Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №175/17017/24 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/17017/24

Провадження № 2/175/2621/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.,

за участю секретаря Рожкової Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання та з урахуванням уточненого позову просив суд постановити рішення яким визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з його батьком ОСОБА_1 та встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги просив задовольнити.

Представник відповідачки надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги просила залишити без задоволення.

Третя особа Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області надала заяву про розгляд справи без її участі. Надали висновок про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом із батьком.

Третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 виданим виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області 12 січня 2012 року, актовий запис №14. (а.с. 14)

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2024 року у справі №175/8114/14 було розірвано шлюб між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), який зареєстрований 22 жовтня 2011 року виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис №86.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ст. 82 ЦПК України).

Як вказує позивач у вищевказаному шлюбі у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_4 . Дитина на даний момент проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Проте планується переїзд за адресою: АДРЕСА_2 у просторий трикімнатний будинок, що належить на праві власності матері Позивача, що поліпшить житлові умови сина позивача, оскільки це приватний будинок з двором і садом/городом, син матиме власну окрему кімнату, можливість проводити вільний час у безпечному закритому від доступу сторонніх осіб дворі та саду. Мати Позивача за необхідності зможе пригледіти за дитиною, вчасно нагодувати, допомогти з підготовкою до уроків та виконанням домашніх завдань поки позивач буде на роботі. Виходячи з якнайкращих інтересів дитини доцільним є визначення місця подальшого проживання дитини разом з батьком, оскільки він має стабільний дохід та окреме житлове приміщення, обладнане всім необхідним для проживання дитини.

Встановлено, що позивач працевлаштований та працює на посаді укладальника-пакувальника 2 розряду цеху з виробництва пряжі у ТОВ «ВО «Дніпрошкіргалантерея» з 11 січня 2012 року.(а.с. 18)

Позивач до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягався, що підтверджується наданими до суду довідками. (а.с. 57-58)

Мати дитини ОСОБА_2 також працевлаштована та працює на посаді диспетчеру відділу доставки в ТОВ «Епіцентр К» з 08 листопада 2017 року. (а.с. 79)

Зі змісту характеристики Ліцею №2 Підгородненської міської ради Дніпропетровської області мати ОСОБА_2 цікавиться шкільним життям сина ОСОБА_3 та відповідально ставиться до своїх батьківських обов`язків. (а.с. 80)

Згідно акту №97 обстеження умов проживання від 16 грудня 2024 року встановлено, що дитина ОСОБА_4 проживає разом з батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_2 . Дитина має окрему кімнату, стіл для навчання та належні умови для проживання та розвитку.

Згідно висновку щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_6 орган опіки та піклування виконавчого комітету Підгородненської міської ради дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 . Разом із тим, у висновку зазначено, що мати дитини також бажає щоб син проживав разом із нею, однак не заперечує проти того, щоб син проживав із батьком. Під час розмови з дитиною, ОСОБА_4 повідомив, що бажає проживати з батьком. За результатами психодіагностичної роботи було виявлено, що дитина має більшу прихильність до батька та хоче з ним проживати, до матері має добре ставлення та бажає з нею спілкуватися.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина друга статті 160 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно вимог ст.ст. 7, 155 СК України, дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява

№ 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дітей, майновий стан батьків, що мають істотне значення, але насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо. Такий висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), де вказано, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Положеннями принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року встановлено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, судом не встановлено виняткових обставин у розумінні положень ст. 161 СК України та принципу ст. 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Згідно ст. 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ст. 16 ЦК України наведено різні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів(ст. 4 ЦПК України).

Аналіз вищевказаних норм закону чітко дає розуміння, що підставою для звернення до суду є захист своїх прав лише у разі їх оспорювання та невизнання іншою особою.

В даному випадку судом встановлено, що позивач звернувся до суду за захистом свого права, яке фактично ніким не порушено, оскільки з долучених до справи доказів встановлено, що мати не заперечувала проживання дитини з батьком, однак проти встановлення такого факту судовим рішенням. Фактично у позивача відсутні підстави для звернення до суду, оскільки як зазначалося раніше, його права та інтереси не порушені. Будь-яких доказів порушення чи невизнання прав позивача в даному випадку іншими особами суду не надано та такі особи до участі у справі залучені не були.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Судом встановлено, що як батько, так і мати дитини належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дитини. Кожен із батьків бажає якнайбільше часу проводити разом із сином, однак, сторони не можуть досягти між собою домовленості у цьому питанні.

Обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком чи з матір`ю, у цій справі не встановлено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.

У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).

Слід звернути увагу, що батьки мають рівні права щодо дитини, а тому визначення місця проживання дитини з одним із батьків без належного обґрунтування та надання оцінки всім обставинам справи, ставить іншого у нерівне становище.

Визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Незалежно від того, з ким дитина буде проживати, інший з батьків має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку.

Разом з тим, судом встановлено, що як у випадку проживання дитини із матір`ю, так і проживання з батьком, інший із батьків не чинить перешкоди у спілкуванні з сином.

Також суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові

від 16 лютого 2024 року, щодо моделі спільної фізичної опіки.

У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).

Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).

Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.

Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.

Водночас суд вважає необхідним роз`яснити сторонам, що правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Незважаючи на те, що сторони є колишнім подружжям, однак усі найважливіші питання щодо життя їх дітей мають вирішуватися ними спільно, на засадах рівності, справедливості, добросовісності та розумності.

Сторонам перш за все необхідно налагодити стосунки між собою, спільно вирішувати суттєві питання щодо виховання і розвитку дитини, керуючись при цьому найкращими інтересами дитини.

Наявність особистісного конфлікту та непослідовні дії сторін пов`язані із вирішенням судових спорів, безпосередньо впливають на стан дитини та вочевидь не сприяють дотриманню права дитини на належне виховання та гармонійний розвиток, забезпечення якого є обов`язком обох батьків.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 150, 151, 153, 157, 159 СК України, ст. ст. 1, 2, 4, 12, 13, 76, 130, 141, 263, 264, 265, 266 ЦПК України, ст. ст. 15,16 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання, - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.