Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №766/11656/25 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/11656/25

н/п 2/766/14179/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2026 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Майдан С.І.

за участю секретаря Кирпиченко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначив, що 10.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ “Альфа-Банк” з метою отримання банківських послуг. 10.12.2021 року підписанням оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501404490 відповідач запропонував Банку укласти Угоду про надання споживчого кредиту. Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ “Альфа-Банк”, що укладений між ним та Банком. 10.12.2021 року шляхом підписання акцепту пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501404490 Банк прийняв пропозицію відповідача на укладання Угоди про надання споживчого кредиту №501404490 від 10.12.2021 року. Таким чином, 10.12.2021 року між Банком та відповідачем було укладено кредитний договір, із наступними умовами: тип кредиту - “Кредит готівкою”; сума кредиту - 51000,00 грн; процентна ставка - 19,99 % річних, тип ставки фіксована; строк кредиту - 60 місяців; порядок повернення кредиту - графік платежів до 10 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 2166,91 грн, загальна кількість платежів 60. Банк взяті відповідно до Угоди на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти, якими відповідач активно користувався. Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 108966,91 грн, з яких: за кредитом - 49494,03 грн; по відсотках - 30096,88 грн; по комісії 29376,00 грн На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 108966,91 грн та вирішити питання по стягнення судових витрат.

Ухвалою суду від 03.12.2025 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 09.09.2026 року постановлено провести заочний розгляд справи.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, проте надав суду клопотання в якому просив розглянути справу без його участі, підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, а також не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач та представник відповідача ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явилися, повідомлені про дату, час і місце судового засідання в установленому законом порядку, відзиву на позовну заяву не подавали. Заяв, клопотань до суду не надходило.

За таких обставин, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутність сторін, враховуючи згоду представника позивача на заочний розгляд справи, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів в порядку ст. ст.280, 281 ЦПК України.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 10.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ “Альфа-Банк” з метою отримання банківських послуг. 10.12.2021 року підписанням оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501404490 відповідач запропонував Банку укласти Угоду про надання споживчого кредиту.

Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ “Альфа-Банк”, що укладений між ним та Банком.

10.12.2021 року шляхом підписання акцепту пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501404490 Банк прийняв пропозицію відповідача на укладання Угоди про надання споживчого кредиту №501404490 від 10.12.2021 року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

10.12.2021 року між Банком та відповідачем було укладено кредитний договір, із наступними умовами: тип кредиту - “Кредит готівкою”; сума кредиту - 51000,00 грн; процентна ставка - 19,99 % річних, тип ставки фіксована; строк кредиту - 60 місяців; порядок повернення кредиту - графік платежів до 10 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 2166,91 грн, загальна кількість платежів 60.

Власним підписом позичальник підтвердив, що він ознайомлений зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту, інформацією про умови кредитування та орієнтирвну вартість кредиту, та наслідки, в разі невиконання зобов”язання за договором.

12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Банк взяті відповідно до Угоди на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти, що підтверджується меморіальним ордером № 768484485 від 10.12.2021 року, якими відповідач активно користувався, про що свідчить виписка по рахункам № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 приватного клієнта за період з 10.12.2021 по 26.02.2025 року.

Проте, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку ч. 2 чт. 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилися, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, та к і судової. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2020 року в справі № 210/1504/13-ц від 03.12.2020 року в справах 569/16767/16-ц, від 07.12.2022 року в справі №953/1904/20, від 22.02.2023 року у справі №159/3607/15-ц.

Банком була направлена вимога про усунення порушень на адресу відповідача, яка була залишена без задоволення.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання, станом на 26.02.2025 року загальна заборгованість за кредитним договором (офертою) № 501404490 від 10.12.2021 року становить у розмірі 108966,91 грн, з яких: 49494,03 грн – тіло кредиту; 30096 грн – відсотки за користування кредитом; 29376,00 грн - комісія

Доказів того, що відповідач здійснив оплату заборгованості матеріали справи не містять.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 546 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином.

Відповідачем, всупереч положенням ст.12,81 ЦПК Українине було надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання ним своїх зобов`язань та спростування вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення 49494,03 грн тіла кредиту та 30096,88 грн відкостів за користування кредитом, оскільки судомі достовірно встановлено, що відповідач порушив умови договору, що призвело до виникнення заборгованості.

Як вбачається з наданого розрахунку заборгованості, позивач також просить стягнути з відповідача заборгованість по комісії у розмірі 29376,00 грн.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року N 1023-XII, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Відповідно до частини 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) Велика Палата дійшла висновку щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Відповідно до частини 1, 3 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року N 2121-III (в редакції на час укладення договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено плату за надання кредиту та щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд дійшов висновку, що положення пункту кредитного договору від 10.12.2021 року щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за надання та обслуговування кредиту щомісячно є нікчемними.

А тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 29376,00 грн необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України позивачем повідомлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесені і які очікує понести позивач в зв`язку із розглядом справи становить - сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2422,40 грн; та витрат на правову допомогу у розмірі 9153,00 грн.

Згідно з п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Для надання професійної правничої допомоги АТ «Сенс Банк» звернулось до Адвокатського об`єднання «СмартЛекс», про що укладено Договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції пр озахист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі № 910/7032/17.

Схожа позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 910/13060/21, у якій вказано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання сторін від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів юридичних осіб.

Відтак, питання розподілу судових витрат не є вимогою позову, яка направлена на захист порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах третій - п`ятій статті 141 ЦПК України.

При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

До подібного правового висновку дійшов й Верховний Суд у постанові від 12 січня 2023 року у справі № 908/2702/21.

На підтвердження вказаних витрат позивачем суду надано довіреність № 024539/25 від 22.07.2025 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та договір про надання послуг № 1006 від 28 січня 2025 року, укладений між АТ «Сенс Банк» та Адвокатським об`єднанням «СмартЛекс».

Згідно п. 1.1. Договору, замовник замовляє, а виконавець зобов`язується надати послуги, які полягають у здійсненні від імені та в інтересах замовника юридичних та фактичних дій щодо стягнення заборгованості з боржників замовника, які виникли внаслідок невиконання/неналежного виконання такими боржниками кредитних договорів, договорів позики, інших угод, які забезпечені заставою та /або спонуканню їх до погашення такої заборгованості, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

Згідно з п. 3.1. Договору про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року за надання послуг замовник сплачує на користь виконавця винагороду (гонорар) у нижченаведеному розмірі: за підготовку і подання позовної заяви до суду – 375,00 грн; за отримання рішення суду – 225,00 грн; комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника – 7,85 %. Витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані із розглядом справи за цією позовною заявою, становлять 9153,00 грн.

Між тим, доказів на підтвердження того, що адвокат Гірчак А.М., який представляв інтереси АТ «Сенс - Банк» має відношення до Адвокатського об`єднання «СмартЛекс», з яким укладено Договір про надання послуг.

За таких обставин, витрати на професійну правничу допомогу, які просить стягнути позивач з відповідача не знайшли свого підтвердження, а відтак задоволенню не підлягають.

Положенням п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову за змістом позовної заяви становила 108966,91 грн.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково на загальну суму - 79590,91 грн.

З урахуванням наведеного, частка задоволених позовних вимог від загальної ціни позову становить у розмірі 79590,91 грн:108966,91грн (0,7304).

Відповідно, пропорційний розмір витрат, понесених позивачем на сплату судового збору становить у розмірі 1769,32 грн.

З підстав викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1769,32 грн.

Керуючись ст.ст.12,76,77,78,79,80,81, 141, 211, 223, 263,265,280,285,289 ЦПК України, ст.ст. 215, 216, 526, 549, 551, 553, 554, 559, 598, 610, 611, 625, 638, 1050, 1052, 1054, 1057-1 ЦК України, суд,-

вирішив:

Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 100; Код ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором №501404490 від 10.12.2021 року у розмірі 79590,91 грн, з яких:49494,03 грн – тіло кредиту; 30096,88 грн – відсотки за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 100; Код ЄДРПОУ 23494714) витрати, понесені по сплаті судового збору у розмірі 1769,32 грн.

В решті вимог щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 29376,00 грн відмовити.

Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

СуддяС. І. Майдан