Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №581/267/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №581/267/26

Номер провадження 22-ц/816/2757/26

Категорія - 42

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Замченко А.О., Черних О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 ,

на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 16 липня 2026 року, ухваленого у складі судді Бутенка Д.В. в селище Липова Долина Сумської області, повний текст рішення суду складено 16 липня 2026 року,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

06 травня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК «Ейс») через систему «Електронний суд» звернулося до Липоводолинського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 842525768 від 15 березня 2021 року в загальному розмірі 77 898,00 грн, з яких 22 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 55 898,00 грн - заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом, а також судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що 15 березня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 842525768, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), та відповідно до договору відповідач отримав у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредит у розмірі 1 000,00 грн зі сплатою відсотків, який збільшено до 22000 грн. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу. 5 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанас» укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача. 11 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

У зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань у відповідача утворилась загальна сума заборгованості за кредитним договором № 842525768 від 15 березня 2021 року у розмірі 77 898,00 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 22 000,00 грн, заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 55 898,00 грн. Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 77 898,00 грн. Товариство просило суд стягнути з відповідача зазначену заборгованість разом із судовим збором у розмірі 2 622,40 грн та витратами на професійну допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 16 липня 2026 року позов ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 842525768 від 15 березня 2021 року в розмірі 77 898,00 грн, із них: 22 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 55 898,00 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом, а також 2 662,40 грн судового збору та 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що за встановлених обставин справи між сторонами виникли цивільні правовідносини, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, уклавши його відповідно до вимог закону, а укладені додаткові угоди, як невід`ємні складові кредитного договору, підтверджували збільшення розміру кредиту; із наданих позивачем суду розрахунків вбачається неповне повернення відповідачем отриманих кредитних коштів у строки визначені електронним кредитним договором, а тому підлягає стягненню сума заборгованості за тілом кредиту та нарахованих процентів за період з 15 березня 2021 року по 13 липня 2021 року за користування кредитом виключно у межах 120-денного строку дії кредитного договору.

Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 відступлено право вимоги щодо відповідача на користь ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 5 серпня 2020 року №05/0820-01 відступлено право вимоги щодо відповідача на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанас», а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанас» на підставі договору факторингу від 11 липня 2025 року №11/07/25-Е відступлено право вимоги щодо відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс», і такі відступлення відповідають вимогам п. 1 ч. 1 ст. 512 та ст. 513 ЦК України, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Доводи представника відповідача про неукладеність кредитного договору, неознайомлення відповідача із правилами надання кредиту, незрозумілість розрахунків боргів, а також відсутність у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ліцензії на здійснення факторингових операцій та відсутність доказів переходу права вимоги суд визнав неспроможними, оскільки вони спростовуються дослідженими матеріалами справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

05 серпня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Єрньєй А.А. подала до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 16 червня 2026 року у справі № 581/267/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю, а також стягнути з ТОВ «ФК «Ейс» на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що кредитний договір та решта додаткових угод не були підписані відповідачем, оскільки електронним підписом з одноразовим ідентифікатором MNV8E6N8 було підписано лише додаток № 1 до кредитного договору на суму 1 000 грн, а тому не можна говорити про те, що правочини були укладені та досягнуто усіх істотних умов. Також відповідач зазначає, що жодних пролонгацій за умовами договору не відбувалося, жодних дій зі сторони ОСОБА_2 для цього не вчинено, доказів того, що відповідач просив кредитодавця про продовження строку кредитування та активував функцію продовження строку дисконтного періоду, суду не надано.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу, що свідчить про відсутність доведеного факту переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», а наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора. Зазначено, що акт звірки взаємних розрахунків не є належним, достовірним і достатнім доказом здійснення оплати, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018. Крім того, право вимоги до відповідача вказано лише у реєстрі прав вимоги і не існувало на момент укладення первісного договору факторингу у 2018 році.

Положення кредитного договору щодо різних відсоткових ставок не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов; нарахування у великому розмірі відсотків перетворюється на непомірний тягар для відповідача як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором. Відповідач посилається також на те, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, а відповідальність боржника за певних обставин може бути нерозумною з огляду на її непропорційність наслідкам правопорушення.

Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу

07.08.2026 представник позивача ТОВ «ФК «Ейс» - Сахарова О.І. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 16.07.2026 у справі № 581/267/26 - без змін.

Відзив на апеляційну скаргу аргументований тим, що кредитний договір № 842525768 від 15.03.2021 укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а відповідач послідовно виконав усі дії, передбачені встановленим алгоритмом укладення електронного договору, надав необхідні персональні дані, пройшов ідентифікацію та верифікацію, отримав СМС-код підтвердження та ввів одноразовий персональний ідентифікатор. Зазначено, що належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину, а без виконання відповідних дій укладення кредитного договору було б технічно неможливим. Також відзив аргументовано тим, що додаткові угоди є складовою частиною кредитного договору, спрямовані на уточнення, зміну або конкретизацію його умов, а сам по собі факт відсутності підписів на окремих додаткових угодах не може автоматично свідчити про їх недійсність.

Крім того, у відзиві зазначено, що надані розрахунки заборгованості є належними, повними та вичерпними доказами заборгованості, не суперечать один одному та узгоджуються з іншими письмовими доказами у справі. Обґрунтовано, що у позивача наявні всі правові підстави для стягнення відсотків за кредитним договором як в межах строку його дії відповідно до ст. 1048 ЦК України, так і після спливу строку кредитування відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки нараховані після закінчення строку кредитування проценти є погодженою сторонами мірою відповідальності за порушення строків повернення кредиту. Доводи відповідача про нібито погашену заборгованість у відзиві визнано необґрунтованими, оскільки вони не підтверджуються належними доказами фактичного виконання зобов`язання боржником, а балансове списання заборгованості при переході права вимоги за договорами факторингу є виключно бухгалтерською операцією.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

15 березня 2021 року ОСОБА_2 подав ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заявку на отримання кредитних коштів у кредит, у якій зазначив свої персональні дані (а.с. 94).

15 березня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено договір № 842525768, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надано відповідачу грошові кошти у розмірі 1 000,00 грн зі сплатою відсотків за весь строк дисконтного періоду у розмірі 598,6 % річних, що становить 1,64% в день від суми залишку кредиту за кожний день користування ним (на строк 7 днів), після закінчення дисконтного періоду у розмірі 620,50 % річних (базова процентна ставка), що становить 1,7% в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду, також позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику; дисконтний період дорівнює 7 днів. Пункт 4.2 договору передбачає набрання його чинності з моменту підписання сторонами та діє до закінчення строку надання кредиту визначеного в п. 1.2, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникають під час дії договору, діють до повного їх виконання (а.с. 76-78).

Крім того, 15 березня 2021 року ОСОБА_2 ознайомився із актуальними умовами кредитування зазначеними у паспорті споживчого кредиту продукту «Смарт» до договору № 842525768 від 15 березня 2021 року, який містить інформацію про умови кредитування, у цій письмовій інформації визначений тип кредиту - фінансовий кредит, строк кредитування 7 днів (з можливістю продовження строку), фіксована процентна ставка 598,60% річних, реальна річна процентна ставка 598,60%, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту 839,50% (а.с. 75, 76-78).

15 та 16 березня 2026 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено чотири додаткові угоди до кредитного договору № 842525768 від 15 березня 2021 року, якими суму кредиту збільшено до 22 000 грн, із узгодженими графіками розрахунків по поверненню коштів (а.с. 79-82).

Із довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» слідує обставина надсилання ОСОБА_2 15 березня 2021 року на номер мобільного телефону НОМЕР_1 одноразового ідентифікатора MNV8Е6N8, який є електронним підписом (а.с. 101).

15 та 16 березня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено переказ Азізову О.Я. на платіжну картку № НОМЕР_2 грошових коштів на загальну суму 22 000,00 грн на виконання договору № 842525768 від 15 березня 2021 року, в тому числі - 8 000 грн 15 березня 2021 року, 14 000 грн - 16 березня 2021 року (а.с. 104-106).

Відповідно до розрахунку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором станом на 18 травня 2021 року становить 49 562,00 грн., з яких: 22 000,00 грн основний борг, 27 562,00 грн проценти за користування кредитом, 16 березня 2021 року відповідачем сплачено позичальнику 492,00 грн (а.с. 59-60).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало (відступило) ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах, а останнє прийняло такі права вимоги за плату на умовах, визначених цим договором, строк дії якого закінчився 28 листопада 2019 року. Відповідно до п. 2.1, 2.2 цього договору фактор зобов`язувався прийняти право вимоги, включаючи борг відповідача, з переходом всіх прав та обов`язків клієнта (ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») за кредитним договором, який укладений з відповідачем (а.с. 19-22).

28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року, умови договору залишилися без змін (а.с. 24 зі звороту).

31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2021 року. Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та № 28/1118-01 (а.с. 25-29).

31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року, при цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року (а.с. 30).

31 грудня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 134 від 18 травня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 49 562,00 грн (а.с. 31, 32-33).

Відповідно до наданого ТОВ «Таліон Плюс» розрахунку заборгованості за кредитним договором № 842525768 від 15 березня 2021 року, за ОСОБА_2 непогашений залишок заборгованості складає 77 989,00 грн, з яких: 22 000,00 грн основний борг, 27 562,00 грн проценти за користування кредитом станом на день відступлення права вимоги, 28 336,00 грн проценти за користування кредитом, нараховані ТОВ «Таліон Плюс» (за період з 19 травня 2021 року по 13 липня 2021 року) (а.с. 61).

5 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 4 серпня 2021 року. Додатковими угодами до вказаного договору факторингу № 2 від 3 серпня 2021 року та № 3 від 30 грудня 2022 року строк дії договору продовжено до 30 грудня 2024 року, умови договору залишилися без змін. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 5 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 77 898,00 грн (а.с. 35-42).

11 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 77 898,00 грн. Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 року та платіжними інструкціями № 317 від 12 серпня 2025 року, № 344 від 4 вересня 2025 року, № 355 від 18 вересня 2025 року, № 356 від 19 вересня 2025 року, № 357 від 19 вересня 2025 року, №358 від 19 вересня 2025 року, №360 від 24 вересня 2025 року, фактором виконано свої обов`язки за вищевказаним договором факторингу (а.с. 44-47, 50-51, 52, 55-58).

Згідно з наданою позивачем випискою з особового рахунку за кредитним договором № 842525768 від 15 березня 2021 року ОСОБА_2 непогашений залишок заборгованості перед ТОВ «ФК «Ейс» станом на 26 грудня 2025 року складає 77 898,00 грн (а.с. 62).

Відповідно до довідки наданої АТ КБ «Приватбанк» від 29 травня 2026 на ім`я ОСОБА_2 банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), номер телефону НОМЕР_1 був і є фінансовим номером ОСОБА_2 , за період з 15 березня 2021 року по 21 березня 2021 року на платіжну картку відповідача № НОМЕР_3 зараховано кошти: 15 березня 2021 року у сумі 1 000 грн, 2 000 грн та 5 000 грн, 16 березня 2021 року у сумі 5 000 грн та 9 000 грн, також відповідачем із цієї картки 16 березня 2026 року сплачено (переказано) 492,00 грн (а.с. 142-144).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов`язанні установлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

При вирішенні спору судом враховується, що відповідач отримав кредитні кошти, був повідомлений про умови, правила та відсотки банку, однак належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, що створило заборгованість.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України)

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне укладення кредитного договору та додаткових угод

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що кредитний договір № 842525768 від 15 березня 2021 року та додаткові угоди до нього є неукладеними з огляду на відсутність власноручного підпису відповідача та використання одного одноразового ідентифікатора.

Як установлено судом першої інстанції, 15 березня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із заявкою на отримання кредиту, зазначивши персональні та контактні дані, після чого між сторонами було оформлено кредитний договір № 842525768. У матеріалах справи наявні відомості інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця про направлення на фінансовий номер відповідача одноразового ідентифікатора MNV8E6N8 15 березня 2021 року та його введення у відповідному полі системи. Крім того, судом установлено фактичне перерахування відповідачу кредитних коштів загалом у розмірі 22 000 грн, а також здійснення ним платежу у розмірі 492 грн (а.с. 142).

