Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №398/5763/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/5763/26

провадження №: 2/398/4922/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"12" жовтня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Олександрії цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

встановив:

Стислий виклад позиції сторін

Товариство з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС» 26 серпня 2026 року звернулося до суду через підсистему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами в загальному розмірі 88 900,21 грн та судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «НоваПей Кредит» та відповідачкою в електронній формі укладено кредитні договори № 205891 від 30.08.2024, № 332301 від 11.12.2024, № 384866 від 18.01.2025, № 438347 від 19.02.2025, № 439598 від 20.02.2025, № 439603 від 20.02.2025, № 441434 від 21.02.2025, № 473859 від 09.03.2025, № 535592 від 07.04.2025 та № 540276 від 09.04.2025. Відповідачка зобов`язання з повернення кредитів належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 88 900,21 грн, з яких 52 776,25 грн — заборгованість за тілом кредиту, 22 173,96 грн — заборгованість за комісією, 13 950,00 грн — заборгованість за штрафами. На підставі договору факторингу № 11-05-05/2026 від 05.05.2026, укладеного між ТОВ «НоваПей Кредит» та позивачем, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за цими договорами.

У відзиві на позовну заяву, поданому 16.09.2026, відповідачка просила відмовити в позові. Вона не заперечувала укладення договорів та отримання кредитних коштів, однак вважала розрахунок заборгованості неправильним з таких підстав. По-перше, штрафи в сумі 13 950,00 грн нараховані під час воєнного стану всупереч п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України і підлягають списанню. По-друге, умови про комісію є нікчемними з посиланням на ст. 11, 18 Закону України «Про споживче кредитування» та постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 204/6939/16-ц і № 545/1639/17, оскільки комісія встановлена за дії, які є обов`язком кредитора, а не за окрему послугу споживачеві. По-третє, первісний кредитор неправомірно спрямовував її платежі на погашення комісії та штрафів, тоді як усі сплачені нею кошти, згідно з доданими актами звірки взаєморозрахунків, мали бути зараховані в погашення тіла кредиту. Відповідачка просила також зобов`язати позивача здійснити перерахунок заборгованості.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 10.09.2026 відкрито провадження у справі, ухвалено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 07.10.2026.

16.09.2026 відповідачка в межах встановленого судом строку подала відзив на позовну заяву. Відповіді на відзив позивач не подав. Зустрічний позов відповідачка не пред`являла.

У судове засідання 07.10.2026 сторони не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Позивач повідомлений про дату, час і місце розгляду справи шляхом доставлення судової повістки до його електронного кабінету, у позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності. Відповідачка повідомлена про дату, час і місце розгляду справи шляхом доставлення судової повістки до її електронного кабінету (ч. 6, п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України), у відзиві просила розглядати справу за її відсутності.

З огляду на належне повідомлення учасників справи та їхні заяви про розгляд справи за їх відсутності суд, керуючись ч. 3 ст. 211, п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, розглянув справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі матеріалів. Оскільки відповідачка подала відзив, підстав для заочного розгляду справи немає (ч. 1 ст. 280 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України у зв`язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання повного судового рішення відкладено на строк, що не перевищує п`яти днів з дня закінчення розгляду справи. Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення кредитних договорів та їх умови

У період з 30.08.2024 по 09.04.2025 між ТОВ «НоваПей Кредит» (кредитодавець) та ОСОБА_1 укладено десять договорів про споживчий кредит за продуктом «Розстрочка NovaPay». Кожен договір укладено в електронній формі шляхом підписання відповідачкою заяви про приєднання до Публічного договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором; заяви містять паспортні дані, РНОКПП, адресу та контактні дані відповідачки, тотожні зазначеним у її відзиві. З боку кредитодавця заяви підписані кваліфікованим електронним підписом директора. До кожної заяви додано паспорт споживчого кредиту та графік платежів. За цими договорами відповідачці надано кредити в таких розмірах:

№ 205891 від 30.08.2024 — 63 000,00 грн;

№ 332301 від 11.12.2024 — 15 750,00 грн;

№ 384866 від 18.01.2025 — 5 687,00 грн;

№ 438347 від 19.02.2025 — 6 125,00 грн;

№ 439598 від 20.02.2025 — 6 000,00 грн;

№ 439603 від 20.02.2025 — 5 000,00 грн;

№ 441434 від 21.02.2025 — 5 724,00 грн;

№ 473859 від 09.03.2025 — 6 562,00 грн;

№ 535592 від 07.04.2025 — 4 809,00 грн;

№ 540276 від 09.04.2025 — 5 250,00 грн.

Умови всіх десяти договорів є однаковими і відрізняються лише сумою кредиту та нумерацією окремих пунктів заяв (далі, де наведено два номери пункту, перший стосується заяв до договорів № 205891 і № 332301, другий — заяв до інших договорів). Строк користування кредитом — 12 місяців (п. 2.13 / п. 2.12 заяв); процентна ставка — 0,00001 % річних (п. 2.4 заяв). Встановлено комісію за надання фінансового інструменту (кредиту) у розмірі 3,5 % в місяць (42 % в рік). За умовами договорів ця комісія «є платою за надання фінансового інструменту (кредиту)», розраховується в дату видачі кредиту за весь строк користування кредитом і сплачується рівними частинами щомісяця згідно з графіком платежів (п. 2.6, 2.7 заяв до договорів № 205891, № 332301; п. 2.6 заяв до інших договорів). Надання кредиту визначено єдиною послугою, за яку сплачується комісія; інших додаткових або супутніх послуг кредитодавця немає (п. 2.20 / п. 2.19 заяв). Кредитодавець зобов`язався безоплатно повідомляти позичальнику на його вимогу, не більше одного разу на місяць, інформацію про поточний розмір заборгованості (п. 4.4.2 / п. 4.3.2 заяв). Загальні витрати за кредитом у гривнях дорівнюють сумі комісії (наприклад, за договором № 205891 — 26 460,00 грн), проценти в графіках платежів зазначені нульовими; розмір комісії у гривнях визначено в заявах, паспортах кредиту та графіках платежів; денна процентна ставка за кожним договором становить 0,1151 %. За кожен випадок прострочення платежу за графіком платежів на строк від 5 календарних днів передбачено штраф 150,00 грн (п. 5.4 заяв, паспорти кредиту); пені не передбачено. Кредитодавець має право відступити право вимоги за договором іншій особі без згоди позичальника (п. 4.5.3 / п. 4.4.3 заяв).

Видача кредитних коштів

Кредитні кошти за кожним договором у повній сумі перераховано у день укладення договору з рахунку ТОВ «НоваПей Кредит» (код ЄДРПОУ 40055034) на поточний рахунок відповідачки № НОМЕР_1 в ТОВ «НоваПей». Це підтверджується платіжними інструкціями, підписаними кваліфікованим електронним підписом директора кредитодавця, з призначенням платежу «Видача споживчого кредиту за заявою про приєднання № … до умов Публічного договору про споживчий кредит за продуктом «Розстрочка NovaPay»»:

№ 205891 від 30.08.2024 на суму 63 000,00 грн;

№ 332301 від 11.12.2024 на суму 15 750,00 грн;

№ 384866 від 18.01.2025 на суму 5 687,00 грн;

№ 438347 від 19.02.2025 на суму 6 125,00 грн;

№ 439598 від 20.02.2025 на суму 6 000,00 грн;

№ 439603 від 20.02.2025 на суму 5 000,00 грн;

№ 441434 від 21.02.2025 на суму 5 724,00 грн;

№ 473859 від 09.03.2025 на суму 6 562,00 грн;

№ 535592 від 07.04.2025 на суму 4 809,00 грн;

№ 540276 від 09.04.2025 на суму 5 250,00 грн.

Номер кожної платіжної інструкції збігається з номером відповідної заяви, дата та сума — з датою укладення договору та сумою кредиту. Відповідачка отримання кредитів не заперечує і додала до відзиву акти звірки взаєморозрахунків з ТОВ «НоваПей Кредит», у яких відображені ті самі суми видачі.

Виконання зобов`язань відповідачкою та розмір заборгованості

Відповідачка здійснювала платежі частково та з порушенням графіків. Строк користування кредитом за всіма договорами сплив до звернення до суду (останній — 09.04.2026). За розрахунками заборгованості ТОВ «НоваПей Кредит» за період до 04.05.2026 вона сплатила (останні платежі надійшли 18.08.2025): за договором № 205891 — 74 700,00 грн; № 332301 — 9 334,15 грн; № 384866 — 2 841,88 грн; № 438347 — 2 324,60 грн; № 439598 — 2 130,00 грн; № 439603 — 2 959,01 грн; № 441434 — 2 032,02 грн; № 473859 — 1 554,00 грн; № 535592 — 1 708,00 грн; № 540276 — 1 864,25 грн. Такі самі суми сплачених коштів за кожним договором відображені в актах звірки взаємних розрахунків станом на 04.11.2025, поданих відповідачкою.

За розрахунками заборгованості та Реєстром боржників заборгованість відповідачки становить:

за договором № 205891 — 15 060,00 грн (тіло — 10 500,00 грн, комісія — 4 410,00 грн, штраф — 150,00 грн);

за договором № 332301 — 14 380,85 грн (9 172,10 грн, 3 858,75 грн, 1 350,00 грн відповідно);

за договором № 384866 — 6 583,72 грн (3 791,32 грн, 1 592,40 грн, 1 200,00 грн);

за договором № 438347 — 7 872,96 грн (4 593,54 грн, 1 929,42 грн, 1 350,00 грн);

за договором № 439598 — 8 040,00 грн (4 500,00 грн, 1 890,00 грн, 1 650,00 грн);

за договором № 439603 — 5 790,99 грн (2 915,99 грн, 1 225,00 грн, 1 650,00 грн);

за договором № 441434 — 7 746,06 грн (4 293,00 грн, 1 803,06 грн, 1 650,00 грн);

за договором № 473859 — 9 414,04 грн (5 467,34 грн, 2 296,70 грн, 1 650,00 грн);

за договором № 535592 — 6 770,84 грн (3 605,96 грн, 1 514,88 грн, 1 650,00 грн);

за договором № 540276 — 7 240,75 грн (3 937,00 грн, 1 653,75 грн, 1 650,00 грн).

Заборгованість за кожним договором арифметично дорівнює сумі кредиту, комісії за графіком і нарахованих штрафів за вирахуванням сплачених відповідачкою сум. Комісію за кожним договором нараховано 12 рівними частинами у розмірах, визначених графіками платежів (разом — 42 % суми кредиту), лише в межах строку користування кредитом; проценти до стягнення не заявлені. Штрафи нараховані за прострочення платежів, передбачених графіками платежів, у період з 30.03.2025 по 31.03.2026: за договором № 205891 — 2 штрафи, № 332301 і № 384866 — по 9, № 438347 — 10, за рештою — по 11, кожен по 150,00 грн. За договорами № 205891, № 384866 та № 438347 кредитодавець спрямував на погашення нарахованих штрафів по 150,00 грн з платежів відповідачки, а всього 450,00 грн.

Перехід права вимоги

05.05.2026 між ТОВ «НоваПей Кредит» (клієнт) та ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» (фактор) укладено договір факторингу № 11-05-05/2026. За п. 1.2 цього договору права вимоги переходять до фактора в день підписання акта прийому-передачі Реєстру боржників, але не раніше повної оплати ціни продажу. Акт прийому-передачі Реєстру боржників підписано 05.05.2026, ціну продажу в розмірі 12 616 982,19 грн сплачено згідно з платіжною інструкцією № 8616 від 06.05.2026. За витягом із Реєстру боржників (додаток № 1 до договору факторингу, поз. 3171–3180) до позивача перейшли права вимоги за всіма десятьма договорами відповідачки в розмірах, які збігаються із заявленими в позові. Після відступлення права вимоги позивач додаткових нарахувань не здійснював.

Норми права, які застосував суд

За ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України, яка застосовується до кредитних відносин в силу ч. 2 ст. 1054 цього Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст. 1054 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), а також якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

За п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги; до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав; заміна кредитора здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» (далі — Закон) договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі, у тому числі у вигляді електронного документа з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. За ч. 1 ст. 12 цього Закону моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону загальні витрати за споживчим кредитом — це витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги. За абз. 4 ч. 2 ст. 8 Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Згідно з ч. 4, 5 ст. 8 Закону денна процентна ставка розраховується за формулою ДПС = (ЗВСК / ЗРК) / t ? 100 % і не може перевищувати 1 %.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку та іншу інформацію, передбачену цією нормою.

Згідно з абз. 1 ч. 5 ст. 12 Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. За ч. 6 ст. 12 Закону споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної реальної річної процентної ставки.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону споживач у разі дострокового повернення споживчого кредиту сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом та вартість усіх послуг, пов`язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом. За абз. 2 ч. 3 ст. 16 Закону кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку плату, пов`язану з достроковим поверненням споживчого кредиту.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит. Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону до кредитів, загальний розмір яких не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення договору, застосовуються вимоги цього Закону, крім, зокрема, ч. 2–7 ст. 9 та ст. 19. На дати укладення спірних договорів (30.08.2024–09.04.2025) мінімальна заробітна плата становила 8 000,00 грн, тож ст. 19 Закону поширюється лише на договори № 205891 та № 332301.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Згідно з ч. 8 цієї статті нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

За ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Цим же пунктом встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України; суб`єкт права законодавчої ініціативи, який подав проєкт закону, що регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Правові висновки Верховного Суду, що застосовані у справі

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що нікчемність правочину «конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону»; суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Об`єднана палата висновала, що за відсутності підстав для застосування конструкції нікчемності умови до правових способів коригування процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит з урахуванням змісту ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» потрібно віднести оспорюваність умови чи договору, зміну договору та тлумачення його умов; суд без позовної вимоги споживача може застосовувати лише тлумачення умов договору в разі наявності в ньому нечітких або двозначних положень (у тій справі нечіткість полягала в тому, що умови договору «передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків»); «у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 зазначила, що «Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту» (п. 31.18), але «умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12» цього Закону (п. 31.29). З посиланням на постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц і від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 Велика Палата також вказала, що визнання правочину недійсним застосовується до оспорюваних правочинів, а за наявності спору, у якому сторона вважає правочин нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині рішення підтверджує чи спростовує обставину нікчемності (пп. 33.3–33.5).

У постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висновав, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення договору про обов`язок позичальника щомісячно сплачувати таку плату є нікчемними відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону.

У постанові від 18.10.2023 у справі № 706/68/23 Верховний Суд висновав, що дія п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України поширюється на кредитний договір.

Мотивована оцінка і висновки суду

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Щодо укладення договорів, переходу права вимоги та заборгованості за тілом кредиту

Договори укладені в електронній формі та підписані відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідає ст. 13 Закону, ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Укладення десяти кредитних договорів, отримання відповідачкою кредитних коштів і розмір здійснених нею платежів підтверджуються заявами про приєднання, паспортами споживчого кредиту, графіками платежів, платіжними інструкціями та розрахунками заборгованості, які узгоджуються з поданими відповідачкою актами звірки. Ці обставини відповідачка не заперечує.

Перехід до позивача права вимоги підтверджується договором факторингу, актом прийому-передачі реєстру боржників, доказом оплати ціни продажу та витягом із реєстру боржників. Відповідачка його не оспорює. Враховуючи п. 1.2 договору факторингу, права вимоги перейшли до позивача 06.05.2026 — у день повної оплати ціни продажу, а не 05.05.2026, як зазначає позивач. На право позивача вимагати виконання зобов`язань це не впливає.

Строки користування кредитами сплили, кредити повністю не повернуті. Тому заборгованість за тілом кредиту підлягає стягненню з урахуванням висновків суду щодо сплачених штрафів, наведених нижче.

Щодо вимог про стягнення комісії

Відповідачка вважає умови про комісію нікчемними. Суд враховує, що нікчемність правочину чи його умови суд має враховувати за власною ініціативою (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 у справі № 552/672/23). Тому суд перевірив умови про комісію на відповідність закону не лише в межах доводів відзиву. Водночас нікчемність існує лише у разі прямої вказівки закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Закон не забороняє кредитодавцю встановлювати комісію, пов`язану з наданням кредиту, а прямо включає такі комісії до загальних витрат за споживчим кредитом (п. 4 ч. 1 ст. 1, абз. 4 ч. 2 ст. 8 Закону); на це вказала й Велика Палата Верховного Суду у п. 31.18 постанови у справі № 496/3134/19. Закон враховує й можливість періодичних платежів за послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту (абз. 3 п. 6 ч. 3 ст. 9 Закону), а у разі дострокового повернення кредиту — їх сплату за період фактичного користування кредитом (ч. 2 ст. 16 Закону). Отже, сама по собі щомісячна сплата комісії не суперечить Закону.

За ч. 5 ст. 12 Закону умова про комісію є нікчемною, якщо вона обмежує конкретне право споживача, встановлене цим Законом. Саме тому у наведених вище постановах у справах № 496/3134/19 та № 204/224/21 Верховний Суд пов`язав нікчемність комісії з правом споживача на безоплатну інформацію (ч. 1, 2 ст. 11 Закону): нікчемною є комісія, яка є платою за таку інформацію, або комісія за «обслуговування», перелік послуг за яким договір не визначає. Отже, вирішальним є не назва комісії, а те, за що саме вона сплачується.

Висновок у справі № 204/224/21 стосувався щомісячної комісії за «обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування)»: якщо перелік такого обслуговування не визначено, неможливо виключити, що споживач платить саме за інформацію, яка за ч. 1, 2 ст. 11 Закону надається безоплатно. На відміну від тієї справи, у цих договорах комісія встановлена не за обслуговування, а за надання кредиту. Те, що надання кредиту є основним обов`язком кредитодавця, а договір неточно називає його «додатковою послугою», на дійсність умови не впливає: абз. 4 ч. 2 ст. 8 Закону допускає комісії кредитодавця, пов`язані саме з наданням кредиту, окремо від витрат на додаткові чи супутні послуги (абз. 5 ч. 2 ст. 8 Закону), а жодна норма не пов`язує нікчемність умови з її назвою. Не є підставою нікчемності й те, що за економічним змістом комісія заступає проценти (процентна ставка становить 0,00001 % річних): загальні витрати за кредитом розкриті споживачеві в гривнях і враховані в денній процентній ставці, а встановлений ч. 5 ст. 8 Закону максимальний розмір денної процентної ставки (1 %), яка розраховується з урахуванням усіх загальних витрат за кредитом, у тому числі комісії, не перевищено: за кожним договором вона становить 0,1151 %.

У цій справі договори прямо визначають, що комісія є платою за надання кредиту і що інших платних послуг кредитодавець не надає. Безоплатне надання інформації про стан заборгованості окремо гарантоване п. 4.4.2 / п. 4.3.2 заяв. Жодна умова договорів не пов`язує комісію з інформуванням споживача чи іншими діями, які за законом мають вчинятися безоплатно. Періодичність сплати комісії також не суперечить Закону: у разі дострокового погашення комісія за невикористані періоди не нараховується, що відповідає ч. 2, 3 ст. 16 Закону. Розмір комісії зазначено в договорах і враховано в розрахунку денної процентної ставки (ч. 6 ст. 12 Закону). Денна процентна ставка 0,1151 % не перевищує максимального розміру 1 %, встановленого ч. 5 ст. 8 Закону. Комісію нараховано лише в межах строку кредитування. Таким чином, підстав, з якими закон пов`язує нікчемність умови про комісію, суд не встановив.

Посилання відповідачки на ст. 18 Закону є безпідставним, оскільки ця стаття регулює відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит, а ст. 11 Закону — надання інформації протягом строку дії договору, яке в цих договорах є безоплатним.

Не бере до уваги суд і посилання відповідачки на правову позицію Великої Палати Верховного Суду «у справах № 204/6939/16-ц та № 545/1639/17». У Єдиному державному реєстрі судових рішень документів у справі № 204/6939/16-ц не виявлено. У справі № 545/1639/17 Полтавський районний суд Полтавської області 27.07.2017 ухвалив рішення в порядку окремого провадження про встановлення факту належності документа, яке не стосується кредитних правовідносин; постанов Верховного Суду у цій справі не ухвалювалося. Отже, висновків, на які посилається відповідачка, Верховний Суд у цих справах не формулював. Натомість у наведених вище постановах № 496/3134/19 та № 204/224/21 нікчемними визнано комісії за інформаційні послуги або за невизначене «обслуговування», що не відповідає обставинам цієї справи.

Доводи відповідачки про те, що комісія встановлена не за окрему послугу, а за основний обов`язок кредитодавця, і тому є несправедливою, за суттю стосуються справедливості ціни кредиту. Несправедливе положення договору, включаючи ціну договору, за ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» може бути змінене або визнане недійсним, тобто є оспорюваним, а не нікчемним. Як висновав Верховний Суд у постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23, за відсутності позовних вимог споживача про оспорення умови чи зміну договору суд не може самостійно зменшити розмір процентів. Цей висновок зроблено щодо процентів, однак він грунтується на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка стосується будь-якої складової ціни договору, а тому повною мірою стосується й комісії, яка в цих договорах становить усю суму загальних витрат за кредитом, визначену в гривнях (проценти за ставкою 0,00001 % річних у грошовому вираженні становлять менше однієї копійки і в графіках платежів зазначені нульовими). Позовних вимог про визнання умов про комісію недійсними чи про зміну договорів відповідачка не заявляла; відзив такою вимогою не є. До того ж до визнання умови недійсною вона є правомірною та обов`язковою до виконання (ст. 204, 629 ЦК України).

Підстав для тлумачення умов про комісію на користь споживача (ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів») суд також не вбачає. Ці умови є чіткими: ставка комісії (3,5 % в місяць) і її сума в гривнях однаково визначені в заявах, паспортах кредиту та графіках платежів, а відповідачка сплачувала комісію відповідно до графіків. Визначення комісії в договорах як «разової комісії від суми кредиту, що помножена на кількість місяців … та сплачується рівномірно, щомісяця» двозначності не створює: слово «разова» стосується моменту розрахунку комісії (в дату видачі кредиту), а не її розміру, іншого варіанту розміру комісії договори не містять. Цим справа відрізняється від справи № 552/672/23, де умови договору допускали різні варіанти розміру процентів.

За таких обставин заборгованість за комісією у розмірі 22 173,96 грн підлягає стягненню.

Щодо вимог про стягнення штрафів

Штрафи у загальному розмірі 13 950,00 грн нараховані на підставі п. 5.4 заяв за прострочення сплати платежів, передбачених погодженими сторонами графіками, і за своєю правовою природою є неустойкою у розумінні ч. 1 ст. 549 ЦК України, тобто мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Згідно з п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а нараховані включно з 24 лютого 2022 року платежі за прострочення підлягають списанню кредитодавцем.

Зазначена норма додана до ЦК України Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX, є чинною і не змінювалася. Вона не містить жодного обмеження за датою укладення договору: єдиною умовою її застосування є те, що прострочення виконання грошового зобов`язання допущене в період дії воєнного стану.

Воєнний стан в Україні введено з 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, він неодноразово продовжувався і діє на час ухвалення цього рішення. Усі спірні договори укладені, а штрафи нараховані за прострочення, допущені в період з 30.03.2025 по 31.03.2026, тобто під час дії воєнного стану. Отже, умови застосування п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України дотримані.

Суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX, який набрав чинності 24.12.2023, п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» викладено в новій редакції, унаслідок чого передбачене цим Законом звільнення споживача від відповідальності поширюється лише на договори про споживчий кредит, укладені до тридцятого дня включно з дня набрання чинності зазначеним Законом, і на спірні договори, укладені в період з 30.08.2024 по 09.04.2025, не поширюється. Проте п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України цим Законом не змінювався і не виключався.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 Верховний Суд висновав, що дія п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України поширюється на кредитний договір.

Такий підхід відповідає також усталеній практиці Кропивницького апеляційного суду. У постанові від 17 жовтня 2025 року у справі № 389/1131/25 цей суд зазначив, що положення Закону України «Про споживче кредитування» з 23 січня 2024 року взагалі не мають предметом правового регулювання питання щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в Україні, а тому такі правовідносини з 24 січня 2024 року регулюються виключно ЦК України із застосуванням п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Аналогічні висновки викладені у постановах цього суду від 10 вересня 2025 року у справі № 398/1956/25, від 26 січня 2026 року у справі № 398/2172/25 та від 03 серпня 2026 року у справі № 405/590/26, тобто у спорах за договорами, укладеними після 23 січня 2024 року.

При цьому апеляційний суд виходив із того, що основним регулятором договірних відносин є Цивільний кодекс України, а за ч. 2 ст. 4 ЦК України суб`єкт права законодавчої ініціативи, який подає законопроєкт, що регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Пріоритет норм ЦК України над нормами інших законів підтримано Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012) та Великою Палатою Верховного Суду (постанови від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

За таких обставин позовні вимоги про стягнення штрафів у загальному розмірі 13 950,00 грн задоволенню не підлягають.

Щодо сплачених відповідачкою штрафів та розподілу її платежів

За договорами № 205891, № 384866 та № 438347 кредитодавець спрямував з платежів відповідачки по 150,00 грн на погашення штрафів. Це випливає з розрахунків заборгованості та Реєстру боржників: за цими договорами нараховано штрафів на 300,00 грн, 1 350,00 грн і 1 500,00 грн, а заборгованість за штрафами становить 150,00 грн, 1 200,00 грн і 1 350,00 грн відповідно. За рештою договорів сума нарахованих штрафів дорівнює заборгованості за ними, тобто кошти відповідачки на штрафи не спрямовувалися. Оскільки відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України обов`язку сплачувати ці штрафи у відповідачки не виникло, сплачені нею кошти не могли погасити неіснуючу вимогу. Ці кошти є виконанням грошового зобов`язання за тим самим договором, а тому зараховуються в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту. За договором № 205891, на який поширюється ст. 19 Закону, такий самий висновок випливає й із встановленої нею черговості: неустойка сплачується лише в третю чергу, після простроченої суми кредиту. Отже, заборгованість за тілом кредиту за цими договорами зменшується на 150,00 грн кожна і становить: за договором № 205891 — 10 350,00 грн, за договором № 384866 — 3 641,32 грн, за договором № 438347 — 4 443,54 грн.

Доводи відповідачки про зарахування в тіло кредиту також коштів, сплачених на погашення комісії, суд відхиляє, оскільки умови про комісію є дійсними. Перерозподіл таких платежів між тілом кредиту та комісією не змінює загального розміру заборгованості, адже обидві складові підлягають стягненню. Прохання відповідачки зобов`язати позивача здійснити перерахунок заборгованості не є позовною вимогою, заявленою в порядку ст. 193 ЦПК України, і окремому вирішенню не підлягає; розмір заборгованості суд визначив самостійно.

Висновки суду

З урахуванням наведеного з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 74 500,21 грн, з яких 52 326,25 грн — заборгованість за тілом кредиту (52 776,25 грн за розрахунком позивача мінус 450,00 грн сплачених штрафів, зарахованих у тіло кредиту) та 22 173,96 грн — заборгованість за комісією. За окремими договорами стягненню підлягає:

за договором № 205891 — 14 760,00 грн (тіло кредиту 10 350,00 грн, комісія 4 410,00 грн);

за договором № 332301 — 13 030,85 грн (9 172,10 грн і 3 858,75 грн відповідно);

за договором № 384866 — 5 233,72 грн (3 641,32 грн і 1 592,40 грн);

за договором № 438347 — 6 372,96 грн (4 443,54 грн і 1 929,42 грн);

за договором № 439598 — 6 390,00 грн (4 500,00 грн і 1 890,00 грн);

за договором № 439603 — 4 140,99 грн (2 915,99 грн і 1 225,00 грн);

за договором № 441434 — 6 096,06 грн (4 293,00 грн і 1 803,06 грн);

за договором № 473859 — 7 764,04 грн (5 467,34 грн і 2 296,70 грн);

за договором № 535592 — 5 120,84 грн (3 605,96 грн і 1 514,88 грн);

за договором № 540276 — 5 590,75 грн (3 937,00 грн і 1 653,75 грн).

У решті позовних вимог у розмірі 14 400,00 грн (штрафи 13 950,00 грн та 450,00 грн, на які зменшено заборгованість за тілом кредиту) слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн згідно з платіжною інструкцією № 16925 від 19.08.2026. Оскільки позов задоволено частково (на 83,80 %), відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 2 231,15 грн (2 662,40 грн ? 74 500,21 грн / 88 900,21 грн). Інших судових витрат сторони до розподілу не заявляли.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 76–81, 89, 133, 141, 211, 247, 258, 259, 263–265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС» заборгованість за кредитними договорами № 205891 від 30.08.2024, № 332301 від 11.12.2024, № 384866 від 18.01.2025, № 438347 від 19.02.2025, № 439598 від 20.02.2025, № 439603 від 20.02.2025, № 441434 від 21.02.2025, № 473859 від 09.03.2025, № 535592 від 07.04.2025 та № 540276 від 09.04.2025 у загальному розмірі 74 500 (сімдесят чотири тисячі п`ятсот) гривень 21 копійка.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС» судовий збір у розмірі 2 231 (дві тисячі двісті тридцять одна) гривня 15 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС», код ЄДРПОУ 43513923, місцезнаходження: 04073, м. Київ, просп. Степана Бандери, буд. 28А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський