Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №208/12700/25 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/12700/25

провадження № 2/208/1882/26

РІШЕННЯ

Іменем України

22 липня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Кам`янського у складі: Головуючого, судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання – Золотоноші А.Р., за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — ОСОБА_6 , про визначення частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, виділ частки із спільного майна в натурі та визнання права власності на житлову будівлю як окремий об`єкт нерухомості за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа — ОСОБА_6 , про визначення частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, виділ частки із спільного майна в натурі та визнання права власності на житлову будівлю як окремий об`єкт нерухомості,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та відповідача за зустрічним позовом.

ОСОБА_1 звернулася до Заводського районного суду міста Кам`янського із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — ОСОБА_6 , про визначення частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, виділ частки із спільного майна в натурі та визнання права власності на житлову будівлю як окремий об`єкт нерухомості.

Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визначити за нею частку в праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ?янському, що належать її на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 30.08.1979 року Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою за ресстровим № 3430, зменшивши її з 19/100 до 15/100 часток в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ?янському;

- виділити їй в натурі 15/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 ?янське, у якості частки майна, що є у спільній частковій власності із ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , у вигляді квартири АДРЕСА_2 загальною площею 62,4 кв.м., житловою - 32,9 кв.м. що складається з: коридору 5-1 площею 3,2 кв.м.; кухні 5-2 площею 22,2 кв.м.; кімнати 5-3 площею 15 кв.м.: кімнаті 5-4 площею 17,9 кв.м.: коридору І площею 2 кв.м.; вбиральня ІІ площею 2,1 кв.м. а також будов і споруд: тамбуру а3-1; 1/3 частини сараю Б-1; 1/4 частини воріт №2; тротуару № ІІ;

- визнати за нею право власності в цілому на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з примішень квартири АДРЕСА_2 загальною площею 62,4 кв.м., житловою - 32,9 кв.м. що складається з: коридору 5-1 площею 3,2 кв.м.; кухні 5-2 площею 22,2 кв.м.; кімнати 5-3 площею 15 кв.м.: кімнаті 5-4 площею 17,9 кв.м.: коридору І площею 2 кв.м.; вбиральня ІІ площею 2,1 кв.м. а також будов і споруд: тамбуру а3-1; 1/3 частини сараю Б-1; 1/4 частини воріт №2; тротуару № ІІ.

У позові, з урахуванням уточненої позовної заяви, у якому зазначила, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 30.08.1979 Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3430, їй на праві спільної часткової власності належать 19/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано Дніпродзержинським БТІ 05.09.1979, а відомості про нього внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14.04.2008. Позивач вказала, що домоволодіння розташоване на приватизованій земельній ділянці площею 0,1 га і на час набуття нею права власності складалося з житлового будинку літ. А-1 загальною площею 336,5 кв.м, житловою — 212,8 кв.м, який поділявся на п`ять ізольованих квартир, та низки допоміжних будівель і споруд (сараї Б-1, Г-1, З-1, К-1, гараж В-1 з погребом, навіс В-1, вхід у погріб б-1, погріб під Б-1, огорожа з хвіртками № 1–9, тротуари № I–V).

Позивач зазначила, що співвласниками будинку на час подання позову, крім неї, є ОСОБА_3 (27/100 часток на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07.09.1977), ОСОБА_5 (частка, успадкована за свідоцтвом від 14.03.2019 після смерті ОСОБА_7 ) та ОСОБА_2 (11/100 часток на підставі свідоцтва про право на спадщину від 04.07.2015). П`ятим співвласником домоволодіння була третя особа ОСОБА_6 , якій належало 25/100 часток.

ОСОБА_1 посилалася на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 20.11.2017 у справі № 208/4742/15ц, яке набрало законної сили 01.12.2017, яким за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визначення та виділ частки, визнання права власності на житлову будівлю задоволено вимоги ОСОБА_6 : її частку збільшено до 31/100, їй виділено в натурі відповідну частину домоволодіння (приміщення квартири АДРЕСА_3 та частина приміщень квартири АДРЕСА_4 загальною площею 70,8 кв.м, житловою — 46,7 кв.м, з відповідними господарськими будівлями і спорудами) та визнано за нею право власності в цілому на цю частину як на окремий об`єкт нерухомого майна. На підставі цього рішення 02.06.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_6 на виділений в окремий об`єкт нерухомості житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позивач вказала, що в мотивувальній частині рішення від 20.11.2017 зазначено, що розрахунок ідеальних часток співвласників будинку АДРЕСА_1 проводився БТІ 08.10.1975, коли домоволодіння належало іншим особам і мало інший склад (житловий будинок А-1 загальною площею 309,5 кв.м, сараї Б-1, Г-1, вхід у погріб, погріб під Б-1). Із часу цього розрахунку площа та фактичний склад домоволодіння значно змінилися внаслідок прибудов, добудов, реконструкцій та будівництва господарських споруд як попередніми, так і нинішніми власниками: загальна площа житлового будинку А-1 зросла до 336,5 кв.м, були збудовані сараї З-1, К-1, гараж В-1, огорожа № 1–9, тротуари I–V.

Згідно з висновком комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 2799/2800-1 від 30.01.2017, проведеної у справі № 208/4742/15ц, реальні (фактичні) частки співвласників на той час становили: ОСОБА_3 (кв. АДРЕСА_5 ) — 20/100; ОСОБА_6 (кв. АДРЕСА_3 ) — 16/100; ОСОБА_7 (кв. АДРЕСА_6 ) — 19/100; ОСОБА_2 і ОСОБА_6 (кв. АДРЕСА_4 ) — 30/100; ОСОБА_1 (кв. АДРЕСА_7 ) — 15/100. Позивач зазначила, що в результативній (резолютивній) частині рішення від 20.11.2017 визначено й змінено частку лише позивачки в тій справі — ОСОБА_6 ; реальні частки решти співвласників, у тому числі й самої ОСОБА_1 , визначені не були.

Позивач також послалася на те, що у 2020 році, після виділу частки ОСОБА_6 в судовому порядку, але до державної реєстрації її права власності на окремий об`єкт, співвласники, що залишалися ( ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ), домовилися про добровільний поділ домоволодіння та земельної ділянки відповідно до фактичних (реальних) часток і з цією метою звернулися до судового експерта Харченка В.В.

Згідно з висновком за результатами будівельно-технічного дослідження № 009/09-20 від 28.10.2020, ОСОБА_1 пропонувалося виділити відповідно до порядку користування, що склався, квартиру АДРЕСА_7 загальною площею 62,4 кв.м, житловою — 32,9 кв.м, з переліком приміщень (коридор 5-1 площею 3,2 кв.м, кухня 5-2 площею 22,2 кв.м, кімната 5-3 площею 15 кв.м, кімната 5-4 площею 17,9 кв.м, коридор І площею 2 кв.м, вбиральня ІІ площею 2,1 кв.м), а також тамбур а3-1, частину сараю Б-1, частину входу у підвал б-1, частину воріт № 2 та тротуар № ІІ, без визначення точного розміру часток допоміжних будівель.

Спираючись на цей висновок у частині поділу земельної ділянки, співвласники — ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 — уклали нотаріально посвідчений договір поділу земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,1000 га, кадастровий № 1210400000:02:014:0115:41, посвідчений 28.05.2021 державним нотаріусом Другої кам`янської державної нотаріальної контори О.С. Астаховою за реєстровим № 2-1011. Право власності кожного з учасників договору на відповідні частини земельної ділянки зареєстровано 09.06.2021, зокрема за ОСОБА_1 — за номерами записів 42832152 і 42831583.

Позивач зазначила, що поділ (виділ) саме житлового будинку відповідно до варіанту, запропонованого у висновку експерта № 009/09-20 від 28.10.2020, співвласники в нотаріальному порядку оформити не встигли, оскільки з 02.06.2021, після державної реєстрації права власності ОСОБА_6 на виділений будинок АДРЕСА_8 , склад нерухомого майна, що залишився у спільній власності інших чотирьох співвласників, зменшився і перестав відповідати складу майна, відображеному в їхніх правовстановлюючих документах, а сукупні ідеальні й реальні частки цих чотирьох співвласників не утворюють цілісної одиниці нерухомого майна, унаслідок чого добровільне (нотаріальне) усунення невідповідності часток стало неможливим.

ІІ. Стислий виклад позиції позивача за зустрічним позовом та відповідача за первісним позовом.

ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог — ОСОБА_6 , про визначення частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, виділ частки із спільного майна в натурі та визнання права власності на житлову будівлю як окремий об`єкт нерухомості.

Позивач за зустрічним позовом, просить суд:

- визначити її частку в праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ?янському, що належать мені на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 7 вересня 1977 року першою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-2565, зменшивши її з 27/100 до 20/100 часток в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ?янському.

- виділити їй в натурі 20/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , у якості частки майна, що є у спільній частковій власності із ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , у вигляді квартири АДРЕСА_9 загальною площею 84,0 кв.м, житловою площею 57,1кв.м: коридору 1-1 площею 1,3 кв.м, котельної 1-2 площею 5,4 кв.м, кухні 1-3 площею 8,7 кв.м, кімнати 1-4 площею 23,9 кв.м, кімнати 1-5 площею 16,5 кв.м, кімнати 1-6 площею 16,7 кв.м, коридору 1-7 площею 6,0 кв.м, ванної 1-8 площею 5,5 кв.м, ганку, 1/3 частини сараю Б-1, 1/3 частини входу у підвал 6-1, 1/3 частини підвалу п/д, 1/4 частини воріт №2, огорожі №l, огорожі №5, тротуару №l.

- визнати за нею право власності в цілому на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з приміщень квартири АДРЕСА_9 загальною площею 84,0м', житловою площею 57,1м: коридору 1-1 площею 1,3м', котельної 1-2 площею 5,4м2, кухні 1-3 площею 8,7 кв.м, кімнати 1-4 площею 23,9 кв.м, кімнати 1-5 площею 16,5 кв.м, кімнати 1-6 площею 16,7 кв.м, коридору 1-7 площею 6,0 кв.м, ванної 1-8 площею 5,5 кв.м, а також будов і споруд: ганку, 1/3 частини сараю Б-1, 1/3 частини входу у підвал 6-1, 1/3 частини підвалу п/д, 1/4 частини воріт №2, огорожі №l, огорожі №5, тротуару №l.

У позові, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 посилалась на те, що вона позовні вимоги ОСОБА_1 в частині складу майна, яке вона просить виділити, визнала частково, посилаючись на аналогічні обставини щодо власного права власності, звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , у якому зазначила, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 07.09.1977 першою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-2565, належать 27/100 часток будинку АДРЕСА_1 , зареєстрованих Дніпродзержинським БТІ 17.10.1977 та внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14.04.2008. ОСОБА_3 навела ті самі відомості щодо історії домоволодіння, рішення у справі № 208/4742/15-ц, виділу частки ОСОБА_6 , поділу земельної ділянки та висновку судового експерта Харченка В.В., зазначивши, що згідно з його висновком № 009/09-20 від 28.10.2020 та листом-уточненням № 009-02 від 12.01.2026 їй пропонується виділити квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 84,0 кв.м, житловою — 57,1 кв.м, з переліком приміщень (коридор 1-1 площею 1,3 кв.м, котельна 1-2 площею 5,4 кв.м, кухня 1-3 площею 8,7 кв.м, кімната 1-4 площею 23,9 кв.м, кімната 1-5 площею 16,5 кв.м, кімната 1-6 площею 16,7 кв.м, коридор 1-7 площею 6,0 кв.м, ванна 1-8 площею 5,5 кв.м), ганок, 1/3 частину сараю Б-1, 1/3 частину входу у підвал б-1, 1/3 частину підвалу п/д, 1/4 частину воріт № 2, огорожі № 1 і № 5 та тротуар № І.

ОСОБА_3 зазначила, що, не заперечує проти виділу ОСОБА_1 її частки в заявленому останньою складі майна, вважає, що після такого виділу склад нерухомого майна, яке залишиться в спільній власності її, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ще більше не відповідатиме змісту правовстановлюючих документів, унеможливлюючи розпорядження майном, а тому змушена вирішувати питання про виділ власної частки в судовому порядку.

IIІ. Заяви, клопотання позивача та відповідача.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала свої позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в уточненій позовній заяві. У задоволенні зустрічного позову просила суд відмовити.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 не заперечував проти задоволення уточнених позовних вимог ОСОБА_1 та підтримав зустрічний позов ОСОБА_3 .

У судовому засіданні відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 не заперечувала проти задоволення уточнених позовних вимог ОСОБА_1 та підтримала позовні вимоги за зустрічним позовом.

У судовому засіданні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — ОСОБА_6 — заперечувала проти задоволення уточненого позову ОСОБА_1 та частково заперечувала проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 , зазначивши, що 1/3 частки підвалу належить їй.

У судове засідання відповідач ОСОБА_5 не з`явилась, надала до суду заяву про визнання позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, проти задоволених вимог не заперечує, просить розглядати без її участі.

IV. Процесуальні дії суду.

20 жовтня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено проводити розгляд в порядку загального позовного провадження.

25 березня 2026 року ухвалою суду прийнятий зустрічний позов.

22 липня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані суду докази, суд вважає, що позовні вимоги позивача та вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з наступних пі дстав.

V. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 30.08.1979 року Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою за реєстровим N№3430, на праві спільної часткової власності належать 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Її право власності на 19/100 часток домоволодіння зареєстроване Дніпродзержинським БТІ 05 вересня 1979 на паперових носіях - в книзі № 1 під реєстровим № 365. В Державний реєстр речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_1 на 19/100 частин вищевказаного домоволодіння внесений реєстратором 14.04.2008 року.

ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 , виданого 14.03.2019 р. приватним нотаріусом Кам?янського районного нотаріального округу Р.Є. Дербіною, належать 9/50 домоволодіння. Право власності ОСОБА_5 зареєстровано 14.03.2019 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; номер відомостей про речове право: 30691766.

ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 04.07.2015 р. державним нотаріусом Третьої дніпродзержинською державної нотаріальної контори С.С. Бурдік за реєстровим № 1-1195, належать 11/100 часток домоволодіння. Право власності ОСОБА_2 на 11/100 частин домоволодіння зареєстровано 04.07.2015 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 10281551.

ОСОБА_6 була п?ятим співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 ?янське, їй на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17 липня 1992 року першою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою за реєстровим №2-2184 та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 04.07.2015 р. державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори С.С.Бурдік, належали 25/100 частин домоволодіння.

Згідно до рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку, задоволено.

Визначено ОСОБА_6 частку в праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належать їй на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17 липня 1992 року Першою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-2184, збільшивши її з 7/50 до 16/100 часток; на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 20.12.2014 р. Другою Кам`янською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-2258, збільшивши її з 11/100 до 15/100 часток, а загалом - до 31/100 частки в праві власності на житловий будинку АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_6 в натурі 31/100 частку жилого будинку АДРЕСА_1 у якості частки майна, що є у спільній частковій власності із ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , у вигляді квартири АДРЕСА_10 загальною площею 46,2 кв.м., житловою площею 30,3 кв.м., приміщень: 4-4 кімнати площею 16,4 кв.м., 4-5 кухні площею 8,2 кв.м. квартири АДРЕСА_11 , погрібу під В-1, навісу в-1, 1/2 частини тротуарів ІV, І, сараю К-1.

Визнано за ОСОБА_6 право власності в цілому на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з приміщень квартири АДРЕСА_10 : 2-1 коридор площею 4,3 кв.м.; 2-2 кімната-площею 15,6 кв.м; 2-3 кімната площею 7,1 кв.м; 2-4 кімната площею 7,6 кв.м; 2-5 кухня площею 8,3 кв.м; 2-6 ванна площею 2,5 кв.м; 2-7 вбиральня площею 0,8 кв.м, частини приміщень квартири АДРЕСА_4 : 4-4 кімната площею 16,4 кв.м, 4-5 кухня площею 8,2 кв.м, загальною площею 70,8 кв.м., житловою - 46,7 кв.м., також з господарсько-побутових будівель і споруд: ґанку, козирку, воріт № 3, огорожі № 9, сараю Г-1, гаражу В-1, погрібу під В-1, навісу в-1, 1/2 частини тротуарів ІV, І, сараю К-1.

