Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №496/8089/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4036/26

Справа № 496/8089/24

Головуючий у першій інстанції Шаньшина М. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової та моральної шкоди, на рішення Біляївського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Шаньшиної М. В. 24 червня 2025 року у м. Біляївка Одеської області, -

встановила:

У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача, у якості відшкодування завданої майнової шкоди, 75053,93 грн., завданої моральної шкоди в сумі 10000 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.11.2024 року ОСОБА_1 у м. Одеса, вул. Італійська (Пушкінська), 15, керуючи електросамокатом по вул. Ніни Строкової (Буніна) проїхав перехрестя вул. Італійська (Пушкінська) вул. Ніни Строкатої (Буніна) на заборонений червоний сигнал світлофора, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen», державний номер НОМЕР_1 , що рухався по вул. Італійська на дозволений зелений сигнал світлофора. Внаслідок цього автомобілю «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , завдано технічних пошкоджень. Вищевказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача, про що свідчить постанова Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2024 року по справі №522/20309/24, винесена за результатом розгляду матеріалів справи.

Згідно з Висновком експерта №6493 експертного транспортно-товарознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу VOLKSWAGEN TOURAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП від 18.11.2024 року, вартість матеріального збитку складає 75053 грн. 93 коп. За послуги по виготовленню Висновку експерта №6493 позивачем було сплачено 3000 грн. Таким чином, загальна сума майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, становить 78053,93 грн.

Крім майнової шкоди внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягає у значних душевних переживаннях та оцінена ОСОБА_2 в сумі 10000 грн.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 24.06.2025 року позов ОСОБА_2 було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 : завдану матеріальну шкоду в розмірі 75053 грн.; завдану моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.; витрати на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.; витрати на проведення експертизи в розмірі 3000,00 грн.; суму сплаченого судового забору в розмірі 1211,20 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не прийнято до уваги відмінність наявних під час зіткнення пошкоджень та зазначених у висновку експерта №6493 експертного транспортного-товарознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, що свідчить про недоведеність вимог позову про стягнення матеріальної шкоди.

Щодо вимог позову про відшкодування моральної шкоди, то апелянт вважає, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на обґрунтування заявлених вимог, а саме: у чому саме полягає спричинена їй моральна шкода; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача; в чому полягає вина відповідача в спричиненні їй моральної шкоди.

Сам факт встановлення вини у вчиненні адміністративного правопорушення не може бути єдиним обґрунтуванням та підставою для отримання моральної шкоди відповідачем, тим більше за дане правопорушення ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності та накладено штраф в розмірі 850,00 грн.

Також апелянт заперечує щодо стягнення з нього відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн., посилаючись на те, що до матеріалів справи не було долучено будь – яких документів, які б підтверджували вказаний факт. Доказів про сплату зазначених коштів гонорару до позовної заяви також не додано. Апелянт вважає заявлену суму неспівмірною як із наданою правовою допомогою, так і складністю даної справи.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Приморського районного суду Одеської області від 04.12.2024 року водія ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП, а саме за скоєння ДТП, яка сталася 08.11.2024 року о 08:28 год. у м. Одеса, вул. Італійська (Пушкінська), 15, керуючи електросамокатом по вул. Ніни Строкової (Буніна) проїхав перехрестя вул. Італійська (Пушкінська) – вул. Ніни Строкатої (Буніна) на заборонений червоний сигнал світлофора, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_1 , що рухався по вул. Італійська на дозволений зелений сигнал світлофора, у результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Згідно Висновку експерта №6493 експертного транспортно-товарознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу VOLKSWAGEN TOURAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП від 18.11.2024 року, вартість матеріального збитку складає 75053 грн. 93 коп. При цьому, відповідно до наведеного висновку, вартість ремонту автомобіля позивача, становить: 1. Вартість ремонтно- відновлювальних робіт 17442 (сімнадцять тисяч чотириста сорок дві) грн.; 2. Вартість складових частин КТЗ, які підлягають заміні складає 82012 (вісімдесят дві тисячі дванадцять) грн. 59 коп. 3. Вартість необхідних для ремонту матеріалів складає 18245 (вісімнадцять тисяч двісті сорок п`ять) грн. 89 коп. Таким чином, вартість відновлювального ремонту КТЗ складає 117700 грн., що з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 75053,93 грн. За послуги по виготовленню Висновку експерта №6493 експертного транспортно-товарознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу VOLKSWAGEN TOURAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП від 18.11.2024 року позивачем було сплачено 3000 (три тисячі) грн. Таким чином загальна сума майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, становить 78053,93 грн.

Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст.1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною ст. 1188 ЦК України, регламентовано, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Доказів на спростування заявленої позивачем суми відшкодування матеріальної шкоди відповідачем не надано, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 75053,93 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України регламентовано, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункти 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що винним у дорожньо-транспортній пригоді, в результаті якого було заподіяно шкоду майну ОСОБА_2 , є відповідач ОСОБА_1 .

Позивач обґрунтовувала вимоги про відшкодування спричиненої їй моральної шкоди завданням душевних та емоційних переживань внаслідок ДТП в тому числі, через позбавлення можливості користуватися належним їй транспортним засобом і необхідністю проводити значні витрати для його відновлення, тривалого порушення внаслідок цього звичайного способу життя її сім`ї, поєднаного зі значними труднощами і незручностями в життєзабезпеченні, тривалий час позивач перебувала під впливом негативних переживань, що заподіювали їй душевні страждання.

За таких обставин, позивач правомірно звернулась до суду із зазначеним позовом до відповідача, оскільки з вини останнього сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої позивачу було спричинена матеріальна та моральна шкода.

Судом не встановлено підстав для звільнення відповідача від відповідальності за завдану ним шкоду.

Відтак, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування позивачу завданої моральної шкоди у розмірі 5000 грн., який визначено судом з урахуванням принципів розумності і справедливості.

Що стосується стягнення витрат за проведення експертизи судовим експертом Лузановим О.П., то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач зобов`язаний сплати позивачу за проведення експертизи позивача 3000,00 грн., на підставі п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 3 ст. 141 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ст. 137 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги, представником позивача до суду першої інстанції надано копію Договору про надання правової допомоги від 16.12.2024 року, копію акту виконаних робіт від 19.06.2025 року, розрахунок №23/25 від 19.06.2025 року, сума якого склала 40000 грн.

Апеляційний суд, надаючи правову оцінку витратам, понесеним позивачем на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги то й факт, що предметом позову є стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, справа не є складною, оскільки судова практика у спірних правовідносинах є усталеною.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у визначеному судом розмірі в сумі 20000 грн., є значно завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами, та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів доходить висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 : понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 8000 грн.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не у повному обсязі визначився з характером спірних правовідносин, у зв`язку із чим рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24.06.2025 року підлягає зміні.

Керуючись ст. 367, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2025 року - змінити, викласти абзац четвертий резолютивної частини судового рішення у наступній редакції:

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 гривень.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2026 року.

Судді Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова

Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе