Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №489/5950/25 — Миколаївський апеляційний суд

12.10.26

22-ц/812/1221/26

Єдиний унікальний номер судової справи 489/5950/25

Номер провадження 22-ц/812/1221/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

за участі:

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бондар М.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Бондар Мариною Вікторівною рішення, яке ухвалено Інгульським районним судом міста Миколаєва 03 листопада 2025 року, під головуванням судді Костюченка Г.С. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,-

УСТАНОВИЛА:

У липні 2025 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

В обгрунтування позову зазначало, що 20 червня 2024 року в місті Миколаєві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу – автомобіля марки і моделі Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу – автомобіля Renault Megane, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.

Постановою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 серпня 2024 року винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди було визнано водія ОСОБА_1 та притягнуто його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність відповідача, як винної особи за шкоду, заподіяну майну третіх осіб унаслідок експлуатації транспортного засобу на момент настання ДТП, в порушення вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не була забезпечена полісом обов`язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Позивач вказував, що потерпіла сторона, у зв`язку з тим, що цивільно-правова відповідальність відповідача не була забезпечена за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, звернулася до МТСБУ із заявою про відшкодування шкоди заподіяної пошкодженням транспортного засобу і надала всі необхідні документи, передбачені ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в тому числі і заяву про виплату відшкодування.

МТСБУ, яке відповідно до пп.«а» п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодовує шкоду заподіяну транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно правову відповідальність, здійснило розгляд вказаного випадку, визначило розмір заподіяного збитку та здійснило на користь потерпілої особи регламенту виплату у розмірі 68 753 грн. 98 коп. Загальний розмір витрат з урахуванням витрат на збір документів та визначення розміру шкоди складає 70 903 грн. 98 коп.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, то відповідач, як особа, що винна у настанні дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язаний відшкодувати в порядку регресу всю завдану шкоду.

Посилаючись на викладене, МТСБУ просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь завдану шкоду в порядку регресу у розмірі 70 903 грн. 98 коп. та сплачений судовий збір в розмірі 3 028 грн.

Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 03 листопада 2025 року позов МТСБУ задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МТСБУ завдану шкоду в порядку регресу у розмірі 70 903 грн. 98 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 3 028 грн.

Судове рішення мотивовано тим, що оскільки, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 не була застрахована, то відповідач, як особа, що винна у настанні дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язаний відшкодувати позивачу в порядку регресу всю завдану шкоду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Бондар М.В., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити МТСБУ у задоволенні позову.

В обґрунтування скарги відповідачем зазначено, що суд, при ухваленні судового рішення, дійшов до помилкового висновку, ознайомившись з документами наданими позивачем, що МТСБУ, яке відповідно до пп.«а» п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відшкодовує шкоду заподіяну транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, оскільки керується Законом України від 21 травня 2024 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01 січня 2025 року.

Однак, дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу – автомобіля марки і моделі Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу – автомобіля Renault Megane, реєстраційний номер НОМЕР_2 , відбулася саме 20 червня 2024 року.

Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права – закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно правовими актами чинності. Тобто на момент вчинення ДТП був чинний Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року, згідно п.13.1. ст.13 якого, учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Згідно висновку Конституційного суду України (від 23 грудня 2014 року № 7-рп/2014), у якому зокрема йдеться: «положення пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» необхідно розуміти так, що «транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють на правах власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі»

Тобто, якщо учасник бойових дій має при собі техпаспорт на автомобіль, посвідчення водія відповідної категорії та посвідчення УБД, то поліс йому не потрібен.

Таким чином, при ухвалені рішення суд повинен був керуватися п.38.2.1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ після сплати страхового відшкодування МТСБУ має право подати позов в порядку регресу: до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п.13.1 ст.13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто не до відповідача, оскільки на момент ДТП він мав статус учасника бойових дій, шо підтверджується посвідченням, а також схемою ДТП.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що відповідач поніс витрати у зв`язку з розглядом справи у розмірі 15 000 грн., що складають витрати на правничу допомогу.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Заслухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.

Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає в повному обсязі.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статі 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 20 червня 2024 року в місті Миколаєві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу – автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу – автомобіля Renault Megane, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.

На час вчинення дорожньо-транспортної пригоди (20 червня 2024 року) цивільно-правова відповідальність відповідача як водія транспортного засобу – автомобіля марки і моделі Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не була застрахована (а.с.9).

Постановою Ленінського (натепер – Інгульського) районного суду міста Миколаєва від 12 серпня 2024 року у справі №489/5380/24 водія ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди (а.с.8).

В подальшому потерпіла особа, власник пошкодженого транспортного засобу – автомобіля, марки і моделі Renault Megane, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 звернувся до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування від 26 червня 2024 року (а.с.10).

На підставі зібраних документів, враховуючи вимоги чинного законодавства, МТСБУ здійснило регламентну виплату (страхове відшкодування) потерпілій особі ОСОБА_2 у розмірі 68 753 грн. 98 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №940498 від 08 жовтня 2024 року (а.с.33) та понесло витрати за послуги аварійного комісара (експерта) в розмірі 2 150 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №940014 від 02 жовтня 2024 року (а.с.34).

Також встановлено, що транспортний засіб – автомобіль, марки і моделі Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності, а останній керував ним на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії (а.с.70).

Крім того встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_3 від 16 квітня 2024 року відповідач ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.71).

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначена норма, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

У пункті 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з п.п.«а»,«г» п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.

Відповідно до пп.38.2.1 п.38.2 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону (в редакції, чинній на час вчинення ДТП).

Так, пунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на час вчинення ДТП (20 червня 2024 року), передбачено, що учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

У Рішенні від 23 грудня 2014 року №7-рп/2014 у справі № 1-6/2014 щодо офіційного тлумачення положень пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV зі змінами необхідно розуміти так, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, інвалідам війни та інвалідам I групи, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють як на праві власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з пунктом 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження №14-316цс18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2018 року у справі №715/1586/17 (провадження №61-28576св18).

Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 під час вчинення ДТП (20 червня 2024 року) керував транспортним засобом марки Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі посвідчення водія та наявності реєстраційного документа на цей транспортний засіб, про що зазначено в схемі місця ДТП (протилежного не встановлено), то він правомірно володів указаним майном.

Зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, то відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на час вчинення ДТП (20 червня 2024 року), він був звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.

Подібні правові висновки щодо звільнення учасників бойових дій від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України на підставі пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наведено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі №521/6088/16-ц (провадження №61-17101св18), від 21 листопада 2018 року у справі №336/851/17 (провадження №61-25433св18).

Оскільки підпунктом 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено виняток щодо права МТСБУ подати регресний позов до водія транспортного засобу, який звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України відповідно до пункту 13.1 статті 13 цього Закону, то, колегія суддів вважає, що районний суд дійшов помилкового висновку про підставність позову МТСБУ до ОСОБА_1 про відшкодування здійсненої страхової виплати в порядку регресу та безпідставно його задовольнив.

За наведених обставин та з урахуванням вимог п.п.3,4 ч.1 ст.374 ЦПК України, оскаржуване рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене з допущенням невідповідності викладених у рішенні суду висновків обставинам справи, і неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до положень ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За такого, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3 633 грн. 60 коп. підлягає відшкодуванню позивачем.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Бондар Мариною Вікторівною, – задовольнити.

Рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 03 листопада 2025 року – скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - відмовити.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (ЄДРПОУ 21647131) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 12 жовтня 2026 року