Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №749/1036/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 749/1036/25

Головуючий у першій інстанції – Чигвінцев М. С.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2066/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Стельмаха А. П.,

суддів: Любчика О. В., Разгуляєвої О. В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сновського районного суду Чернігівської області від 15 липня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 62 462,79 грн заборгованості за чотирма кредитними зобов`язаннями: договорами ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» № 15035-09/2023 від 11 вересня 2023 року та № 39815-09/2023 від 30 вересня 2023 року, а також договорами ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» № 76893218 від 21 жовтня 2023 року та № 4385672 від 12 листопада 2023 року.

Рішенням Сновського районного суду Чернігівської області від 15 липня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» 58 832,43 грн, а саме: за договором № 4385672 – 22 315,25 грн, з яких 6 026,80 грн основного боргу та 16 288,45 грн процентів; за договором № 76893218 – 10 342,18 грн, з яких 4 354,56 грн основного боргу та 5 987,62 грн процентів; за договором № 39815-09/2023 – 14 955,00 грн, з яких 3 000,00 грн основного боргу та 11 955,00 грн процентів; за договором № 15035-09/2023 – 11 220,00 грн, з яких 2 600,00 грн основного боргу та 8 620,00 грн процентів. У решті позову відмовлено. Також стягнуто 2 852,07 грн судового збору.

Задовольняючи позов у зазначеній частині, суд виходив із доведеності укладення електронних договорів, фактичного перерахування коштів на платіжну картку відповідача, переходу прав вимоги до позивача за договорами факторингу та неналежного виконання позичальником грошових зобов`язань. Щодо договору № 76893218 суд вважав допустимим нарахування процентів за 118 днів – від дня одержання позики до спливу 90 календарних днів після закінчення первісного строку користування нею. Щодо двох договорів ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» суд зменшив заявлений розмір процентів з урахуванням законодавчого обмеження максимальної денної процентної ставки.

14 серпня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю.

Апелянт посилається, зокрема, на те, що поданий позивачем розрахунок заборгованості є одностороннім документом і не підтверджений первинними бухгалтерськими документами щодо видачі та погашення кредитів; нараховані проценти є непропорційними сумі одержаних коштів і порушують норми законодавства про захист споживачів; у матеріалах, на які він посилається, немає належної досудової вимоги про дострокове повернення кредиту; суд першої інстанції неправильно оцінив докази та застосував норми матеріального права.

ТОВ «ФК «ЄАПБ» у відзиві просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення – без змін. Позивач вказує, що факт одержання коштів підтверджений договорами, доказами переказу та відомостями АТ «ПУМБ»; відповідач укладав договори шляхом електронного підпису одноразовими ідентифікаторами та здійснював часткові платежі; право вимоги перейшло до позивача на підставі договорів факторингу і реєстрів боржників.

Щодо договорів № 4385672 та № 76893218 позивач посилається на пункт 4 кожного договору, за яким проценти нараховуються щоденно на залишок позики до повного погашення заборгованості, але не довше 90 календарних днів зі спливу первісного строку користування позикою. Щодо факторингу позивач, зокрема, посилається на висновки Верховного Суду про допустимість відступлення майбутніх грошових вимог.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Судом установлено, що 11 вересня 2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір № 15035-09/2023 на суму 3 000,00 грн строком на 360 днів, а 30 вересня 2023 року – договір № 39815-09/2023 на суму 3 000,00 грн строком на 360 днів. Договори містять відомості про ідентифікацію клієнта через BankID НБУ та підписані одноразовими ідентифікаторами. Кошти перераховувалися на платіжну картку, зазначену позичальником.

29 квітня 2024 року ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» і ТОВ «ФК «ЄАПБ» уклали договір факторингу № 29042024. Витяги з реєстру боржників індивідуалізують вимоги до ОСОБА_1 за обома договорами та містять розмір переданої заборгованості.

21 жовтня 2023 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 76893218 на 3 200,00 грн строком на 27 днів; 27 жовтня 2023 року додатковою угодою суму позики збільшено на 2 800,00 грн – до 6 000,00 грн. Строк повернення за договором спливав 16 листопада 2023 року.

12 листопада 2023 року між тими ж сторонами укладено договір позики № 4385672 на 2 000,00 грн строком на 30 днів; 16 листопада 2023 року додатковою угодою суму позики збільшено на 6 000,00 грн – до 8 000,00 грн. Строк повернення за договором спливав 12 грудня 2023 року.

Належність відповідачу платіжної картки та зарахування на неї кредитних коштів підтверджувалися, зокрема, відомостями АТ «ПУМБ», витребуваними судом. Окремо банк підтвердив операцію на 6 000,00 грн від 16 листопада 2023 року, проведену з використанням сервісу переказу на платіжну картку ОСОБА_1 . Отже, довід апеляційної скарги про недоведеність самого факту одержання коштів не узгоджується із сукупністю письмових та електронних доказів.

За договором факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, додатковою угодою № 22 від 11 квітня 2024 року, актами приймання-передачі та реєстрами боржників № 22 і № 23 від 11 квітня 2024 року до ТОВ «ФК «ЄАПБ» передані індивідуалізовані права вимоги до ОСОБА_1 за договорами № 76893218 та № 4385672. У реєстрах зазначені конкретний боржник, договір і розмір вимоги.

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 роз`яснив, що предметом договору факторингу можуть бути як наявні, так і майбутні грошові вимоги; майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше моменту її виникнення, а перехід права може визначатися підписанням відповідного реєстру вимог. За встановлених у цій справі обставин довід апеляції про неможливість переходу вимог лише через те, що рамковий договір факторингу укладений до виникнення конкретних кредитних зобов`язань, є необґрунтованим.

За статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк, а невиконання або неналежне виконання є порушенням зобов`язання. За статтями 1048, 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит (позику) у строк та сплатити проценти у розмірі і порядку, встановлених договором.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 виходила з того, що проценти за статтею 1048 ЦК України є платою за правомірне користування кредитом та можуть нараховуватися лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу такого строку права кредитодавця переходять у площину охоронних правовідносин, а наслідки прострочення грошового зобов`язання регулюються, зокрема, статтею 625 ЦК України.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором або договором позики звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, та від обов`язку сплати неустойки за таке прострочення. Неустойка та інші платежі, передбачені договором і нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання, підлягають списанню кредитодавцем. Такий підхід щодо сфери дії пункту 18 підтверджено, зокрема, постановою Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23.

Частина перша статті 1078 ЦК України допускає відступлення за договором факторингу як наявної, так і майбутньої грошової вимоги. Відповідно до статей 512, 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оцінка доводів щодо процентів за договорами № 76893218 та № 4385672.

Висновок суду першої інстанції про можливість стягнення процентів за цими двома договорами після закінчення погодженого строку користування позикою колегія суддів не може визнати правильним.

Обидва договори прямо визначають початковий строк користування позикою – відповідно 27 і 30 днів. Додаткові угоди від 27 жовтня та 16 листопада 2023 року збільшили розмір позик до закінчення первісних строків, але не встановили нового строку після 16 листопада та 12 грудня 2023 року. Пункт 4 договорів, за яким проценти можуть нараховуватися до повного погашення, але не довше 90 календарних днів зі спливу первісного строку, сам по собі не перетворює період прострочення на період правомірного користування кредитом у розумінні статті 1048 ЦК України.

Це відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16: умова про нарахування процентів після строку кредитування підлягає правовій кваліфікації з урахуванням її змісту. Якщо такі проценти є платою за правомірне користування коштами, вони не можуть нараховуватися після спливу погодженого строку; якщо ж вони встановлені як наслідок прострочення, такі правовідносини є охоронними і підпадають під регулювання статті 625 ЦК України.

У цьому випадку увесь період після 16 листопада 2023 року за договором № 76893218 та після 12 грудня 2023 року за договором № 4385672 припадає на період дії воєнного стану. Отже, стягнення з відповідача платежів, правовою підставою яких є саме прострочення виконання грошового зобов`язання, суперечило б пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Додатково колегія враховує, що тексти самих договорів окремо містять показники процентної ставки за понадстрокове користування позикою та пені із застереженням про їх незастосування в період воєнного стану. Це підтверджує розмежування сторонами плати за користування позикою у погоджений строк та платежів, пов`язаних із простроченням.

Подані позивачем розрахунки станом на дату відступлення вимог фіксують сукупний залишок основного боргу та процентів, однак у наданому для апеляційного перегляду масиві доказів не дозволяють виокремити, яка саме частина непогашених процентів за договорами № 76893218 та № 4385672 нарахована у межах первісного строку користування позикою, а яка – після його спливу, з урахуванням усіх часткових платежів і порядку їх зарахування. Суд не може замість кредитора створювати новий розрахунок заборгованості на припущеннях.

Оскільки обов`язок довести розмір кожної заявленої до стягнення складової боргу покладається на позивача, вимоги про стягнення процентів за договорами № 76893218 і № 4385672 у тому вигляді, в якому вони заявлені та розраховані, не можуть бути задоволені. Водночас підстав для відмови у стягненні підтверджених самим розрахунком позивача залишків основного боргу – 4 354,56 грн та 6 026,80 грн відповідно – колегія суддів не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги

Твердження апелянта про те, що факт видачі кредитів може підтверджуватися виключно первинними бухгалтерськими документами кредитодавця, не ґрунтується на правилах цивільного процесуального доказування. Відповідно до статей 76, 77, 81, 89 ЦПК України суд оцінює всі належні, допустимі та достовірні докази у сукупності. У цій справі факт надходження коштів підтверджується договорами, електронними даними, відомостями платіжних сервісів і банку, а також частковим виконанням зобов`язань. Тому цей довід не є підставою для відмови у стягненні основного боргу.

Не приймається і довід про відсутність досудової вимоги про дострокове повернення кредиту як самостійна підстава для відмови у позові. На момент звернення до суду погоджені сторонами строки повернення за всіма чотирма договорами вже спливли. Отже, позивач звернувся не за достроковим стягненням тієї частини кредиту, строк виконання якої ще не настав, а за стягненням простроченої заборгованості.

Сам по собі значний розмір процентної ставки також не дає підстав автоматично визнати погоджену умову недійсною або не застосовувати її. У цій справі часткова відмова у стягненні процентів за двома короткостроковими договорами ґрунтується не на абстрактній оцінці їх «несправедливості», а на часових межах нарахування процентів за статтею 1048 ЦК України, правовій природі платежів після настання прострочення та спеціальному правилі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення 16 288,45 грн процентів за договором № 4385672 та 5 987,62 грн процентів за договором № 76893218, а загальний розмір присудженої кредитної заборгованості – зменшенню з 58 832,43 грн до 36 556,36 грн. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Судові витрати

За подання позовної заяви позивач сплатив 3 028,00 грн судового збору. Після апеляційного перегляду позов задовольняється на 58,53 % від заявлених 62 462,79 грн, тому відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України розмір судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачу відповідачем за розгляд справи в суді першої інстанції, становить 1 772,14 грн.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 4 542,00 грн судового збору. Оскаржена сума основного присудження становила 58 832,43 грн, а за результатами перегляду вона зменшується на 22 276,07 грн, апеляційну скаргу задоволено в майновій частині на 37,86 %. Відтак з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 належить стягнути 1 719,76 грн судового збору за апеляційний перегляд.

Керуючись статтями 141, 367, 369, 374, 376, 381–384, 389 ЦПК України, апеляційний суд –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сновського районного суду Чернігівської області від 15 липня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 16 288,45 грн процентів за договором позики № 4385672 від 12 листопада 2023 року та 5 987,62 грн процентів за договором позики № 76893218 від 21 жовтня 2023 року скасувати, а в частині загального розміру заборгованості та судового збору – змінити.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення 16 288,45 грн процентів за договором позики № 4385672 від 12 листопада 2023 року та 5 987,62 грн процентів за договором позики № 76893218 від 21 жовтня 2023 року відмовити.

Зменшити загальний розмір заборгованості, стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», з 58 832,43 грн до 36 556,36 грн (тридцяти шести тисяч п`ятисот п`ятдесяти шести гривень 36 копійок), з яких: за договором позики № 4385672 від 12 листопада 2023 року – 6 026,80 грн основного боргу; за договором позики № 76893218 від 21 жовтня 2023 року – 4 354,56 грн основного боргу; за договором про надання фінансового кредиту № 39815-09/2023 від 30 вересня 2023 року – 14 955,00 грн; за договором про надання фінансового кредиту № 15035-09/2023 від 11 вересня 2023 року – 11 220,00 грн.

Зменшити суму судового збору, стягнутого рішенням суду першої інстанції з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», з 2 852,07 грн до 1 772,14 грн.

В іншій частині рішення Сновського районного суду Чернігівської області від 15 липня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 1 719,76 грн у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: