Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №577/4840/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/4840/26

Провадження № 2/577/2481/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м.Конотоп

Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Потій Н.В.

за участі секретаря Волошко І.С.,

представника позивача Буток К.О.,

представника відповідача Гоцко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в залі суду в м. Конотопі в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні коштів: матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022,2023 роки в сумі 30990 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (з 19.01.2025 по 20.08.2026) в сумі 220755,98 грн, -

В С Т А Н О В И В :

І. Стислий виклад позиції сторін.

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, стягнути з відповідача, передбачену п.3.9 Колективного договору, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки в розмірі шести прожиткових мінімумів за кожен рік, а всього в розмірі 30990 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.01.2026 по 20.08.2026 в розмірі 220 755,98 грн. Також просить стягнути з відповідача 1331,20 грн сплаченого судового збору. Свої вимоги мотивує тим, що позивач працювала економістом 1 категорії у Виробничому підрозділі Локомотивне Депо Конотоп філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» повних 15 років, звідки її було звільнено 19.01.2026 за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України. У день звільнення з нею не було проведено повний розрахунок. У межах надання правничої допомоги, адвокатом були направлені два адвокатські запити 10 липня 2026 та 05 серпня 2026 року, з метою отримання документів про нараховані та виплачені позивачу суми при звільнення, на які відповідь отримано лише 13 серпня 2026. Тому просить поновити строк звернення до суду з цим позовом.

Відповідач у відзиві на позов просить відмовити в задоволенні позову. Свої заперечення мотивує тим, що відповідно ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, в редакції до 13.09.2025, на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. АТ «Укрзалізниця» є товариством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у відповідності до постанови КМУ від 04.03.2015 №83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави». Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №193 з метою забезпечення належного функціонування АТ «Укрзалізниця» виділено кошти з резервного фонду державного бюджету. Рішенням правління АТ Укрзалізниця від 14.03.2022, оформлене протоколом засідання правління АТ Укрзалізниця № Ц-54/31 Ком.т. було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління. Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 (протокол засідання правління № Ц-82/39 Ком.т.), зокрема ухвалено, що підпункт 1.1.4. пункту 1.1. рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Крм.т.) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, зупинено дію дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. При визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звертає увагу на судову практику щодо застосування принципу співмірності. Просить відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України, вважаючи, що позивач в день звільнення була ознайомлена з наказом про припинення трудового договору та повідомленням про нараховані та виплачені суми при звільненні.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02.09.2026 цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами о 12:45 год 06.10.2026 року (а.с. 25-26).

23.09.2026, за клопотанням представника відповідача, постановлено ухвалу про перехід від розгляду позову за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; призначено судове засідання для розгляду по суті о 12:45 год 06.10.2026 року; задоволено клопотання представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с. 37).

У судовому засіданні представник позивача адвокат Буток К.О. позов підтримав з підстав викладених у позові.

Представник відповідача Гоцко Р.В. прохав відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Наказом № 08/ос від 09.01.2026 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнено 19.01.2026 за власним бажанням за ст.38 КЗпП. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити їй матеріальну допомогу у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року за 2022 рік; матеріальну допомогу у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року за 2023 рік, відповідно до п.3.9 Колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом за 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2026 роки (після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с. 15).

Відповідний запис про звільнення внесено до трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.16-17).

Між адміністрацією локомотивного депо Конотоп та профспілковим комітетом укладено Колективний договір на 2006-2010 роки, пролонгований на 2011-2026 роки (а.с. 18 – 20).

19.01.2026 Виробничим підрозділом «Локомотивне депо Конотоп» філії «Локомотивна компанія» було складено повідомлення про нараховані та виплачену суми при звільнення працівнику ОСОБА_1 , яке містить не заповнену графу про його отримання звільненим працівником, а саме відсутній підпис, власне ім`я, прізвище та дата, яка б свідчила про його отримання (а.с. 21).

13.08.2026 за вих. № ЛК-40/120, у відповідь на запит адвоката Буток К.О., надано повідомлення про нараховані та виплачену суми при звільнення працівнику ОСОБА_1 , довідки про нараховані та виплачені суми працівнику при звільнення, а також колективний договір зі змінами (а.с. 17).

За листопад-грудень 2025 року ОСОБА_1 було нараховано 33010,32 грн, середньомісячна зарплата складає 22178,81 грн, середньоденна 1031,57 грн(а.с. 22).

За період з січня 2025 року по грудень 2025 року ОСОБА_1 нараховано 187219,77 грн (а.с. 23).

Рішенням правління (Витяг з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця») від 14 березня 2022 року, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 34).

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 (Витяг з протоколу засідання правління № Ц-82/39 Ком.т.) ухвалено: « підпункт 1.1.4. пункту 1.1. рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024»; «1. На період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024 зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою Угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів) один раз на рік в межах одного облікового періоду відпустки»; «4. Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» ... матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024 ... визначати окремими рішеннями правління на кожен рік ...» (а.с. 33).

IV. Норми права.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ч.2 ст. 116).

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

V. Оцінка суду.

Суд вислухавши сторони, оцінивши надані докази за власним переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, кожен окремо та в сукупності, дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

З врахуванням вимог ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом відповідачем не пропущено, оскільки в ч.2 ст. 233КЗпП України встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні ( стаття 116 ).

Суд погоджується із доводами позивача про те, що відповідач не надав позивачу у день звільнення належного письмового повідомлення про всі суми, нараховані та виплачені йому при звільненні та при цьому лише на запит адвоката, 13.08.2026 надав довідку про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні (а.с. 17, 21, 23). До суду позивач звернувся 24.08.2026, тому строк на звернення до суду, визначений ст. 233 КзпП (в редакції, яка діяла на момент звільнення) не пропущено.

В обґрунтування правомірності своїх заперечень, відповідач посилається на Витяг із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, а саме згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, грошової допомоги з нагоди ювілею (а.с. 34-35).

Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-IX Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року. Проте, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125099054).

Дійсно, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 (Витяг з протоколу засідання правління № Ц-82/39 Ком.т.) ухвалено, що підпункт 1.1.4. пункту 1.1. рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024.

Суд зауважує, що вказане рішення не регулює порядок проведення остаточного розрахунку з працівником при звільненні у розумінні статті 116 КЗпП України, а стосується організації поточних виплат у період дії трудових відносин. Зазначене рішення не може бути підставою для невиплати працівникові всіх належних йому сум у день звільнення.

Також відповідно до вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни чи доповнення до діючих колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати матеріальної допомоги можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, а не в односторонньому порядку роботодавцем (постанова ВС у справі № 211/7338/23).

Отже, посилання відповідача на положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» як на підставу для правомірності призупинення виплат є безпідставними, оскільки надане роботодавцю право зупиняти дію окремих положень колективного договору не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановленої законом процедури внесення змін до такого договору та не може тлумачитися як право на односторонню відмову від виконання вже набутих працівником прав.

Крім того, наказ - правовий акт, виданий керівником підприємства, з метою вирішення всіх основних або оперативних завдань, поставлених перед підприємством. В контексті кадрових питань, наказ використовується для прийняття працівників, звільнення, переведення, надання відпустки, призначення додаткових винагород. Це офіційний документ, який є обов`язковим для виконання.

В даній справі наказ про звільнення позивача містить вказівку про виплату матеріальну допомогу у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року за 2022 рік; матеріальну допомогу у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року за 2023 рік, що є обов`язковим до виконання, з огляду на те, що відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, з огляду на те, що роботодавцем було видано наказ про звільнення позивача, яким передбачено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача матеріальна допомогу на оздоровлення за 2022 рік в розмірі шести прожиткових мінімумів, що становить 14886,00 грн (6 х 2481,00 = 14866) та матеріальна допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі шести прожиткових мінімумів, що становить 16104,00 грн (2684,00 грн х 6= 16104,00), а всього 30990 грн.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд керується наступним.

Ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 жовтня 2022 року, справа № 905/857/19, провадження № 12-56гс21, зазначила, що заробітна плата не є відповідальністю в розумінні ст. 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Із викладеного вбачається, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (ст. 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.

Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов`язання.

Із урахуванням положень ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.

За таких обставин, роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Відповідачем не надано суду доказів, що у період за який позивач просить стягнути середній заробіток, порушення зобов`язання щодо розрахунку при звільненні сталося внаслідок ведення бойових дій та дії обставин непереборної сили, що на підставі частини 3 статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за цим зобов`язанням.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Суд враховує, що відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Позивачем заявлено до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.01.2026 по 20.08.2026 в розмірі 220 755,98 грн, що перевищує шість місяців, тобто в порушення вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України, а тому суд приходить до висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки не може перевищувати 186 714,17 грн, в межах шестимісячного строку (за період з 19 січня 2026 року до 19 липня 2026 року).

При цьому, суд приходить до переконання про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування за затримку розрахунку відповідача з позивачем виходячи з наступного.

Так, суд враховує, що АТ «Укрзалізниця» включена до переліку об`єктів державної власності, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, на даний час вона знаходиться у вкрай незадовільному фінансовому становищі і покладання додаткових фінансових зобов`язань може негативно вплинути на функціонування підприємства в умовах воєнного стану, а тому суд приходить до висновку, що справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат буде в розмірі 20000 грн середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог підлягає стягненню 266,24 грн судового збору.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні коштів: матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022,2023 роки в сумі 30990 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (з 19.01.2025 по 20.08.2026) в сумі 220755,98 грн– задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 : матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік в розмірі 14886 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16104 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 20000 грн, а всього невиплачених грошових коштів при звільненні в загальному розмірі 50990 грн, а також 266,24 грн судового збору, а всього на загальну суму 51256,24 (п`ятдесят одна тисяча двісті п`ятдесят шість грн 24 коп).

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Представник позивача: адвокат Буток Кирил Олександрович (м. Конотоп, вул. Братів Лузанів, 46, оф.20).

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, поштовий індекс 03150).

Представник відповідача: Гоцко Роман Васильович (адреса робочого місця: м. Вишневе, вул. Європейська,43/119).

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2026 року о 12:45 год.

Суддя Н. В. Потій