За змістом статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття, а відповідь про прийняття пропозиції може бути надана, зокрема, шляхом вчинення дій, які в інформаційній системі чітко визначені як прийняття пропозиції. Стаття 12 цього Закону прямо передбачає використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором як способу підписання електронного правочину. Електронний договір, підписаний у визначений законом спосіб, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, саме по собі заперечення відповідача про те, що він не ставив власноручного підпису на паперовому примірнику договору, не свідчить про відсутність його волевиявлення та не спростовує факту укладення електронного договору.

Посилання скаржника на те, що одноразовий ідентифікатор за своєю природою може використовуватися лише один раз, також не свідчить про неукладеність кредитного договору. Правове значення має не багаторазове використання однієї й тієї самої комбінації символів, а факт використання передбаченого законом способу електронного підписання конкретного електронного правочину. Закон визначає одноразовий ідентифікатор як алфавітно-цифрову послідовність, отриману особою для прийняття оферти, а стаття 12 Закону «Про електронну комерцію» визнає його одним із способів підписання електронного правочину.

При цьому доводи апеляційної скарги фактично зводяться до заперечення способу оформлення правочину, тоді як не спростовують установлених судом обставин реєстрації відповідача в інформаційній системі, направлення йому одноразового ідентифікатора, його введення у відповідне поле системи, отримання кредитних коштів та подальшого здійснення платежу.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що наступне збільшення суми кредиту відбулося шляхом оформлення додаткових угод, якими розмір кредиту було збільшено до 22 000 грн. Судом першої інстанції встановлено, що 15 та 16 березня 2021 року сторони уклали чотири такі додаткові угоди. При цьому за матеріалами справи відповідач не заперечує самого факту отримання зазначених коштів.

Після зарахування коштів відповідач не звернувся до кредитодавця із повідомленням про те, що відповідні додаткові угоди ним не укладалися, що збільшення суми кредиту відбулося без його волі або що отримані кошти не відповідають умовам, які він мав намір погодити. Навпаки, як установлено судом, відповідач прийняв зазначені кошти та фактично ними користувався. Така поведінка є юридично значущою при оцінці доводів про відсутність волевиявлення, оскільки суперечить твердженню про те, що збільшення кредитного зобов`язання відбулося поза волею позичальника.

Більше того, матеріалами справи підтверджується, що 16 березня 2021 року відповідач здійснив платіж у розмірі 492,00 грн, який був зарахований у рахунок процентів за користування кредитними коштами. Отже, його поведінка після отримання коштів не обмежувалася пасивним прийняттям їх на банківський рахунок: він вчинив дію, спрямовану на виконання зобов`язань за кредитним договором. У сукупності з фактичним отриманням 22 000 грн це свідчить про послідовну поведінку позичальника, яка об`єктивно відповідала існуванню між сторонами кредитних правовідносин та не узгоджувалася із запереченням самого факту збільшення кредиту.

За таких обставин посилання скаржника на те, що додаткові угоди не були ним підписані, не може оцінюватися ізольовано від його подальшої поведінки. Відповідно до загальних засад цивільного законодавства суд оцінює докази в їх сукупності, а не виходить виключно з формального способу оформлення документа. Факт отримання саме тієї суми кредиту, яка була визначена з урахуванням додаткових угод, відсутність негайних заперечень щодо її зарахування, користування коштами та здійснення платежу на виконання кредитного зобов`язання у своїй сукупності підтверджують реальність відповідних договірних правовідносин і не дають підстав вважати, що збільшення суми кредиту відбулося всупереч волі відповідача.

Щодо доводів про відсутність пролонгації кредитного договору

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що строк кредитування становив виключно 7 днів та що доказів його продовження відповідачем не надано.

З матеріалів справи вбачається, що первісний кредитний договір передбачав семиденний дисконтний період, а також механізм продовження строку користування кредитом за умови сплати фактично нарахованих процентів. Судом установлено, що 16 березня 2021 року відповідач здійснив платіж у розмірі 492,00 грн, який кредитодавцем зараховано як оплату процентів за користування кредитними коштами.

Матеріали справи містять положення договору, відповідно до яких строк дисконтного періоду міг бути продовжений позичальником шляхом здійснення протягом установленого періоду оплати фактично нарахованих процентів. За умови такого продовження договір передбачав подальше нарахування процентів за погодженою сторонами індивідуальною ставкою, а також подальше відтермінування повернення основної суми кредиту.

Отже, правова конструкція, погоджена сторонами, не передбачала необхідності укладення окремого паперового правочину для кожного календарного дня користування кредитом. Продовження строку кредитування було передбачене самим договором як наслідок вчинення позичальником визначеної договором дії.

Посилання скаржника на відсутність окремої заяви про пролонгацію не враховує змісту погодженого сторонами механізму продовження строку. Якщо договором передбачено, що певна дія позичальника має юридичним наслідком продовження строку кредитування, суд має оцінювати факт вчинення такої дії та передбачені договором наслідки, а не вимагати додаткового правочину, якого сторони договором не передбачили.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо періоду, за який позивач мав право нараховувати проценти за користування кредитом.

Як установлено судом, відповідно до умов кредитного договору № 842525768 від 15 березня 2021 року сторони погодили семиденний дисконтний період. Разом з тим пунктом 1.7 договору передбачено спеціальний механізм продовження строку користування кредитом у разі продовження фактичного користування позичальником кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду.

Зокрема, відповідно до пункту 1.7.1 кредитного договору зобов`язання позичальника щодо повернення основної суми кредиту переноситься на наступний день після закінчення дисконтного періоду, а у разі ненадходження платежу зобов`язання щодо сплати основної суми кредиту відкладається кожного разу на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.

Отже, із системного тлумачення пунктів 1.7, 1.7.1 та 1.7.2 кредитного договору вбачається, що погоджений сторонами механізм продовження строку користування кредитом був обмежений у часі та не передбачав можливості безстрокового нарахування процентів за користування кредитними коштами.

Такий висновок узгоджується і з пунктом 4.3 кредитного договору, відповідно до якого сторони окремо погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку дії договору (після 90-го дня від дати закінчення дисконтного періоду) або його дострокового розірвання, у розмірі, визначеному пунктом 1.7.2 договору, є процентами за користування грошовими коштами у розумінні частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином, сам зміст договору розмежовує два різні періоди та правові підстави нарахування платежів: проценти за користування кредитними коштами протягом строку дії договору та проценти, які сторони визначили як наслідок прострочення виконання грошового зобов`язання після закінчення цього строку.

При цьому проценти, передбачені статтею 1048 ЦК України, за своєю правовою природою є платою за користування позичальником грошовими коштами та можуть нараховуватися лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Натомість платежі, які нараховуються після припинення такого строку у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, мають іншу правову природу та підлягають оцінці з урахуванням положень статті 625 ЦК України.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що проценти за користування кредитом були правомірно нараховані протягом усього визначеного ним 120-денного періоду, є помилковим, оскільки не відповідає змісту пунктів 1.7, 1.7.1, 1.7.2 та 4.3 кредитного договору.

При цьому позивач, звертаючись до суду, заявив вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором у визначеному ним розмірі та обґрунтовував її саме нарахуванням процентів за користування кредитом. Окремої вимоги про стягнення процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України позивачем заявлено не було.

За таких обставин суд не вправі самостійно змінювати правову природу заявленої до стягнення суми та присуджувати її як інший вид відповідальності, який не був предметом заявленої позивачем вимоги.

Таким чином, розмір заборгованості підлягає визначенню виходячи з суми фактично отриманого кредиту та процентів за користування кредитними коштами лише в межах погодженого сторонами строку кредитування з 15.03.2021 по 19.06.2021 (97 календарних днів (90 днів від дати закінчення дисконтного періоду).

Згідно з матеріалами справи, основна сума кредитної заборгованості становить 22 000,00 грн, а розмір процентів за користування кредитними коштами за відповідний період становить 43 754,00 грн. При цьому 16 березня 2021 року відповідачем сплачено 492,00 грн, які були зараховані в рахунок процентів за користування кредитом.

Отже, розмір заборгованості, який підлягає стягненню, становить: 22 000,00 грн - основна сума кредиту; 43 754,00 грн - проценти за користування кредитними коштами; 492,00 грн - сума, сплачена відповідачем у рахунок процентів.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 65 262,00 грн заборгованості за кредитним договором.

Щодо набуття ТОВ «ФК «Ейс» права вимоги

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність переходу права вимоги до ТОВ «ФК «Ейс».

Судом першої інстанції встановлено послідовний ланцюг відступлення права вимоги:

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01; строк його дії надалі продовжувався додатковими угодами, у тому числі до 31 грудня 2024 року; відповідно до реєстру прав вимоги № 134 від 18 травня 2021 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 842525768;

5 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого також продовжувався; відповідно до реєстру прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року право вимоги щодо відповідача перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»;

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, а право вимоги щодо ОСОБА_2 включено до відповідного реєстру боржників.

Зазначені обставини безпосередньо встановлені судом першої інстанції.

Довід апеляційної скарги про те, що договір факторингу 2018 року не міг стосуватися кредитного договору 2021 року, ґрунтується на неправильному розумінні правової природи майбутньої грошової вимоги.

Частина перша статті 1078 ЦК України прямо допускає, що предметом договору факторингу може бути як наявна, так і майбутня грошова вимога. При цьому Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 зазначив, що майбутньою є, зокрема, грошова вимога, яка виникне із договору, укладеного після договору факторингу, якщо така вимога належним чином індивідуалізована та може бути ідентифікована в момент її виникнення. У цій же постанові Верховний Суд визнав допустимим перехід до фактора права вимоги за кредитним договором, укладеним після первісного договору факторингу, за умови його включення до відповідного реєстру протягом строку дії договору факторингу.

Отже, сама по собі обставина укладення договору факторингу раніше кредитного договору не свідчить про недійсність чи неможливість наступного відступлення права вимоги.

Визначальним є те, що конкретне право вимоги було індивідуалізоване та передане фактору у період дії договору факторингу. У цій справі кредитний договір № 842525768 укладений 15 березня 2021 року, а право вимоги за ним включено до реєстру прав вимоги № 134 від 18 травня 2021 року. На той час договір факторингу № 28/1118-01, з урахуванням укладених додаткових угод, був чинним.

Доводи скаржника про відсутність доказів оплати за договором факторингу також не є підставою для висновку про відсутність переходу права вимоги у цій справі.

Дійсно, за договором факторингу фінансування здійснюється фактором за плату, а доказування факту набуття права вимоги може включати договір факторингу, відповідний реєстр та інші документи, що підтверджують виконання сторонами його умов. Водночас правове значення має зміст конкретного договору факторингу та визначений ним момент переходу права вимоги. Верховний Суд у постанові від 7 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 звернув увагу на необхідність оцінки договору факторингу, реєстру та умов, за яких право вимоги переходить до фактора.

У цій справі судом установлено не лише укладення договорів факторингу та відповідних реєстрів, а й подальше відступлення вимоги за кожною наступною ланкою. Щодо останнього договору факторингу між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» матеріали справи містять також акт приймання-передачі реєстру боржників та платіжні документи щодо виконання фактором своїх зобов`язань.

За таких обставин апеляційний довід про те, що відсутність окремого доказу оплати за першим договором автоматично нівелює весь подальший ланцюг переходу права вимоги, є необґрунтованим.

Щодо доводів про несправедливість та надмірність процентів

Колегія суддів також не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що погоджені сторонами проценти самі по собі є несправедливими та не підлягають стягненню.

Із матеріалів справи вбачається, що під час укладення кредитного договору сторонами були погоджені процентні ставки та порядок їх застосування. Суд першої інстанції встановив, що за дисконтний період застосовувалася ставка 1,64 % на день, надалі - погоджена індивідуальна ставка, а після завершення відповідного періоду договором було передбачено 2,30 % на день у межах визначеного договором строку.

Сам по собі значний розмір процентної ставки не є достатньою підставою для висновку про недійсність відповідної умови договору. Під час вирішення спору суд має встановити, чи була відповідна умова належно погоджена сторонами, чи була вона доведена до відома споживача, чи відповідає імперативним нормам законодавства та за який саме період кредитор має право її застосовувати.

Водночас доводи апеляційної скарги фактично змішують проценти за користування кредитом із відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що проценти за статтею 1048 ЦК України є платою за користування кредитними коштами та нараховуються в межах погодженого строку кредитування. Після закінчення цього строку право нараховувати саме договірні проценти як плату за користування кредитом припиняється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Таким чином, посилання скаржника на несправедливість процентів не спростовує факту їх договірного погодження та не свідчить про неправомірність їх нарахування саме за період, за який їх стягнуто.

При цьому колегія суддів враховує, що законодавство про споживче кредитування передбачає підвищені вимоги до інформування споживача та встановлює спеціальні правила щодо процентної ставки. Однак положення про максимальний розмір денної процентної ставки у розмірі 1 % були введені законодавцем у 2023 році, тоді як спірний кредитний договір укладено 15 березня 2021 року. Тому застосування цієї законодавчої межі до первісної домовленості сторін без урахування перехідних положень закону було б юридично необґрунтованим.

Щодо доводів про спеціальне регулювання діяльності фінансових компаній та факторингу

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування спеціального законодавства до діяльності фінансових компаній самі по собі є правильними, однак правового наслідку, на який посилається скаржник, з цього не випливає.

Діяльність фінансових компаній та факторинг дійсно регулюються не лише положеннями Цивільного кодексу України, а й спеціальним фінансовим законодавством. Чинний Закон України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» прямо визначає факторинг як фінансову послугу, а фінансова компанія має право здійснювати факторинг на підставі відповідної ліцензії.

Разом із тим оцінка правомірності договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року має здійснюватися за законодавством, чинним на момент його укладення та виконання, а не шляхом механічного застосування норм законодавства, яке набрало чинності пізніше.

Закон України № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» втратив чинність лише з 1 січня 2024 року у зв`язку із введенням у дію Закону № 1953-IX. Отже, до правовідносин, що виникли у 2018 році, застосуванню підлягало законодавство, чинне на відповідний момент.

При цьому необхідно розрізняти статус фактора і статус клієнта за договором факторингу. Саме фактор здійснює фінансування за плату та набуває право грошової вимоги. Тому відсутність у клієнта окремого права на здійснення факторингової діяльності не означає автоматичної відсутності у нього права бути стороною договору факторингу як особи, яка відступає належне їй право грошової вимоги.

Такий підхід відповідає правовій природі факторингу, яку Верховний Суд характеризує як фінансову послугу, за якою клієнт відступає право грошової вимоги фактору, а фактор надає клієнту фінансування за плату.

Тому для висновку про відсутність у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права укладати договір факторингу як клієнту скаржника мав довести конкретне порушення імперативної норми законодавства, яке тягне недійсність такого правочину або неможливість переходу права вимоги. Саме по собі посилання на відсутність у клієнта ліцензії на факторинг такого правового наслідку не обумовлює.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 зазначено, що договору факторингу притаманний специфічний суб`єктний склад, за яким «клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції», а метою укладення такого договору є «отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника». Отже, наведена правова конструкція передбачає розмежування правового статусу клієнта та фактора, при цьому спеціальні вимоги щодо здійснення фінансової, у тому числі факторингової, діяльності стосуються саме фактора як суб`єкта, який надає відповідну фінансову послугу, тоді як клієнтом є суб`єкт підприємницької діяльності, який відступає фактору право грошової вимоги.

Аналогічний підхід викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, у якій Суд зазначив, що «правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту», зміст якої полягає у «наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату», тоді як клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника; при цьому до ознак договору факторингу належить те, що «мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги». Таким чином, із наведених висновків Верховного Суду вбачається, що саме фактор є особою, яка надає фінансову послугу, а клієнт - особою, яка її отримує та відступає факторові право грошової вимоги, у зв`язку з чим відсутність у клієнта статусу фінансової установи сама по собі не свідчить про невідповідність договору факторингу вимогам закону.

Необґрунтованим є й посилання скаржника на анулювання відповідної ліцензії первісного кредитора у 2024 році. Спірний кредитний договір укладено у 2021 році, а обставини, що стосуються подальшого переоформлення ліцензії, самі по собі не свідчать про незаконність кредитування у момент виникнення зобов`язання.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо спеціального регулювання фінансових компаній не спростовують ні дійсності кредитного договору, ні переходу права вимоги до ТОВ «ФК «Ейс», оскільки скаржником не доведено конкретної юридично значущої обставини, яка б тягла недійсність відповідних правочинів або припинення права вимоги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 376 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду свідчать про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо укладення кредитного договору та додаткових угод в електронній формі, фактичного отримання відповідачем кредитних коштів, продовження строку кредитування відповідно до погоджених сторонами умов, а також набуття ТОВ «ФК «Ейс» права вимоги за спірним кредитним зобов`язанням.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню. Суд першої інстанції помилково виходив із можливості нарахування процентів за користування кредитом протягом 120-денного періоду, тоді як умовами кредитного договору продовження строку користування кредитними коштами було обмежено 90 календарними днями від дати закінчення дисконтного періоду.

З огляду на це проценти за користування кредитними коштами підлягають нарахуванню лише в межах погодженого сторонами строку кредитування - з 15 березня 2021 року по 19 червня 2021 року. За цей період розмір процентів становить 43 754,00 грн. З урахуванням основної суми кредиту в розмірі 22 000,00 грн та сплачених відповідачем 492,00 грн, розмір заборгованості, який підлягає стягненню, становить 65 262,00 грн.

При цьому позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 77 898,00 грн, однак підстав для стягнення всієї заявленої суми не встановлено, оскільки частина нарахованих процентів припадає на період після закінчення погодженого сторонами строку кредитування. Окремої вимоги про стягнення процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України позивачем не заявлено.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначеного до стягнення розміру заборгованості, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшивши розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс», з 77 898,00 грн до 65 262,00 грн, а апеляційну скаргу - задовольнити частково.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша та друга статті 141 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу із заявлених 7 000,00 грн до 3 000,00 грн, оскільки, вирішуючи питання про їх розподіл, суд правильно врахував положення статей 133, 137, 141 ЦПК України та критерії співмірності таких витрат зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, часом, витраченим на надання правничої допомоги, значенням справи для сторін, а також їх реальністю, необхідністю та розумністю. З огляду на те, що спір не є складним ні з фактичної, ні з правової точки зору, розглядався в порядку спрощеного позовного провадження, а обсяг наданої правничої допомоги є типовим для справ цієї категорії, визначений судом першої інстанції розмір витрат у 3 000,00 грн є обґрунтованим, співмірним та таким, що відповідає зазначеним критеріям.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. Відповідачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 933,60 грн.

Оскільки позивач заявив вимоги про стягнення 77 898,00 грн, а за результатами апеляційного перегляду до стягнення підлягає 65 262,00 грн, позовні вимоги задоволено на 83,78 %, а в решті 16,22 % позовних вимог відмовлено.

За таких обставин судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених та відхилених позовних вимог.

Зокрема, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 83,78 % сплаченого позивачем судового збору, а саме: 2 662,40 грн ? 83,78 % = 2 230,15 грн.

Також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 83,78 % витрат на професійну правничу допомогу, визначених судом першої інстанції у розмірі 3 000,00 грн, а саме: 3 000,00 грн ? 83,78 % = 2 513,40 грн.

Водночас, оскільки у задоволенні позовних вимог у частині 16,22 % відмовлено, на позивача підлягає покладенню відповідна частина судових витрат відповідача. Розмір такої частини сплаченого відповідачем судового збору становить: 3 933,60 грн ? 16,22 % = 638,04 грн.

Отже, за результатами апеляційного перегляду судові витрати підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 230,15 грн судового збору та 2 513,40 грн витрат на професійну правничу допомогу, а з позивача на користь відповідача - 638,04 грн судового збору.

Інші процесуальні питання розгляду апеляційної скарги

Згідно ст. 384 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

За ч. 1 ст. 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно ч 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, зокрема, судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків встановлених цією статтею.

Оскільки предметом розгляду у цій справі є позов про стягнення боргу з ціню позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то постанова апеляційного суду згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 16 липня 2026 року змінити, виклавши абзац другий та третій резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 842525768 від 15 березня 2021 року в розмірі 65 262,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 2 230,15 грн судового збору та 2 513,40 грн витрат на професійну правничу допомогу».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_2 638,04 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: А.О. Замченко

О.М. Черних