Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №473/450/26 — Миколаївський апеляційний суд

12.10.26

22-ц/812/1481/26

Провадження № 22-ц/812/1481/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 жовтня 2026 року м. Миколаїв

справа № 473/450/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Братського районного суду Миколаївської області, ухвалене 30 квітня 2026 року суддею Гуковою І.Б., у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у цивільній справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Абекор " до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У лютому 2026 року ТОВ «Абекор» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 17 821 грн кредитної заборгованості.

Позивач зазначав, що 02 квітня 2025 року за допомогою інформаційно - телекомунікаційної системи ОСОБА_1 уклав з ТОВ «ФК «АБЕКОР» уклали електронний кредитний договір № 1643207.

За умовами договору позичальник отримав 10 000 грн кредитних коштів строком на 79 днів, з кінцевим терміном повернення - 19 червня 2025 року.

Станом на день звернення до суду заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складає 17 821 грн, з яких 10 000 грн за тілом кредиту та 7 821 грн за процентами.

Також ТОВ «ФК «Абекор» просило стягнути з відповідача судові витрат у розмірі 12 662, 40 грн, з яких 10 000 грн витрат на правничу допомогу та 2 662, 40 грн сплаченого судового збору.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на недоведеність укладення ним електронного договору, перерахування товариством та отримання ним кредитних коштів; поданий позивачем розрахунок заборгованості не відповідає положенням ЗУ «Про споживче кредитування» та ЦК України.

Крім того, безпідставно нарахованою є неустойка (штраф, пеня), які зараховані до тіла кредиту.

Посилаючись на ненадання позивачем повного пакету доказів, відповідач не заявляв клопотання про їх витребування та зазначав які саме документи вважає за необхідне надати суду.

Заперечень щодо розміру зазначених позивачем витрат на правничу допомогу відзив ОСОБА_1 не містить.

Також у відзиві ОСОБА_1 просив розглянути справ без його участі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 30 квітня 2026 року позов задоволено, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Абекор» стягнуто 17 821 грн кредитної заборгованості та судові витрати: - 2 662, 40 грн сплаченого судового збору, 130, грн витрат за відправлення кореспонденції та 10 000 грн витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що кредитний договір ні власноручним підписом, ні електронним підписом не підписувався.

Належним доказом підтвердження отримання кредитних коштів є саме відповідна банківська платіжна інструкція (платіжка) щодо здійснення Товариством перерахунку (переказу) коштів, в тому числі із зазначенням поточного рахунку.

У рішенні суд вказує на наявність простроченої заборгованості у розмірі 10 000 грн тіла кредиту та 7 821 грн процентів. При цьому у розрахунку позивач зазначає: 3 366 грн - нарахування процентів та 4 455 грн - нарахування на прострочене тіло. Нарахування 4 455 грн на прострочене тіло кредиту є нарахуванням неустойки (штраф, пеня), комісій тощо. Відтак розрахунок здійснено в супереч положенням Закону України «Про споживче кредитування» та Цивільного кодексу України.

Узагальнені доводи інших учасників

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Абекор» не скористалося.

2.Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову у справі є меншою тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 17 821 грн, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.

Відповідно до приписів частини тринадцятої статті 7 ЦПК України у випадках, коли розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, судове засідання не проводиться.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 02 квітня 2025 року за допомогою інформаційно - телекомунікаційної системи ОСОБА_1 уклав з ТОВ «ФК «АБЕКОР» електронний кредитний договір № 1643207.

За умовами договору позичальник отримав 10 000 грн кредитних коштів строком на 79 днів, з кінцевим терміном повернення - 19 червня 2025 року.

Відповідно до пункту 2.1 договору кошти надаються у безготівковій форі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, враховуючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , що емітована банком.

Кредитний договір та додаток №1 підписаний відповідачем з використанням кваліфікованого електронного підпису одноразовим ідентифікатором «v32959».

Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту, що є додатком № 1 до Договору.

З Таблиці (Графіку платежів) вбачається, що 30 квітня 2025 року позичальник зобов`язався повернути суму заборгованості - 9 861, 30 грн, а 19 червня 2025 року - 1 495 грн.

Базова процентна ставка - 0,9900% в день застосовується протягом першого періоду користування кредитом;

Основна процентна ставка - 0,99% в день застосовується протягом другого періоду користування.

Згідно пункту 1.3.2 договору періодичність сплати платежів погоджено: 1-й - через 29 днів, другий - через 50 днів.

Згідно розрахунку заборгованості за період з 02.04.2025 року по 19.06.2025 року позичальник умов договору не виконував та коштів на погашення кредиту не сплачував, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі: 10 000 грн за тілом кредиту та 7 821 грн за процентами.

При цьому нарахування процентів на тіло кредиту починається з дати отримання кредитних коштів, а нарахування процентів на прострочене тіло кредиту - з 01 травня 2025 року.

Таким чином розрахунок заборгованості ОСОБА_1 відповідає погодженим сторонами умовам договору.

Позиція апеляційного суду

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (частина 2 статті 639 ЦК України).

Отже, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).

Відповідно до положень статей 5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.

Зі змісту статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.

Так, згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Кредитний договір та додаток №1 підписаний ОСОБА_1 з використанням кваліфікованого електронного підпису одноразовим ідентифікатором «v32959» (а.с. 19-зворот).

Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Встановивши зазначені обставини у справі, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових коштів матеріали справи не містять.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 підтвердив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме ТОВ «ФК «Абекор», отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 26.01.2026 року, з якої вбачається, що 02.04.2025 року о 21 год 03 хв на картку НОМЕР_2 було успішно перераховано 10 000 грн.

Заперечуючи факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 не надав суду доказів того, що картка НОМЕР_2 йому не належить, або що на неї не були зараховані кредитні кошти.

Отже, оскільки зі спливом строку кредитування кредит позичальнику не надається, та позичальник не може правомірно не повертати кошти, кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості.

Щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат позивача на надання правничої допомоги, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1-3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Звертаючись до суду першої інстанції з позовом ТОВ «ФК «Абекор» просило стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 10 000 грн, надану в суді першої інстанції.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: копію довіреності від 18 вересня 2025 року № 18/09; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 30 січня 2026 року; копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 22 грудня 2025 року № 22122025; копію ордеру від 22 грудня 2025 року № 1204167; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 25 вересня 2020 року; копію рахунку від 23 грудня 2025 року № 1714987.

За змістом вищевказаних документів вбачається, що професійна правнича допомога надана на загальну суму 10 000 грн за наступні послуги при розгляді справи в суді першої інстанції: зустріч з клієнтом та консультація про перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості, що виникла між боржником та клієнтом відповідно за кредитним договором - 2 000грн; написання позовної заяви формування додатків та надсилання до суду матеріалів позовного провадження - 5 000 грн; підготовка процесуальних документів (запитів, пояснень, відповідь на відзив, розрахунки судових витрат, клопотань тощо) - 2 000 грн; супроводження справи у суді, моніторинг судових реєстрів щодо процесуального статусу судової справи - 1 000.

Відповідач ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції, подав до суду відзив на позов з обґрунтуванням своєї незгоди з ним.

При цьому заперечень щодо розміру судових витрат позивача не висловлював.

Оскільки суд може зменшити розмір судових витрат позивача, понесених ним на правничу допомогу лише за клопотанням іншої сторони, за умови виконання стороною обов`язку доведення неспівмірності цих витрат, а відповідач ОСОБА_1 такого клопотання не подавав, суд першої інстанції був позбавлений можливості їх зменшити з власної ініціативи.

Судові витрати, понесені позивачем при сплаті судового збору, стягнуті з ОСОБА_1 у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог.

Таким чином рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат є обгрунтованим.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, понесені апелянтом витрати при поданні апеляційної скарги відносяться на його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Братського районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 12 жовтня 2026 року