Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №950/2982/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №950/2982/25

Номер провадження 22-ц/816/2769/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Замченко А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Цимбала Вадима Ігоровича, який діє в інтересах Акціонерного товариства «Сенс Банк»,

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 20 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Стеценка В. А. у м. Лебедин Сумської області,

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

26.09.2025 Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі – АТ «Сенс Банк»), через свого представника Цимбала В.І., звернулося до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 у якому просило стягнути заборгованість по кредиту та судові витрати по справі.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного кредитного договору № 631844223 від 06.10.2021 відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 25 400,00 грн строком до 06.10.2022 та узгоджено графік погашення заборгованості. Згідно з цим договором позичальник зобов`язаний щомісячно здійснювати погашення мінімального платежу та відсотків за користування кредитом. Відповідач свої зобов`язання по кредитному договору не виконує, тому представник позивача звернувся до суду та просив стягнути заборгованість по кредиту та судові витрати по справі.

З розрахунку, виписки вбачається, що станом на 06.06.2025 банком сума боргу відповідача за кредитним договором № 631844223 від 06.10.2021 становить 53 531,01 грн, з яких: 31 452,44 грн заборгованість за тілом кредиту, 22 078,57 грн заборгованість за відсотками.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 20 липня 2026 року відмовлено в задоволенні позовної заяви АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позов не обґрунтований, між сторонами склалися цивільні правовідносини, позовні вимоги пов`язані з спорами, що виникають із кредитних договорів і не підлягають до задоволення, так як в судовому засіданні було встановлено, що представником позивача не було доведено, що відповідач відповідно до укладеного кредитного договору № 631844223 від 06.10.2021 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 25 400,00 грн, згідно з цим договором зобов`язана щомісячно здійснювати погашення мінімального платежу та відсотків за користування кредитом.

Суд бере до уваги доводи представника позивачки в тій частині, що ОСОБА_1 не укладала ніяких договорів з позивачем, а позивачем не було підтверджено дійсними, належними та допустимими доказами, що одноразовий цифровий підпис дійсно належить відповідачу ОСОБА_1 , а не іншій особі, так як під час розгляду справи представником позивача не було оспорено та спростовано обставин справи, викладених у відзиві сторони відповідача. При цьому в судовому засіданні не було доведено, що відповідач отримала 25 400 грн на свою банківську картку, вказану позивачем чи, як користувач банківської картки своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням 06.08.2026 Цимбал В.І. в інтересах АТ «Сенс Банк» подав до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Лебединського районного суду Сумської області від 20.07.2026 у справі № 950/2982/25 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю: стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість в сумі 53 531,01 грн, з яких: 31 452,44 грн – прострочене тіло кредиту, 22 078,57 грн – відсотки за користування кредитом.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково не врахував обставини, які підтверджуються матеріалами справи, зокрема випискою з рахунку приватного клієнта за період з 06.10.2021 по 08.06.2025, рухом коштів по кредитному рахунку позичальника із періодичним погашенням боргу від імені ОСОБА_1 , з якого слідує активне використання позичальником кредитної картки для здійснення переказів та обслуговування власних рахунків.

Апеляційна скарга мотивована також тим, що надання кредитних коштів позичальнику підтверджується випискою з рахунку клієнта, з якої вбачається систематичне та тривале використання коштів кредиту позичальником; виписка з особового рахунку клієнта банку, що містить інформацію про рух коштів, є первинним бухгалтерським документом, а численні операції зарахування коштів на кредитний рахунок саме від імені «Velboi Oksana» через сервіс Visa Direct є прямим та беззаперечним доказом того, що саме ОСОБА_1 є користувачем кредитної картки та здійснювала погашення кредитної заборгованості.

Мотивами апеляційної скарги також зазначено, що фактична наявність кредитних правовідносин між сторонами справи вбачається з обставин надання позичальнику кредитних коштів та обігу по одержаній в банку картці, у тому числі шляхом часткового погашення кредиту, що свідчить про необхідність стягнення з позичальника на користь банку заборгованості за кредитним договором у сумі 53 531,01 грн; суд першої інстанції зазначених обставин помилково не врахував, а тому рішення Лебединського районного суду Сумської області від 20.07.2026 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо подання відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач ОСОБА_1 не скористалася наданим їй частиною 1 статті 360 ЦПК України правом подати відзив на апеляційну скаргу у строк, встановлений судом апеляційної інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Водночас, відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Відповідно до кредитного договору № 631844223 від 06 жовтня 2021 року, укладеного між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 , відповідачу надано кредит у формі встановленого кредитного ліміту в розмірі 25 400,00 грн. Умовами кредитування також визначено графік погашення заборгованості.

З розрахунку заборгованості та виписки за рахунком вбачається, що станом на 06 червня 2025 року за відповідачем обліковувалася заборгованість за кредитним договором № 631844223 від 06 жовтня 2021 року в загальному розмірі 53 531,01 грн, з яких 31 452,44 грн становила заборгованість за тілом кредиту, а 22 078,57 грн – заборгованість за відсотками (а.с. 7, 13).

Із письмової вимоги банку, опису та списку поштового відправлення убачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № 631844223 від 06 жовтня 2021 року. У зазначеній вимозі розмір заборгованості станом на 06 липня 2025 року визначено у сумі 54 403,92 грн (а.с. 14-17).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Щодо укладення кредитного договору в електронній формі та виконання позичальником кредитних зобов`язань

Згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов`язанні установлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Щодо правового значення паспорта споживчого кредиту та його підписання позичальником

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) сформульовано правовий висновок, відповідно до якого «способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця, є паспорт споживчого кредиту».

Верховний Суд також зазначив, що «паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов`язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору».

Водночас саме по собі ознайомлення споживача з паспортом споживчого кредиту та його підписання не свідчить про укладення договору про споживчий кредит та дотримання встановленої законом форми такого договору, оскільки, як зазначив Верховний Суд, «ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми», адже «в паспорті не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».

Зазначений правовий підхід отримав подальший розвиток у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 619/1384/21 (провадження № 61-8064св23), у якій Суд, зокрема, розглядав питання можливості підтвердження погодження позичальником розміру процентної ставки саме паспортом споживчого кредиту.

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що «посилання банку на те, що позичальник була ознайомлена з паспортом споживчого кредиту, який містив розмір процентної ставки, не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції», оскільки «підписання паспорта споживчого кредиту споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, адже у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін та його змісту».

При цьому Верховний Суд окремо відхилив доводи про те, що паспорт споживчого кредиту набуває статусу невід`ємної складової кредитного договору лише у зв`язку з його підписанням позичальником, зазначивши: «не заслуговують на увагу доводи банку про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом».

Отже, з наведених правових висновків Верховного Суду вбачається, що паспорт споживчого кредиту має передусім інформаційне та переддоговірне призначення: він підтверджує надання споживачу інформації про умови кредитування, необхідної для прийняття ним усвідомленого рішення щодо укладення кредитного договору. Водночас сам факт ознайомлення споживача з паспортом та його підписання не є достатнім для висновку про погодження сторонами умов кредитного договору, зокрема розміру процентної ставки, якщо така умова не була належним чином погоджена та зафіксована саме у кредитному договорі з дотриманням встановленої законом форми.

Щодо фактичного отримання кредиту та доведеності погодження процентної ставки

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 самостійно звернулася до АТ «Альфа-Банк» із пропозицією укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, оскільки на підтвердження зазначеної обставини позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б безпосередньо свідчили про вчинення відповідачем саме таких дій.

Саме по собі посилання банку на те, що відповідні документи були сформовані в інформаційно-телекомунікаційній системі банку, не є достатнім для висновку про те, що саме відповідач сформувала та направила банку пропозицію з визначеними банком умовами кредитування, якщо належні електронні докази цього до матеріалів справи не долучені.

Водночас колегія суддів вважає встановленим факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин у частині фактичного надання та використання кредитних коштів.

Так, згідно з випискою з рахунка приватного клієнта № 696638-2025/0610, кредитна картка Visa Platinum із номером * НОМЕР_1 була випущена на ім`я « ОСОБА_2 », а за рахунком № НОМЕР_2 у період після встановлення кредитного ліміту здійснювалися численні операції з використання кредитних коштів. Зокрема, у період з 14 жовтня 2021 року по 08 жовтня 2022 року за рахунком здійснювалися перекази, покупки та інші операції. Крім того, виписка містить численні зарахування коштів на цей рахунок із зазначенням відправника «Velboi Oksana» через сервіс Visa Direct.

Зазначені обставини у їх сукупності свідчать не лише про відкриття кредитного рахунку, а й про фактичне користування відповідачем кредитними коштами та здійснення нею платежів на погашення заборгованості.

Разом з тим установлення факту виникнення кредитних правовідносин та фактичного отримання відповідачем кредитних коштів саме по собі не свідчить про погодження сторонами всіх умов кредитування, зокрема конкретного розміру процентної ставки.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок її сплати за кредитним договором визначаються договором.

Таким чином, обов`язок позичальника зі сплати процентів у визначеному кредитодавцем розмірі виникає за умови належного погодження сторонами відповідної договірної умови.

Колегія суддів враховує, що відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, паспорт споживчого кредиту є способом підтвердження виконання кредитодавцем переддоговірного обов`язку щодо надання споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця, однак не є складовою частиною кредитного договору. Саме по собі ознайомлення споживача з паспортом споживчого кредиту та його підписання не означає укладення договору про споживчий кредит і не свідчить про погодження сторонами всіх його істотних умов.

Як убачається з матеріалів справи, одноразовим ідентифікатором 3445 було підписано саме паспорт споживчого кредиту. Водночас належного доказу того, що цим же електронним підписом відповідач підписала документ, який є кредитним договором та містить погоджену сторонами процентну ставку, матеріали справи не містять.

За таких обставин підписання паспорта споживчого кредиту не може бути ототожнене з підписанням кредитного договору в частині погодження його істотних умов.

Зазначений висновок узгоджується також із подальшою практикою Верховного Суду, у якій наголошено, що паспорт споживчого кредиту виконує передусім інформаційну функцію, а його підписання споживачем саме по собі не підтверджує погодження сторонами всіх умов кредитного договору.

При цьому факт користування кредитними коштами також не може автоматично підтверджувати погодження саме розміру процентної ставки. Користування отриманими коштами та їх часткове повернення свідчать про визнання відповідачем факту отримання кредиту та існування відповідного зобов`язання з його повернення, однак не замінюють передбаченої законом форми погодження умови щодо розміру процентів.

Інше тлумачення призвело б до фактичного покладення на позичальника обов`язку сплачувати будь-який розмір процентів, зазначений кредитодавцем у розрахунку заборгованості, лише з огляду на факт користування кредитними коштами, що не відповідає вимогам статей 1054, 1056-1 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що матеріалами справи підтверджено факт отримання та використання ОСОБА_1 кредитних коштів у межах установленого кредитного ліміту, однак не підтверджено належними та допустимими доказами факт погодження нею конкретної договірної процентної ставки.

Відповідно до статей 12, 76, 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, за відсутності належних доказів погодження сторонами розміру договірної процентної ставки вимоги банку про стягнення 22 078,57 грн процентів за користування кредитом задоволенню не підлягають.

Водночас така обставина не звільняє відповідача від обов`язку повернути фактично отриману та неповернуту суму кредитних коштів.

Як убачається з матеріалів справи, 06 жовтня 2021 року відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 25 400,00 грн. При цьому згідно з випискою з рахунка приватного клієнта № 696638-2025/0610 за період з 06 жовтня 2021 року по 08 червня 2025 року за кредитом банком відображено сплату відповідачем 16 852,15 грн (списання процентів за користування кредитом (готівкові операції) – 10 679,53 грн, списання процентів за прострочену заборгованість – 3 007,88 грн, погашення овердрафту з рахунку – 3 164,74 грн).

Оскільки матеріалами справи не підтверджено погодження сторонами договірної процентної ставки, зазначені суми не можуть бути стягнуті з відповідача як проценти за користування кредитом та підлягають врахуванню при визначенні фактично неповернутої суми основного боргу.

Таким чином, при визначенні розміру заборгованості за фактично отриманим кредитом підлягає врахуванню кредитний ліміт у розмірі 25 400,00 грн та сума 16 852,15 грн, сплачена відповідачем банку як проценти, оскільки за встановлених у цій справі обставин така сума фактично зменшує розмір неповернутого основного боргу.

Розрахунок заборгованості в цій частині становить: 25 400,00 грн – 16 852,15 грн = 8 547,85 грн.

Отже, з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» підлягає стягненню 8 547,85 грн фактично неповернутих кредитних коштів.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове судове рішення у разі неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина перша статті 374, стаття 376 ЦПК України).

Матеріалами справи підтверджено факт встановлення відповідачу кредитного ліміту у розмірі 25 400,00 грн, фактичного користування кредитними коштами та здійснення нею платежів на погашення заборгованості. Водночас належними та допустимими доказами не підтверджено погодження сторонами конкретного розміру договірної процентної ставки.

Саме по собі підписання паспорта споживчого кредиту не свідчить про укладення кредитного договору та погодження його істотних умов, оскільки паспорт споживчого кредиту має передусім інформаційне та переддоговірне призначення. У цій справі одноразовим ідентифікатором 3445 було підписано саме паспорт споживчого кредиту, тоді як доказів підписання відповідачем кредитного договору, який містить погоджену сторонами процентну ставку, матеріали справи не містять.

За відсутності належних доказів погодження сторонами розміру договірної процентної ставки вимоги позивача про стягнення 22 078,57 грн процентів за користування кредитом задоволенню не підлягають. Водночас встановлення факту отримання відповідачем кредитних коштів обумовлює її обов`язок повернути фактично отриману та неповернуту суму кредиту.

Встановлено, що кредитний ліміт становив 25 400,00 грн, а відповідачем сплачено банку 16 852,15 грн. Оскільки за встановлених у справі обставин погодження договірної процентної ставки не підтверджено, зазначена сума підлягає врахуванню при визначенні фактично неповернутого основного боргу. Таким чином, розмір фактично неповернутих кредитних коштів становить 8 547,85 грн (25 400,00 грн – 16 852,15 грн).

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» 8 547,85 грн фактично неповернутих кредитних коштів. У задоволенні решти позовних вимог, зокрема щодо стягнення 22 078,57 грн процентів за користування кредитом, слід відмовити.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 20 липня 2026 року у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» відмовлено повністю. За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 442,40 грн.

Судом апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено частково: із заявлених до стягнення 53 531,01 грн задоволено вимоги на суму 8 547,85 грн, що становить 15,97 %, а у задоволенні вимог на суму 44 983,16 грн відмовлено, що становить 84,03 %.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду першої інстанції, підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 390,00 грн судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви (2 442,40 грн ? 15,97 %).

За подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, судові витрати, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи, також підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що апеляційна скарга спрямована на оскарження рішення про повну відмову в задоволенні позову, а за результатами її розгляду позов задоволено на 15,97 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 580,13 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги (3 633,60 грн ? 15,97 %).

Таким чином, з урахуванням результатів розгляду справи та положень частин першої, другої та тринадцятої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 970,13 грн судового збору, з яких 390,00 грн – судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви, та 580,13 грн – судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги.

Інші процесуальні питання розгляду апеляційної скарги

Згідно ст. 384 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

За ч. 1 ст. 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно ч 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, зокрема, судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків встановлених цією статтею.

Оскільки предметом розгляду у цій справі є позов про стягнення боргу з ціню позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то постанова апеляційного суду згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 20 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 631844223 від 06.10.2021 у розмірі 8 547,85 грн та судовий збір у розмірі 970,13 грн.

У задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: Я.Л. Петен

А.О. Замченко