Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №947/11597/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2068/26

Справа № 947/11597/24

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Луняченко В.О. 18 листопада 2024 року у м. Одеса, -

встановила:

У квітні 2024 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ТОВ «Брайт Інвестмент», який є правонаступником ПАТ «ОТП Банк», про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором №2013702164 від 14.10.2016 року у загальному розмірі 83132,81 грн., з яких 64591,97 грн. – заборгованість за тілом кредиту та 17540,84 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, а також судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після укладення відповідачем (боржником) кредитного договору з ПАТ «ОТП Банк» отримання кредитних коштів на суму 9338,20 грн., та відкриття кредитної лінії, боржником отримувались кредитні кошти на умовах строковості та оплатності та у зв`язку із неналежним виконанням їм своїх зобов`язань по поверненню отриманих коштів та оплаті процентів нарахованих за користування кредитними коштами згідно умов договору, виникла заборгованість, яка розрахована станом на 24.03.2023 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2024 року позов ТОВ «Брайт Інвестмент» було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Брайт Інвестмент»: заборгованість у загальному розмірі 82132,81 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 64591,97 грн., та заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 17540,84 грн.; судовий збір в сумі 3028,00 грн.; витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити з підстав застосування наслідків спливу позовної давності.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки будь-яких повідомлень від нового кредитора до боржника не надходило то, на думку ОСОБА_1 , ніяких зобов`язань перед ТОВ «Брайт Інвестмент» по погашенню кредитної заборгованості у відповідача не виникло.

Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що позивач пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 14.10.2016 року, шляхом укладення Договору про надання споживчого кредиту №2013702164, ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк» уклали договір про надання кредитних коштів у розмірі 9138,20 грн., а також кредитної картки № НОМЕР_1 терміном дії до березня 2019 року з відкриттям кредитної лінії (а.с. 12-13).

Згідно розрахунку заборгованості, станом на 24.03.2023 року заборгованість за тілом кредиту розрахована у розмірі 64591,97 грн., а заборгованість по процентам за користування кредитними коштами - у розмірі 17540,84 грн. (а.с. 14-42).

З боку відповідача заяв заперечень проти розрахунку заборгованості не надходило.

Згідно Договору Факторингу №24/03/23 від 24.03.2023 року, АТ «ОТП БАНК» (як клієнт) та ТОВ «Брайт Інвестмент» (як фактор) домовились про передачу клієнтом фактору право грошової вимоги за кредитними договорами, серед яких і договору між «ОТП Банк» та ОСОБА_1 із загальною сумою заборгованості у розмірі 82132,81 грн., яка була розрахована станом на 24.03.2023 року ( а.с. 15).

Відповідно до платіжного доручення №46 від 24.03.2023 року, фактор сплатив клієнту сплату за договором факторингу у розмірі 7155000,00 грн. (а.с. 11).

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки

У відповідності до вимог ст. 512 та 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) і до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже вказувалось вище, відповідач ОСОБА_1 не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Брайт Інвестмент».

Щодо витрат на правничу допомогу.

Згідно положень ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Брайт Інвестмент» 19.07.2024 року подано заяву про стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн., факт надання якої та розмір підтверджується Договором №01/05-23 від 01.05.2024 року про надання правової ( правничої) допомоги укладеної між Адвокатським бюро «Юлії Чміль» та ТОВ « Брайт Інвестмент», Додатком №1 до Договору з визначенням переліку та вартості послуг яки будуть надані, актом про надання правової допомоги від 16.07.2024 року в якої сторонами узгоджено факт надання всіх послуг вартістю 7000 грн.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява №19336/04 зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У даному випадку судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які доведено стороною позивача та наданих доказів, дійшов висновку, що заявлені вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу є обґрунтованими, а їх розмір відповідав критеріям розумності та відповідності самої справи.

Колегія суддів приймає до уваги, що у апеляційній скарзі ОСОБА_1 розмір витрат на правничу допомогу не оскаржувався.

Безпідставними також є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що оскільки будь-яких повідомлень від нового кредитора до боржника не надходило то, на думку ОСОБА_1 , ніяких зобов`язань перед ТОВ «Брайт Інвестмент» по погашенню кредитної заборгованості у відповідача не виникло.

Так, згідно ст. 518 ЦК України, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризики настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора.

Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання. Отже, неналежне повідомлення позичальника про відступлення права вимоги не припиняє зобов`язання сторін за кредитними договорами і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості на користь нового кредитора.

З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається ОСОБА_1 , не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно із приписами ст. ст. 260, 261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-ц дійшов висновку, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, ОСОБА_1 у період з 2016 по 2020 роки здійснював оплату за користування кредитними коштами. Останній платіж за кредитним договором відповідачем було здійснено 24.03.2020 року, а отже, саме з цієї дати починається відлік строку позовної давності.

Однак, згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким було доповнено Цивільний кодекс України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені у тому числі ст. ст. 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 року № 211 карантин було встановлено з 12.03.2020 року до 22.05.2020 року на всій території України.

В подальшому Кабінет Міністрів України постановою № 1336 від 15.12.2021 року продовжив дію адаптивного карантину на території України до 31.03.2022 року продовжено внесення змін до постанови № 1236 від 09.12.2020 року, постановою від 09.12.2020 року №1236 продовжено дію до 30.04.2023 року. Постановою від 27.04.2023 року №383 продовжено дію до 30.06.2023 року. Отже, карантин в Україні безперервно продовжувався з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року.

Крім того, з 17.03.2022 року до 03.09.2025 року, на підставі доданого п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК було передбачено, що на період дії воєнного стану зупиняється перебіг строків позовної давності за ст. ст. 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України.

У даному випадку, ТОВ «Брайт Інвестмент» звернулось із позовом до Київського районного суду м. Одеси у квітні 2024 року, тобто, у період зупинення строків позовної давності, а отже, позивачем такий строк не може бути пропущеним.

Також колегія суддів приймає до уваги, що у даному випадку суд першої інстанції, встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов`язань та неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Так, позивач у цій справі довів належними і допустимими доказами факт укладення ПАТ «ОТП Банк» з ОСОБА_1 кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином обов`язків кредитодавця, та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що прийняті на себе зобов`язання за договором про надання коштів на умовах позики, ПАТ «ОТП Банк» виконало своєчасно і повністю, надавши відповідачу кредитні кошти, відповідно до умов укладеного договору.

ОСОБА_1 не спростовано факт отримання кредитних коштів, а також факт неналежного виконання зобов`язань перед ПАТ «ОТП Банк», в тому числі не спростовано розмір заборгованості, заявленої до стягнення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що за встановленими у цій справі обставинами неналежне виконання грошових зобов`язань призвело до виникнення заборгованості за договором позики, а тому вимоги ТОВ «Брайт Інвестмент» є такими, що підлягали частковому задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2024 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 367, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2026 року.

Судді Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова

Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе