Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №520/20290/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р. № 520/20290/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 , додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, складу, поліцейським особам рядового і начальницького та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100 000 (ста тисяч) гривень на місяць за період його перебування на стаціонарному лікуванні та лікуванні у відпустці для лікування після тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити Дорошіну Євгену постановою ОСОБА_2 , Кабінету 11.07.1988 Міністрів року народження, додаткову винагороду, передбачену гривень на місяць за весь України № 168 від 28.02.2022, у розмірі до 100 000 (ста тисяч) період його перебування на стаціонарному лікуванні та лікуванні у урахуванням відпустці для раніше лікування виплачених після тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, з сум (за їх наявності).

Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Під час проходження військової служби позивач отримав тяжке поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, у зв`язку з чим перебував на лікуванні, зокрема у закладах охорони здоров`я Федеративної Республіки Німеччина.

З наданих відповідачем розрахунково-платіжних документів убачається, що за період з 17.06.2024 по 16.06.2025 позивачу нараховувалася додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у розмірі до 100000,00 грн пропорційно відповідним дням перебування на лікуванні.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 20.10.2025 №296, з 16.06.2025 припинено виплату грошового забезпечення та призупинено матеріальне забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні командира військової частини, з посиланням на абзац перший пункту 11 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку з його безперервним перебуванням у закладах охорони здоров`я та у відпустках для лікування у зв`язку з хворобою або після поранення протягом дванадцяти місяців поспіль.

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 26.05.2026 №122 позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що після 16.06.2025 позивач продовжував лікування наслідків тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, у закладах охорони здоров`я Федеративної Республіки Німеччина. На підтвердження зазначених обставин позивачем надано медичні висновки, довідки про непрацездатність, результати обстежень та інші медичні документи.

Позивач вважає, що факт продовження лікування після тяжкого поранення є достатньою підставою для подальшого нарахування та виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168. На його переконання, сплив дванадцятимісячного строку лікування та видання наказу від 20.10.2025 №296 не припиняють права на одержання такої винагороди, оскільки лікування було зумовлене тим самим тяжким пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини.

Відповідач у відзиві зазначив, що заявлені вимоги не містять чіткого визначення конкретного періоду, за який позивач вважає додаткову винагороду ненарахованою та невиплаченою, а також розрахунку належної, на його думку, суми.

Відповідач наголосив, що за період з 17.06.2024 по 16.06.2025 додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, була нарахована позивачу пропорційно дням його перебування на лікуванні та виплачена, що підтверджується особистими картками грошового забезпечення та розрахунково-платіжними відомостями.

Щодо періоду після 16.06.2025 відповідач зазначив, що позивач безперервно перебував на лікуванні понад дванадцять місяців, у зв`язку з чим на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 20.10.2025 №296 виплату йому грошового забезпечення було припинено. Відповідач вважає, що після спливу встановленого законодавством дванадцятимісячного строку правові підстави для подальшого нарахування додаткової винагороди були відсутні.

У відповіді на відзив позивач із запереченнями відповідача не погодився та зазначив, що медичні документи, видані іноземними закладами охорони здоров`я, підтверджують продовження лікування наслідків тяжкого поранення. Позивач наголосив, що здійснення відповідачем виплат до 16.06.2025 підтверджує визнання ним наявності підстав для призначення додаткової винагороди, а саме лише перевищення тривалості лікування у дванадцять місяців не може бути достатньою підставою для припинення її виплати.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною першою статті 9 Закону України №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною четвертою статті 9 Закону України №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, які встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер і умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

З метою визначення окремих виплат військовослужбовцям під час дії воєнного стану Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у редакціях, чинних протягом спірного періоду, встановлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн, включаються також особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі закордонних, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України №168 передбачено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

На виконання вказаного положення наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2023 №729, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04.09.2023 за №1544/40600, затверджено Особливості виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядок і умови виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України.

Підпунктом 1 пункту 15 зазначених Особливостей передбачено включення до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн, військовослужбовців, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні, отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я у стаціонарних умовах у закладах охорони здоров`я, у тому числі закордонних, включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Пунктом 16 Особливостей, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2023 №729, установлено, що медичними службами військових частин ведеться облік днів перебування зазначених військовослужбовців на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі закордонних, або у відпустці для лікування після тяжкого поранення. Для включення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди начальник медичної служби подає рапорт і відомість обліку відповідних днів перебування на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування після поранення.

Отже, норми постанови Кабінету Міністрів України №168 та Особливостей, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №729, визначають дві самостійні підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн військовослужбовцю, який отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини:

перебування на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров`я, у тому числі закордонному, у зв`язку з таким пораненням;

перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за наявності відповідного висновку (постанови) військово-лікарської, лікарсько-експертної або медичної комісії.

Визначальним для першої підстави є не лише факт отримання медичної допомоги чи продовження лікування наслідків поранення, а саме перебування військовослужбовця у стаціонарних умовах.

Для другої підстави необхідними є одночасно тяжкий характер поранення та належним чином оформлений висновок компетентної медичної комісії про надання військовослужбовцю відпустки для лікування після такого поранення.

Суд зазначає, що амбулаторне лікування, перебування під наглядом лікаря, періодичне проходження обстежень, медичних процедур, реабілітаційних заходів чи наявність тимчасової непрацездатності не ототожнюються зі стаціонарним лікуванням або відпусткою для лікування після тяжкого поранення, наданою за висновком військово-лікарської комісії.

Судом установлено та сторонами не заперечується, що поранення позивача пов`язане із захистом Батьківщини. Також не є спірним те, що наслідки отриманого поранення потребували тривалого лікування, у тому числі в закладах охорони здоров`я Федеративної Республіки Німеччина.

Водночас сам факт продовження лікування наслідків поранення не є єдиною та достатньою умовою для виплати винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.

Обов`язковим є підтвердження того, що у кожний період, за який заявляється виплата, військовослужбовець перебував саме на стаціонарному лікуванні або у належним чином оформленій відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Матеріалами справи підтверджено, що за період з 17.06.2024 по 16.06.2025 відповідач нараховував позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168, пропорційно дням, за які були наявні відповідні підстави.

Особисті картки грошового забезпечення та розрахунково-платіжні документи містять відомості про нарахування позивачу такої винагороди за червень 2024 року — за 16 днів, липень 2024 року — за 31 день, серпень 2024 року — за 26 днів, вересень 2024 року — за 26 днів, жовтень 2024 року — за 31 день, листопад 2024 року — за 30 днів, грудень 2024 року — за 30 днів, січень 2025 року — за 31 день, лютий 2025 року — за 28 днів, березень 2025 року — за 31 день, квітень 2025 року — за 27 днів, травень 2025 року — за 31 день та червень 2025 року — за 16 днів.

Доказів того, що за вказані дні відповідач не здійснив нарахування або виплату належної позивачу додаткової винагороди, матеріали справи не містять.

Надані позивачем документи закордонних закладів охорони здоров`я підтверджують, що позивач продовжував отримувати медичну допомогу у зв`язку з наслідками раніше отриманого поранення.

Разом із тим медичний висновок клініки Helios від 02.09.2025 містить відомості про перебування позивача на амбулаторному лікуванні. Подальші документи підтверджують проведення контрольного огляду 23.09.2025, діагностичного обстеження 26.01.2026, дослідження функції нервів 09.02.2026, а документ від 18.02.2026 також визначає характер наданого лікування як амбулаторний.

Відомості щодо здійсненого 21.08.2025 медичного втручання також характеризують його як амбулаторну операцію з подальшим амбулаторним спостереженням.

Надані довідки про тимчасову непрацездатність засвідчують медичну непрацездатність позивача протягом указаних у них періодів, однак не підтверджують цілодобового перебування позивача у стаціонарі закладу охорони здоров`я.

Суд зазначає, що поняття тимчасової непрацездатності та стаціонарного лікування не є тотожними. Непрацездатність може мати місце і під час амбулаторного лікування, тоді як постанова Кабінету Міністрів України №168 пов`язує виплату спірної додаткової винагороди саме зі стаціонарними умовами надання медичної або реабілітаційної допомоги.

Матеріали справи не містять документів про госпіталізацію позивача після 16.06.2025, виписних епікризів із зазначенням дат надходження до стаціонару та виписки зі стаціонару, довідок закладів охорони здоров`я про цілодобове перебування на стаціонарному лікуванні або інших документів, які б достовірно підтверджували конкретні періоди стаціонарного лікування позивача після зазначеної дати.

Крім того, матеріали справи не містять висновку чи постанови військово-лікарської, лікарсько-експертної або медичної комісії, якими після 16.06.2025 позивачу було надано відпустку для лікування після тяжкого поранення із визначенням тривалості такої відпустки.

Доказів видання командиром військової частини наказу про надання позивачу у спірний період відпустки для лікування після тяжкого поранення суду також не надано.

Надані позивачем медичні документи не підтверджують настання юридичних фактів, з якими постанова Кабінету Міністрів України №168 пов`язує право на спірну виплату після 16.06.2025.

Стосовно посилань відповідача на наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 20.10.2025 №296 та сплив дванадцяти місяців лікування суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом першим пункту 11 статті 10-1 Закону України №2011-XII загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцяти місяців поспіль.

Після закінчення встановленого строку безперервного перебування на лікуванні військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання щодо придатності до військової служби.

На виконання зазначеної норми наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 20.10.2025 №296 припинено виплату грошового забезпечення та призупинено матеріальне забезпечення позивача з 16.06.2025 у зв`язку з безперервним перебуванням на лікуванні протягом дванадцяти місяців поспіль.

Водночас установлене пунктом 11 статті 10-1 Закону України №2011-XII обмеження строку збереження загального грошового та матеріального забезпечення не підміняє собою спеціальні умови виплати додаткової винагороди, визначені постановою Кабінету Міністрів України №168.

Тому факт спливу дванадцятимісячного строку або саме лише видання наказу від 20.10.2025 №296 не є самостійною і безумовною підставою для висновку про відсутність у позивача права на додаткову винагороду за будь-яких обставин.

Разом з тим, до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження періодів фактичного стаціонарного лікування позивача після 16.06.2025 у зв`язку з наслідками поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, перебування позивача у станах, безпосередньо визначених постановою Кабінету Міністрів України №168: на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування після тяжкого поранення, наданій за висновком компетентної медичної комісії.

У постанові від 01.04.2026 у справі №240/4897/24 Верховний Суд указав, що для виплати додаткової винагороди у зв`язку з перебуванням у відпустці для лікування обов`язковими є пов`язаність поранення із захистом Батьківщини та визнання такого поранення тяжким компетентною військово-лікарською комісією. Відсутність належно оформленої відпустки та передбачених законодавством підтвердних документів виключає можливість здійснення виплати за відповідний період.

Наведений висновок Верховного Суду узгоджується з обставинами цієї справи, оскільки після 16.06.2025 відсутні висновок компетентної медичної комісії про надання позивачу відпустки для лікування після тяжкого поранення та наказ командира про її надання.

За правилами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Покладення на відповідача обов`язку довести правомірність своєї поведінки не звільняє позивача від обов`язку надати докази на підтвердження обставин, за яких, на його думку, відбулося порушення його прав, зокрема доказів фактичного перебування у стаціонарі або у відпустці для лікування після тяжкого поранення протягом періоду, за який він вимагає здійснити виплату.

Відповідач надав суду накази, особисті картки грошового забезпечення, розрахунково-платіжні документи, які підтверджують нарахування додаткової винагороди до 16.06.2025 і відсутність документально підтверджених днів стаціонарного лікування або відпустки для лікування після тяжкого поранення після цієї дати.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що за період до 16.06.2025 відповідач здійснив нарахування позивачу додаткової винагороди відповідно до документально підтверджених днів лікування, а після 16.06.2025 матеріали справи не підтверджують перебування позивача на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування після тяжкого поранення, оформленій за висновком компетентної медичної комісії.

За таких обставин суд не встановив протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди.

З огляду на викладене позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях