Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №734/3663/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/3663/25

Головуючий у першій інстанції - Бузунко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2033/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Стельмаха А. П.,

суддів: Любчика О. В., Разгуляєвої О. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 16 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 3586686 від 30 січня 2021 року в загальному розмірі 17 806 грн, з яких 6 000 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 11 806 грн - заборгованість за процентами. Також позивач просив відшкодувати сплачений судовий збір і 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позов обґрунтовано тим, що кредит було надано ТОВ «Авентус Україна», відповідач належним чином зобов`язання не виконала, а 21 вересня 2021 року право вимоги за кредитним договором було відступлено ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за договором № ККАУ-21092021.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 16 грудня 2025 року позовні вимоги щодо стягнення заборгованості задоволено повністю: стягнуто 17 806 грн заборгованості, 2 422,40 грн судового збору та 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовлено.

Місцевий суд виходив із того, що наданими документами підтверджено укладення 30 січня 2021 року електронного кредитного договору, його підписання одноразовим ідентифікатором, перерахування 6 000 грн на належну відповідачу платіжну картку, часткові платежі відповідача, розмір непогашеної заборгованості та перехід права вимоги до позивача. Суд також визнав відповідача належним чином повідомленою про розгляд справи, оскільки судова кореспонденція направлялася за її зареєстрованим місцем проживання та поверталася з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Альтернативно просить, у разі визнання доведеним факту отримання кредитних коштів, відмовити у стягненні процентів і витрат на професійну правничу допомогу або зменшити їх до належно доведеного та співмірного розміру.

Основним процесуальним доводом апеляційної скарги є те, що відповідач фактично не була повідомлена про розгляд справи, не отримувала копії позовної заяви та судових повідомлень, а про існування рішення дізналася лише після відкриття виконавчого провадження. На цій підставі апелянт посилається на пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.

По суті спору апелянт заперечує достатність доказів укладення електронного договору. Зазначає, що подана паперова копія не підтверджує цілісності та незмінюваності електронного документа, а матеріали не містять належних технічних даних щодо надсилання та введення одноразового ідентифікатора, журналу подій особистого кабінету та відомостей про спосіб зберігання договору. На підтвердження цього доводу посилається на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23.

Крім того, апелянт стверджує, що листи АТ КБ «ПриватБанк» підтверджують лише зарахування 6 000 грн на її рахунок, але не встановлюють особу платника та призначення платежу; вважає непідтвердженим перехід права вимоги через наявну в тексті позовної заяви згадку про боржників ТОВ «Мілоан»; ставить під сумнів нарахування 11 806 грн процентів після первісного строку кредитування та посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо припинення права нараховувати договірні проценти після закінчення погодженого строку кредитування.

Окремо апелянт заперечує проти покладення на неї 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та повідомляє про свій сімейний стан, перебування чоловіка на військовій службі й утримання двох неповнолітніх дітей.

До апеляційної скарги додано документи, якими апелянт обґрунтовує дату отримання інформації про виконавче провадження, реєстрацію електронного кабінету, зміну прізвища та сімейні обставини. Також заявлено клопотання про дослідження оригіналу електронного договору, технічних даних щодо одноразового ідентифікатора, журналу подій особистого кабінету, документів щодо відступлення права вимоги та детального розрахунку заборгованості.

Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами й перевіряє законність і обґрунтованість рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення оскаржено в повному обсязі, перевірці підлягають висновки суду щодо належного повідомлення відповідача, виникнення кредитного зобов`язання, надання кредиту, розміру заборгованості, переходу права вимоги та розподілу судових витрат.

Документи, що виникли після ухвалення оскаржуваного рішення та стосуються отримання апелянтом інформації про виконавче провадження і доступу до ЄСІТС, можуть бути враховані лише для оцінки відповідних процесуальних питань апеляційної стадії. Сімейні та соціальні обставини апелянта самі по собі не підтверджують і не спростовують виникнення, розмір або припинення спірного кредитного зобов`язання.

Судом установлено, що 30 січня 2021 року від імені ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_3 оформлено договір про надання споживчого кредиту № 3586686. За пунктами 1.3-1.5 договору сума кредиту становить 6 000 грн, первісний строк кредитування - 14 днів, стандартна процентна ставка - 1,90 % на день, а знижена ставка - 1,425 % на день за передбачених договором умов. У додатку № 1 визначено дату повернення кредиту 13 лютого 2021 року, суму процентів за первісний строк 1 197 грн і загальну суму платежу 7 197 грн за зниженою ставкою.

Пункти 4.1-4.3 договору передбачають можливість продовження строку кредитування за ініціативою споживача та автопролонгацію. За пунктом 4.3.1 за наявності заборгованості строк кредиту продовжується кожного разу на один наступний календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль. Пункт 1.5 договору передбачає застосування стандартної ставки 1,90 % на день у межах первісного строку, нового строку після пролонгації за ініціативою споживача та нового строку в порядку автопролонгації.

У візуальному відображенні договору і додатку № 1 міститься позначення про підписання їх ОСОБА_3 електронним підписом одноразовим ідентифікатором М716349 30 січня 2021 року о 09:16:25. Довідка ТОВ «Авентус Україна» про ідентифікацію клієнта містить той самий ідентифікатор М716349, час його відправлення 30 січня 2021 року о 09:16:25 та номер мобільного телефону НОМЕР_1 , зазначений також у реквізитах споживача в договорі.

Лист ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» № 7/13177 від 18 липня 2025 року підтверджує, що за договором із ТОВ «Авентус Україна» № 087/20-П від 08 липня 2020 року транзакція № 906823972 на картку, номер якої закінчується цифрами 5524, на суму 6 000 грн була прийнята 30 січня 2021 року о 09:17 та успішно проведена. Таким чином, ця відповідь платіжного провайдера прямо пов`язує операцію з ТОВ «Авентус Україна» та спростовує довід апеляційної скарги про відсутність будь-яких даних щодо походження коштів.

Водночас відповіді АТ КБ «ПриватБанк» підтверджують, що картка № НОМЕР_2 та відповідний рахунок були емітовані на ім`я ОСОБА_3 , клієнт був верифікований 27 січня 2021 року, а 30 січня 2021 року на цей рахунок зараховано 6 000 грн. Та обставина, що в одному з листів банку інформація про платника відсутня, оцінюється разом з відповіддю платіжного провайдера, а не ізольовано.

Картка обліку договору відображає платежі відповідача: 2 052 грн - 17 лютого 2021 року, 1 560 грн - 03 березня 2021 року, 492 грн - 07 березня 2021 року та 50 грн - 15 квітня 2021 року. Загальна сума платежів становить 4 154 грн. Ці платежі узгоджуються з механізмом нарахування 114 грн процентів за день, що становить 1,90 % від 6 000 грн, та з передбаченим договором механізмом продовження строку кредитування.

Розрахунок заборгованості містить щоденне нарахування процентів у розмірі 114 грн. Загалом за 140 днів строку кредитування з урахуванням продовжень нараховано 15 960 грн процентів (6 000 грн х 1,90 % х 140 днів). Після зарахування здійснених відповідачем платежів 4 154 грн непогашений розмір процентів становить 11 806 грн. Основна сума кредиту 6 000 грн не погашена. Отже, арифметично сума 17 806 грн складається з 6 000 грн основного боргу та 11 806 грн процентів.

21 вересня 2021 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення прав вимоги № ККАУ-21092021. Витяг із реєстру боржників до цього договору індивідуалізує ОСОБА_3 за РНОКПП, договором № 3586686 та сумою 17 806 грн, з яких 6 000 грн - основний борг і 11 806 грн - проценти. Акт приймання-передачі реєстру боржників від 21 вересня 2021 року та платіжна інструкція на виконання договору відступлення узгоджуються з цим договором. Тому помилкова згадка у тексті позовної заяви про боржників іншого первісного кредитора має характер технічної неточності й не спростовує змісту первинних документів, якими індивідуалізовано саме спірну вимогу.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав договір № 0107 від 01 липня 2025 року, акт від 05 серпня 2025 року та детальний опис послуг на суму 8 000 грн. Суд першої інстанції, застосувавши критерії необхідності, співмірності та розумності, стягнув 3 000 грн, тобто зменшив заявлену до відшкодування суму більш ніж удвічі.

Згідно з частиною першою статті 509, статтями 526, 530, 626, 628, 629 та 638 ЦК України зобов`язання виникає, зокрема, з договору, має виконуватися належним чином відповідно до його умов і у встановлений строк, а договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

За частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів визначаються договором.

Частина друга статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі. Статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію» у редакції, чинній на час укладення спірного договору, допускають акцепт електронної пропозиції та підписання електронного правочину електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній формі, що містить дані про обставини, які мають значення для справи; учасники справи мають право подавати електронні докази у паперових копіях, посвідчених у встановленому законом порядку; якщо подано паперову копію електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати оригінал, а коли оригінал не подано і відповідність копії оригіналу викликає обґрунтований сумнів, така копія не береться до уваги.

За частиною першою статті 512 та статтями 514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги; до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу; згода боржника на таку заміну не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частинами першою і шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

Пункт 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України визначає днем вручення судової повістки, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України розгляд справи за відсутності учасника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано цією підставою, є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Частина третя статті 367 ЦПК України передбачає, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках, якщо учасник справи довів неможливість їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Щодо доводу про неналежне повідомлення відповідача колегія суддів виходить із того, що місцевий суд направляв судову кореспонденцію за адресою зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 - АДРЕСА_1 . Саме цю адресу апелянт зазначила й в апеляційній скарзі. Поштові відправлення були повернуті з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». За наявності такої відмітки та відсутності повідомлення суду про іншу адресу діє правило пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України про день вручення судової повістки. Тому сам факт того, що апелянт фактично ознайомилася з рішенням пізніше, не свідчить про порушення встановленого законом порядку її повідомлення про розгляд справи.

Отже, підстава для обов`язкового скасування рішення, передбачена пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, за встановлених матеріалами справи обставин відсутня.

Доводи щодо електронної форми договору потребують оцінки з урахуванням постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23. У цій постанові Верховний Суд роз`яснив, що подання паперової копії електронного доказу саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Водночас коли сторона ставить під сумнів відповідність копії оригіналу, а електронний документ підписано не КЕП чи УЕП, суд має з урахуванням конкретних обставин перевірити цілісність і незмінюваність даних, спосіб направлення договору та технічну можливість його одностороннього редагування.

Фактичні обставини цієї справи не є тотожними справі № 758/14925/23. У тій справі відповідач заперечувала достовірність копій та просила витребувати оригінали вже під час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, а висновки щодо самого укладення договору і надання коштів ґрунтувалися на спірних копіях. У цій справі, крім візуальної копії договору та довідки кредитодавця, наявні незалежні від тексту електронного договору взаємоузгоджені докази: відповідь платіжного провайдера, яка пов`язує переказ 6 000 грн із ТОВ «Авентус Україна» та конкретною транзакцією; банківські відомості про належність картки відповідачу й зарахування тієї самої суми в ту саму дату; а також чотири подальші платежі, розмір і час яких узгоджуються з передбаченим договором порядком нарахування процентів і продовження строку кредитування.

Апелянт не вказує на існування іншої редакції договору, не наводить конкретної умови, яка, за її твердженням, була змінена після акцепту, та не подає технічних чи інших даних про фактичну невідповідність наданого візуального відображення договору електронним даним, що існували на момент його укладення. За такої сукупності доказів колегія суддів не встановлює обґрунтованого сумніву в тому, що подане відображення містить умови договору, на виконання якого відповідач отримала кошти та надалі здійснювала платежі. Тому підстав для неврахування договору за частиною п`ятою статті 100 ЦПК України та для витребування додаткових технічних матеріалів у цій справі немає.

Довід апеляційної скарги про те, що банківські листи не називають відправника 6 000 грн, не враховує лист ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» № 7/13177 від 18 липня 2025 року. У ньому ідентифіковано ТОВ «Авентус Україна», договір із платіжним провайдером, транзакцію, суму, картку, дату і результат операції. У сукупності з банківською інформацією цей доказ достатньо підтверджує виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредиту.

Необґрунтованим є й довід про недоведеність переходу права вимоги. Договір № ККАУ-21092021, реєстр боржників, акт приймання-передачі та платіжний документ утворюють послідовний ланцюг доказів відступлення. Реєстр містить дані, які однозначно ідентифікують відповідача, кредитний договір і склад боргу. Окрема помилкова згадка у викладі позовної заяви про ТОВ «Мілоан» не змінює змісту правочину про відступлення і не спростовує належність позивачу конкретної вимоги.

Стосовно процентів колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, відповідно до яких право кредитодавця на договірні проценти пов`язане з погодженим сторонами строком правомірного користування кредитом і не може автоматично продовжуватися після закінчення цього строку.

Разом із тим у спірному договорі сторони прямо погодили не лише первісний 14-денний строк, а й порядок його продовження. Пункт 1.5 передбачає ту саму стандартну процентну ставку 1,90 % у межах нового строку після пролонгації та автопролонгації, а пункт 4.3.1 - продовження строку по одному календарному дню не більше 90 днів поспіль. Тому проценти, нараховані в межах таких погоджених нових строків, не є процентами, нарахованими після закінчення договірного строку кредитування у розумінні наведених постанов Великої Палати.

Такий підхід узгоджується з постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 174/968/23, у якій досліджувалися аналогічні умови договору ТОВ «Авентус Україна» щодо стандартної ставки 1,90 %, пролонгації та автопролонгації строку кредиту до 90 днів. Верховний Суд не визнав сам механізм такого продовження та застосування погодженої ставки таким, що суперечить закону.

Крім того, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, не дають підстав механічно обмежувати проценти за спірним договором. У тій справі вирішальним було тлумачення суперечливих умов конкретного договору на користь споживача. У договорі № 3586686 ставка 1,90 %, випадки її застосування і порядок продовження строку викладені узгоджено в договорі, графіку та паспорті споживчого кредиту; апелянт не вказала на дві взаємовиключні договірні умови щодо ціни кредиту.

Застосування встановленого Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX граничного розміру денної процентної ставки до договору, укладеного та строк кредитування за яким завершився у 2021 році, правових підстав не має. Об`єднана палата у справі № 552/672/23 пов`язала поширення цього нового регулювання на раніше укладені договори з продовженням строку кредитування після набрання відповідними змінами чинності, чого у цій справі не встановлено.

Розрахунок 11 806 грн процентів є узгоджується з даними картки обліку: 6 000 грн х 1,90 % = 114 грн на день; 114 грн х 140 днів = 15 960 грн; 15 960 грн - 4 154 грн сплачених сум = 11 806 грн. Нарахування припинилося після вичерпання передбаченого договором періоду продовження, а позивач не заявляє в цій справі договірних процентів за наступний час. Тому посилання апелянта на нарахування процентів поза межами строку кредитування є фактично необґрунтованим.

Доводи щодо витрат на професійну правничу допомогу також не спростовують висновку місцевого суду. Витрати підтверджені договором, актом та описом робіт. Місцевий суд уже зменшив заявлені 8 000 грн до 3 000 грн, врахувавши складність справи, ціну позову й обсяг роботи. Твердження апеляційної скарги про відсутність участі представника позивача в судовому засіданні не узгоджується з оскаржуваним рішенням, у якому зафіксована участь представника позивача Обачук К. О. Апелянт не навела розрахунку або конкретних обставин, які свідчили б про очевидну неспівмірність остаточно присуджених 3 000 грн.

Наведені апелянтом сімейні та соціальні обставини можуть мати значення для її фактичного фінансового становища, однак не є передбаченою законом підставою для припинення або зменшення вже виниклого договірного грошового зобов`язання у межах заявленого предмета спору.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 3 663,60 грн судового збору. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для покладення цих витрат на позивача або для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, немає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та наявні докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що вирішальні обставини спору встановлені правильно: кредитний договір укладено, 6 000 грн перераховано на рахунок відповідача, відповідач здійснювала платежі за договором, заборгованість у розмірі 17 806 грн розрахована відповідно до погоджених умов, а право вимоги належно перейшло до позивача. Процесуального порушення, яке відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України зумовлювало б обов`язкове скасування рішення, не встановлено.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 16 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: