Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №127/13295/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/13295/26

Провадження № 22-ц/801/2335/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванець В. Д.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа № 127/13295/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Голоти Л.О., Панасюка О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 липня 2026 року, ухвалене суддею Іванцем В.Д., в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (далі - ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором №1464-1292 від 26 жовтня 2024 року у розмірі 73 479 грн, з яких: 16 500 грн - заборгованість за кредитом; 49 269 грн - заборгованість за нарахованими процентами; 3 300 грн - заборгованість по комісії; 4 410 грн - заборгованість по штрафам.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 жовтня 2024 року між сторонами за допомогою веб-сайту (navse.in.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про надання кредиту №1464-1292.

Згідно умов кредитного договору, позивач взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту - 16 500 грн; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; комісія за видачу кредиту - 20,00% від суми кредиту; знижена процентна ставка - 0,90 % в день; стандартна процентна ставка - 1,00 % в день.

ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного договору. Однак, відповідач порушив взяті на себе зобов`язання, а тому станом на 18 березня 2026 року виникла заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 73 479 грн.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №1464-1292 від 26 жовтня 2024 року в розмірі: 16 500,00 грн - заборгованість за кредитом, 49 269,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами, 3 300,00 грн - залишок комісій, всього стягнуто 69 069 (шістдесят дев`ять тисяч шістдесят дев`ять) гривень 00 копійок.

У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір в сумі 2502 (дві тисячі п`ятсот дві) гривні 61 копійка.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У скарзі зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено факт надання кредитних коштів відповідачеві. Як стверджував позивач у позовній заяві, видача кредитних коштів відповідачу підтверджується інформаційною довідкою від 26 жовтня 2024 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» щодо перерахування таких коштів через систему платежів «LIG PAY» на картковий рахунок відповідача та квитанцією фінансової установи. Однак, вказані документи не є первинними обліковими документами в розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Судом не було взято до уваги те, що в матеріалах справи відсутня виписка по картковому рахунку, яка б підтверджувала рух коштів та те, що відповідач користувався кредитними коштами на власний розсуд. З огляду на докази, які було долучено позивачем до позовної заяви, останнім не було подано, а судом відповідно не могло бути ідентифіковано приналежність електронного платіжного засобу саме відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять. Позивачем не було надано до суду доказів того, що саме відповідач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, факту отримання саме відповідачем цього одноразового ідентифікатора, факту реєстрації саме відповідачем у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача та факту надання позивачу реквізитів банківського рахунку відповідачем, що також належним чином не було досліджено судом. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а тому інформація, зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 жовтня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1464-1292 продукту «НА ВСЕ» (а.с.13-16).

Відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор А5657 для підписання кредитного договору №1464-1292 від 26 жовтня 2024 року.

Крім того, сторонами підписано: паспорт споживчого кредиту (а.с.25-26), додаток до паспорту споживчого кредиту (а.с.26-30), правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «НА ВСЕ» (а.с.18-21), додаток 2 таблиці обчислення вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором №1464-1292 (Графік платежів за договором за зниженою ставкою) (а.с.21зворот-22), додаток 3 таблиці обчислення вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором №1464-1292 (Графік платежів за договором за стандартною ставкою) (а.с.22 зворот-23).

Відповідно до умов кредитного договору загальний розмір кредиту (сума кредиту) за цим договором становить 16 500,00 грн (п.4.1), базовий період складає - 14 календарних днів (п.4.4), стандартна процентна ставка становить 1% за кожен день користування кредитом (п.4.6), комісія за видачу кредиту - 20% від суми виданого кредиту (п.4.7), строк кредитування, тобто строк на який надається кредит позичальнику - 300 днів (п.4.9). Орієнтована загальна вартість кредиту на день укладання цього договору (за весь строк користування) складає 63 327,32 грн та включає в себе: суму кредиту, комісію за видачу кредиту та процентів за користування кредитом (п.4.11).

Згідно з умовами укладеного кредитного договору, відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, шляхом прийняття виконання зобов`язання ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме, отримавши кредитні кошти, відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, що передбачено у п. 6.9 договору.

Позивач умови договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, що стверджується квитанцією №2537727101 від 26 жовтня 2024 року (а.с.24) та довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту №1464-1292 від 26 жовтня 2024 року (а.с.31).

Відповідач ОСОБА_1 порушив визначені умови кредитного договору та в кінцевому підсумку не повернув в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього станом на 18 березня 2026 року загальний розмір заборгованості перед позивачем становить 73 479,00 грн, що складається з: 16 500,00 грн - основний борг, 49 269,00 грн - залишок відсотків, 3 300,00 грн - залишок комісій, 4 410,00 грн - залишок штрафів, що стверджується розрахунком заборгованості за договором №1464-1292 від 26 жовтня 2024 року (а.с.32-38).

