Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №440/14986/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/14986/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Удовіченка С.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Полтавській області в якому просить:

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 15 вересня 2025 року № Ф-1795-23, в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафних санкцій та пені за період із 01.01.2017 року по 31.01.2019 включно.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області виключити з інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , відомості щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період із 01.01.2017 року по 31.01.2019 включно, на загальну суму 19 194, 78 гривень, а також нараховані на зазначену заборгованість штрафні санкції та пеню.

В обгрунтування позовної заяви позивач вказував на протиправність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 15.09.2025 № Ф-1795-23, оскільки в період із січня 2017 по січень 2019 включно, позивач підприємницьку діяльність не здійснював, був працевлаштований та застрахований, а оплата єдиного внеску за нього здійснювалася роботодавцями, а нарахована сума внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за даний період на суму 19 194, 78 гривень, що складається із нарахованого єдиного внеску за 2017 рік на суму 8448 грн (2112 х 4), за 2018 рік на суму 9 828, 72 грн. (2457, 18 х 4), за 2019 рік 918, 06 грн (2754, 18 / 3).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

19.11.2025 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління ДПС у Полтавській області на позов. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи, що платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464). Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. У розумінні цього Закону роботодавці та особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, розглядаються як окремі платники єдиного внеску. Отже, фізичні особи - підприємці є платниками єдиного внеску незалежно від того, чи є такі особи на даний час одночасно найманими працівниками.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що позивач з 03.12.2013 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач був працевлаштований у період з січня 2017 року по березень 2017 року у ПП "ЄВРОТРАНС-СЕРВІС" (код ЄДРПОУ 33989417), у період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року у ПП "АВТОЕКСПРЕС ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 32141411), у період з листопада 2017 року по січень 2019 року у ТОВ "КРЕМІНЬАВТО" (код ЄДРПОУ 39523697).

Матеріалами справи підтверджується, що роботодавці сплачували за ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як застрахованої особи, що підтверджується витягом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування /а.с.18-19/.

ГУ ДПС у Полтавській області сформовано та надіслано позивачу вимогу зі сплати ЄСВ від 15.09.2025 № Ф-1795-23 в сумі 47002,06 грн /а.с.13/.

Згідно розрахунку боргу по єдиному внеску за вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1795-23 від 15.09.2025, у спірні вимоги про сплату боргу включено 21030,90 грн, що становить період нарахування єдиного внеску за 1-4 квартали 2017 року (1 квартал 2017 року у сумі 2112,00 грн, 2 квартал 2017 року у сумі 2112,00 грн, 3 квартал 2017 року у сумі 2112,00 грн, 4 квартал 2017 року у сумі 2112,00 грн, за 1-4 квартали 2018 року (1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, 2 квартал 2018року у сумі 2457,18 грн, 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн) за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн.

Вважаючи таку вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб`єкта владних повноважень та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства врегульовані нормами Податкового кодексу України, а в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку - нормами Закону № 2464-VI.

Нормами пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) законодавець надав визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

В силу положень п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок.

За правилами абз.1 ч. 5 ст. 9 Закону № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Виходячи зі змісту абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом до 01.01.2021 (дата набрання чинності Закону України № 592-IX від 13.05.2020 «Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників») врегульовано не було.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску, а тому неприйнятними є доводи контролюючого органу про відсутність в такому випадку подвійного оподаткування з огляду на те, що фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду у справі № 440/2149/19, від 03.12.2020 у справі № 140/2122/19, від 22.09.2020 по справі № 620/2772/19, від 07.03.2023 у справі № 320/2325/19, від 31.03.2023 у справі № 600/2686/21, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Слід зазначити, що в подальшому Законом України № 592-IX від 13.05.2020 (набрав чинності 01.01.2021), яким ст. 4 Закону № 2464-VI доповнено частиною шостою, відповідно до якої особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, з огляду на вищевикладені висновки Верховного Суду, у правовідносинах, які виникли з приводу сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, контролюючий орган має діяти таким чином, щоб уникнути подвійного оподаткування платника, незалежно від того, що законодавцем відповідну норму запроваджено лише з 01.01.2021, що спростовує доводи відповідача про зворотне.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону 2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Судом встановлено, що заборгованість позивача за оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 15.09.2025 виникла у зв`язку із несплатою ОСОБА_1 у встановлений строк єдиного внеску за 2017-2018 роки та 1 квартал 2019 року.

