Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №460/15696/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 жовтня 2026 рокум. Рівне№460/15696/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

Військової частини НОМЕР_1

доОСОБА_1

про стягнення вартості завданої державі шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту – позивач) до ОСОБА_1 (далі по тексту – відповідач) про стягнення коштів в розмірі 14 891,77 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, службовим розслідуванням встановлено, що солдат ОСОБА_1 , 16 березня 2026 року самовільно залишив місце розташування підрозділу в районі виконання бойових завдань, в подальшому до місця служби не прибув, на даний час відсутній на військовій службі без поважних на те причин та без дозволу командирів з 16 березня 2026 року по теперішній час, документи, що підтверджують поважні причини його відсутності не надав. Крім того в ході службового розслідування було виявлено відсутність майна, закріпленого за солдатом ОСОБА_1 . Відповідно до відомості залишкової вартості речового майна речового майна роти протитанкових ракетних комплексів військової частини НОМЕР_1 , закріпленого за ОСОБА_1 від 16 квітня 2026 року загальна залишкова вартість майна складає: 14891 грн 77 коп. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 17.05.2026 року за №2797 постановлено стягнути шкоду, завдану державі внаслідок втрати військового майна, у розмірі 14891 грн 77 коп. відповідно до вимог Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». З наведених мотивів, позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 19.08.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, належним чином та своєчасно повідомлений про розгляд справи.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 333 від 15.11.2025, солдат ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, а на продовольче забезпечення в пункті постійної дислокації зі сніданку "26" листопада 2025 року і вважається таким, що з "25" листопада 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 333 від 15.11.2025.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №76 від 17.03.2026 солдат ОСОБА_1 , номер обслуги 2 взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових ракетних комплексів, вважається таким, що "16" березня 2026 року самовільно залишив розташування підрозділу та відсутній на військовій службі.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2026 року за №1490 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення солдатом ОСОБА_1 розташування підрозділу та відсутності на військовій службі.

Службовим розслідуванням встановлено, що солдат ОСОБА_1 , 16 березня 2026 року самовільно залишив місце розташування підрозділу в районі виконання бойових завдань, в подальшому до місця служби не прибув, на даний час відсутній на військовій службі без поважних на те причин та без дозволу командирів з 16 березня 2026 року по теперішній час, документи, що підтверджують поважні причини його відсутності не надав.

Відповідно до відомості залишкової вартості речового майна речового майна роти протитанкових ракетних комплексів військової частини НОМЕР_1 , закріпленого за ОСОБА_1 від 16 квітня 2026 року загальна залишкова вартість майна складає: 14891 грн 77 коп.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 17.05.2026 року за №2797 постановлено стягнути шкоду, завдану державі внаслідок втрати військового майна, у розмірі 14891,77 грн., відповідно до вимог Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

На підставі вище викладеного, військова частина НОМЕР_1 направила вимогу №1776/2/546 від 17.06.2026 до відповідача з пропозицією добровільного відшкодувати суму заподіяних збитків державі в особі військової частини НОМЕР_1 . Станом на момент подання позову відповідь від відповідача на адресу військової частини НОМЕР_2 не надходила. Станом на момент подання позову місцезнаходження відповідача невідоме, до військової частини НОМЕР_3 останній не повернувся.

Вважаючи, що відповідач набув та зберіг вказані грошові кошти без достатньої правової підстави, оскільки був відсутній на службі без поважних причин разом із речовим майном військової частини, останній звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Закону України “Про Збройні Сили України” від 06 грудня 1991 року № 1934-XII (далі Закон № 1934-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Статтею 15 Закону № 1934-XII визначено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України “Про військову службу і військовий обов`язок” від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII, початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі: перебування на лікуванні; захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу; безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим; настання інших випадків, визначених законодавством.

Поряд з цим, частиною другою статті 24 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Згідно з абзацом 15 частини другої статті 24 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань, період з дня самовільного залишення військової частини (місця проходження військової служби) або вчинення дезертирства до дня повернення до виконання військового обов`язку не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. Таким військовослужбовцям упродовж цього періоду виплата грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюються.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704).

Пунктом 2 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 704, виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу постановлено здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерства юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” від 24 березня 2019 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Відповідно до пункту 11 розділу І Статуту внутрішньої служби, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю ввести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно з пунктом 16 розділу І Статуту внутрішньої служби, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до пункту 26 розділу І Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Пунктом 27 розділу І Статуту внутрішньої служби передбачено, що військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” України від 03.10.2019 № 160-ІХ (далі - Закон № 160-ІХ).

Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону № 160-ІХ, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 160-IX визначено, що пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Частиною першою статті 3 Закону № 160-ІХ передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 160-ІХ, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Пунктом 4 частини першої статті 6 Закону № 160-ІХ передбачено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі, зокрема, вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону № 160-ІХ, відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника). Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Згідно з частиною четвертою статті 10 Закону № 160-ІХ, відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 160-ІХ у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення Військової частини НОМЕР_4 до суду із позовом про відшкодування відповідачем заподіяної шкоди було самовільне залишення військової частини разом із майном закріпленого за солдатом ОСОБА_1 .

У ході проведення службового розслідування також встановлено, що солдатом ОСОБА_1 у встановленому порядку було закріплене речове майно, отримане ним для користування під час проходження військової служби, а саме: - Шолом захисний балістичний (Польща) — 1 шт. (зіпсований не придатний до використання) залишкова вартість становить 873,32 (вісімсот сімдесят три гривні 32 копійки). - Жилет рівня IIIA (стандарт NIJ) з табличками IV - 1 к-кт. (відсутній) залишкова вартість становить 10803,05 (десять тисяч вісімсот три гривень 05 копійок). - Чохол до шолома балістичного (з тканини тип 3, клас 8) 1 шт. (відсутній) залишкова вартість становить 160,77 (сто шістдесят гривень 77 копійок). - Костюм ВВЗ -1 к-кт. (відсутній) залишкова вартість становить 593,31 (п`ятсот дев`яносто три гривні 31 копійка) - Сумка транспортна індивідуальна Т2 - 1 шт. (відсутня) залишкова вартість становить 1398,92 (тисячу триста дев`яносто вісім гривня 92 копійки). - Окуляри захисні балістичні В3 - 1 шт. (відсутні) залишкова вартість становить 1062,40 (тисяча шістдесят дві гривні 40 копійок).

У зв`язку із самовільним залишенням служби вказаним військовослужбовцем зазначене майно до військової частини не повернуто, його місцезнаходження не встановлено, а тому воно є втраченим для військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до відомості залишкової вартості речового майна речового майна роти протитанкових ракетних комплексів військової частини НОМЕР_1 , закріпленого за ОСОБА_1 загальна залишкова вартість складає: загальна залишкова вартість складає: 14891,77 грн.

Суд зазначає, що питання повернення зазначеного майна, не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.

Так, загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом частини першої статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Водночас, згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

Суд враховує, що висновками службового розслідування встановлений факт самовільного залишення військової частини та відсутність на службі одночасно з майном майна, закріпленого за солдатом ОСОБА_1 . Вказані факти відповідачем в ході судового розгляду не спростовувались.

Військова частина НОМЕР_5 направила відповідачу вимогу від 17.06.2026, яким повідомила про необхідність добровільного відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 14891,77 грн.

Натомість, доказів добровільного відшкодування відповідачем матеріальної шкоди зазначеному розмірі матеріали справи не містять, як і не містять доказів оскарження відповідачем у судовому порядку наказів про притягнення його до матеріальної відповідальності та визначення розміру завданої шкоди.

Таким чином, у зв`язку з невідшкодуванням відповідачем надмірно виплаченого грошового забезпечення, у позивача наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих ним коштів під час фактичного невиконання обов`язків військової служби в розмірі 14 891,77 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недобросовісність дій відповідача, які проявились у отриманні грошового забезпечення під час самовільного залишення місця проходження служби, тому такі надмірно отримані грошові кошти підлягають поверненню позивачу як безпідставно набуті.

Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підсумовуючи вищенаведене в його сукупності, суд приходить до висновку про те, що позивачем доведено правомірність заявлених вимог, доказів сплати надмірно виплаченого грошового забезпечення відповідачем суду не надано, тому зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача надмірно виплаченого грошового забезпечення у сумі 14 891, 77 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно вимог частини другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки судом під час розгляду даної справи свідки не залучались, судова експертиза не проводилася, то підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 кошти за вчинення майнової шкоди у сумі 14 891,77 коп. (чотирнадцять тисяч вісімсот дев`яносто одна гривня 77 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 12 жовтня 2026 року

Учасники справи:

Позивач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 )

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 )

Суддя В.В. Щербаков