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов укладеного договору, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення заборгованості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до положень частини 1 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Таким чином, відповідач зобов`язаний виконувати умови кредитного договору у відповідності до його умов та вимог законодавства.

З положень ч. 13 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України слідує, що обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру заборгованості покладається на позивача, а відповідач, у разі заперечень щодо обставин, викладених у позові, повинен спростувати наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та її розмір.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України).

Суд першої інстанції, дослідивши наявні у матеріалах справи докази вважав, що надані позивачем докази підтверджують факт укладення 26 жовтня 2024 року ОСОБА_1 кредитного договору №1464-1292, отримання кредиту, користувався кредитними коштами та допущення прострочення виконання грошового зобов`язання.

Разом з тим, перевіривши розрахунок заборгованості суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено заборгованість відповідача у розмірі 69 069 грн, яка складається із: 16 500 грн - основний борг; 49 269 - відсотки; 3 300 грн - комісія. Тому задоволив позов в цій частині.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 4 410 грн, то суд не вбачав підстав для задоволення позову в цій частині, враховуючи положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про неможливість в період дії в Україні воєнного стану штрафу за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором.

У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 , звертаючись із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції вважає, що підстав для стягнення з нього заборгованості за обставин даної справи не має, що було залишено судом поза увагою при розгляді справи.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 був обізнаний про наявність на розгляді Тиврівського районного суду Вінницької області даної цивільної справи №127/13295/26 про стягнення з нього заборгованості, адже отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі.

Так, ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 28 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін. Копію ухвали надіслано учасникам справи.

Запропоновано відповідачу надати суду протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження відзив на позов з наданням усіх доказів, що підтверджують обставини, на яких групуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, та документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Роз`яснено відповідачу, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (а.с.74).

У п. 1 ч. 1 ст. 191 ЦПК України зазначено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Зі змісту статті 178 ЦПК України слідує, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен, в тому числі, містити: обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Тобто, суд ухвалює рішення в межах вимог позову та з урахуванням заперечень відповідача щодо заявлених позовних вимог.

ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», на виконання вимог ч. 1 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додало доказ надсилання ОСОБА_1 копії позовної заяви, з урахуванням положень статті 43 ЦПК України, за адресою його зареєстрованого місця проживання (а.с.48).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу ОСОБА_1 згідно супровідного листа від 28 травня 2026 року та вручено йому 05 червня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.75-76).

Відтак, ОСОБА_1 мав право подати відзив на позов до 22 червня 2026 року включно.

Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, жодного доказу на спростування викладених у позовній заяві обставин не надав.

Це є суттєвим при розгляді апеляційної скарги, адже, по-перше, за змістом п. 5 ч. 3 ст. 178 ЦПК України відзив повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

По-друге, до відзиву додаються (крім іншого) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача (п. 1 ч. 5 ст. 178 ЦПК України).

За змістом ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Саме під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, врахувавши відсутність відзиву на позов, а відтак і заперечень відповідача щодо підстав позову та розміру заявлених вимог, суд першої інстанції ухвалив рішення по суті спору.

Така поведінка, за якої відповідач не реалізував у повній мірі свої процесуальні права і не вчинив передбачених законом процесуальних дій, призвела до того, що результат розгляду справи є не в повній мірі прийнятним для скаржника.

Верховний Суд у постанові від 25 жовтня 2023 року у справі №209/2875/21 зазначив, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів під час виконання своїх юридичних обов`язків і здійснення своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності під час здійснення ним прав і виконання обов`язків.

За обставин даної справи поведінка ОСОБА_1 не може вважатися добросовісною, оскільки він, отримавши копію позовної заяви (що ним не заперечується в апеляційній скарзі) та копію ухвали про відкриття провадження у справі, у якій зазначено строк на подання відзиву, не скористався своїм правом на подання відзиву на позов, а відтак суд першої інстанції розглянув справу за наявними у справі доказами.

А відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи не розглядаються апеляційним судом, оскільки не лягли в основу заперечень відповідача при розгляді справи судом першої інстанції (не подавалися відповідачем).

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі навіть на зазначає обставин, які унеможливили подати останньому відзив на позов, в тому числі не обґрунтовує поважність неподання доказів до суду першої інстанції .

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

У даному випадку стверджувати про незаконність рішення суду першої інстанції не можливо, адже суд першої інстанції взяв до уваги докази, надані позивачем, який обґрунтував свою позицію, чого в свою чергу не зробив відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді Л.О. Голота

О.С. Панасюк