Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №460/12833/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 жовтня 2026 рокум. Рівне№460/12833/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області

про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 10.07.2025 та зобов`язання призначити і виплачувати з 03.07.2025 пенсію за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до страхового стажу періоду роботи з 12.04.2002 по 22.08.2002.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи та у зв`язку з цим, в липні 2025 року позивач звернулася до органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вважає оскаржувану відмову у призначенні пенсії протиправною та необґрунтованою, оскільки факт проживання в зоні радіологічного забруднення підтверджується належними доказами. За таких обставин, просила позов задовольнити.

Ухвалою суду від 29.07.2025 суддею Дорошенко Н.О. прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав. На обґрунтування заперечень вказав, що період проживання позивача на території радіоактивного забруднення недостатній для призначення їй пенсії відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вважає, що підстави для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відсутні, а тому просив відмовити у задоволенні позову повністю.

У зв`язку з відрахуванням зі штату Рівненського окружного адміністративного суду судді Дорошенко Н.О., вказану справу передано для повторного розподілу до автоматизованої системи документообігу суду.

Відповідно до проведеного повторного 02.09.2026 автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану адміністративну справу передано на розгляд судді Зозулі Д.П.

Розглянувши заяви по суті, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з такого.

ОСОБА_1 має статус громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується копією посвідчення Серії НОМЕР_1 , виданого 25.01.1994.

12.05.2026 позивач звернулася до територіального органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи передані ГУ ПФУ в Київській області для вирішення питання про призначення пенсії.

Так, 10.07.2025 ГУ ПФУ в Київській області прийнято рішення №172350006075 про відмову у призначенні пенсії, у зв`язку з непідтвердженням роботи або проживання у зоні гарантованого добровільного відселення – 3 роки станом на 01.01.1993. При цьому, зазначено, що підтверджений період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - становить 2 роки 5 місяців 6 днів (з 26.04.1986 по 31.08.1987 з 01.12.1991 по 31.12.1992). Загальний період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить 33 роки 1 місяць. До періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання у СПТУ-30 в м.Харкові за дипломом від 12.07.1988 НОМЕР_2 з 01.09.1987 по 15.07.1988; період роботи за трудовою книжкою з 13.07.1988 по 27.11.1991, місце знаходження організації в м.Харкові. Страховий стаж позивача становить 31 рік 3 місяці 12 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи за трудовою книжкою від 13.07.1988 НОМЕР_3 з 12.04.2002 по 22.08.2002, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка ОК-5) відсутня інформація про сплату страхових внесків.

Вважаючи відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003, який набрав чинності 01.01.2004 (далі, - Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно з ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Перелік документів, що подаються до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до п.1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Згідно з пп.7 п.2.1 цього Порядку (в редакції, чинній на час розгляду заяви позивача) до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

- документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”).

При цьому, законодавець не встановив та не затвердив певного зразка документа про періоди проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення та вимог до них. Отже, таким документом може бути довідка, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), в якій зазначено період (періоди) проживання (роботи) особи на територіях радіоактивного забруднення.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Дубровицької міської ради №555/01 від 19.08.2024 зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 з 01.04.1986 по 15.01.1988, з 01.12.1991 по 22.04.1998, з 07.10.1998 по даний час є с.Ліствиця Сарненського (Дубровицького) району Рівненської області.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, с.Ліствиця Сарненського (Дубровицького) району належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Крім того, у постановах від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Висновки аналогічного змісту викладені в постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23.

Також, у постанові від 18.03.2025 у справі №460/27065/23 Верховний Суд зауважує, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII.

Судом встановлено, що станом на 01.01.1993 загальна сукупність вказаних у довідці органу місцевого самоврядування періодів свідчить про проживання позивача у забрудненій зоні 2 роки 9 місяців 22 дні (при необхідних 3 років), що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до умов ст.55 Закону №796-XII.

Водночас, щодо доводів позивача, що в період роботи на ДП «Харківський приладобудівний завод ім.Шевченка» їй надавалися відпустки (з 25.07.1988 по 24.08.1988, з 11.10.1989 по 28.10.1989, з 18.03.1991 по 30.10.1991), які вона проводила за місцем свого народження (с.Ліствиця Сарненського району), то суд такі оцінює критично та відхиляє як безпідставні, позаяк довідка ДП «Харківський приладобудівний завод ім.Шевченка» від 26.02.2025 №30л/48, на який посилається позивач, не є документом, що підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, а свідчить лише про організацію робочого процесу на підприємстві в цей період, зокрема, в частині надання позивачу щорічних оплачуваних відпусток.

За наведеного, враховуючи, що довідкою органу місцевого самоврядування підтверджується період проживання з 01.04.1986 по 15.01.1988, з 01.12.1991 по 22.04.1998, з 07.10.1998, у суду відсутні правові підстави вважати, що позивач, звертаючись до територіального органу пенсійного фонду з заявою від 03.07.2025 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ, набула права на призначення такої пенсії.

Встановлені в ході судового розгляду обставини справи в їх сукупності свідчать, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а рішення №172350006075 від 10.07.2025 в цій частині відповідає критерія правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, та не підлягає скасуванню.

Поряд з цим, зміст вказаного рішення свідчить, що пенсійним органом також не зараховано до страхового стажу позивача період роботи за трудовою книжкою від 13.07.1988 НОМЕР_3 з 12.04.2002 по 22.08.2002, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка ОК-5) відсутня інформація про сплату страхових внесків.

Надаючи правову оцінку рішенню ГУ ПФУ в Київській області №172350006075 від 10.07.2025 в цій частині, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

В силу вимог ст.62 Закону №1788-ХІІ відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики № 259/34/5 від 08.06.2001, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника

Відповідно до п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

На виконання статті 62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п.2 Порядку №637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, прийняття на підтвердження стажу роботи письмових трудових договорів, застосовується тільки в тому випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні записи про роботу особи на підприємстві внаслідок неможливості одержання від підприємства довідки чи відповідних документів про стаж роботи.

Проте, як встановлено судом та не заперечується сторонами, у позивача є в наявності трудова книжка, яку вона надала відповідачу для призначення пенсії по віку.

Суд зауважує, що записи у вказаній трудовій книжці виконані чітко, засвідчені відтисками печатки відповідного підприємства, а також містять інформацію про накази щодо дати прийняття та звільнення позивача з роботи та не містить виправлень/підтирань чи інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Водночас, період роботи позивача з 12.04.2002 по 22.08.2002 не зараховано пенсійним органом до страхового стажу, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка ОК-5) відсутня інформація про сплату страхових внесків.

У відповідності до ст.1 Закону №1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

За правилами частин першої-третьої ст.20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці.

Згідно з ч.1 ст.15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

У відповідності до ст.4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно із ч.11 та ч.12 ст.9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.04.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 30.09.2019 у справі №316/1392/16-а.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування" від 04.06.1998 №794 на Пенсійний фонд разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією покладено обов`язок забезпечити з 1 жовтня 1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з п.3 постанови №794 в основі персоніфікованого обліку лежить обов`язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб; обов`язковість використання індивідуального ідентифікаційного номера даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до п.5 та п.6 постанови №794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган). Уповноважений орган має право: своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення; проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості; у встановленому порядку притягати до відповідальності осіб, винних у порушенні строків подання відомостей, а також подання неправдивих відомостей про фізичних осіб; видавати у межах своєї компетенції нормативні акти та здійснювати роз`яснення з питань організації персоніфікованого обліку, а також інші права, що випливають із завдань персоніфікованого обліку.

Також на уповноважений орган покладений обов`язок створювати і забезпечувати функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб; забезпечувати автоматизоване використання відомостей про фізичних осіб для визначення права на виплати за пенсійним страхуванням та розміру цих виплат.

В свою чергу, роботодавців зобов`язано в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них.

Системний аналіз вказаних норм законодавства свідчить, що відповідальність за накопичення, зберігання, контроль за своєчасністю подання даних та забезпечення функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб покладено на відповідача, а за своєчасність подання - на роботодавця.

Таким чином, ненарахування, несплата чи невчасне нарахування і сплата роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівника ОСОБА_1 в період з 12.04.2002 по 22.08.2002 не є підставою для незарахування такого періоду її роботи на товаристві до страхового стажу.

Більше того, суд звертає увагу, що відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ 25.11.2005 за №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Водночас, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу. Відповідач, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу відповідного періоду роботи, будь-яких додаткових документів від позивача, до прийняття оскаржуваного рішення, не вимагав, жодних дій по їх самостійному отриманню не вчиняв.

Суд вважає, що в даному випадку, позивач не може бути позбавленою свого права на зарахування до страхового стажу спірного періоду, позаяк зі свого боку вона вчинила всі залежні від неї дії та надала усі можливі і наявні у неї документи.

Системний аналіз норм пенсійного законодавства дає підстави для висновку, що у зв`язку із зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком відповідач зобов`язаний перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи. У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв орган ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Встановлені в ході розгляду обставини справи, на переконання суду, свідчать, що відповідач, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду її роботи з 12.04.2002 по 22.08.2002, діяв непропорційно заявленій легітимній меті, такі дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

З огляду на наведене, належним способом захисту і відновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправними дій відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду з 12.04.2002 по 22.08.2002 та зобов`язання зарахувати його.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах. Натомість, доводи та аргументи позивача, якими остання обґрунтовувала позовні вимоги, знайшли своє часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Київській області №172350006075 від 10.07.2025 в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 12.04.2002 по 22.08.2002.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Київській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 12.04.2002 по 22.08.2002.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 12.04.2002 по 22.08.2002.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Київській області судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 12 жовтня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, буд. 10,м. Фастів,Фастівський р-н, Київська обл.,08500, ЄДРПОУ/РНОКПП 22933548)

Суддя Д.П. Зозуля