Згідно висновку Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2799/2800-16 від 13.02.2017 року, можливий наступний порядок поділу: ОСОБА_2 виділяється в житловому будинку А-1: приміщення 4-1 (3,5 кв. м) – коридор; приміщення 4-2 (14,3 кв. м) – кімната; приміщення 4-3 (13,7 кв. м) – кімната; приміщення 4-6 (6,4 кв. м) – ванна; приміщення 4-7 (1,0 кв. м) – вбиральня; разом 38,9 кв. м, ринкова вартість – 57 188 грн. В прибудові а1-1: приміщення ІІІ (12,6 кв. м) – коридор; разом 12,6 кв. м, ринкова вартість – 19143 грн. Надвірні будівлі та споруди: ганок з козирком – 1516 грн.; 1/4 входу до погребу б-1; 1/4 погребу під Б-1 – 4450 грн.; сарай З-1 – 15065 грн.; 1/4 ворота № 2 – 273 грн.; 1/4 тротуар V – 150 грн.; 1/2 тротуар ІV – 1535 грн.; хвіртка № 6 – 307 грн.; огорожа № 4 – 498 грн.

Згідно висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження №009/09-20 від 28.10.2020 р., щодо виділення в натурі частки майна домоволодіння АДРЕСА_1 , в самостійні об`єкти нерухомого майна, експертом запропонований порядок користування земельною ділянкою, на який розташоване домоволодіння, відповідно до порядку користування, добудов до будинку, розташування надвірних будівель і споруд.

Співвласники земельної ділянки ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , уклали договір поділу земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,1000, кадастровий № 1210400000:02:014:0115 №41 за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений 28.05.2021 року державним нотаріусом Другої кам?янської державної нотаріальної контори О.С.Астаховою за реєстр овим N? 2-1011. Право власності кожного з учасників договору було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.06.2021 року.

VІ. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивачем обраний спосіб захист у, що відповідає вимогам ч.2 ст.16 ЦК України та предметом позову є майно, придбане в період шлюбу.

Згідно до вимог статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної часткової або спільної сумісної власності. Майно, набуте двома або більше особами внаслідок спадкування, приватизації, придбання за цивільно-правовими договорами тощо, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті відносин між співвласниками.

Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною першою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Розмір часток у праві спільної часткової власності визначається за згодою співвласників або судом.

Отже, зміна (перегляд) уже визначеного та зареєстрованого в установленому законом порядку розміру ідеальної частки співвласника є самостійним юридичним питанням, вирішення якого законодавець ставить у залежність або від досягнення згоди між усіма співвласниками спільного майна, або від наявності визначених законом підстав для судового визначення (перегляду) розміру частки — зокрема передбачених статтею 357 ЦК України, згідно з якою частка у праві спільної часткової власності може бути збільшена для співвласника, який за власний рахунок здійснив за згодою інших співвласників невід`ємні поліпшення спільного майна, за наявності належних та достатніх доказів обсягу понесених ним витрат.

Відповідно до частини першої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. За усталеною в судовій практиці позицією, виділ частки зі спільного майна — це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 570/4795/20).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 357/3145/20 (провадження № 14-36цс25) конкретизовано правові наслідки виділу частки зі спільного майна порівняно з його поділом: на відміну від поділу майна, за якого право спільної власності припиняється для всіх співвласників одночасно, при виділі частки зі спільного майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється лише для того співвласника, якому відповідна частка виділяється в натурі, тоді як для інших співвласників режим спільної часткової власності на майно, що залишається, зберігається (пункт 7.7 зазначеної постанови).

За наявності трьох і більше співвласників майна суд, застосовуючи приписи статті 364 ЦК України, виділяє та зазначає в рішенні індивідуально визначене майно позивача, залишаючи решту майна у спільній частковій власності інших співвласників без необхідності додаткового судового визначення розміру їхніх часток у цьому ж провадженні.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду в тій самій постанові вказала, що, оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна право спільної власності щодо виділеної частини припиняється, майно, яке виділяється співвласнику, має являти собою ізольовані приміщення, відокремлені від приміщень іншого (інших) співвласників, з окремим виходом та автономними (не спільними з іншими співвласниками) системами водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати самостійний окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, здатний бути предметом самостійної державної реєстрації.

Застосовуючи наведені правові позиції до обставин цієї справи, суд зазначає, що заявлені позивачем і відповідачем за зустрічним позовом вимоги не відповідають наведеним критеріям за двома самостійними підставами.

По-перше, виділ частки в порядку статті 364 ЦК України є похідним і пропорційним щодо вже існуючого (визначеного та зареєстрованого) розміру частки співвласника: виділяється в натурі саме той обсяг майна, що відповідає наявній частці, а не той обсяг, що відповідав би частці, яку сторона бажає мати після її зменшення в цьому ж провадженні.

У справі позивач і відповідач за зустрічним позовом одночасно просять: зменшити належні їм за правовстановлюючими документами ідеальні частки (позивачу — з 19/100 до 15/100, відповідачу за зустрічним позовом — з 27/100 до 20/100) і виділити їм у натурі майно, що відповідає не наявній, а саме цій, ще не встановленій у визначеному законом порядку, зменшеній частці.

Таке поєднання вимог суперечить наведеній вище правовій природі виділу частки як провадженого від уже існуючого права. Зміна розміру ідеальної частки в бік її зменшення для конкретного співвласника.

Відповідно до статті 358 ЦК України можлива або за згодою всіх без винятку співвласників спільного майна, або за наявності визначених законом підстав для судового перегляду частки, що встановлюються за результатами розгляду відповідних вимог, заявлених з дотриманням процесуальних прав усіх співвласників, чиї права могли б бути порушені такою зміною.

Наявні у справі докази — висновок судового експерта Харченка В.В. за результатами позасудового (приватного) дослідження № 009/09-20 від 28.10.2020 з уточненнями від 12.01.2026, а також висновок комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 2799/2800-1 від 30.01.2017, складений у межах іншої справи № 208/4742/15ц, — не є ані згодою всіх співвласників, ані судовим рішенням, ухваленим за визначеними законом підставами для перегляду розміру частки, а тому не можуть підміняти собою жодного із цих юридичних фактів.

По-друге, і незалежно від наведеного вище, суд встановив, що майно, яке позивач і відповідач за зустрічним позовом просять виділити їм у натурі та визнати на нього право власності «в цілому» як на окремий об`єкт нерухомості, не відповідає критерію ізольованості, сформульованому Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.04.2025 у справі № 357/3145/20.

До складу об`єктів, зазначених у прохальних частинах обох позовів, одночасно включено не цілі допоміжні будівлі та споруди, а лише їх частки — 1/3 частина сараю Б-1 і 1/4 частина воріт № 2 (за первісним позовом), 1/3 частина сараю Б-1, 1/3 частина входу у підвал б-1, 1/3 частина підвалу п/д і 1/4 частина воріт № 2 (за зустрічним позовом). Відповідно до листів-уточнень судового експерта ОСОБА_8 № 009-01 і № 009-02 від 12.01.2026, залишок часток зазначених будівель і споруд (зокрема інша 1/3 частина сараю Б-1 та 1/2 частина воріт № 2) має належати іншим співвласникам — ОСОБА_5 і ОСОБА_2 .

Отже, після можливого задоволення заявлених вимог позивач і відповідач за зустрічним позовом залишалися б співвласниками (у частках 1/3, 1/4) допоміжних будівель і споруд спільно з іншими особами, а самі виділені об`єкти не мали б автономного, відокремленого від інших співвласників, виходу до належних їм у повному обсязі допоміжних споруд та не становили б самостійного окремого об`єкта нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Це прямо суперечить правовій позиції, згідно з якою виділюване майно має бути ізольованим і мати автономні системи життєзабезпечення, а визнання права власності «в цілому» (одноосібно) на об`єкт, складовою частиною якого одночасно залишається неподільна часткова власність на інше майно за участю третіх осіб, є внутрішньо суперечливим і юридично нездійсненним.

Оцінюючи докази, надані сторонами на обґрунтування заявлених вимог, суд враховує, що висновок судового експерта Харченка В.В. за результатами будівельно-технічного дослідження № 009/09-20 від 28.10.2020, з уточненнями, викладеними в листах № 009-01 та № 009-02 від 12.01.2026, висновок експерта, складений поза межами призначеної судом експертизи, підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами та не має наперед встановленої доказової сили»

Зазначений висновок і листи-уточнення фіксують запропонований експертом порядок фактичного користування домоволодінням і розподілу площ між співвласниками, однак не можуть підміняти собою ні згоду всіх співвласників на зміну розміру часток, ні судове рішення, ухвалене за результатами розгляду відповідних вимог за участю всіх заінтересованих осіб.

Висновок комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 2799/2800-1 від 30.01.2017 був складений у межах іншої цивільної справи № 208/4742/15ц за позовом ОСОБА_6 , з метою вирішення спору саме цієї особи. Обставини, встановлені цим висновком щодо фактичних (реальних) часток інших співвласників, не увійшли до предмета дослідження судом у резолютивній частині рішення від 20.11.2017 і не були предметом самостійного судового розгляду в тій справі, а отже, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, не мають преюдиційного значення щодо розміру часток ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і підлягають доведенню на загальних підставах.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Щодо зустрічного позову ОСОБА_3 суд додатково зазначає.

Відповідно до частини першої статті 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті, і зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним, зокрема, якщо існує взаємний зв`язок зустрічної та первісної вимог і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема ефективнішим для своєчасного захисту прав та охоронюваних законом інтересів сторін.

Суд враховує, що ОСОБА_3 у своєму зустрічному позові не заперечує проти задоволення первісного позову ОСОБА_1 в заявленому останньою складі майна, а прямо визнає його обґрунтованим.

За змістом статті 191 ЦПК України зустрічний позов є самостійним засобом захисту прав відповідача, спрямованим на залік первісної вимоги, повне чи часткове виключення її задоволення, або на спільний і водночас ефективніший розгляд взаємопов`язаних вимог; за встановлених судом обставин зустрічний позов ОСОБА_3 жодної з цих функцій не виконує, а по суті є самостійною вимогою відповідача про виділ власної частки, поєднаною з первісним позовом лише спільністю об`єкта нерухомого майна, і має ті самі недоліки предмета та підстав вимог.

Визнання ОСОБА_3 позовних вимог ОСОБА_1 відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України не звільняє суд від обов`язку перевірити відповідність заявлених вимог вимогам закону та від з`ясування того, чи не порушує задоволення позову права, свободи чи інтереси інших осіб, зокрема ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , які не брали участі у визнанні позову.

За результатами оцінки в сукупності всіх зібраних у справі доказів за правилами статей 76–90 ЦПК України.

Суд дійшов висновку, що ні первісний (уточнений) позов ОСОБА_1 , ні зустрічний позов ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, оскільки: заявлені вимоги поєднують у собі виділ частки в натурі з одночасною, юридично необґрунтованою зміною (зменшенням) розміру самої ідеальної частки всупереч вимогам статей 357, 358, 364 ЦК України; майно, яке позивач і відповідач за зустрічним позовом просять виділити та визнати щодо нього право власності «в цілому», не відповідає критерію ізольованості та автономності від майна інших співвласників, сформульованому Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.04.2025 у справі № 357/3145/20, оскільки включає лише часткову (1/3, 1/4) власність на допоміжні будівлі та споруди, що залишаються спільними з іншими особами; а надані сторонами докази — позасудовий експертний висновок і експертиза, проведена в іншій судовій справі, — є недостатніми для висновку про наявність визначених законом підстав для судового перегляду часток у праві спільної часткової власності. Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення як первісного, так і зустрічного позовів, у зв`язку з чим в обох позовах належить відмовити повністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

VІІ. Висновки щодо розподілу судових витрат

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів відмовлено повністю, а жодна зі сторін не заявляла вимог про стягнення понесених нею судових витрат з іншої сторони, сплачений кожною зі сторін судовий збір у розмірі 4 000 грн відшкодуванню не підлягає і залишається за стороною, яка його сплатила.

Керуючись ст.ст.15, 16, 316, 317, 319, 355, 357, 358, 364 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76–83, 89, 141, 193, 206, 263–265, 273 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа — ОСОБА_6 , про визначення частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, виділ частки із спільного майна в натурі та визнання права власності на житлову будівлю як окремий об`єкт нерухомості — відмовити повністю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа — ОСОБА_6 , про визначення частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, виділ частки із спільного майна в натурі та визнання права власності на житлову будівлю як окремий об`єкт нерухомості — відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Похваліта С. М.