Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №473/2227/26 — Миколаївський апеляційний суд

06.10.26

22-ц/812/1925/26

Справа №473/2227/26

Провадження № 22-ц/812/1925/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Соловйовим М.А.,

за участі позивачки - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Петрової Р.В.,

представника третьої особи - Нестерової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 липня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Булкат М.С., повне рішення складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа без самостійних вимог: Одеська дорожня організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України, про стягнення одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію за віком, одноразової щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа без самостійних вимог, Одеська дорожня організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України, про стягнення одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію за віком, одноразової щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов мотивовано тим, що в період з 07 березня 1983 року по 12 листопада 2024 року перебувала у трудових відносинах із відповідачем. Упродовж зазначеного часу вона працювала на посаді техніка I категорії виробничого підрозділу служби колії «Вознесенська дистанція колії» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Зазначає, що 12 листопада 2024 року згідно наказу № 162/ос від 23 жовтня 2024 року про припинення трудового договору (контракту) вона була звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до вказаного наказу та протоколу комісії з установлення трудового стажу від 12 листопада 2024 року на підставі п. 4.16 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом Одеська дорожня організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України на 2022-2023 роки, позивачці була передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 середньомісячних заробітків, виплату роботодавець мав провести до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця». Також не було зазначено про виплату одноразової щорічної матеріальної допомоги, яку позивачка не отримала з 06.06.2023 року по 09.11.2024 року, перебуваючи у відпустці без збереження заробітної плати за згодою сторін.

В день звільнення відповідач письмово в наказі повідомив про всі нараховані суми, належні при звільненні, зокрема про право позивача на виплату 10 середньомісячних заробітків, передбачених п. 4.16 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом на 2011-2015 роки та не здійснив виплату коштів на які він мав право, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки відповідача про середню зарплату за 2 місяці, середньомісячна заробітна плата позивача склала 8 301 грн. За таких обставин, сума заборгованості, передбачена п. 4.16 колективного договору складає 83010 грн (8 301 грн х 10), що також підтверджується протоколом комісії з установлення трудового стажу від 12 листопада 2024 року. До дня звернення до суду вказана виплата проведена не була.

Строк затримки виплати належних позивачці при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення 12 листопада 2024 року, не проведення розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців тобто не пізніше ніж 12 травня 2025 року становить 6 місяців (з урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст. 73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів), що з урахуванням розміру середньомісячної зарплати позивача на день звільнення в сумі 8 301 грн свідчить про те, що розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ст. 117 КЗпП України) становить 44 523,76 грн. (377,32 грн.(середня заробітна плата за один день) х 6 місяців(118 днів)).

Крім того, відповідно до пункту 4.15 Колективного договору працівникам передбачена щорічна виплата матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше 50 % посадового окладу. Однак у 2022 та 2023 роках позивачці зазначена матеріальна допомога не виплачувалася.

Згідно з довідкою про розмір заробітної плати, посадовий оклад позивачки у 2022 році становив 6 880 грн, відтак розмір матеріальної допомоги на оздоровлення мав становити 3 440 грн (50 % посадового окладу). У 2023 році посадовий оклад становив 7 546 грн, у зв`язку з чим розмір матеріальної допомоги на оздоровлення мав становити 3 773 грн (50 % посадового окладу).

Таким чином, загальна сума невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022–2023 роки становить 7 213 грн.

Отже, загальна сума заборгованості станом на дату подання позову до суду становить 134 746,76 грн (83 010 грн.+ 7 213 + 44 523,76 грн.)

Посилаючись на викладене, позивач просила стягнути з відповідача на свою користь: основну та додаткову одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі десяти середньомісячних заробітків у сумі 83 010 грн; одноразову (Щорічну) матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 50% посадового окладу у сумі 3440 грн; одноразову (щорічну) матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 50% посадового окладу у сумі 3773 грн, компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців з 13 листопада 2024 року по 12 травня 2025 року у сумі 44523,76 грн.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 83 010 грн одноразової матеріальної допомоги у зв`язку із виходом на пенсію,7 213 грн одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік та 2023 рік, 44 396,32 грн компенсації за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців з 13 листопада 2024 року по 12 травня 2025 року.

Стягнуто з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 3 328 грн судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення невиплачених коштів при звільненні у зв`язку виходом на пенсію та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Оскільки одноразовий грошовий посібник, який передбачений п. 4.17 Колективного договору є грошовою виплатою та входить до структури заробітної плати, позовні вимоги щодо її виплати не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

Що стосується пропуску строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходить з того, що порушення обов`язку роботодавця провести повний розрахунок при звільненні є триваючим, а отже, перебіг строку звернення до суду починається з моменту фактичного проведення повного розрахунку, а не з дати звільнення працівника.

Оскільки відповідач повний розрахунок з позивачкою не здійснив, строк звернення до суду не був пропущений, а підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні..

Також помилковими є посилання представника відповідача, що повідомлення роботодавця про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні позивачка отримала 12 листопада 2024 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 квітня 2026 року позивачка отримала розрахунок заробітної плати за вересень-жовтень 2024 року, в якому спірна сума зазначена не була.

Таким чином, строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачем не пропущено.

Суд першої інстанції виснував, що відповідач при звільненні позивача безпідставно, в порушення встановленого порядку, не виплатив всі суми, які підлягали виплаті, у зв`язку з виходом на пенсію, розмір яких відповідно до розрахунку становить 83 010 грн. Також, позивачка мала гарантоване право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, а відповідач не довів наявності правових підстав для її невиплати, у нього виник обов`язок здійснити відповідні нарахування та виплату. У зв`язку з цим невиплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2022–2023 роки у сумі 7 213 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно розрахунку оплати середньої зарплати, який міститься в матеріалах справи, за вересень 2024 року та жовтень 2024 року, ОСОБА_1 отримала 16 602 грн заробітної плати та сумарно відпрацювала 353 год, що свідчить про застосування погодинної оплати праці робітника ОСОБА_1 .

Відтак, середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 , за останні два місця, що передували звільненню становить 47,03 грн (16 602 /353 год).

Оскільки відповідача було звільнено 12 листопада 2024 року то період затримки розраховується з наступного дня після звільнення (з 13 листопада 2024 року) і обмежується 6 місяцями та з урахуванням 40-годинного робочого тижня становить 1048 робочих годин.

Судом встановлено, що строк затримки виплати належних позивачці при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення 12 листопада 2024 року, не проведення повного розрахунку, але не більш як шести місяців - становить 131 дні (з урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст. 73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів), що з урахуванням розміру її середньогодинної заробітної плати та 8 годинного робочого дня становить 376,24 грн свідчить про те, що розмір середнього заробітку останньої за вказаний період становить 44 396,32 грн, а не 44 523,76 грн, які розраховані позивачем шляхом множення середньомісячного розрахунку на кількість місяців.

В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Так вказують, що під час розгляду справи в першій інстанції відповідачем була подана заява про застосування наслідків пропуску позивачем строків звернення до суду.

Вказують, що строк звернення до суду про стягнення спірних сум, що є предметом спору по справі № 473/2227/26, врегульований ч.ч. 1, 2. ст. 233 Кодексу законів про працю України.

Щодо посилання суду на висновки Конституційного Суду України по тлумаченню ч. 2 ст. 233 КЗПП України, які відображені у його рішенні від 15 жовтня 2013 року, звертають увагу, що на момент прийняття Конституційним Судом зазначеного рішення, ч. 2 ст. 233 КЗПП України існувала у наступній редакції: «У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь- яким строком». 01.07.2022 було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022, та яким було внесено відповідні зміни до КЗпП України, зокрема у ст. 233 щодо строків звернення до суду Працівником.

Так у відповідності до вказаного Закону, ч. 2 ст. 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, а саме: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Тобто, на момент звільнення позивачки та виникнення правовідносин, що є предметом спору по даній справі, ч. 2. ст. 233 КЗПП України була змінена та викладена у вищезазначеній редакції. Таким чином, висновки Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення ч.2. ст. 233 КЗПП України, викладених в рішенні від 15.10.2013 не підлягають застосуванню до правовідносин у даній справі.

Позивачку було звільнено з посади техніка 1 категорії виробничого підрозділу служби колії «Вознесенська дистанція колії» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» 12 листопада 2024 року наказом від 23.10.2024 № 162/ОС.

У відповідності до протоколу по встановленню трудового стажу та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію виробничого підрозділу служби колії «Вознесенська дистанція колії» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» від 23.10.2024, позивач має право на отримання матеріальної допомоги, у відповідності до п. 4.16 Колективного договору у розмірі 10 – ти середньомісячних заробітків, які не були виплачені при звільненні.

Строк звернення до суду особи, яка звільнена та не погоджується із виплаченими їй при звільненні сумами, у розумінні ч. 2 ст. 233 КЗпП України обмежується трьома місцями, відлік якого розпочинається з дня одержання нею письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні. Під час звільнення позивачки з роботи 12.11.2024 її було письмово повідомлено про нараховані та виплачені суми при звільненні, про що свідчить розрахунок заробітної плати за листопад 2024 року з яким позивачку ознайомлено під особистий підпис.

Таким чином, позивачку повідомлено про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні 12.11.2024, а не 03 квітня 2026 року при отриманні розрахунку заробітної плати за вересень-жовтень 2024 року, як зазначено у судовому рішенні. Позивачка 03.04.2026 отримала розрахунок середнього заробітку для отримання матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію для стягнення зазначеної суми в судовому порядку. Таким чином, строк звернення до суду з вимогою про стягнення одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком скінчився 12.02.2025 в розумінні ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Крім того, відповідно до п. 4.15 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом Вознесенської дистанції колії Одеської залізниці далі – колективний договір), адміністрація зобов`язалась працівникам залізниці за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, при наданні щорічної відпустки в розмірі не менше 50 % тарифної ставки або посадового окладу на дату звернення за допомогою та у відповідності до додатку № 9 до колективного договору, яким визначено, що одноразова допомога на оздоровлення виплачується один раз на рік, як правило, при наданні працівнику щорічної відпустки.

У випадках, коли працівнику у зв`язку з виробничою необхідністю не надавалася щорічна відпустка впродовж року, йому надається одноразова допомога на оздоровлення за цей рік на підставі його заяви, погодженої з профспілковим комітетом підрозділу.

Отже, умовами колективного договору визначено строк, впродовж якого матеріальна допомога виплачується позивачу – впродовж року, як правило (не обов`язково) при наданні відпустки.

З огляду на вищевикладене, визначені колективним договором строки для виплати такої допомоги – до 31 грудня року, в якому надавалась відпустка.

Таким чином, про невиплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік позивачу стало відомо 01.01.2023 році.

Про невиплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік позивачу стало відомо 01.01.2024.

Вказують, що з урахуванням норм чинного законодавства, які діяли на момент виникнення у позивача права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, строк звернення до суду з вимогою щодо виплати матеріальної допомоги за 2022 рік сплинув 01.04.2023, за 2023 рік – 01.04.2024 відповідно.

Також зазначають, що судом першої інстанції невірно визначено суму судового збору, а саме помилково стягнуто з відповідача на користь держави 3 328 грн, замість вірного 1 346,19 грн.

Правом на подачу відзиву позивач та третя особа не скористались.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення.

Позивачка та представник третьої особи апеляційну скарг не визнати, просили залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 з 07 березня 1983 року перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 .

Наказом №_171/в від 04 липня 2022 року ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку терміном 10 дні за період роботи з 26.02.2021 по 25.01.2022 року включно, наказом №_109/в 02 травня 2023 року надано щорічну відпустку терміном 8 дні за період роботи з 26.01.2023 по 25.01.2024 року включно. Заначено в наказах, що має право на матеріальну допомогу на оздоровлення, проте виплата провести після окремого рішення правління( а.с.74,75).

Наказом №162/ос від 23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 була звільнена з посади техніка 1 категорії виробничого підрозділу служби колії «Вознесенська дистанція колії» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до ст. 38 КЗпП України, з 12 листопада 2024 року (а.с.17).

Відповідно до вказаного наказу та протоколу комісії з установлення трудового стажу від 12 листопада 2024 року на підставі п. 4.16 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом, позивачці була передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 середньомісячних заробітків з встановленим трудовим стажем (41 рік 08 місяців 05 днів), виплату роботодавець тимчасово призупинив до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця».

У день звільнення позивачці було вручено розрахунковий лист, однак остаточний розрахунок з нею проведено не в повному обсязі. Зокрема, їй не було виплачено одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію, передбачену колективним договором, у розмірі 10 середньомісячних заробітків.

При цьому із наданого відповідачем протоколу про встановлення трудового стажу та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію вбачається, що позивачці було нараховано одноразову матеріальну допомогу в сумі 83 010 грн, яка підлягала виплаті при звільненні, проте фактично виплачена не була (а. с. 8-10).

Як встановлено судом, матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 10 середньомісячних заробітків позивачу не виплачена як в день звільнення, так і наразі.

Доказів внесення змін до колективного договору у 2022-2025 роках стосовно призупинення на період дії воєнного стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразова допомога у зв`язку з виходом на пенсію за віком та грошової винагороди з нагоди настання ювілейної дати, відповідачем до суду не надано.

Розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за 2 місяці становить 8301 грн.

Строк затримки виплати належних позивачеві сум за шість місяців з 12 листопада 2024 року по 12 травня 2025 року становить 44523 грн.76 коп.

Розмір одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік становить 3440 грн, за 2023 рік – 3773 грн.

Відповідно до протоколу правління від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 Ком.т. керівництвом АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» було прийнято рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (окрім матеріальної допомоги на лікування та на поховання). Рішенням правління (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14 жовтня 2024 року п.2 питання порядку денного «Про поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року») були поновлені виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року, нарахування та виплату матеріальної допомоги вказано провести в хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року вирішено поновити виплату одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше у зв`язку з виходом на пенсію, нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника ( а.с.85).

Відповідно до листа члена правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 04 квітня 2025 року №Ц-5-1.5-25/122-25, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію призупинено( а.с.86).

ОСОБА_1 , зважаючи на те, що при звільненні їй не було виплачені всі суми, які підлягали виплаті, звернулася до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції виходив із їх доведеності. При цьому вважав не пропущеним строк звернення до суду, з тих підстав, що складові позовних вимог входять в структуру заробітної плати, а за змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Колегія суддів повністю погоджується із таким висновком суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Згідно частиною 2 статті 233 КЗпП України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Однак у рішенні Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) № 1-р/2025 зазначено, що «Конституційний Суд України зазначає, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин, правової природи вимог, тривалості або регулярності порушення, способу його виявлення, обсягу і складності доказування тощо.

Установлення строків звернення працівника до суду щодо вирішення трудового спору є допустимим лише за умови дотримання принципу домірності (пропорційності): вони мають бути застосовані з легітимною метою (юридична визначеність, ефективність судочинства), бути потрібними (захист від утрудненого доказування через плин часу) та не виходити за межі, виправдані в демократичному суспільстві. Окремим критерієм, що конкретизує пропорційність, є розумність установленого строку: його визнають конституційно допустимим лише тоді, коли він забезпечує реальну можливість звернення до суду, не створює надмірного чи несправедливого тягаря для особи та відповідає об`єктивним умовам суспільного життя на час ухвалення закону.

Отже, строки звернення до суду мають забезпечувати ефективний судовий захист та застосовуватися пропорційно, не позбавляючи особу реальної можливості реалізувати своє право на судовий захист та захистити порушене право. Строки звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат відповідають вимогам Конституції України лише за умови, що вони не позбавляють сутності права на своєчасне одержання винагороди за працю; вони повинні бути вмотивовані легітимною метою юридичної визначеності й ефективності судочинства, залишати працівникові реальну і достатню можливість для звернення до суду, забезпечувати баланс інтересів працівника, роботодавця та суспільства.

Застосовуючи ці критерії до оспорюваних приписів Кодексу, Конституційний Суд України констатує: законодавець хоча й мав на меті дотримання юридичної визначеності та організації правосуддя, однак тримісячний строк у справах щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є надмірно коротким.

Конституційний Суд України також зазначає, що баланс між правом працівника на своєчасне й повне одержання винагороди за працю, інтересом роботодавця у юридичній визначеності та захисті від безмежної в часі відповідальності, а також публічним інтересом у стабільності правопорядку й ефективності правосуддя в будь-якому разі не може бути досягнутий у спосіб позбавлення працівника можливості скористатися своїм правом на одержання винагороди за працю.»

Хоча Конституційний Суд України і не визнав не конституційною норму ч. 2 ст. 233 КЗпП, апеляційний суд вважає за можливе послатись на мотивувальну частину даного рішення з огляду на обставини справи.

Представник відповідача у відзиві послався на невиплату позивачу належних коштів при звільненні в зв`язку з тим, що виплати передбачені колективним договором, на які має право позивач, призупинені згідно із рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022 і дане рішення повністю відповідає вимогам Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» згідно прикінцевих положень якого, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Також представник відповідачам не заперечив право позивача на отримання цих коштів, визнав обов`язок підприємства по їх сплаті і зазначив, що дані виплати будуть проведені після стабілізації фінансового стану.

Тобто порушення прав позивача є триваючим та фактично визнається відповідачем, однак з посиланням на введення воєнного стану та тимчасовим призупиненням таких виплати.

З врахування викладеного, триваючого порушення прав позивача, мотивів рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1-р/2025 щодо принципу пропорційності і захисту прав працівника, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено строк звернення з цим позовом до суду.

При цьому, як вказано вище п. 1 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи при звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року 14.03.2022 року відновлено, також рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі №211/7338/23, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів і про дану обставини позивач знати не міг, відповідач не надав суду доказів про обізнаність позивача про ухвалення даних рішень і таке рішення було надано відповідачем лише разом з відзивом на позовну заяву і лише з цього моменту відповідач дізнався про відновлення виплат та з цього моменту слід обраховувати строк, передбачений частиною 2 статті 233 КЗпП, який з врахуванням і даної обставин не пропущений.

З цих підстав доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строків звернення до суду про стягнення заборгованості, передбачені частиною 2 статті 233 КзПП, слід відхилити.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як визначено у статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який у подальшому неодноразово продовжувався і діє на час розгляду справи судом.

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З наведеного вбачається, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним законом на період дії воєнного стану щодо застосування окремих положень трудового законодавства.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу

До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, одноразова грошова допомога у зв`язку із виходом на пенсію вперше (п. 4.17 Колективного договору) входить до структури заробітної плати.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

У статті 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

Згідно з частиною першою, другою статті 15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій,передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Системний аналіз вказаних норм матеріального права вказує на те, що матеріальна допомога на оздоровлення належить до структури заробітної плати.

Тобто матеріальна допомога на оздоровлення передбачена, зокрема, трудовим договором, і роботодавець має сплатити вказані кошти працівникові, що є гарантією прав працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно з частиною першою статті 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до частини другої статті 13 КЗпП України, у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про колективні договори», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до статті 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

При цьому стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що при звільненні відповідач не виплатив усі суми, які їй належали при звільненні, а саме матеріальну допомогу у розмірі десяти середньомісячних заробітків та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки.

Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомогу тощо).

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всієї суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Колективний договір є діючим до укладення нового колективного договору на підставі статті 9 Закону України "Про колективні договори та угоди" №3356-Х11 від 1 липня 1993 року з подальшими змінами та листів, які щорічно надаються роботодавцем про продовження дії колективного договору. На даний час колективний договір діє в повному об`ємі.

Колегія суддів апеляційного суду перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині законності рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивачки одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівника вперше та матеріальної допомоги на оздоровлення зазначає таке.

Відповідно до пункту 4.15 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом Вознесенської дистанції колії Одеської залізниці далі – колективний договір), адміністрація зобов`язалась працівникам залізниці за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, при наданні щорічної відпустки в розмірі не менше 50 % тарифної ставки або посадового окладу на дату звернення за допомогою та у відповідності до додатку № 9 до колективного договору, яким визначено, що одноразова допомога на оздоровлення виплачується один раз на рік, як правило, при наданні працівнику щорічної відпустки.

Пунктом 4.16 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом, передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 середньомісячних заробітків з встановленим трудовим стажем.

У свою чергу, рішенням правління АТ Українська залізниця від 14 березня 2022 року (протокол засідання правління АТ Українська залізниця від 14.03.2022 № Ц-54/31), було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Листом за № ц/3-91/1459/УПроф/30-22 від 06.09.2022 року за підписами голови правління, членів правління та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників повідомлялось керівників структурних підрозділів апарату управління, регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», Раді Профспілки залізничників і транспорних будівельників України, головам дорожніх профспілкових організацій було повідомлено, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року ( прототкол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів.

Більш при вирішенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги при звільненні працівника вперше та матеріальної допомоги на оздоровлення судом першої інстанції вірно враховано, що рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року залишеним без змін постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги .

Отже, АТ «Українська залізниця» протиправно не виплатило ОСОБА_1 належні їй при звільненні суми.

Відповідно до листа члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію призупинено.

Проте, матеріали справи не містять доказів наявності графіків чи інших документів, які б свідчили про послідовну виплату працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівника вперше та матеріальної допомоги на оздоровлення на виконання вище вказаного рішення.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 звільнилася 12 листопада 2024 року, у зв`язку з чим норми, обмежуючі виплату вказаних видів матеріальної допомоги до неї не застосовуються.

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку розмір невиплаченої матеріальної допомоги становить 83010 грн, які підлягають стягненню на користь позивача.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, вважав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення несплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 7213 грн: у 2022 році позивачка мала право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 3440 грн, а у 2023 році у розмірі 3773 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком зважаючи на те, що відсутність рішення (наказу) керівника щодо виплати працівнику вказаної грошової винагороди, про що зазначено у наказах на відпустку, не може спростовувати права працівника на отримання відповідної виплати.

Більш того, я вбачається із відзиву на позовну заяву відповідач визнавав факт невиплати позивачеві матеріальної допомоги на оздоровлення, зазначав, що виплата такої була призупинена роботодавцем на підставі Закону №2126-ІХ . Разом з тим відповідачем не відмовлено у її виплаті. При стабілізації фінансового стану відповідачем виплати буде відновлено.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За змістом статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи встановив, що відповідач допустив порушення прав позивача на отримання належних йому при звільненні сум матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки належних сум при звільненні у строки, зазначені статтею 117 КЗпП України, а відтак суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин статтю 117 КЗпП України, навівши в судовому рішенні необхідні розрахунки.

Суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи, а його висновки відповідають цим обставинам. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

При цьому, суд не вбачав підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника до 95%.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позову та наявність підстав для його задоволення, і з таким висновком погоджується апеляційний суд. Підстав для скасування рішення суду в цій частині немає.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права.

Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою користь: по 83010 грн одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію; 7213 грн невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 - 2023 роки; 44523 грн.76 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку, а всього 134746 грн.76 коп.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року (справа №755/12623/19) зазначено, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 не звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому нею повинно було бути сплачено судовий збір за заявлену вимогу майнового характеру, ставка якого відповідно до пункту 2 пункту 1 частини 2 статті 4 «Про судовий збір» становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 1331 грн.20 коп. Проте позивачем судовий збір сплачено не було.

Оскільки позивачка просила стягнути на її користь 134746 грн.76 коп., позов задоволено на 134619 грн.32 коп., то з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 1346 грн.19 коп. судового збору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат та стягненні з відповідача в дохід держави, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача судового збору у розмірі 3328 грн.

За такого рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат слід змінити, стягнувши з АТ «Укрзалізниця» в дохід держави 1346 грн.19 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 липня 2026 року в частині стягнення судового збору змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 1346 грн 19 коп. судового збору.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року