Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №577/5399/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/5399/26

Провадження № 3/577/1592/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2026 р. м. Конотоп

Суддя Конотопського міськрайонного суду Кравченко В.О., за участю адвоката Юсан І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від Конотопського РВП ГУНП в Сумській області, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , гр. України, номер паспорта та ІПН не встановлені,

за ч. 1 ст. 130 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 765698 від 07.09.2026 року ОСОБА_1 інкримінується вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за наступних обставин, мовою оригіналу: «07.09.2026 близько 22 год. 25 хв. в м. Конотоп по вул. Професійна водій гр. ОСОБА_1 керував транспортним засобом Ауді 80, днз НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме зіниці очей не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі відмовився в установленому законом порядку, чим порушив п. 2.5. ПДР – відмова особи, яка керує ТЗ, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алк., нарк. чи ін. сп`яніння або щодо вживання лікарськи».

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, заяви про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

Адвокат Юсан І.О., яка захищає інтереси ОСОБА_1 , заявила клопотання про закриття провадження у справі за відсутності складу правопорушення посилаючись на наступні обставини:

1) Безпідставна зупинка працівниками поліції автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , оскільки, як відображено на відеозапису, поліціант стверджує, що причиною зупинки є відсутність підсвітки номерного знаку. Проте, із відеозапису видно, що номер авта під керуванням ОСОБА_1 має освітлення і добре видний. Крім того, за таке порушення ОСОБА_1 не притягувався до відповідальності, що також підтверджує надуману поліціантом підставу зупинки;

2) Після зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , перевіривши документи, співробітник поліції просить ОСОБА_1 дихнути в обличчя на предмет стану алкогольного сп`яніння, а коли запаху спиртного не виявлено, одразу стверджує, що у ОСОБА_1 зіниці очей не реагують на світло, у зв`язку з чим пропонує останньому пройти відповідний огляд на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі. При цьому поліціант не робить жодних маніпуляцій для встановлення такої ознаки (наприклад освітлення ліхтариком) покладаючись лише на суб`єктивне сприйняття. Відтак, зафіксовані у протоколі ознаки наркотичного сп`яніння не є об`єктивно встановленими, а тому подальша вимога пройти відповідний огляд на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі є протиправною;

3) Під час складання протоколу ОСОБА_1 не роз`яснювалися права, передбачені ст. 268 КУпАП, у зв`язку з чим той був позбавлений можливості отримати юридичну допомогу, заявляти клопотання, надавати пояснення тощо. Ці права ОСОБА_1 роз`яснені вже після складання протоколу, що є грубим порушенням прав особи відносно якої складений протокол.

Вислухавши доводи захисника, дослідивши представлені докази суд дійшов такого висновку.

У частині 1 ст. 2 КУпАП закріплено, що законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори» та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності (ч.1 і ч.2 ст.7 КУпАП).

За положеннями ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, гласність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, а на підставі ч. 1 ст. 130 цього Кодексу відповідальність для особи, яка керує транспортним засобом, настає зокрема за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Ці обставини повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно із ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків тощо, а згідно ч. 2 обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

За змістом ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

У згаданій позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У протоколі працівником поліції зазначено, що 07.09.2026, близько 22 год. 25 хв., в м. Конотоп по вул. Професійна водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Ауді 80, днз НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме зіниці очей не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5. ПДР.

Разом з тим, направлені до суду матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не містять доказів обґрунтованості причин зупинки транспортного засобу, яким останній керував.

Так, у ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено вичерпний перелік ознак, на підставі яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби, а також вказано, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті (ч. 3 ст. 35).

Згідно відеозапису з нагрудної камери поліцейський вказав причину зупинки – відсутність підсвітки номерного знаку. Проте, згідно цього ж відеозапису, номер авта під керуванням ОСОБА_1 має освітлення і добре видний. Крім того, за таке порушення ОСОБА_1 не притягувався до адмінвідповідальності, при наймі жодного такого процесуального документу до матеріалів справи не долучено, що також підтверджує безпідставність зупинки.

Отже, працівниками поліції не було задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення водієм таких положень ПДР, які б відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд дійшов висновку, що представленими доказами не доведено порушення водієм будь-яких пунктів ПДР, за які його слід було зупинити, у зв`язку із чим всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Подальше, вже після зупинки і перевірки документів, твердження поліцейського, що автомобіль під керуванням ОСОБА_1 перебуває в арешті, а останній – в розшуку ТЦК, що також не підтверджено жодним письмовим доказом, не має правового значення, оскільки первинним є доведеність саме законності зупинки.

Крім того, адміністративна відповідальність особи, яка керує транспортним засобом, згідно диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП настає, окрім іншого, у разі, коли така особа відмовляється від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан, зокрема наркотичного спяніння.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, в тому числі і осіб, які керують транспортними засобами, та встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

За положеннями п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Установленим порядком проходження медичного огляду, про який йдеться мова у п.2.5 ПДР України, є визначена у ст. 266 КУпАП, розділі ІХ «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» (затверджена наказом МВС України 07.11.2015 № 1395, зареєстрована в МЮ України 10.11.2015 № 1408/27853), «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» (затвердженого постановою КМУ 17.12.2008 № 1103, з послідуючими змінами) (далі Порядок) та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (затвердженої Наказом МВС України, МОЗ України 09.11.2015 №1452/735, зареєстрованої в МЮ України 11.11.2015 р. за № 1413/27858) (далі Інструкція) процедура направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану наркотичного чи іншого сп`яніння і проведення такого огляду.

Згідно встановленої вказаним законодавством України процедури огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров`я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я. Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним (ч. 2, 4, 5 ст. 266 КУпАП).

За приписами п. 4 розділу 1 та п. 12 розділу 2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України, МОЗ України 09.11.2015 №1452/735, зареєстрованої в МЮ України 11.11.2015 р. за № 1413/27858 - ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. У разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Аналіз наведених норм надає підстави для висновку, що для направлення водія до закладу охорони здоров`я для проведення огляду, в даному випадку на стан наркотичного сп`яніння, необхідно встановити ознаки такого сп`яніння.

Разом з тим, як видно із проглянутого відеозапису, після зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , перевіривши документи, співробітник поліції просить ОСОБА_1 дихнути в обличчя на предмет стану алкогольного сп`яніння, а коли запаху спиртного не виявлено, одразу стверджує, що у ОСОБА_1 зіниці очей не реагують на світло, у зв`язку з чим пропонує останньому пройти відповідний огляд на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі. При цьому подія відбувається у ночі, тобто в темну добу (близько 23:00 год.), а поліціант не робить жодних маніпуляцій для встановлення такої ознаки (наприклад освітлення ліхтариком зіниць очей). До того ж слід зауважити, що законодавець передбачив одну із ознак наркотичного сп`яніння – «звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло» і не визначав такої ознаки наркотичного сп`яніння, як «зіниці очей не реагують на світло» про що зазначено у протоколі.

Відтак, зафіксовані у протоколі ознаки наркотичного сп`яніння не є об`єктивно встановленими, а тому подальша вимога пройти відповідний огляд на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі була протиправною.

Також заслуговують на увагу і доводи захисника щодо порушення прав ОСОБА_1 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов`язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.

Як вже зазначалося вище притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватись у відповідності до встановленого законодавством порядку (ст. 7 КУпАП).

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплені положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Одночасно сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. The United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Отже, якість складання протоколу є дуже важливою стадією оформлення справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи, що потребує належного до цього ставлення. Тому необхідність дотримання правил та процедур під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, прав та гарантій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, належному фіксуванні доказів вчинення правопорушення та їх зберіганні тощо є обов`язковою умовою для використання у подальшому цього процесуального документа в якості доказу.

У справах проти України Європейський Суд розглядав питання про віднесення правопорушень, передбачених КУпАП, до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що, з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій ст. 6 Конвенції.

Одночасно практика Європейського суду з прав людини щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення зосереджена навколо фундаментальних засад здійснення правосуддя у справах про адміністративні правопорушення, зокрема, забезпеченні дотримання положень Конвенції в частині реалізації ст. 6, яка гарантує кожному право на справедливий суд.

Європейським судом з прав людини у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.

Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у численних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України» та інших.

Так, у справі «Гурепка проти України» з огляду на свою усталену прецедентну практику, Суд не має сумніву, що в силу суворості санкції дана справа за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носило кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції.

Беззаперечно адміністративне стягнення у виді штрафу, разом з позбавленням права керування транспортним засобом, мають каральний і стримуючий характер та максимально наближає адміністративні стягнення до кримінальних покарань.

У справі «Михайлова проти України» Європейський Суд зазначає, що з огляду на суворість покарання адміністративне провадження як те, що здійснювалося щодо заявниці у цій справі, має розглядатися як «кримінальне» для цілей Конвенції та протоколів до неї (див. рішення у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, пункт 55, від 06 вересня 2005 року) і, отже, із залученням гарантій статті 6 Конвенції та, відповідно, гарантій ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції.

У рішенні по справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08, пункти 51-84, від 20 вересня 2016 року, Суд встановив порушення принципу безсторонності в провадженні у справі про адміністративне правопорушення щодо заявника, вказавши, що суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ. Суд не може змінювати суть «обвинувачення», викладене у протоколі про адміністративне правопорушення.

У п. 3.4 Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2011(2) від 11.10.2011 р. вказано, що з аналізу положень міжнародних актів не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення». У цьому ж рішенні КС України поширює певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності, а тому з метою додержання принципу законності в необхідних випадках необхідно застосовувати принцип аналогії закону найбільш близького до адміністративно-деліктної галузі права - кримінального процесуального законодавства.

Оскільки КУпАП не врегульовує питання належності та допустимості доказів, то для вирішення цього питання необхідно застосовувати аналогію права, тобто норми КПК України (далі по тексту КПК).

Так, за положеннями ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

За змістом ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права. Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Відповідно до ч. 4 ст. 256 КУпАП при складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Аналогічна вимога закріплена і у п. 11 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої Наказом МВС України 06.11.2015 № 1376, зареєстрована в МЮ України 01.12.2015 р. за № 1496/27941 (далі по тексту Інструкція № 1376) згідно якого при складанні протоколу про адміністративне правопорушення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права, передбачені статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України, статтею 268 КУпАП, повідомляється, що справу про адміністративне правопорушення буде розглянуто у строки, визначені статтею 277 КУпАП, про що робиться відмітка та ставиться підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Статтею 268 КУпАП визначені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження.

У п. 3 «с» ст. 6 ЄКПЛ закріплено право обвинуваченого захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або – якщо він не має достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Обвинувачений має право на правову «практичну й ефективну», а не «теоретичну й ілюзорну» допомогу.

У п. 262 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективний захист, наданий захисником..., є однією з основних ознак справедливого судового розгляду.

На порушення наведеного при складанні протоколу відносно ОСОБА_1 не було роз`яснено його прав закріплених у ст. 286 КУпАП та 63 Конституції України, що підтверджено оглянутим відеозаписом. Сам факт роз`яснення таких прав вже після складання протоколу, який за своєю суттю є обвинуваченням, безумовно свідчить про грубе порушенням фундаментальних прав особи, яка притягається до адмінвідповідальності, а відтак згаданий процесуальний документ не може бути визнаний допустимим доказом.

За таких обставин провадження в справі за ч. 1 ст. 130 КУпАП підлягає закриттю відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності складу інкримінованого правопорушення.

Керуючись: ст.ст. 130, 247 ч.1 п.1, 284 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Конотопський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня винесення.

Суддя: В. О. Кравченко