Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №520/23443/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року № 520/23443/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лапіної Ю.В.,

представника позивача - Гончаренка С.В.,

представника відповідача - Пересічанської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною, скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пересічанської Яни Володимирівни від 23.07.2026 у ВП № 79311384 про накладення штрафу на боржника військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що постанова державного виконавця від 23.07.2026 у ВП № 79311384 про накладення на військову частину НОМЕР_1 штрафу в розмірі 5100 грн є протиправною, оскільки невиконання судового рішення в частині виплати нарахованих коштів зумовлене відсутністю бюджетного фінансування, що не залежить від волевиявлення військової частини. Позивач стверджує, що нарахував належні стягувачу кошти, сформував і подав заявки-розрахунки для отримання необхідних асигнувань, а також повідомив державного виконавця про вжиті заходи. Вважає, що державний виконавець не надав належної оцінки причинам невиконання рішення суду та безпідставно зазначив про ненадання необхідних документів. Позивач наголошує, що відсутність фінансування та фактичних коштів є поважною причиною невиконання судового рішення, а тому просить визнати протиправною та скасувати оскаржувану постанову.

Ухвалою суду від 25.08.2026 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за адміністративним у порядку передбаченому положеннями статті 287 КАС України. Витребувано матеріали виконавчого провадження. Призначено відкрите судове засідання.

Від Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що на виконанні перебуває виконавче провадження № 79311384 з примусового виконання виконавчого листа від 17.09.2025 у справі № 520/28846/24. Постановою від 10.10.2025 боржника зобов`язано виконати судове рішення протягом 10 робочих днів, однак станом на 23.07.2026 його виконано не було, у зв`язку з чим державним виконавцем накладено штраф у розмірі 5100 грн. Відповідач зазначає, що листами від 04.05.2026 та 27.07.2026 військова частина повідомляла про формування необхідних документів і замовлення фінансування, зокрема про подання 07.07.2026 заявки на виділення коштів для виплати належних сум ОСОБА_1 . Водночас відповідач наголошує, що відсутність фінансування, яке залежить від вищих органів військового управління, не звільняє боржника від обов`язку виконати судове рішення, а тому вважає постанову про накладення штрафу правомірною та просить відмовити в задоволенні позову.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив, що невиконання судового рішення в частині виплати грошового забезпечення зумовлене поважними причинами, а саме - відсутністю бюджетного фінансування та коштів на відповідному рахунку за КЕКВ 2800. На підтвердження викладених обставин позивач вказує, що військовою частиною здійснено необхідні нарахування, подано заявки-розрахунки до фінансового органу вищого рівня та неодноразово повідомлено державного виконавця про вжиті заходи. Зокрема, листом від 01.08.2026 № 937/14358 надано пояснення щодо відсутності фінансування, до якого додано заявку-розрахунок на липень 2026 року, розрахунки потреби в коштах та виписки з рахунку від 20.07.2026 і 23.07.2026, які, за твердженням позивача, підтверджують відсутність коштів за КЕКВ 2800.

У подальшому відповідачем до суду подано додаткові пояснення, в яких зазначалось, що на момент винесення оскаржуваної постанови військова частина НОМЕР_1 не надала до органу примусового виконання рішень доказів перерахунку та виплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 520/28846/24. Відповідач зазначає, що заявка на фінансування від 06.04.2026 не підтверджує виконання судового рішення, а розрахунок грошового забезпечення було надано державному виконавцю лише 04.09.2026, після накладення штрафу, причому визначена в ньому сума не відповідає сумі, зазначеній у заявці.

Заперечуючи проти позиції відповідача позивачем також подано пояснення в яких зазначалось, що військова частина систематично інформувала державного виконавця про стан виконання судового рішення та надавала докази здійснених нарахувань, однак ці обставини не були враховані під час накладення штрафу. Зазначав, що поданий відповідачем додатковий розрахунок лише деталізує раніше надану інформацію, а його неподання раніше не свідчить про невиконання судового рішення, оскільки обов`язку надавати такий розрахунок резолютивна частина рішення не містила.

Від представника відповідача до суду надійшла заява в якій він просить залучити до участі у справі №520/23443/26 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 , який є стягувачем у виконавчому провадженні №79311384. Зазначає, що предметом спору є оскарження військовою частиною НОМЕР_1 постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 , а тому рішення у цій справі може вплинути на його права та інтереси як стягувача.

Ухвалою суду від 17.09.2026 відмовлено у задоволенні заяви Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Згідно з частиною четвертою статті 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі.

У судове засідання сторони прибули. Представник позивача підтримав попередньо викладену у позові позицію та просив позов задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог повністю заперечувала з підстав їх необґрунтованості та безпідставності.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши доводи позову та заперечень проти нього, суд встановив таке.

Державним виконавцем 10.10.2025 відкрито виконавче провадження № 79311384 з примусового виконання виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі № 520/28846/24, яким військову частину НОМЕР_1 зобов`язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023, а також виплачених за цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії, з урахуванням раніше виплачених сум. Постановою про відкриття виконавчого провадження боржника зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

04.05.2026 до відділу примусового виконання рішень надійшов лист військової частини НОМЕР_1 , у якому повідомлено про формування необхідних документів і замовлення фінансування для виконання судового рішення. Військова частина зазначила, що виплата коштів буде здійснена після надходження відповідного бюджетного фінансування, а строки його виділення не залежать від командування військової частини.

Головним державним виконавцем Пересічанською Яною Володимирівною 23.07.2026 винесено постанову у виконавчому провадженні № 79311384 про накладення на військову частину НОМЕР_1 штрафу в розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду в повному обсязі. У постанові зазначено про невиплату заборгованості стягувачу, ненадання всіх витребуваних документів, необхідних для перевірки виконання судового рішення, та відсутність доказів неможливості його виконання і вжиття відповідних заходів. Боржнику встановлено новий строк виконання рішення суду.

27.07.2026 військова частина НОМЕР_1 повторно повідомила державного виконавця про вжиття заходів для виконання судового рішення, зокрема про подання заявки на фінансування за вих. № 26/1/4751 від 07.07.2026, відповідно до якої належні стягувачу кошти мають бути перераховані на його картковий рахунок після надходження фінансування.

02.08.2026 військова частина НОМЕР_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 23.07.2026 у виконавчому провадженні № 79311384.

Суд, розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, виходив з такого.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає, зокрема, Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі також - Закон № 1404-VIII).

Засади виконавчого провадження визначені частиною першою статті 2 Закону №1404, зокрема, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3)законності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

За визначеннями, наведеними у частині другій статті 15 Закону №1404, стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ, а боржником - визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Отже, враховуючи вказані норми, боржником у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення зобов`язального характеру є особа, визначена у такому судовому рішенні, на яку покладено обов`язок особисто вчинити таку дію чи утриматися від її виконання.

Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у вказаному Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, вказаним Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вказаного Закону, а також рішеннями, які відповідно до вказаного Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених вказаним Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

У частинах четвертій, п`ятій статті 19 Закону № 1404-VIII встановлено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Боржник зобов`язаний:

1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;

2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій;

3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;

4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини;

5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця;

6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

В абзаці першому частини шостої статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Статтею 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п`ята), за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (частина шоста).

За правилами частини першої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону № 1404-VIII).

Згідно частини третьої статті 63 Закону № 1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частинами першою та другою статті 75 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

З вищевикладеного слідує, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Отже, накладання штрафу можливе лише у разі невиконання боржником без поважних причин рішення суду.

Тобто, приймаючи рішення про наявність чи відсутність підстав для застосування штрафу державний виконавець зобов`язаний не лише встановити сам факт невиконання рішення, а й встановити причини та впевнитися у відсутності поважних причин його невиконання. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Вирішуючи питання про накладення штрафу державний виконавець повинен встановити такі обставини: факт виконання чи невиконання рішення; у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання.

Поважність причин залежить від низки обставин, але спільним має бути те, що вони об`єктивно перешкоджали боржнику виконати покладене на нього зобов`язання (згідно з рішенням, яке підлягає примусовому виконанню) у визначений спосіб та встановлений для цього строк.

У контексті наведеного, слід зауважити й про засади виконавчого провадження, зокрема, справедливість, неупередженість та об`єктивність, які мають слугувати своєрідним орієнтиром під час примусового виконання рішень зобов`язального характеру, надто коли йдеться про поважність причин його невиконання та пов`язану з цим юридичну відповідальності боржника.

Таким чином, лише невиконання боржником рішення суду без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. Тобто, на час прийняття рішення про накладення штрафу державним виконавцем має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення саме без поважних причин.

При цьому, притягаючи боржника до відповідальності за невиконання судового рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець повинен ретельно дослідити всі обставини справи та, зокрема, встановити який обов`язок покладено на боржника судовим рішенням, належним чином перевірити факт невиконання боржником такого обов`язку та встановити причини невиконання або неналежного виконання обов`язку, покладеного судом.

Судовим розглядом встановлено, що 30.03.2026 держаним виконавцем сформовано вимогу про надання розрахунку здійсненого перерахунку грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №520/28846/24, а також надати інформацію щодо вжитих з метою виконання судового рішення дій та заходів.

На виконання зазначеної вище вимоги, військовою частиною надано основну заявку-розрахунок за квітень 2026 року.

Як вбачається з розрахунку потреби в коштах для військовослужбовців за квітень 2026 року, скерованого начальнику забезпечувального фінансового органу (відомчий код розпорядника коштів 53642), щодо ОСОБА_1 (пункт №441) сформована загальна заборгованість з щомісячного грошового забезпечення у розмірі – 151310грн (з урахуванням податків та зборів – 178546 грн) (т.1 а.с. 70-72).

Відповідна сума також міститься у розрахунку за липень 2026 року (т.1 а.с.24) та відповідає нарахуванням до виплати відображеним у довідці від 02.04.2026 (а.с.218-219).

Державним виконавцем у подальшому 14.07.2026 направлено позивачу 14.07.2026 нову вимогу про надання відомостей про вжиті заходи на виконання рішення суду.

Позивач надав 22.07.2026 року відповідь, в якій зазначив, що повне виконання рішення та виплата нарахованої заборгованості відбудеться одразу після надходження необхідного бюджетного фінансування. Виділення коштів не залежить від військової частини НОМЕР_1 , оскільки остання не є безпосереднім розпорядником бюджетних коштів, з зазначених вище причин також вона позбавлена можливості повідомити орієнтовні строки такого фінансування (т.1 а.с.75).

23.07.2026 постановою головного державного виконавця у межах виконавчого провадження №79311384 було накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент винесення оскаржуваної постанови, у розпорядженні державного виконавця перебували відомості щодо нарахованих сум грошового забезпечення на виконання судового рішення, а також письмові пояснення, щодо ускладнень які перешкоджають подальшому виконанню рішення суду.

Попри посилання відповідача на відсутність доказів направлення відповідних розрахунків військовою частиною до розпорядника бюджетних коштів, а також ненадання відповідей на заявки-розрахунки, суд наголошує, що вказані вище відомості, при умові наявності об`єктивних сумнівів, не запитувались у боржника та не перевірялись державним виконавцем.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку, здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Суд зауважує, що відповідно до приписів статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Станом на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, боржником здійснено відповідні нарахування сум, належних стягувачу до виплати згідно з рішенням суду, скеровано заявки-розрахунки до фінансового органу (розпорядника бюджетних коштів вищого рівня), у якому позивач перебуває на фінансовому забезпеченні, про необхідність виділення коштів на виконання судового рішення, тобто вживались заходи для забезпечення виконання рішення суду.

Водночас, невиконання позивачем судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів на таку мету не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Суд враховує, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а, від 21.08.2019 у справі № 754/3105/17, від 13.11.2025 у справі № 260/9788/23, невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи (стягувача) на отримання бюджетних коштів.

Проте, вказані обставини не були враховані державним виконавцем при винесенні постанови про накладення штрафу, що не може вважатись обґрунтованим.

Слід відмітити, що притягаючи боржника до відповідальності за невиконання судового рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець повинен ретельно дослідити всі обставини справи та, зокрема, встановити який обов`язок покладено на боржника судовим рішення, належним чином перевірити факт невиконання боржником такого обов`язку та встановити причини невиконання або неналежного виконання обов`язку, покладеного судом.

З огляду на ці висновки, суд вважає непереконливими доводи державного виконавця, що позивач, як боржник у виконавчому провадженні, не навів доказів, які свідчать про наявність поважних підстав невиконання судового рішення. Суд повторно наголошує, що визначення поважності таких підстав здійснює саме державний виконавець, аналізуючи повідомлені йому боржником обставин, у іншому випадку це свідчитиме про формальне ставлення державного виконавця до питання накладення штрафу за невиконання судового рішення.

Також, слід врахувати положення статті 13 Закону №1404-VІІІ, відповідно до якої, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, судом встановлено, що на момент винесення оскаржуваної постанови військовою частиною НОМЕР_1 було здійснено нарахування належних стягувачу сум грошового забезпечення та подано заявки-розрахунки для отримання необхідного фінансування від розпорядника бюджетних коштів вищого рівня. Водночас виплата відповідних коштів не була здійснена через відсутність бюджетного фінансування, виділення якого не залежало безпосередньо від волевиявлення позивача.

За таких обставин державний виконавець, вирішуючи питання про накладення штрафу, мав перевірити повідомлені боржником обставини, з`ясувати причини невиконання судового рішення та встановити наявність або відсутність об`єктивних перешкод для його виконання. Разом з тим, відповідач не надав належної оцінки доводам позивача щодо відсутності фінансування та вжитих ним заходів для виконання судового рішення, а також не перевірив відповідні обставини в необхідному обсязі.

Відтак, оскільки відповідачем не було належним чином установлено факт невиконання судового рішення саме без поважних причин, передбачені законом підстави для накладення штрафу не були належно обґрунтовані. Відтак постанова головного державного виконавця від 23.07.2026 у виконавчому провадженні № 79311384 про накладення на військову частину НОМЕР_1 штрафу в розмірі 5100 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2026 у справі №520/23009/26 та від 06.10.2026 у справі №520/23112/26.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Інші доводи і заперечення висновки суду не спростовують.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Судові витрати підлягають розподілу у порядку статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Ярослава Мудрого, буд. 26, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61024, код ЄДРПОУ 45752470) про визнання протиправною, скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пересічанської Яни Володимирівни від 23.07.2026 у ВП № 79311384 про накладення штрафу на боржника військової частини НОМЕР_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.