Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №480/964/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року Справа № 480/964/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/964/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не здійсненні позивачу виплати додаткової винагороди як військовослужбовцю, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” з квітень 2023 року по листопад 2023 року включно, в сумі 100 000,00 грн. за кожен місяць пропорційно часу участі у бойових діях та заходах;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду як військовослужбовцю, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” ” за квітень 2023 року по листопад 2023 року включно, в сумі 100 000,00 грн. за кожен місяць пропорційно часу участі у бойових діях та заходах, з урахуванням раніше проведених виплат.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та вважає, що у спірний період брав безпосередню участь у бойових діях і заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії. Позивач посилається, зокрема, на видані військовою частиною документи щодо його участі у заходах, бойові накази (розпорядження), а також на довідку від 15.02.2024 №391-Д.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

22.02.2024 до суду надійшов відзив військової частини НОМЕР_1 , у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначив, що у спірний період позивачеві нараховувалася додаткова винагорода виходячи з розміру 30000 грн пропорційно часу виконання відповідних завдань, натомість документально підтверджених підстав для виплати збільшеної додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн не встановлено.

Відповідач, зокрема, вказує, що з 01.04.2023 по 05.06.2023 та з 31.10.2023 по 09.11.2023 позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що було враховано при виплаті додаткової винагороди з розрахунку 30000 грн. Водночас безпосередньої участі позивача у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань, які є підставою для збільшення винагороди до 100000 грн, за матеріалами обліку відповідач не встановив.

27.02.2024 представник позивача подав відповідь на відзив, у якій наполягав на задоволенні позову. Зокрема зазначив, що довідка №391-Д підтверджує участь позивача у заходах у періоди з 11.02.2023 по 05.06.2023 та з 31.10.2023 по 09.11.2023, а наведені у ній накази та інші документи, на думку позивача, свідчать про наявність права на збільшену додаткову винагороду.

Також позивач зазначив, що з 08.08.2023 по 21.08.2023 перебував на лікуванні, з 28.08.2023 по 31.08.2023 продовжував стаціонарне лікування після оперативного втручання, а з 01.09.2023 по 30.09.2023 перебував у відпустці за станом здоров`я.

Дослідивши письмові докази, надані сторонами, оцінивши їх у сукупності та перевіривши доводи учасників справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У спірний період він перебував у складі підрозділів військової частини та отримував грошове забезпечення.

З довідки про розміри грошового забезпечення (витягу з карток особових рахунків) від 13.02.2024 №565 вбачається, що позивачеві здійснювалися виплати додаткової винагороди з розрахунку до 30000 грн, зокрема виплати проведені 20.05.2023, 21.06.2023, 21.07.2023, 24.08.2023, 28.09.2023 та 29.11.2023 за відповідні попередні місяці.

Відомостями роти РХБ захисту за квітень-листопад 2023 року відображено щоденний облік перебування та виконання позивачем завдань. Відповідач пояснив, що дні участі у заходах, які були підставою для виплати винагороди з розрахунку 30000 грн, позначені у відомостях відповідною обліковою відміткою, тоді як дні безпосередньої участі у бойових діях мали б окреме позначення. Відомості про такі дні стосовно позивача у наданих документах відсутні.

Матеріали справи також підтверджують, що протягом частини спірного періоду військова частина перебувала у районі відновлення боєздатності, а позивач у серпні-вересні 2023 року перебував на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров`я. Подані медичні документи пов`язують лікування із захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби, однак не містять відомостей про поранення, контузію, травму або каліцтво, отримані під час захисту Батьківщини.

Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 15.02.2024 №391-Д підтверджено участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у низці періодів, у тому числі протягом 2023 року. Підставою для її видачі зазначено ряд наказів і бойових розпоряджень.

Разом з тим зазначена довідка не містить конкретизації, які саме бойові (спеціальні) завдання із переліку, що є підставою для виплати винагороди у розмірі до 100000 грн, виконував безпосередньо ОСОБА_1 у кожний конкретний день, та не визначає кількість днів виконання таких завдань.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України та керівниками інших уповноважених державних органів.

На період дії воєнного стану постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 запроваджено додаткову винагороду військовослужбовцям. Військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) у період здійснення таких заходів, розмір додаткової винагороди збільшується до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу такої участі.

При цьому спірні правовідносини охоплюють період з квітня по листопад 2023 року. З 01.02.2023 порядок та умови виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України врегульовано розділом XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, у редакції змін, внесених наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44, а надалі - у відповідних редакціях, чинних протягом спірного періоду.

Отже, посилання сторін на Окреме доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 має оцінюватися з урахуванням того, що для правовідносин після 01.02.2023 безпосереднім нормативним регулюванням є саме розділ XXXIV Порядку №260.

Пунктом 2 розділу XXXIV Порядку №260 у редакціях, чинних у відповідні частини спірного періоду, визначено, що додаткова винагорода у розмірі 100000 грн виплачується не за сам факт проходження військової служби, перебування у складі військової частини чи виконання будь-яких завдань у районі ведення воєнних дій, а за безпосередню участь у бойових діях або заходах за одночасного виконання конкретних бойових (спеціальних) завдань, визначених цим Порядком, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку №260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії здійснюється на підставі бойового наказу (бойового розпорядження), журналу бойових дій (або іншого передбаченого Порядком документа оперативного обліку) та рапорту (донесення) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Таким чином, для виникнення права на збільшену додаткову винагороду необхідне не лише загальне підтвердження участі особи у заходах із забезпечення оборони України, а встановлення конкретного виду бойового (спеціального) завдання, його відповідності переліку, визначеному розділом XXXIV Порядку №260, та конкретного часу його виконання.

Аналогічний підхід застосовано Сумським окружним адміністративним судом у справі №480/3477/24, рішення якого залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025. У тій справі суди виходили з того, що довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, видана для цілей підтвердження відповідного статусу, сама по собі не є достатньою підставою для виплати 100000 грн, якщо не встановлено виконання конкретних завдань, які є підставою для такої виплати.

Суд також враховує підхід Верховного Суду, викладений у постанові від 04.06.2026 у справі №340/7390/23, відповідно до якого у спорах цієї категорії необхідно встановлювати фактично виконувані військовослужбовцем завдання та перевіряти, чи належали вони до переліку бойових (спеціальних) завдань, за які нормативним регулюванням передбачено виплату збільшеної додаткової винагороди.

Крім того, у постанові від 15.09.2026 у справі №520/17191/23 Верховний Суд наголосив на необхідності дослідження конкретних бойових завдань та днів їх виконання; зазначення широкого періоду участі у довідці, яка використовується для підтвердження участі особи у заходах із забезпечення оборони України, не означає автоматичного виникнення права на 100000 грн за весь указаний період.

У цій справі довідка №391-Д підтверджує загальний факт участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, однак не містить відомостей, достатніх для визначення конкретних днів виконання ОСОБА_1 саме тих бойових (спеціальних) завдань, які відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260 створюють право на збільшену додаткову винагороду.

Сам факт того, що довідка №391-Д видана з посиланням на накази та бойові розпорядження, не змінює цього висновку, оскільки наявність бойового розпорядження щодо військової частини або підрозділу та участь особи у заходах оборони не є тотожною встановленню факту виконання конкретним військовослужбовцем у конкретні дні бойового (спеціального) завдання з переліку, за який передбачена виплата у розмірі до 100000 грн.

На відміну від загального змісту довідки №391-Д, надані відповідачем документи стосуються саме обліку проходження служби позивачем у спірні місяці. Вони підтверджують виконання позивачем завдань, за які відповідач нараховував винагороду з розрахунку 30000 грн, та не містять обліку днів виконання ним бойових завдань, які були б підставою для виплати з розрахунку 100000 грн.

Суд не вбачає підстав ототожнювати періоди з 01.04.2023 по 05.06.2023 та з 31.10.2023 по 09.11.2023, у які відповідач визнав участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, із безпосередньою участю у бойових діях або виконанням бойових (спеціальних) завдань, за які передбачена збільшена винагорода. Порядок №260 прямо диференціює такі підстави та розміри виплати.

Щодо періоду перебування позивача на лікуванні та у відпустці за станом здоров`я суд зазначає, що розділ XXXIV Порядку №260 передбачає збереження виплати у розмірі 100000 грн за час стаціонарного лікування та відповідної відпустки у разі поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, за наявності передбачених нормативним регулюванням підтверджуючих документів.

Надані у цій справі медичні документи підтверджують лікування позивача у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби, однак не підтверджують отримання ним поранення, контузії, травми чи каліцтва під час захисту Батьківщини. Отже, перебування позивача на лікуванні та у відпустці за наведених обставин не створює самостійної підстави для виплати спірної винагороди у розмірі 100000 грн.

Посилання позивача на частину другу статті 77 КАС України не звільняє його від обов`язку зазначити та підтвердити обставини, з якими закон пов`язує виникнення заявленого права. Водночас відповідач у цій справі надав документи обліку проходження служби, відомості щодо проведених виплат, накази та медичні документи, на підставі яких обґрунтував відсутність підстав для виплати позивачу збільшеної додаткової винагороди.

Наявні у справі докази у своїй сукупності не дають суду можливості встановити жодного конкретного дня у період з квітня по листопад 2023 року, щодо якого одночасно підтверджено виконання ОСОБА_1 бойового (спеціального) завдання, визначеного пунктом 2 розділу XXXIV Порядку №260, та документальне підтвердження такого виконання у порядку пункту 4 цього розділу.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не довів наявності у нього права на нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн за заявлений у позові період, а відповідачем підтверджено правомірність проведених нарахувань у межах наявних документально підтверджених підстав.

Доводи відповідача про зловживання позивачем та його представником процесуальними правами суд відхиляє. Сам факт звернення до суду з вимогами, які ґрунтуються на іншому тлумаченні наявних документів та нормативного регулювання, за відсутності доказів умисного введення суду в оману не свідчить про подання завідомо безпідставного позову у розумінні статті 45 КАС України.

Відповідно до статей 9, 77, 90 КАС України суд оцінює докази у їх сукупності, а в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності своєї поведінки покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін та оцінивши всі надані докази, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець