Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №580/7368/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокусправа № 580/7368/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

08.07.2026 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 231150005149 від 03.06.2026 про відмову у призначенні пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального стажу роботи ОСОБА_1 періоди трудової діяльності в колгоспі “Серп і молот” з 01.07.1979 по 04.04.1982 та з 02.07.1984 по 07.02.1985 відповідно до записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 25.07.1984 і повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.05.2026 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має достатній стаж та досяг віку для призначення пенсії за віком, однак відповідач протиправно відмовив у призначенні такої пенсії.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у її задоволенні. Зазначає, що необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” становить не менше 30 років (в 2023 році).

Наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2027 по 31.12.2027 - від 24 до 34 років.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу зараховуються періоди роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до цієї ж статті, при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

У разі наявності документів (трудової книжки, довідки господарства (підприємства)чи архівної установи тощо), які підтверджують членство в колгоспі, стаж роботи в цьому господарстві до 01.01.1966 зараховується як повний рік незалежно від кількості нарахованих трудоднів на рік або відпрацьованих людиноднів на рік.

Починаючи з 01.01.1966, кожний рік роботи зараховується до стажу як повний за умови виконання членом колгоспу встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві, в іншому випадку - за фактичною тривалістю.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 01.07.1979 по 04.04.1982, з 02.07.1984 по 07.02.1985 згідно відомостей трудової книжки серія НОМЕР_1 від 25.07.1984, оскільки відсутня інформація про реоргацізацію, встановлений мінімум та вироблені вихододні в колгоспі. Згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії за віком та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж ОСОБА_1 становить 21 рік 4 місяці 28 днів.

На підставі вищевикладеного, Головним управлінням правомірно було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з врахуванням ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж, а саме 30 років.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

26.05.2026 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 03.06.2026 №231150005149 відмовлено у призначенні позивачу пенсії. Зазначено, що до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 01.07.1979 по 04.04.1982, з 02.07.1984 по 07.02.1985 згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1984, оскільки відсутня інформація про реоргацізацію, встановлений мінімум та вироблені вихододні в колгоспі.

Згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії за віком та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж ОСОБА_1 становить 21 рік 4 місяці 28 днів.

Це рішення позивач вважає протиправним, а тому звернувся в суд з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі – Закон №1788) основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі – Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №470/836/17 у подібних правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом під час застосування норм права.

Суд зазначає, що спірним у межах цієї справи є зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.07.1979 по 04.04.1982 та з 02.07.1984 по 07.02.1985.

Так, в трудовій книжці позивача від серії НОМЕР_1 наявні записи:

- 01.07.1979 прийнятий на роботу в колгосп «Серп і молот» поливальником на зрошенні;

- 04.04.1982 звільнений у зв`язку із призовом до радянської армії;

- 02.07.1984 прийнятий на роботу в колгосп «Серп і молот» слюсарем;

- 02.07.1985 звільнений з членів колгоспу «Серп і молот» за власним бажанням.

В трудовій книжці йдеться посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписами повноважних осіб та печатками, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином, що не викликає у суду сумнівів у їх достовірності.

Суд враховує, що основним доводом неврахування вказаного стажу є те, що у трудовій книжці відсутня інформація про реоргацізацію, встановлений мінімум та вироблені вихододні в колгоспі.

Так, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Верховним Судом неодноразово висловлювалася правова позиція, зокрема, у постановах від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а, від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 05 березня 2020 року у справі №171/799/17(2-а/171/45/17), згідно з якою, певні недоліки при заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

При цьому, суд враховує, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Суд для вирішення спору застосовує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 березня 2019 року у справі №243/4816/17, відповідно до яких не заперечуючи проти права органів, що призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, слід зазначити, що таке право не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1.

Крім того, у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

На підставі ч.ч.1, 2 ст.56 Закон №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Так, у відомостях трудової книжки позивача відсутня інформація про встановлений мінімум трудоднів та про вироблення мінімуму трудової участі у господарстві.

Проте, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Також, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Таким чином, стаж роботи позивача з 01.07.1979 по 04.04.1982 та з 02.07.1984 по 07.02.1985 у колгоспі «Серп і молот» (3 роки 4 місяці 10 днів) підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Щодо права позивача на призначення пенсії, суд зазначає таке.

Ч.1, 2 ст.26 Закону №1058 встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.

Суд встановив, що за наслідками розгляду заяви та документів позивача встановлено, що вік позивача – 63 роки.

Під час розгляду документів позивача органом Пенсійного фонду встановлено, що страховий стаж позивача складає 21 рік 4 місяці 28 днів.

Під час розгляду цієї справи встановлено право позивача на зарахування до його страхового стажу періоду з 01.07.1979 по 04.04.1982 та з 02.07.1984 по 07.02.1985 у колгоспі «Серп і молот» (3 роки 4 місяці 10 днів).

Відтак, страховий стаж позивача становить 24 роки 9 місяців 8 днів, що відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058 є достатнім для призначення пенсії за віком.

Тому суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03.06.2026 №231150005149.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи є визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003, вказано: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

У пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 року у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що «...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).

У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи».

У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом».

Нормативно-правовим актом, яким регулюються умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах є Закон 1058, зокрема ст.26.

Враховуючі визначені ст.26 Закону №1058 підстави та умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а також наявність у позивача усіх необхідних умов для призначення пенсії на пільгових умовах – вік та стаж, суд дійшов висновку, що вирішення питання призначення пенсії у даному випадку не є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.145 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною 3 ст.245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, ефективним способом захисту порушеного права позивача є вихід за межі позовних вимог на підставі ст.9 КАС України та зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону 1058, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 20.07.1981 по 28.08.1983, з 13.12.1983 по 18.11.1999.

Щодо часу призначення пенсії, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач досяг пенсійного віку 63 роки 01.04.2026, а звернення за пенсією відбулось 26.05.2026, тобто в межах 3-х місяців, пенсію позивачу має бути призначена з часу досягнення пенсійного – 01.04.2026.

Тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1331,20 грн підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке прийняло спірне рішення.

Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03.06.2026 №231150005149.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. О. Борисенка, буд.7, код ЄДРПОУ 21084076) прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з 01.04.2026 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.07.1979 по 04.04.1982 та з 02.07.1984 по 07.02.1985.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. О. Борисенка, буд.7, код ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання позову в сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

СуддяОлексій РІДЗЕЛЬ