Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №480/1522/26 — Сумський окружний адміністративний суд

Суд: Сумський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 11 жовтня 2026 р.

Справа: №480/1522/26

Суддя: О.М. Кунець

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року Справа № 480/1522/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1522/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просить:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно її померлого чоловіка ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно її померлого чоловіка ОСОБА_2 на підставі сформованої Довідки № 1336 про вартість речового майна, що належить до видачі штаб-сержанту ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 09.08.2004 по 28.08.2025. За час проходження військової служби він не був у повному обсязі забезпечений належним речовим майном. Після його смерті позивач як дружина померлого звернулася до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, однак у виплаті було відмовлено з посиланням на обставини смерті військовослужбовця та частину другу статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позивач вважає таку відмову протиправною, посилаючись на те, що Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, не містить обмежень залежно від причин або обставин смерті військовослужбовця. Також позивач зазначає, що право на відповідну компенсацію має майновий характер, виникло у військовослужбовця за життя та після його смерті підлягає реалізації членами сім`ї або спадкоємцями.

Ухвалою суду від 11.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №480/1522/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

23.03.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України просить у задоволенні позову відмовити. Відповідач зазначає, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, смерть яких є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. Відповідач посилається на те, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок механічної асфіксії від здавлення органів шиї петлею при повішанні, а її причина за МКХ-10 класифікована кодом X70 як навмисне самоушкодження шляхом повішення, задушення та удушення. У зв`язку з цим відповідач вважає відсутніми правові підстави для виплати члену сім`ї померлого грошової компенсації за неотримане речове майно.

25.03.2026 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що спірні правовідносини безпосередньо регулюються Порядком №178, який передбачає виплату компенсації у разі смерті військовослужбовця та не встановлює винятків щодо причин смерті. Позивач також посилається на майнову природу грошової компенсації та вважає, що обмеження частини другої статті 3 Закону №2011-XII стосується соціальних гарантій, які виникають безпосередньо у членів сім`ї після смерті військовослужбовця, а не майнових прав, належних самому військовослужбовцю. Посилання відповідача на код МКХ-10 позивач вважає таким, що має медико-статистичне, а не правовстановлююче значення.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позові, відзиві та відповіді на відзив, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 09.08.2004 по 28.08.2025.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 22.09.2025 №245 його у зв`язку зі смертю виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. У цьому ж наказі зазначено, що смерть настала у гаражному кооперативі «Депутатський» у м. Шостка Сумської області внаслідок механічної асфіксії від здавлення органів шиї петлею при повішанні.

У наказі від 22.09.2025 №245 як члени сім`ї померлого зазначені дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_3 та мати ОСОБА_4 .

Речовою службою Військової частини НОМЕР_1 сформовано довідку №1336 про вартість речового майна, що належить до видачі штаб-сержанту ОСОБА_2 . Згідно з довідкою загальна сума вартості речового майна становить 85 273,84 грн.

07.11.2025 ОСОБА_1 звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату їй вартості речового майна, яке не було отримане її померлим чоловіком, із зазначенням банківських реквізитів та доданням документів, що підтверджують особу, спорідненість та смерть військовослужбовця.

З матеріалів справи також убачається, що після смерті ОСОБА_2 приватним нотаріусом заведено спадкову справу №130/2025. Згідно з повідомленням приватного нотаріуса від 02.03.2026 спадкоємцем за законом, який своєчасно прийняв спадщину, є дружина спадкодавця ОСОБА_1 ; інших заяв про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття не надходило.

До матеріалів справи долучено також заяви матері та сина померлого, у яких вони зазначили про відмову від отримання належних їм грошового забезпечення та додаткових виплат на користь ОСОБА_1 .

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026 у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно відмовлено. Відповідач виходив із того, що обставини смерті ОСОБА_2 підпадають під обмеження, передбачене частиною другою статті 3 Закону №2011-XII. Про результати розгляду заяви представнику позивача повідомлено, зокрема, у відповіді на адвокатський запит від 27.02.2026.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

За змістом абзацу другого пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідними державними органами, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).

Відповідно до пункту 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема у разі загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 6 Порядку №178 установлено, що у разі загибелі (смерті) військовослужбовця грошова компенсація виплачується рівними частками членам його сім`ї та утриманцям. Члени сім`ї та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця подають за місцем його військової служби заяву про отримання грошової компенсації. Така компенсація виплачується у разі, коли заява надійшла протягом трьох років з дня загибелі (смерті) або з дня набрання законної сили рішенням суду про оголошення його померлим.

Водночас при вирішенні спору положення Порядку №178 підлягають застосуванню у системному зв`язку із Законом №2011-XII, на виконання якого цей Порядок прийнято. Підзаконний нормативно-правовий акт визначає механізм реалізації права, але не може розширювати коло осіб, на яких поширюється дія Закону, всупереч прямому законодавчому обмеженню.

Так, частиною другою статті 3 Закону №2011-XII прямо передбачено, що дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби, якщо загибель (смерть) є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Отже, положення пункту 6 Порядку №178 про виплату компенсації членам сім`ї та утриманцям не можуть бути витлумачені відокремлено від частини другої статті 3 Закону №2011-XII. У разі наявності передбаченої законом обставини, за якої дія Закону не поширюється на членів сім`ї померлого військовослужбовця, підзаконний акт не створює для таких осіб самостійного права на виплату.

Такий висновок відповідає загальному підходу Верховного Суду до співвідношення Закону №2011-XII та Порядку №178. Зокрема, у постанові від 24.06.2025 у справі №560/4729/24 Верховний Суд виходив із того, що саме Законом №2011-XII визначається право на компенсацію вартості за неотримане речове майно, тоді як Кабінетом Міністрів України визначається порядок здійснення такої виплати. Відтак підзаконне регулювання не може ані звузити право, гарантоване Законом, ані розширити його всупереч встановленим Законом межам.

Суд відхиляє довід позивача про те, що Порядок №178 є спеціальним нормативним актом, який підлягає застосуванню незалежно від частини другої статті 3 Закону №2011-XII. Принцип спеціального регулювання не змінює ієрархії нормативно-правових актів: постанова Кабінету Міністрів України не може мати перевагу над законом та створювати право для особи, на яку закон прямо не поширює свою дію у відповідних правовідносинах.

Посилання позивача на майнову природу грошової компенсації та на положення статей 1216, 1218 Цивільного кодексу України також не спростовує правомірності відмови відповідача.

Дійсно, Верховний Суд у постановах від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 та в інших справах зазначав, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно є особливим, окремим видом належних військовослужбовцю сум. Однак наведені висновки сформульовані щодо реалізації самим військовослужбовцем права на компенсацію, зокрема у зв`язку зі звільненням з військової служби та проведенням із ним остаточного розрахунку, і не стосуються застосування частини другої статті 3 Закону №2011-XII до членів сім`ї померлого військовослужбовця.

У випадку смерті військовослужбовця законодавець установив окремий спеціальний механізм отримання компенсації: відповідно до пункту 6 Порядку №178 вона виплачується не як спадкове майно за правилами черговості спадкування, а рівними частками членам сім`ї та утриманцям за їх зверненням у визначений трирічний строк. Саме тому факт заведення спадкової справи, прийняття позивачем спадщини та відсутність інших спадкоємців, які її прийняли, не усувають необхідності перевірки передбачених Законом №2011-XII умов поширення відповідних гарантій на членів сім`ї померлого військовослужбовця.

Так само заяви інших членів сім`ї про відмову від отримання належних їм виплат на користь позивача не можуть самі по собі породити право на спірну компенсацію, якщо законодавча передумова для її виплати членам сім`ї відсутня.

Довідка №1336 про вартість речового майна підтверджує вид, кількість та вартість предметів речового майна, які належали до видачі, та визначає можливий розмір грошової компенсації - 85 273,84 грн. Водночас така довідка не є самостійним рішенням про призначення компенсації та не підтверджує наявність у конкретного члена сім`ї права на її отримання за відсутності інших передбачених законом умов.

Щодо посилання відповідача на код X70 Міжнародної статистичної класифікації хвороб суд зазначає, що сама по собі медико-статистична класифікація не є нормою права та не встановлює юридичних наслідків. Разом з тим юридичне значення у цій справі має не код класифікації як такий, а встановлена та не спростована позивачем фактична причина смерті військовослужбовця, яка відображена у документах військової частини та покладена в основу спірної відмови.

З витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.09.2025 №245 вбачається, що ОСОБА_2 помер внаслідок механічної асфіксії від здавлення органів шиї петлею при повішанні. У відзиві та оскаржуваній відповіді відповідач зазначив, що зазначена подія за медичними документами кваліфікована як навмисне самоушкодження. Позивач у позові та відповіді на відзив фактичних обставин смерті не спростовує та не наводить доказів іншої причини смерті, а заперечує саме правові наслідки цих обставин для спірної виплати.

За таких обставин суд вважає доведеним, що спірна відмова ґрунтується на обставині, з якою частина друга статті 3 Закону №2011-XII пов`язує непоширення дії цього Закону на членів сім`ї померлого військовослужбовця.

Надані позивачем та наведені у позовній заяві приклади судової практики не змінюють цього висновку. Так, у справах щодо виплати грошової компенсації безпосередньо звільненим військовослужбовцям вирішувалися питання права на компенсацію за наявності неотриманого речового майна, порядку визначення його вартості, належності звернення та допустимості обмежень, встановлених відомчими інструкціями. Обставина, передбачена частиною другою статті 3 Закону №2011-XII, у таких справах предметом правової оцінки не була.

Зокрема, обставини справ №480/8408/25 та №480/2135/25, наданих як аналогічні приклади, істотно відрізняються від цієї справи. У справі №480/8408/25 спір стосувався права самого звільненого військовослужбовця на компенсацію та співвідношення Закону №2011-XII з відомчою Інструкцією №232. У справі №480/2135/25 компенсація була вже нарахована звільненому працівнику Державної кримінально-виконавчої служби, а предметом спору була її невиплата з мотивів відсутності фінансування. В жодній із цих справ не вирішувалося питання застосування частини другої статті 3 Закону №2011-XII до члена сім`ї військовослужбовця, який помер за обставин, прямо визначених цією нормою.

При цьому такий підхід узгоджується із застосуванням частини другої статті 3 Закону №2011-XII судами в інших спорах щодо прав членів сім`ї померлих військовослужбовців: законодавче застереження про непоширення дії Закону оцінюється як самостійна матеріально-правова перешкода для набуття членом сім`ї гарантій, передбачених цим Законом, за умови доведеності відповідної причини смерті.

Отже, суд дійшов висновку, що Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, відмовляючи ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно її померлого чоловіка, діяла в межах правового регулювання, встановленого частиною другою статті 3 Закону №2011-XII, а тому підстави для визнання такої відмови протиправною та зобов`язання відповідача здійснити спірну виплату відсутні.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

З огляду на відмову у задоволенні позову сплачений позивачем судовий збір відповідно до статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не стягується. Доказів фактичного понесення інших судових витрат у матеріалах справи не встановлено.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець

Оригінал: reyestr.court.gov.ua