Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №729/2050/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 729/2050/25

Головуючий у першій інстанції – Демченко Л. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1554/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит»

відповідач ОСОБА_1

особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29 квітня 2026 року (суддя – Демченко Л.М., місце ухвалення – м. Бобровиця, дата складання повного рішення – 29.04.2026) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» (далі – ТОВ «Алекскредит») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №4433105 від 21.01.2021 у розмірі 54464,00 грн та понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.01.2021 між ТОВ «Алекскредит» і ОСОБА_1 за допомогою вебсайту https://alexcredit.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Алекскредит», у електронній формі укладено договір про надання кредиту №4433105. Відповідно до умов даного договору товариство надало відповідачу у власність грошові кошти (позику) в сумі 8000,00 грн, за користування якими позичальник сплачує кредитодавцю проценти у розмірі: 1,36% в день – у базовий період протягом 18 календарних днів з 21.01.2021 до 08.02.2021; 3% в день – у спеціальний період протягом 180 календарних днів з 09.02.2021 до 07.08.2021. 08.02.2021 між сторонами укладено додаткову угоду, в якій погоджено зміну періодів сплати процентів, кінцеву дату виконання договору та графік платежів. Відповідач належним чином не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором, сплативши в рахунок погашення відсотків лише 1958,40 грн, унаслідок чого в неї станом на 31.10.2025 утворилася заборгованість у розмірі 54464,00 грн, з яких: 8000,00 грн – борг за тілом кредиту, 46464,00 грн – борг за процнтами за користування кредитом. У зв`язку з цим, зазначену суму кредитної заборгованості позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку.

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29 квітня 2026 року позов ТОВ «Алекскредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованість у загальному розмірі 54464,00 грн та 2422,40 грн судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, котрим у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги відповідача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вважає позовні вимоги недоведеними, оскільки позивачем не надано належних доказів надання та використання нею грошових коштів кредиту.

Скаржник вказує, що електронний кредитний договір вона не укладала та не підписувала, а позивачем не додано доказів її ідентифікації під час реєстрації в системі суб`єкта електронної комерції, отримання нею логіну та пароля, подання заявки на отримання кредиту, ознайомлення з усіма істотними умовами договору, перерахування їй кредитних коштів.

Відповідач також зазначає, що заявлена позивачем до стягнення сума нарахованих відсотків у розмірі 46464,00 грн у 5 разів перевищує тіло кредиту та не є справедливою та співмірною з огляду на суму основного боргу. Звертає увагу, що дана умова договору є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021. Тому вважає за необхідне застосування до спірних правовідносин визначеного ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимального розміру денної процентної ставки 1%.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що його позовні вимоги є доведеними, доводи апеляційної скарги – безпідставними, оскільки відповідач навмисно перекручує фактичні обставини справи, а наведені факти не спростовують зроблені висновки суду першої інстанції.

Позивач зазначає, що в позовній заяві було досить детально розписано алгоритм укладення з позичальником електронного кредитного договору та перерахування за ним коштів відповідачу, що також підтверджує одержана за ухвалою суду з установи банку інформація, яку відповідач навмисно приховала, хоча мала можливість самостійно її отримати та спростувати доводи позивача.

За доводами позивача, відповідачу нараховувались погоджені відсотки (а не штраф, пеня) в межах строку дії кредитного договору, тоді як редакція Закону України «Про споживче кредитування» щодо розміру денної процентної ставки, на яку посилається відповідач, у силу вимог ст. 58 Конституції України не має зворотньої дії в часі. У разі належного виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно умов кредитного договору нарахувань значної суми процентів не було б. Тому відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що кредитний договір було укладено на вкрай невигідних для неї умовах.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

21.01.2021 між ТОВ «Алекскредит» і ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №4433105, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором РS4433105 (а.с. 14-17).

За умовами даного договору кредитодавець надає позичальнику кредит у гривні на інші споживчі цілі у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов договору (п. 1.2). Сума кредиту складає 8000,00 грн (п. 1.3). Кредит надається позичальнику в сумі, що зазначена в п. 1.3 цього договору, в безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника (п. 1.4). Згідно з п. 1.7, 1.7.1, 1.7.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у наступному порядку: у випадку використання кредиту менше ніж 5 (п`ять) календарних днів, позичальник сплачує фіксовану суму процентів за користування кредитом, яка складає 6,80% від визначеної в п. 1.3. цього договору суми кредиту; ставки процентів за Загальними умовами кредитування: у базовий період протягом 18 календарних днів з 21.01.2021 до 08.02.2021 року включно – 1,36% за один день користування кредитом; у спеціальний період протягом 180 календарних днів з 09.02.2021 до 07.08.2021 включно – 3% за один день користування кредитом. Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні Загальних умов кредитування становить 9963,80 грн. Проценти за пунктами 1.7.2 та 1.7.3 нараховуються протягом усього строку дії договору - від дати його укладення до кінцевої дати виконання включно на основну суму кредиту за кожний день користування кредитом за фіксованою процентною ставкою, встановленою для відповідного періоду (п. 1.7.4). Фіксований розмір процентної ставки може бути збільшений кредитодавцем лише з письмової згоди позичальника шляхом укладення додаткової угоди (п. 1.7.5). Відповідно до п. 1.5 договору, позичальник сплачує кредитодавцю суму кредиту та проценти за користування кредитом, неустойку (пеню, штраф) (п. 2.26 Правил), яка може нараховуватися у випадку порушення позичальником умов цього договору, а також комісії банків-емітентів платіжних карт, які використовує позичальник. Сторони погодили, що строк дії договору (п. 2.42 Правил) встановлюється з дати укладення договору 21.01.2021 до кінцевої дати виконання договору 07.08.2021 (включно). Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, у тому числі сплати заборгованості, яке мало місце під час дії договору (п. 3.1). Додатком №1 до договору є графік платежів.

Аналогічна за змістом інформація щодо порядку кредитування та умов повернення кредиту наведена й у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний сторонами 21.01.2021 (а.с. 18-19).

У довідці від 05.11.2024 ТОВ «ФК «Елаєнс» підтвердило, що на підставі укладеного з ТОВ «Алекскредит» договору №41346335_18/10/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, було успішно зараховано 21.01.2021 кошти в сумі 8000,00 грн на картку № НОМЕР_1 , банк отримувача: PJSC BANK VOSTOK (а.с. 20).

Згідно наданого позивачем детального (щоденного) розрахунку заборгованості за кредитним договором №4433105 від 21.01.2021, станом на 31.10.2025 заборгованість ОСОБА_1 становить 54464,00 грн, з яких: 8000,00 грн – борг за тілом кредиту; 45464,00 грн – борг за процентами за користування кредитом (а.с. 22-24).

З наданої АТ «ВСТ Банк» інформації від 23.02.2026 з випискою по рахунку, на ім`я ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), на яку 21.01.2021 зараховано кошти в сумі 8000,00 грн (а.с. 70-73).

08.02.2021 між ТОВ «Алекскредит» і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про зміну умов договору про надання кредиту №4433105 від 21.01.2021, підписану позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором ех1-4433105 (а.с. 45). У даній додатковій угоді сторони погодили, що позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом з 21.01.2021 до 08.02.2021 у розмірі 1958,40 грн (п. 2); встовили подовжений базовий період з 09.02.2021 до 10.03.2021, протягом якого нараховуються проценти за користування кредитом за базовою процентною ставкою 1,36% за один день користування кредитом (п. 3.1); змінили спеціальний період з 11.03.2021 до 06.09.2021, у якому нараховуються проценти за користування кредитом за спеціальною процентною ставкою 3% за один день користування кредитом (п. 3.2); змінили кінцеву дату виконання договору – 06.09.2021 (п. 3.3); внесли відповідні зміни та доповнення до графіку платежів (п. 4).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичнихосіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплати типроценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участюфізичної особи – споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлятьумови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписанийу порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогудійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Алекскредит», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено факт укладення з відповідачем 21.01.2021 електронного кредитного договору, в якому сторони досягли згоди щодо усіх його істотних умов, договір чи його окремі умови в судовому порядку недійсними не визнавалися, позивачем не здійснювалося підвищення відсоткової ставки, передбаченої умовами договору в односторонньому порядку, а відповідачем не спростовано наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором. При цьому, суд відхилив доводи відповідача про неукладеність кредитного договору та неотримання за ним грошових коштів, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, а часткове погашення боргу відповідачем підтверджує визнання ним кредитних зобов`язань.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що 21.01.2021 між ТОВ «Алекскредит» і ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №4433105 на суму 8000,00 грн, а 08.02.2021 – додаткову угоду до нього, підписані сторонами у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» шляхом факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця та використання позичальником електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора (PS4433105, ех1-4433105).

Зазначені підписи, зокрема й одноразові ідентифікатори позичальника, містяться в розділі 10 оспорюваного кредитного договору, «Реквізити сторін» додаткової угоди, що підтверджує добровільність волевиявлення позичальника на укладення вказаних правочинів у електронній формі й спростовує аргументи апеляційної скарги відповідача про неукладення нею цього електронного договору.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відтак, правильними є висновки суду першої інстанції про укладення 21.01.2021 між сторонами електронного кредитного договору №4433105, що узгоджується з приписами Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

Водночас безпідставними є доводи апелянта про нікчемність зазначеного кредитного договору через ненадання позивачем доказів реєстрації й ідентифікації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції та підписання відповідачем договору одноразовим ідентифікатором.

Адже без проходження попередньої реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, без вчинення послідовності дій щодо акцептування пропозиції укласти електронний договір, подальше укладення між позивачем і відповідачем електронного кредитного договору на сайті є неможливим.

Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладених у постановах від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 і судова практика касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.

У кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

ТОВ «Алекскредит» у безготівковому порядку перерахувало ОСОБА_1 на її банківську картку обумовлену кредитним договором суму фінансових ресурсів 8000,00 грн, підтвердженням чому є інформація АТ «ВСТ Банк» від 23.02.2026 із випискою по рахунку, яка узгоджується з довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 05.11.2024, які відповідають критеріям належності, допустимості й достовірності доказів.

Даючи оцінку цим документам в сукупності з іншими доказами у справі за правилами ст. 89 ЦПК України, апеляційний суд констатує, що зазначені в довідці ТОВ «ФК «Елаєнс» відомості щодо дати та суми платежу повністю відповідають інформації, що міститься в умовах укладеного між ТОВ «Алекскредит» і ОСОБА_1 кредитного договору, а належність відповідачу електронного платіжного засобу та надходження на нього обумовлених договором кредитних коштів підтверджена інформацією банківської установи.

Перерахування коштів на платіжну картку відповідача за укладеним кредитним договором за ТОВ «Алекскредит» було вчинено ТОВ «ФК «Елаєнс» як оператором онлайн-послуг платіжної інфраструктури, які здійснюють операції у безготівковій формі, тому на суму переказу не складаються видаткові касові ордери, які є первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Отже, довідка ТОВ «ФК «Елаєнс» містить інформацію про здійснення в рамках договірних відносин з первісним кредитором ініційованого ним платежу на користь відповідача, що безпосередньо свідчить про проведення фінансової операції. Довідка, видана фінансовою компанією, яка є суб`єктом господарської діяльності у сфері надання фінансових послуг, має офіційний характер. Зміст довідки підтверджує факт проведення платежу, що опосередковано свідчить про існування кредитних зобов`язань між сторонами, оскільки платежі зазвичай здійснюються в межах договірних відносин.

Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10.01.2019 у справі №526/405/13 вказано, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) дійшли висновку про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач на виконання кредитного договору 08.02.2021 сплатила 1958,40 грн, які були спрямовані кредитодавцем на погашення процентів, що також підтверджує факт виконання ТОВ «Алекскредит» своїх зобов`язань перед ОСОБА_1 по наданню їй кредитних коштів.

За таких обставин відсутність у матеріалах справи самого лише договору №41346335_18/10/7 між ТОВ «ФК «Елаєнс» і ТОВ «Алекскредит» про надання послуг з переказу грошових коштів, як то аргументує скаржник, за наявності в довідці ТОВ «ФК «Елаєнс» інформації щодо дати та суми платежу, номера банківської картки отримувача платежу, які співпадають з відомостями, що містяться в укладеному між ТОВ «Алекскредит» і ОСОБА_1 кредитному договорі, на виконання умов якого позичальником якого вносилися часткові платежі, не може свідчити про неотримання відповідачем від первісного кредитора кредитних коштів.

Безпідставними є й посилання апелянта на отримання судом першої інстанції інформації з АТ «ВСТ Банк» з порушенням вимог законодавства, зокрема не в порядку, визначеному главою 12 розділу IV ЦПК України.

Так, відомості щодо належності відповідачу банківської картки та руху по ній коштів були витребувані місцевим судом за клопотанням позивача на підставі ухвали від 23.01.2026, що відповідає вимогам п. 2 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 84 ЦПК України.

Одночасно апеляційний суд констатує, що відповідачем не надано суду ніяких доказів на спростування обставин отримання кредитних коштів у сумі 8000,00 грн, а саме відсутності їх перерахування на його банківський картковий рахунок, а також відмінної від кредиту правової природи походження даної одержаної суми грошей.

Також матеріали справи не містять доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами відповідачем і ним їх не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

Апеляційний суд погоджується з доводами відзиву позивача, що відповідач, як тримач банківської картки на яку перераховано кошти за кредитним договором, заперечуючи проти позову, мав можливість надати суду документальні докази того, що відповідні кошти не були зараховані на його картку (рахунок), вказані у договорі, або докази того, що зазначений банківський рахунок йому не належить, але таких доказів усупереч вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав, хоча мав безперешкодний та повний доступ до цієї інформації. Відповідач не надав і доказів невикористання чи повернення кредитору коштів, отриманих відповідно до умов кредитного договору.

Також апеляційний суд зважує й на те, що відповідачем не наведено суду ніяких доводів та не надано жодних доказів того, яким чином її персональні дані могли опинитися у розпорядженні ТОВ «Алекскредит» та були використані товариством для укладення кредитного договору; з відповідними заявами до правоохоронних органів щодо вчинення стосовно неї шахрайських дій ОСОБА_1 не зверталась.

Крім того, з часу укладення спірного кредитного договору пройшло понад п`ять років, проте ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій, спрямованих на розірвання чи визнання недійсним кредитного договору, внесла частковий платіж на виконання його умов, що свідчить про визнання відповідачем вище наведеного кредитного договору таким, що укладений із досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отримання всіх коштів, передбачених кредитним договором.

Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Таким чином, підписавши електронний кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами правочину. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

У зв`язку з цим та оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, апеляційний суд не вбачає підстав сумніватися у відповідності наданої позивачем паперової копії електронного кредитного договору його оригіналу.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про існування між ТОВ «Алекскредит» і ОСОБА_1 кредитних правовідносин, у яких ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за укладеним кредитним договором не виконала, отримані кошти своєчасно не повернула.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильності здійсненого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність наведеної в розрахунку та пред`явленої до стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором з огляду на таке.

Так, умовами укладеного 21 січня 2021 року між сторонами кредитного договору (п. 1.7) та додаткової угоди до нього (п. 3) передбачено два періоди (базовий, спеціальний) та дві ставки (1,36%, 3%) нарахування процентів за користування кредитом.

При цьому, підписавши вказаний кредитний договір, відповідач погодився з його умовами, у зв`язку з чим даний договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Крім того, апеляційний суд зазначає, що даний кредитний договір не містить нечітких або двозначних положень, а викладені в договорі умови щодо періодів та ставок нарахування відсотків є чіткими й зрозумілими. Враховуючи принцип свободи договору відповідач мав можливість не вступати з кредитодавцем у кредитні правовідносини, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування кредитними коштами несправедливим, проте погодився на такі умови договору, підписавши його без будь яких застережень. Більше того, не дивлячись на своє гарантоване право, передбачене п. 2.2.3 договору, на відмову протягом 14 календарних днів від договору без пояснення причин відповідач продовжував користуватися кредитними коштами кредитодавця й до нього з жодними заявами не звертався.

Також колегія суддів звертає увагу апелянта, що станом на 21 січня 2021 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Натомість норма ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки в 1%, на яку посилається відповідач в обгрунтування несправедливості та неспівмірності нарахованих позивачем відсотків за користування кредитом, набрала чинності з 24 грудня 2023 року, у зв`язку з чим у силу положень ст. 58 Конституції України не поширюється на спірні правовідносини. Для того, щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року, чого у даній справі не встановлено.

Одночасно апеляційний суд констатує правомірність вказаного правочину (ст. 204 ЦК України), оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, він не визнаний судом недійсним і відповідна позовна вимога скаржником не заявлялась.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання несправедливими умов укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки штрафні санкції позивач відповідачу не обраховував, а нараховані у межах строку кредитування відсотки, які значно перевищують тіло кредиту і з якими позичальник погоджувався, підписуючи договір, не відносяться до сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації в розумінні положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Чинне ж законодавство не наділяє суд повноваженнями зменшувати суми процентів за користування кредитом, які позичальник зобов`язаний сплатити відповідно до умов кредитного договору.

Також, як слушно зазначив позивач у відзиві, саме порушення відповідачем умов договору закономірно призвело до збільшення загальної вартості кредиту, оскільки в разі належного виконання позичальником зобов`язань велика сума відсотків за користування кредитом не була б нарахована.

За таких обставин, відсутні підстави вважати нікчемними умови кредитного договору в частині погоджених сторонами процентів за користування кредитом.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07.09.2026 у справі №552/672/23 (провадження №61-4595сво25).

Піддаючи сумніву в апеляційній скарзі наданий позивачем розрахунок заборгованості, відповідач не надала ніяких доказів на його спростування, зокрема шляхом представлення інших своїх контррозрахунків.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким та зрозумілим, оскільки містить детальну інформацію щодо дати та суми надання кредиту, часткової оплати кредитних платежів, періодів та ставок нарахування відсотків згідно умов договору, пені, тобто усіх складових кредитної заборгованості, що дозволяє перевірити його обґрунтованість та правильність.

Тому апеляційний суд не вбачає підстав сумніватися у правильності вказаного розрахунку, який місцевий суд цілком обгрунтовано поклав в основу свого рішення про стягнення з відповідача кредитної заборгованості.

Таким чином, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Алекскредит».

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено внаслідок повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з дотриманням вимог закону, а викладені у рішенні суду висновки відповідають обставинам справи.

При цьому, апеляційний суд під час розгляду даної справи не встановив порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29 квітня 2026 року – без змін.

Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.А. Луговець

Судді Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко