Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №344/6629/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/6629/26

Провадження № 2/344/4722/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

12 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Гой Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського міського суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини, мотивуючи тим, що вона перебувала в шлюбі з відповідачем з 2003 по 2017 роки. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17.05.2017 шлюб між ними розірвано. Від шлюбу мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина проживає з нею. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21.12.2020 вирішено стягувати аліменти з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі 2 395 грн. щомісячно починаючи з 13.07.2020. Протягом всього часу відповідач не сплачував аліменти на утримання сина. 29.01.2026 головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області відкрите виконавче провадження № НОМЕР_4 з приводу примусового виконання виконавчого листа виданого у справі № 263/8476/20. Син є учнем 8-А класу Івано-Франківського приватного закладу ліцею «Перша ластівка». Відповідач з моменту розірвання шлюбу фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків та не цікавиться життям сина. Він не підтримує з ним жодного особистого спілкування, не телефонує, не відвідує його, не бере участі у вихованні, навчанні та розвитку дитини. Відповідач не цікавиться станом здоров`я сина, не відвідує батьківські збори, не підтримує зв`язок із закладом освіти, не бере участі у вирішенні питань щодо навчання, лікування чи дозвілля дитини. Будь-якої моральної, психологічної чи матеріальної підтримки сину не надає. Усі питання, пов`язані з вихованням, утриманням, забезпеченням належних умов для проживання, навчання та розвитку дитини, вирішуються виключно нею самостійно. Відповідач не виявляє ініціативи щодо спілкування з дитиною та не проявляє зацікавленості в її житті, що свідчить про ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків. Така поведінка відповідача негативно впливає на емоційний стан дитини, яка фактично позбавлена батьківської уваги та підтримки з його боку.

Також, відповідач притягувався до адміністративної відповідальності, що підтверджується відповідною постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14.07.2020 у справі №263/8202/20 (за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУПАП та за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП). Крім того, відповідач притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 ККУ. Вчинення відповідачем протиправних дій створило реальну загрозу порушення житлових прав дитини та призвело до виникнення конфліктної ситуації з третіми особами, а саме особою щодо якої відповідач вчинив адміністративне правопорушення. Зокрема, відповідач передав чоловіку щодо якого вчинив адміністративне правопорушення документи на квартиру, в якій зарестрований неповнолітній син, чим поставив під загрозу стабільність та безпечність умов проживання дитини. У подальшому потерпілий, посилаючись на отримані від відповідача документи, висловлював погрози щодо виселення неповнолітнього сина із зазначеної квартири. Такі дії стали прямим наслідком безвідповідальної та протиправної поведінки відповідача і створили для дитини стан психологічної напруги, невизначеності та страху втрати житла. Відповідач систематично зловживав алкогольними напоями, що негативно впливало на його поведінку, здатність належним чином виконувати батьківські обов`язки та забезпечувати безпечне середовище для проживання дитини. Перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, відповідач проявляв неадекватну поведінку, що створювало атмосферу психологічної напруги та нестабільності в сім`ї. Позивачка вважає, що залишення за відповідачем статусу батька суперечить найкращим інтересам дитини та не сприятиме її належному фізичному, моральному й духовному розвитку. Просила позбавити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , на її користь на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з твердого грошового розміру 2 395 гривень на 1/4 від всіх видів доходів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просила задоволити.

Відповідач в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, в тому числі шляхом розміщення оголошення на сайті "Судова влада України".

Представник Органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в судовому засіданні заперечила щодо вимоги про позбавлення батьківських прав, посилаючись на висновок ООП про недоцільність позбавлення батьківських прав.

Прокурор в судовому засіданні заперечила щодо позовних вимог, оскільки відповідач рахується безвісті зниклим.

З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 25.10.2003 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до копії свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 від 18.07.2012 року батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 8).

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17.05.2017 у справі № 263/16323/16-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.9-10).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21.12.2020 у справі № 263/8476/20 вирішено стягувати аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі 2 395 грн. щомісячно починаючи з 13.07.2020 і до досягнення дитиною повноліття (а.с.11-13).

Згідно інформації Комунального дошкільного навчального закладу загального розвитку «Ясла-садок Вербинка» управління освіти Маріупольської міської ради від 22.12.2016 року №180, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий за вдресою АДРЕСА_1 , відвідує дошкільний навчальний заклад №104 з серпня 2014 року. Батько дитини, не брав участі в дошкільному житті дитини (а.с.25).

Відповідно до акту проживання від 13.11.2020 року, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично проживають: ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18)

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеними особами, що підтверджується довідками від 04.08.2022 № 2615-7001399506 та від 04.08.2022 року №2615-7001399441 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.16,17).

Відповідно до Характеристики, яка видана директором приватного ліцею «Перша ластівка», ОСОБА_1 працює у Івано-Франківському приватному закладі ліції «Перша ластівка» з 2022 року (а.с.19).

З психолого-педагогічної характеристики здобувача освіти виданої приватним школою-садком «Перша ластівка» 01.05.2023 року, вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається в ліцеції в 5-А класі. Також зазначено, що в процесі діагностики з`ясувалось, що хлопець майже не пам`ятає свого біологічного батька, який мало з`являвся та спілкувався з ним, участі у вихованні не брав. Зі слів ОСОБА_4 , він хоче, щоб біологічний батькой його забув та жив своїм життям (а.с.20-21).

Відповідно до Характеристики, яка видана директором приватного ліцею «Перша ластівка», ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається у ІФПЗЛ «Перша ластівка» з 2022 року (а.с.24).

Відповідно до витягу з рішення від 25.08.2025 року №950 про надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (а.с.23).

Постановою державного виконавця Приморського ВДВС у м.Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження, 29.01.2026 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №263/8476/20 від 22.01.2021 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 аліменти в твердій грошовій сумі 2 395 грн. щомісячно починаючи з 13.07.2020 і до досягнення дитиною повноліття (а.с.14-15).

Як вбачається з довідки Івано-Франківського приватного закладу ліцей «Перша ластівка» від 02.03.2026 року №8, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається у 8-А класі ІФПЗЛ «Перша ластівка» з вересня 2022 року по теперішній час. Батько дитини, ОСОБА_2 , за весь час навчання сина жодного разу не з`явився у закладі. Він не брав участі у батьківських зборах та не цікавився успішністю дитини. Контакт з класним керівником та вчителями-предметниками з боку батька відсутній. Жодних запитів щодо стану навчання, розвитку або поведінки сина від нього не надходило. Оплата за навчання дитини здійснюється виключно матір`ю. Батько участі в оплаті освітніх послуг не бере (а.с.22).

Як вбачається з матеріалів справи Відповідач притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 ККУ, що підтверджується вироком Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області у справі № 266/5437/19 від 06.02.2020 (а.с.27-29).

Відповідно до листа Приморського ВДВС у м.Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 15.06.2026 року №80117160 та довідки-розрахунку заборгованість ОСОБА_5 по сплаті аліментів станом на 15.06.2026 року складає 174 890,04 грн. (а.с.79-83).

З матеріалів позовної заяви та з пояснень позивача в судовому засіданні вбачається, що підставами для позбавлення відповідача батьківських прав позивач зазначає те, що батько дитини ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не цікавиться розвитком дитини, не підтримує з нею ніяких стосунків, самоусунувся від допомоги при вихованні та утриманні дитини.

Як вбачається з заяви свідка ОСОБА_6 , він проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу разом із позивачкою ОСОБА_1 та її неповнолітнім сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з березня 2017 року. Зазанчив, що з 2017 року і до сьогодні відповідач жодного разу не приїхав провідати дитину, не телефонував їй, не цікавився її здоров`ям, навчанням у школі, захопленнями чи матеріальними потребами. Йому відомо, що відповідач зловживає алкогольними напоями, веде аморальний спосіб життя (а.с.114-115).

Свідок ОСОБА_7 , подала нотаріально завірену заяву, в якій повідомила, що її чоловік ОСОБА_8 є двоюрідним братом відповідача. Зазначила, що відповідач повністю припинив будь-яке спілкування зі своїм сином ще з 2016 року та протягом останніх десяти років він жодного разу не бачився з дитиною, не вітав її зі святами, не телефонував та абсолютно не цікавився її здоров`ям, навчанням, розвитком та життям загалом. Відповідач веде аморальний спосіб життя (а.с.125).

Допитаний в судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив, що він батька погано пам`ятає, з ним не спілкується, він до нього не телефонує, не вітає його зі святами та не дарує подарунків.

Як вбачається із змісту Постанови Пленум Верховного Суду України в пунктах 15 та 16 Постанови № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" суд роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до статті 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою важливі правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Зокрема, крім іншого, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Про ухилення від обов`язків виховувати дитину, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мова може йти лише за умови винної поведінки особи, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12.02.2024 у справі № 202/1931/22, від 07.02.2022 у справі № 759/3554/20, від 18.02.2021 у справі № 645/920/19.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Як визначено ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності і не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей .

Згідно із ч. 4, 5 статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі № 932/2483/21 (провадження № 61-5203св23), від 10.11.2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), від 07.02.2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21) та інших.

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Проте, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 22.07.2026 року у справі № 638/4326/24 підтвердив, що сплата аліментів у примусовому порядку сама по собі не свідчить про належне виконання батьківських обов`язків, а багаторічне свідоме самоусунення від виховання дитини, відсутність будь-яких реальних дій для підтримання сімейних зв`язків та інші встановлені у справі обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення батьківських прав з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, затверджений рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області № 920 від 31.07.2026 року про недоцільність позбавлення відповідача ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не містить переконливих висновків щодо недоцільності позбавлення батька батьківських прав, яким він керувався при прийнятті рішення. З висновку вбачається, зокрема, наступне. 18.05.2026 року працівниками Служби у справах дітей проведено бесіду з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час проведення бесіди з`ясовано, що єдиний раз хлопчик бачив біологічного батька у шестирічному віці, пригадує, що тоді йому було некомфортно і він злякався. З того часу жодних дзвінків, подарунків на день народження чи інші свята не було. Батько ніколи не цікався потребами ОСОБА_4 та його інтересами. У 2025 році була можливість поїхати на чемпіонат Європи з «Комбат Дзю-Дзю» з бразильського джиу-джитсу, однак не вдалося поїхати тому, що не було дозволу батька. З вітчимом у нього дуже добрі стосунки, ОСОБА_4 вважає його своїм батьком та прикладом для наслідування. Хлопець підтримує маму у позові, оскільки не має ніякого зв`язку з біологічним батьком. Відповідно до інформації Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-франківській області від 08.05.2026 року (№87121-2026), громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувалась, громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР. Додатково зазначається, що громадянин ОСОБА_2 ,вважається безвісти зниклим на території бойових дій (під час воєнних дій) від 01.04.2025 року. Відповідно до листа від 12.05.2026 (№47.5-08/171), наданого департаментом соціальної політики виконавчого комітету Івано- Франківської міської ради, станом на 12.05.2026 року, згідно з Єдиною інформаційною базою внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 - не перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа. ОСОБА_2 , станом на 30.06.2025 року, на обліку в департаменті не перебував, жодних видів соціальних допомог не отримував. Згідно із листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 28.05.2026 року (№766/47.5-08/17в), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 25.05.2026 року на обліку в управлінні не перебуває та не отримує жодного виду державних соціальних допомог (а.с.96-104).

Судом встановлено, що висновки викладені у висновку не узгоджуються з іншими доказами наявними в матеріалах справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) 30 червня 2020 року ухвалив рішення у справі «Ilya Lyapin v. russia» (заява № 70879/11), за обставин якої, заявник із 2003 року не проживав разом зі своїм сином 2001 року народження, а з 2004 року не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною на протязі восьми років і не підтримував зв`язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив`язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років, та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину.

ЄСПЛ звернув увагу на суперечливі аргументи заявника, який з одного боку пояснював, що вирішив не втручатися у життя сина та дати йому можливість «адаптуватися до нової сім`ї», а з іншого боку вказував, що колишня дружина перешкоджала його контактам з дитиною.

Однак ЄСПЛ не вважав вказані аргументи переконливими, вказавши, що якщо припустити, що заявник добровільно усунувся від життя своєї дитини, щоб дати їй можливість адаптуватися до нового чоловіка своєї матері, то незрозуміло чому цей період «адаптації» тривав сім років.

На думку ЄСПЛ, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, - може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього.

Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини..

Щодо посилання у висновку ООП на те, що відповідач з 01.04.2025 року вважається безвісти зниклим на території бойових дій (під час воєнних дій) то, слід зазначити, відповідач до моменту зникнення безвісти десять років свідомо ухилявся від батьківських обов`язків, що підтверджено матеріалами справи.

Наявними в матеріалах справи та дослідженими під час судового розгляду доказами в своїй сукупності та взаємозв`язку доведено свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом тривалого часу.

Жодних перешкод у відповідача у спілкуванні з сином, їхнім зустрічам судом під час розгляду справи не встановлено.

Дослідивши та надавши оцінку усім доказам наявним в матеріалах справи, суд вважає встановленим, що ОСОБА_2 , не підтримує стосунки з дитиною з 2016 року, не бере участі в житті сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не цікавиться його інтересами, не піклується про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не приймає участі в матеріальному утриманні і забезпеченні дитини, що свідчить про ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до нього.

Будь-яких достатніх доказів, на підтвердження виконання відповідачем покладених на нього батьківських обов`язків з виховання, утримання, прийняття участі у житті дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суду не надано.

При вирішенні цього спору суд повинен виходити з інтересів дітей, положень та принципів Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції ООН про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, Європейської соціальної хартії, яка вступила в силу 1 липня 1999 року, Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства», Сімейного кодексу України, згідно з якими дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на піклування батьків.

Згідно із статтею 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків має ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до статті 150 цього Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім`ї, родини, свого народу, своєї Батьківщини, забезпечувати здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Право на виховання дитини є одним із найважливіших батьківських прав. Водночас, це право є і обов`язком.

Зі змісту положень принципу 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї.

Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення у справі «Хант проти України»).

Дослідивши та надавши оцінку усім доказам наявним в матеріалах справи, суд вважає встановленим, що ОСОБА_2 , не підтримує стосунки з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2016 року, не бере участі в житті сина, не цікавиться його інтересами, не піклується про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не приймає участі в матеріальному утриманні і забезпеченні дитини, що свідчить про ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до нього.

Враховуючи те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню сина, самоусунувся від таких, свідомо нехтує такими, не цікавиться його життям, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не створює умов для нормального спілкування з сином, суд приходить до висновку, що є всі підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки таке позбавлення батьківських прав в повній мірі відповідає інтересам самої дитини.

Щодо позовної вимоги про зміну способу стягнення аліментів, суд приходить до наступного висновку.

Згідно із ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 Сімейного кодексу України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно статті 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, які регулюють правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати своїх дітей (зокрема - статті 182 та 183).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 61-37114св18.

Судом враховано, що позивач як одержувач аліментів бажає змінити спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми на стягнення аліментів в частці від доходу (заробітку) відповідача.

Суд приходить до висновку, що відповідач у справі, який є особою молодого віку, здоровим та працездатним може та повинен сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частини його доходу (заробітку) щомісячно на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до вимог ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

А тому відповідач зобов`язаний утримувати сина до досягнення ним повноліття.

Відповідно до ст. 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно із ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

При визначенні розміру аліментів судом враховується не тільки заробітна плата платника аліментів, але й інші види доходів, перелік яких наведений у постанові КМ України від 26 лютого 1993 р. №146 "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб". Серед таких доходів, зокрема, основна заробітна плата, усі види доплат і надбавок до неї, премії та винагороди, допомога по безробіттю, пенсія, стипендія, доходи від підприємницької діяльності тощо.

Згідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, діючої в Україні з 27 вересня 1991 року, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

Згідно із ч.1 ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання.

Тобто такий обов`язок превалює над можливістю платника таке утримання надавати.

А тому враховуючи вимоги статей, 180, 181, 182 Сімейного Кодексу України, те, що спільна з відповідачем дитина проживає з позивачем, знаходиться на її утриманні, обов`язок відповідача, батька дитини, утримувати свого сина, беручи до уваги насамперед інтереси дитини, зумовлені його розвитком, а відповідач є працездатним, відсутні докази про те, що в нього є перешкоди до праці та отримання заробітку, доходу, суд дійшов висновку, що відповідач має можливість сплачувати кошти на утримання свого неповнолітнього сина (аліменти) та виконувати покладені на нього законодавством обов`язки по забезпеченню зі своєї сторони синові належного рівня життя.

Беручи до уваги значні потреби дитини, відсутність будь-яких доказів про те, що відповідач ОСОБА_2 по стану здоров`я має перешкоди до праці, суд приходить до висновку про зміну способу стягнення аліментів згідно рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21.12.2020 у справі № 263/8476/20 з стягнення аліментів в твердій грошовій сумі на стягнення аліментів в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача на утримання дитини, а саме сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що аліменти в такому розмірі жодним чином не обмежать та не порушать прав відповідача, водночас такий розмір аліментів надасть можливість забезпечувати частину матеріальних потреб дитини зі сторони батька дитини.

Аліменти відповідно до зміненого способу стягнення стягувати з дати набрання рішенням суду законної сили.

Враховуючи вищенаведене, встановлені обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обгрунтовані та підлягають до задоволення в повному обсязі.

Згідно із ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 2662 грн. 40 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.143, 150, 164-166,181,192 СК України, ст.ст.3, 6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 200, 206, 258, 259, 260-265, 269, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини - задоволити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Змінити спосіб стягнення аліментів, визначених рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21.12.2020 у справі № 263/8476/20, з твердої грошової суми на частку заробітку (доходу) платника аліментів, та стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Припинити стягнення аліментів, які стягуються згідно рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21.12.2020 у справі № 263/8476/20.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь держави з зарахуванням на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106 - 2662 грн. 40 коп. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 12.10.2026 року.

Суддя Пастернак І.А.