Разом з цим, в період з січня 2017 року по січень 2019 року позивач працював на різних підприємствах:

у період з січня 2017 року по березень 2017 року у ПП "ЄВРОТРАНС-СЕРВІС" (код ЄДРПОУ 33989417);

у період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року у ПП "АВТОЕКСПРЕС ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 32141411);

у період з листопада 2017 року по січень 2019 року у ТОВ "КРЕМІНЬАВТО" (код ЄДРПОУ 39523697).

При цьому, у спірний період за позивача, як найманого працівника, єдиний внесок сплачував роботодавець, що підтверджується довідкою форми ОК-5 (витяг з Реєстру застрахованих осіб).

Суд також враховує, що доказів отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності у вказаний період, що зумовило б обрахування суми ЄСВ виходячи з інших показників, відповідачем до матеріалів справи не надано, а судом не встановлено.

Суд зазначає, що позивач у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є застрахованою особою і зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Однак, враховуючи, що за період з січня 2017 року по вересень 2017 року та з листопада 2017 року по січень 2019 року сплата єдиного внеску за позивача в розмірі не менше мінімального була здійснена його роботодавцями, у ОСОБА_1 відсутній обов`язок по сплаті за цей період єдиного внеску ще і як фізичною особою-підприємцем, який не отримував дохід від такої діяльності, відтак визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 15.09.2025 №Ф-1795-23 сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 18490,78 грн фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача у період з січня 2017 року по вересень 2017 року та з листопада 2017 року.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Статтею 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3200 гривень.

Таким чином, мінімальний розмір єдиного внеску становить 704 грн. (3200*22%).

Водночас, суд зазначає, що роботодавець сплатив єдиний внесок за жовтень 2017 року за позивача із заробітної плати 2150,32 грн у розмірі 473,07 (2150,32*22%), тобто у меншому розмірі ніж у мінімально встановленому Законом № 2464-VI.

На підставі викладено вище, суд зазначає, що за жовтень 2017 року позивач мав доплатити ЄСВ у розмірі 230,93 грн (704-473,07), а не 704 грн, як помилково вважає відповідач.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не впливає на вищенаведені висновки суду, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

З огляду на викладені висновки суду, твердження контролюючого органу про наявність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску незалежно від перебування його у трудових відносинах є неприйнятними, а застосування норм законодавства у спосіб, на якому наполягає відповідач, призведе до подвійного оподаткування платника, що є протиправним.

Таким чином, на підставі встановлених у справі фактичних обставин та досліджені докази, суд вважає, що вимога ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.09.2025 № Ф-1795-23, в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період із 01.01.2017 року по 31.01.2019 включно, на загальну суму 18893,85 грн (18490,78 +403,07) винесена відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом № 2464-VI, без урахування всіх обставин, що мали значення для її прийняття, а відтак, є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 при розгляді справи 200/14113/18-а.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до позовних вимог ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Так, на підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: копію договору про надання (правничої ) правової допомоги № Б/Н від 28.10.2025, копія додатку № 1 до договору від 28.10.2025 копію ордера серії ВІ № 1345982, копію квитанції від 28.10.2025.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного:

- дана справа відноситься до незначної складності;

- розгляд справи проведено без участі сторін, в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 1500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2-9, 139, 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ ВП 44057192, вул. Європейська, 4, м. Полтава) про визнання протиправним та скасування вимоги – задовольнити частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату (недоїмки) від 15.09.2025 №Ф-1795-23 в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період із 01.01.2017 року по 31.01.2019 включно, на загальну суму 18893,85 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області виключити з інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 відомості щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафних санкцій та пені, починаючи з 01.01.2017 по 31.01.2019, на суму 18893,85 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяС.О. Удовіченко