-оздоровчою роботою серед допризовників, організація медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, військовослужбовців, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних та резервістів (кандидатів у резервісти); розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України; проведення спільно з МОЗ України аналізу та узагальнення результатів лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників і призовників, медичного огляду призовників та розроблення пропозицій щодо покращення цієї роботи.

Постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку (підпункт 2.3.5 пункту 2.3 глави 2 розділу I Положення № 402).

До позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ВЛК Сухопутних військ Збройних Сил України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності (п. п. 2.5.1 п. 2.6. глави 2 розділу І Положення № 402).

Відповідно до пункту 6.6 Положення № 402 6.6. Військовослужбовці оглядаються ВЛК у закладах охорони здоров`я (установах) за територіальним принципом або за місцем лікування, навчання, перебування у відрядженні, за місцем проведення відпустки.

При цьому, суд зауважує, що нормами пунктів 20.1-20.2 Положення № 402 постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК незалежні і у своїй роботі керуються Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов`язані дотримуватися вимог Положення.

Голова або члени ВЛК відповідають за прийняте рішення та видачу документів про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв).

Постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, контролюються, а за необхідності переглядаються відповідною штатною ВЛК.

Відповідно до пункту 20.3 глави 20 Розділу II Положення N 402 при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймаються постанови такого змісту: а) "Придатний": […]; б) "Непридатний": […].

Згідно довідки ВЛК від 11.03.2026 № 2025-0311-1305-3566-7, позивач 11.03.2026 пройшов медичний огляд у військово-лікарській комісії при ІНФОРМАЦІЯ_9 (комунальне некомерційне підприємство “Міська поліклініка № 2” Чернівецької міської ради) та за результатами медичного огляду визнаний придатним до військової служби на підводних човнах, на надводних кораблях, у морській піхоті, Десантно-штурмових військах, спеціальних спорудах, підрозділах спеціального призначення (а.с. 23, 53, 78).

Отже, для визначення придатності особи до військової служби остання має пройти медичний огляд і лише після такого проходження та з урахуванням висновків ВЛК про придатність такої особи до військової служби може бути направлена для проходження військової служби.

Судом установлено, що позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Отже, під час призову позивача на військову службу під час мобілізації дотримано приписи Положення № 402 та встановлено придатність позивача за станом здоров`я до військової служби.

Щодо твердження позивача про порушення процедури відповідно до вимог Положення № 402, суд зазначає, що Главою 3 розділу II Положення № 402 визначено порядок медичного огляду військовозобов`язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період.

Так, відповідно до такого розділу Положення №402 медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті.

Під час дії правового режиму воєнного стану кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей.

Судом встановлено, в матеріалах справи містяться довідка військово-лікарської комісії від 11.03.2026 № 2025-0311-1305-3566-7, довідка військово-лікарської комісії від 11.03.2026, картка обстеження та медичного огляду № 2026-0311-1305, діагностичні звіти та обстеження лікарів, із змісту яких видно, що позивач проходив медичне обстеження спеціалістами та медичні дослідження передбачені Положенням № 402 (а.с. 22, 24, 53 - 69).

У матеріалах справи міститься Картка обстеження та медичного огляду позивача , у якій станом на 13.03.2026 у відповідних розділах зазначені результати додаткових методів обстеження: загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, флюрографія органів грудної клітки; результати медичного обстеження спеціалістами (з висновком придатний): терапевтом, хірургом, травматологом, невропатологом, офтальмологом, ЛОРом, психіатром, стоматологом.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт проведення позивачу у встановленому порядку ВЛК, а також урахування наявних у позивача захворювань під час прийняття рішення про придатність до військової служби.

Незважаючи на доводи позивача про неправомірність оскарженої довідки у зв`язку з порушенням порядку проведення медичного огляду, фактично позивач не погоджується із оцінкою членами ВЛК стану здоров`я позивача й визначення ступеня придатності до військової служби.

З цього приводу суд зазначає, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що придатний до військової служби у мирний час.

Зокрема слід зазначити, що у разі наявності сумніву у позивача щодо правильності висновку стосовно ступеня його придатності до військової служби, він має право звернутися до регіональної військово-лікарської комісії для перегляду відповідної довідки з підстав наявних хвороб позивача.

Так, згідно з приписами Положення № 402 до повноважень ВЛК регіону належить розгляд скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи. ВЛК регіону також мають право оглядати військовослужбовців, скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Постанови регіональних ВЛК можуть бути оскаржені до ЦВЛК або до суду(підпункт 2.3.5 пункту 2.3 глави 2 розділу IПоложення № 402).

Водночас при наданні оцінки процедурним порушенням, які, на думку позивача, були допущені суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваної довідки, суд бере до уваги, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

У цій справі суд констатує, що відсутність підпису позивача у довідці військово-лікарської комісії не впливає на результати проведеного медичного огляду позивача та не спричиняє протиправність постанови військово-лікарської комісії, оформленої у вигляді довідки від 11.03.2026 № 2025-0311-1305-3566-7, з цих підстав.

В матеріалах справи відсутні докази визнання протиправною та скасування довідки військово-лікарської комісії від 11.03.2026 № 2025-0311-1305-3566-7, якою позивача визнано придатним до військової служби.

Протилежного представником позивача не доведено та відповідних доказів суду не надано.

Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що позивач був військовозобов`язаним та не заброньований в установленому порядку на період мобілізації.

Таким чином, після підтвердженої придатності позивача до військової служби за ВЛК у березні 2026 року та відсутності у нього відстрочки/бронювання, його призов під час мобілізації є правомірним.

Суд також зазначає, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, яка у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України повинна враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З огляду на наведене вище, суд приходить до переконання, що відповідач-1 правомірно призвано позивача на військову службу під час мобілізації, тому суд відмовляє в задоволенні позову.

Незгода з висновком ВЛК не позбавляє позивача оскаржити його до ВЛК вищого рівня. Водночас, в матеріалах справи відсутні належні да допустимі докази оскарження позивачем висновку ВЛК.

Інші доводи позивача суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують правомірність його призову на військову службу під час мобілізації.

Оскільки позивача правомірно призвано для проходження військової служби під час мобілізації та відмовлено в задоволенні основної вимоги, відтак, похідні вимоги позивача про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби також не підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач не надав жодних допустимих та належних доказів подання рапорту до військової частини про звільнення військовослужбовця з військової служби та не обґрунтовано правові підстави звільнення військовослужбовця з військової служби передбачені ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” а також для виключення з особового складу військової частини. Відтак, вимога позивача про виключення його зі списків особового складу військової частини є необґрунтованою та безпідставною.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положення ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та Законами України, тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241-243, 246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 КНП “Міська поліклініка № 2”, військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування наказу, довідки, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );

відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

відповідач – військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 );

відповідач - комунальне некомерційне підприємство “Міська поліклініка № 2” Чернівецької міської ради (вул. Лесі Українки, буд.11, код ЄДРПОУ 30844172).

Суддя В.К. Левицький